Презентація на тему:
Особистісно зорієтоване навчання

На думку відомих педагогів “Особистісно зорієнтоване навчання надає кожному учневі, опираючись на його здібності, нахили, інтереси, особистісні цінності і суб’єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності… (С.Подмазін). “Особистісно зорієнтована освіта не займається формуванням особистості із заданими властивостями, а створює умови для повноцінного виявлення і, відповідно, розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу” (В.Сєриков).

В.Паламарчук наголошує: “Особистісно орієнтоване навчання, концепція життєтворчості, програма розвитку творчої особистості – ось три “кити”, на яких має триматися навчання, виховання і розвиток учня”. Потреба побудови школи на принципах особистісно зорієнтованого навчання закріплюється і в нормативних документах МОНу ("Концепція літературної освіти в 12-річній школі (Проект):“…основним шляхом модернізації української школи загалом і літературної освіти зокрема є її розвиток на принципах особистісно зорієнтованого навчання”).

Методологічні основи Безумовно, будь яке навчання спрямоване на особистість. І тому мають рацію ті вчителі, хто стверджує, що кожен урок особистісно-зорієнтований. Питання в іншому: а яка роль особистості в цьому процесі? Якою мірою учень може впливати на навчальну діяльність – визначати зміст, способи опрацювання навчального матеріалу, темп, стиль тощо? Що для вчителя первинне: знання й уміння (тобто засвоєння програми) чи розвиток свого вихованця? Відповідь на ці запитання є визначальною для розуміння сутності особистісно зорієнтованого навчання!

Традиційно учень – об’єкт навчання. Учитель має програму (обов’язковий до виконання державний документ), де визначено цілі (одні для всіх учнів), і, відповідно, дбає про її виконання. Чи запитував хтось колись учня, що він думає з приводу цього? Запитання значною мірою риторичне. Мотивація, ціннісні установки використовуються як рушійна сила досягнення зовнішніх цілей. Формування особистості здійснюється, так би мовити, “попутно”. В особистісно зорієнтованому навчанні учень стає суб’єктом навчання, тобто отримує змогу реально впливати на його хід. Він ставить власні цілі, обирає форми й методи опрацювання навчального матеріалу (а в перспективі і зміст), рефлексує, оцінює роботу тощо. Іншою важливою для розуміння сутності особистісно зорієнтованого навчання ознакою є надання учневі можливості вправляння “бути особистістю”, створення ситуації затребуваності його особистісних якостей. Вдумаймося: аби оволодіти навичками письма, читання, учень вправляється у певних видах діяльності. Але наскільки ми спонукаємо його до вправляння “бути особистістю”: вміти чітко поставити мету, цілі діяльності, зіставити їх зі своїми можливостями, добитися виконання задуманого, відстояти власну думку (перед цим, звичайно, сформувавши її) і т. п., що ми вкладаємо в поняття “бути особистістю”? І як часто учневі на наших уроках є потреба “бути особистістю”? Особистісно-зорієнтоване навчання надає школяреві таку можливість, створює такі ситуації, оскільки це є його сутністю! Вибудовується такий “ланцюжок”: Опертя на особистісні смисли учня у виученому матеріалі підвищують рівень його зацікавлення. Інтерес спонукає до інтенсифікації праці, що підсилюється ситуацією успіху як обов’язковою умовою ОЗОН. Якщо учень більше читає, він більше знає, і, врешті, отримує кращі знання й оцінки – коло замкнулося. Тільки шлях пролягав через роботу самого учня, формування його внутрішніх структур.

На сьогодні немає одного погляду на теорію особистісно зорієнтованого навчання та досвід його впровадження. Список праць із цієї проблеми налічує не одну сотню назв. Та із них можна виокремити декілька обов’язкових ознак, притаманних уроку ОЗОН: • Урок у системі особистісно зорієнтованого навчання починається з повідомлення учням орієнтованих на конкретний результат цілей, у визначенні яких учитель виходить не тільки зі змісту навчального матеріалу, загальних цілей теми, а й суб’єктного досвіду школяра, для якого ця ціль має бути особистісно значущою. • На уроці мають бути створені позитивний настрій, відповідна мотивація, ситуація успіху, взаємопідтримки, переважання діалогічної форми спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи. • Забезпечується участь школярів в організації навчальної діяльності через залучення до планування роботи, вибір рівