Презентація на тему:
Здоров’язбережувальна компетентність як ключова в сучасній українській освіті

Здоров’язбережувальна компетентність як ключова в сучасній українській освіті

                         Рівні методологічного аналізу                       МЕТОДОЛОГІЧНІ РІВНІ АНАЛІЗУ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРМІНУ “ПРОФІЛАКТИКА” 1. Світоглядно-методологічний (категорії, поняття, закони) 2. Загальнотеоретичний (теорії, гіпотези, принципи) 3. Спеціальнонауковий (методи, методики, засоби)        

Світоглядно-методологічний рівень Загальнотеоретичний рівень Спеціальнотеоретичний рівень категорія теорія метод

Наріжні форми людського мислення Ідеї Категорії Закони Закономірності Гіпотези Теорії Концепції Методи Засоби Методики . ? ! ...

Про бажання, мрії і можливість реалізації ідей “Аареніус Кранц… астроном встав,.. І пішов полегшити сечовик… Він завжди відливав з тераси,.. на клумбу з піонами…До вбиральні у дворі було далеко, втрачати час на пусте ходіння, по-перше, не личить ученому, а по-друге, кидати роботу і ходити далеко за нуждою – значить розгубити цінні думки, а цього вже ні один учений, який поважає себе, не міг. Аареніус Кранц себе поважав. Він став біля балюстради, розстібнув штани… Полегшено здихнув:.. ”…Якщо вірити теоріям – ніякі це вогники не блимають, а світи. Інші світи. Світи, від яких нас відокремлюють час і простір… Я глибоко переконаний, що колись будуть можливі мандри до цих світів, в інші часи і простори… Знайдеться спосіб. Але для цього потрібен зовсім інший спосіб мислення, нова животворна ідея, яка розірве… жорсткий корсет, що називається раціональним пізнанням…” “Ах, - думав він,підплигуючи, - якби осяяло, якби лише натрапити на слід. Усього лише одна, неповторна оказія…” …щось блимнуло, нічна пітьма розірвалася, з блиску з’явився кінь. З дівчиною. Доброго вечора, - привіталася дівчина… Чи не можна дізнатися, що це за місце? І який це час? Аареніус… відкрив рота і промурмотів: “Еее… Беее… Хеее” Дівчина щезла. Разом з конем… Це був шанс. Ученому не можна його втрачати…” Сапковський Анджей. Володарка озера. 1999

Категорії – фундаментальні поняття, форми думки, типи зв’язку суб’єкта і предиката (все, що характеризує суб’єкт). Арістотель виокремив 10 класичних категорій: субстанція; кількість; якість; відношення; місце; час; положення; стан; дія; зазнавання.

Категоріальний апарат сучасного наукового дослідження буття - небуття живе - неживе життя - смерть людина – суспільство чоловік - жінка діяння – недіяння здатність – нездатність компетентність - некомпетентність здоров’я - хвороба лікування - профілактика

Критерії визначення явища, поняття тощо як категорії Онтологічний Лінгвістичний Діяльнісний Когнітивний Епістемологічний

Аналіз сутності явища проводять за різними підходами – феноменологічним; онтологічним; цивілізаційним; гносеологічним; герменевтичним; монадологічним; холістичним цивілізаційним; детерміністським тощо.

Компетентність як феномен постає як багатомірне і водночас цілісне явище Багатомірність компетентності розкривається через органічне поєднання знань, умінь, навичок, цінностей і ставлення, що уможливлює виявлення щоразу оригінального, притаманного кожній особистості здатності до ефективного виконання дій у конкретному контексті. Компетентність має процесуальний характер, оскільки її рівень змінюється упродовж навчання, отримання життєвого чи професійного досвіду. Процес формування і розвитку компетентності є керованим: його можна змоделювати, прогнозувати, корегувати. Рівень компетентності можна визначити, оцінити, спрямувати динаміку його змін. Параметри складників компетентності, перебігу окремих фаз її формування і розвитку, а відтак і сам процес можна, вимірювати з урахуванням специфіки означених складників.

За онтологічним підходом компетентність реалізується в процесуальності буття людини, якому притаманне її одвічне прагнення до подолання нових бар’єрів, інтеріоризації знань для постійної зміни довкілля. Алгоритм формування компетентності є надскладним нелінійним процесом за участю багатьох складних елементів, що відбувається під багатофакторним впливом змінних чинників у педагогічній системі відкритого типу. Зваживши на надскладність компонентів компетентності, якими є знання, уміння, навички, цінності та ставлення, можна все життя лише наближатися до межі, визначеної як повна компетентність, що уможливлює розуміння необхідності навчання уподовж всього життя. Змагалися Ахілл з черепахою…

ЕТАПИ ІНТЕРИОРИЗАЦІЇ ЗНАНЬ (набуття компетенції)

За холістичним підходом про компетентність йдеться лише у випадку наявності у її суб’єкта усіх її складників – знання, умінь, навичок, цінностей, ставлення Слід розглядати не лише наявність усіх складників компетентності, а й їхній взаємозв’язок і взаємозумовленість. Складники компетентності рівнозначні за умов гомеостазу (рівноваги) та ієрархізовані при порушенні рівноваги. Можлива саморегуляція між складниками компетентності як функціональної системи. При порушенні означеної рівноваги і тривалій нерівновазі між складниками компетентності якісний процес її формування і розвитку неможливий: нищаться основні засади її цілісності. Діалог: «Нам не потрібно, щоб діти знали. Потрібно, щоб вони робили!» «Люди – не бджоли!»

Цивілізаційний підхід при вивченні сутності компетентності вимагає досліджень надбань цивілізацій Необхідний аналіз маркерів (передусім, етнографічного матеріалу – приказок, прислів’їв тощо). «Стриже й голить без мила» (про вправного фахівця); «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся» (у випадку, коли людина займається тим, у чому некомпетентна); «Хто питає, той не блудить» (про того, хто вміє здобути потрібну інформацію); «Несміливий до роботи» (про ледачого); «Хто знає, як виправити помилку, – розумний; хто знає, як не помилитися, – мудрий» (про не лише знаючого, а й досвідченого); «Знання за плечима не носять» (про можливість скористатися цим багатством у будь-якій життєвій ситуації). З українського фольклору

Цивілізаційний підхід при вивченні сутності компетентності вимагає досліджень надбань цивілізацій, що існували або перебувають на початку свого розвитку: з історії давнього Китаю Оцінювання рівня посадової компетентності чиновників при їх обранні на державну службу включало визначення: рівня освіти, що передбачало досконале володіння шістьма уміннями або мистецтвами (лю і): виконання ритуалів, розуміння музики, стрільбу з лука, управління колісницею, читання і, нарешті, підрахунок. Конфуцій зумів досить добре опанувати всі шість мистецтв, але продовжував удосконалювати свої знання аж до самої смерті. В „Лунь юй” він стверджує: «Я придбав свої знання не від народження, а лише завдяки любові і цілеспрямованості до оволодіння знаннями». знання напам’ять так званого Конфуціанського Канону, який складався поступово і розпадався на два набори текстів: «П’ятикнижжя» та «Четверокнижжя» (останній став канонічним вже у рамках неокнфуціанства у ХІІ столітті), а з кінця ХІІ століття почало публікуватися «Тринадцятикнижжя». До «У Цзин» («П’ятикнижжя») відносилися: «І-Цзін» (Книга Перемін з особливою системою гадання, доповнену коментарями «Десять крил» з космогонічною системою давніх китайців); «Ші-Цзін» (Книга гімнів і пісень); «Шу-Цзін» (Книга записаних легенд, епічний твір з викладом ритмічною прозою легенд про утворення китайського народу та його давню історію); «Лі-цзи» (Записи про досконалий порядок речей, правління та обрядів, що регламентують суспільні відносини, релігійні обряди тощо і містять відомості про ідеальну, з точки зору конфуціанства, систему правління давніх царів, про давні календар тощо; «Чунь-Цю» (літопис князівства Лу, в якому є, вірогідно, лаконічна оцінка самого Конфуція подій з точки зору політичної моралі). А також «Си шу» («Четверокнижжя») – зведення канонічних текстів, обраних у ХІІ столітті як введення у конфуціанство. Воно складалося з «Лунь Юй», «Менцзы» і двох розділів «Лі Цзи» («Да сюе» та «Чжун юн»). розуміння означених канонів, знання коментарів до них, уміння самостійно їх коментувати, щоразу ситуативно нетрадиційно використовувати, виконувати різні змінювані завдання (на кшталт перенесення повного глечика під оглушливі звуки канонади).

Гносеологічний підхід до розгляду поняття «компетентність» зосереджує увагу на пізнанні його сутності Сompetere – відповідати, підходити; похідне від нього competens – такий, що підходить, відповідний, належний, здатний, такий, що знає. Компетентність характеризує одну з основних якостей людини, що забезпечує її успішне функціонування; воно глибоко функціональне і використовується усіма мовами світу. Суб’єктом (носієм) компетентності є, насамперед, людина, яка не лише потенційно здатна, але, насамперед, вільно реалізує цю здатність за викликом зовнішнього середовища чи власною потребою. Можлива корпоративна компетентність (наприклад, педагогів, медичних працівників, інженерів тощо) як групова, спільнотна компетентність. Компетентність суспільства загалом реалізується надскладним суб’єктом, функціональною системою зі своїми законами існування, до яких аж ніяк не можна застосовувати ті ж методи оцінювання, що й для функціональної системи іншого порядку. Аналіз компетентності суспільства в галузі педагогіки має відбуватися на відповідному рівні – усієї системи освіти, державної чи національної.

Детерміністський підхід вивчення компетентності уможливлює: визначення причиново-наслідкових зв’язків формування і розвитку компетентності; здійснення квантифікативного (кількісного) аналізу; установлення взаємозв’язків між його складовими. За його допомогою, зокрема, визначають: характеристику компетентності загалом та її кожного складника; установлюють закономірності взаємозв’язку її кількісних параметрів (за можливості вимірювання за певними маркерами); шляхи і методи моніторингу рівня компетентності; здійснюють поточний та довгостроковий аналіз стану компетентності особистостей, професійних груп, формулюють судження про загальний рівень компетентності спільнот; розробляють короткостроковий та перспективний прогноз кількісної характеристики компетентності.

У контексті детерміністського підхіду актуальним є вивчення похідного від компетентності поняття компетенції. Компетенція, на відміну від компетентності як особистісного утворення, є відчуженою від суб’єкта, наперед заданою соціальною нормою освітньої підготовки учня, вчителя, іншого спеціаліста, яка необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері (Н.М. Бібік). Результатом набуття компетенцій є компетентність, яка передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності. Компетенції виводяться як реальні вимоги до засвоєння тими, хто навчається, сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлення до певної галузі, якостей особистості, яка діє в певному соціумі. Компетенції втілені в Державних стандартах освіти, в програмах, критеріях навчальних досягнень, освітньо-кваліфікаційних характеристиках підготовки вчителя тощо. Ознакою компетенцій є їх специфічний предметний або загальнопредметний характер, що дає змогу визначити пріоритетні сфери формування (освітні галузі, навчальні предмети, змістові лінії).

За герменевтичним підходом узагальнення попереднього аналізу уможливлює формулювання поняття компетентності Компетентність – цілісне і водночас багатомірне явище життєдіяльності людини, яке розкривається через знання, уміння, навички, цінності і ставлення особистості, групи людей, професійної спільноти і, зрештою, суспільства загалом. Діяння є живою єдністю теорії і практики. Арістотель

Критерії визначення компетентності як категорії Онтологічний: з часу існування людства здатність людини, що уможливлювала успішне перетворення навколишнього середовища, мало сенс компетентності. Лінгвістичний: у мовах народів світу наявні слова, яка характеризують здатність людини до дії в конкретних умовах задля забезпечення її творчої діяльності. Діяльнісний: щодення характеризується неодмінним застосуванням компетентнісних якостей людини. Когнітивний: відбувається постійне продукування людством знання про компетентність – ідей, гіпотез, концепцій, законів, закономірностей, принципів, теорій, методів, методик. Епістемологічний: компетентність є предметом постійного й різнобічного та різнорівневого вивчення фундаментальних наук (педагогіка, психологія, соціологія, інформатика тощо) і будь-яких навчальних дисциплін, розглянутих у «вузькому», прикладному аспекті, що уможливлюють розвиток людини та її творчу діяльність.

КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ, визначені українськими педагогами (2004) уміння вчитися загальнокультурна громадянська підприємницька соціальна компетентності з ІКТ здоров’язбережувальна Бібік Н.М. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Н.М. Бібік, Л.С. Ващенко, О.І. Локшина, О.В. Овчарук, Л.І. Паращенко, О.І. Пометун, О.Я. Савченко, С.Е. Трубачова // К.: „К.І.С.”, 2004. – 2004. – С.7

Людина як феномен має атрибути (розум, совість тощо), які, в свою чергу, теж є феноменами. Таким атрибутом є й здоров’я – багатомірний і водночас цілісний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Цей феномен може розглядатися як стан, явище і процес.

За онтологічним підходом, буття людини базується на оздоровчому імперативі, який має процесуальний характер. Процесуальний ланцюг не обмежується лише збереженням і зміцненням здоров’я, бо розпочинається з моменту зародження людини на ембріональній стадії. Саме тому повний ланцюжок процесів, які відбуваються у здоров’ї як феномені, нині має такий вигляд: формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та його передачі (ФЗЗВВП) здоров’я через його фізичну, психічну, соціальну та духовні складові.

Холістичний підхід підкреслює цілісність здоров’я та взаємозв’язок і взаємозумовленість усіх його складових – фізичної, психічної, соціальної та духовної. За його допомогою усвідомлюється рівноправність усіх цих складових за умов гомеостазу (рівноваги) та їх ієрархізація при порушенні рівноваги в організмі людини та можливість саморегуляції як властивості живої (функціональної) системи. Підстави для твердження: положення теорії функціональних систем П.К. Анохіна

Гносеологічний аналіз дозволяє визначити суб’єкта (носія) здоров’я Суб’єктом здоров’я є: людина; група людей; спільнота; суспільство загалом.

Детерміністський підхід дає можливість визначити причинно-наслідкові зв’язки ФЗЗВВП здоров’я, здійснити квантифікативний його аналіз, встановити взаємозв’язки між його складовими За його допомогою: визначають кількісну характеристику здоров’я загалом та його кожної складової; встановлюють закономірності взаємозав’язку його кількісних параметрів; встановлюють шляхи і методи моніторингу здоров’я; здійснюють поточний та довгостроковий аналіз стану індивідуального здоров’я, здоров’я груп людей, спільнот та суспільства загалом; розробляють короткостроковий та перспективний прогноз кількісної характеристики здоров’я

Герменевтичний підхід дозволяє зрозуміти його цілісну сутність і сформулювати дедуктивне визначення здоров’я та його індуктивний ряд: здоров’я – цілісний і водночас багатомірний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Він розкривається через стани, явища і процеси ФЗЗВВП фізичної, психічної, соціальної та духовної складових здоров’я людини, групи людей, спільноти та суспільства загалом. “Как вы яхту назовете, так она и поплывет!» Капітан Врунгель

Здоров’я людини – багатомірний і водночас цілісний феномен гармонійної життєдіяльності людини. Воно знаходить свій вираз через взаємоузгоджені стани, явища і процеси формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення та передачі фізичної, соціальної, психічної та духовної складових життєдіяльності людини, груп людей, спільнот та суспільства в цілому. Хіба здоров’я – не диво? Антон Чехов

Критерії визначення здоров’я як категорії Онтологічний: здоров’я є необхідною умовою буття людини, що виявляється через оздоровчу стратегію функціонування організму людини і виявляється в оздоровчому імперативі. Лінгвістичний: слово “здоров’я є в усіх мовах світу. Діяльнісний: щоденне життя людини відбувається як низка застережних дій на основі безумовних та умовних рефлексів. Когнітивний: продукування людством знання про здоров’я в вигляді різнорівневих блоків інформації – ідей, гіпотез, концепцій, законів, закономірностей, принципів, теорій, методів, методик. Епістемологічний: Здоров’я є предметом вивчення таких наук, як медицина, антропологія, соціологія, психологія, педагогіка і, насамперед, валеологія.

ОСНОВНІ ОЗНАКИ здоров’язбережувальної компетентності як ключової Поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров’язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства у просторі всіх чотирьох складових здоров’я – фізичній, соціальній, психічній та духовній. Надпредметність і міждисциплінарність: інформація про ФЗЗВВП здоров’я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкілля, шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих). Багатовимірність: зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного і цілісного феномена. Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів ФЗЗВВП здоров’я, особливо її духовної складової, має особистісне спрямування.

Досягти здоров’язбережувальної компетентності учні можуть, набуваючи здоров’язбережувальних компетенцій. Це уможливлює адаптивну й позитивну поведінку особистості, спрямовує її на ефективне вирішення вимог і викликів щоденного життя без втрат для здоров’я. Компетенції, необхідні для ФЗЗВВП здоров’я людини, групи людей, спільноти, суспільства, можна групувати за складовими здоров’я: фізичною, соціальною, психічною та духовною.

Алгоритм здійснення здоров’ятворчої технології за одним елементом та з урахуванням одного чинника Умовні позначення: Ч1 (чинник 1) – спосіб життя сім’ї; крок 1: ВП1 – вибір потреби 1; крок 2: ФК1 – формування елементу компетенції 1; крок 3: ЗК1 – здійснення елементу компетенції 1; Ч1 – чинник 1; Л1 – людина перед виконанням ланцюга; Л2 – людина після виконання ланцюга

Програми предмета „Основи здоров’я” для 1-4 та 5-6 класів уможливлюють набуття учнями таких основних компетенцій: вибір прийняття рішення вирішення проблеми творчого та критичного мислення спілкування самооцінки та почуття гідності уміння чинити опір тиску міжособистісних відносин подолання емоцій та стресу співчуття, відчуття себе громадянином і відповідна цьому поведінка

Основні положення презентації викладено в публікаціях автора: Бойченко Т.Є. Здоров’я як предмет валеології, медицини та педагогіки / Т.Є. Бойченко // Біологія і хімія в школі. – 1999. – № 2. – С.8-12. Бойченко Т.Є. Валеологія в сучасній системі гуманітарної науки та освіти / Т.Є. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2004. – №3. – С. 82-92. Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова в освіті України / Т.Є. Бойченко // Основи здоров’я і фізична культура. – 2008. – № 11-12. – С. 6-7. Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність: підходи до вивчення, основні ознаки / Т.Є. Бойченко // Моніторинг здоров’я школярів: між секторальна взаємодія лікарів, педагогів, психологів: Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю. – Харків: ДУ»ІОЗДП АМНУ», 2009. – С. 132-136. Бойченко Тє, Формування здоров’язбережувальної компетентності учнівської молоді / Т.Є. Бойченко // Професійна освіта. – 2009. – № 1. – С 44-47. Бойченко Т.Є. Компетентність як категорія педагогіки / Т.Є. Бойченко // Вісник післядипломної освіти: зб. наук.праць / Ун-т менедж.освіти НАПН України; редкол.: О.Л. Ануфрієва [та ін.]. – К.: 2005. – Вип. 8(21) / голов. ред. В.В. Олійник. – К.: АТОПОЛ, 2012. – С. 22-27.

У ціле яйце муха не влізе. Мексиканська приказка

Усім бажаємо здоров’я на перехресті двох століть. Яке б не було безголов’я, дітей народжуйте і вчіть!

У трубу щоб заглянути, Слід голівоньку нагнути. А щоб лоба не набити, Треба заглядати вміти. Щоб зуміти – потренуйся, Не соромся, не лінуйся! Т. Бойченко Електронна адреса та контрактні телефони t_boych@ukr.net дом.т.: (044) 419-76-55 сл.т.: (044) 481-38-36 моб.т.: 050-344-344-2

Дякую за увагу!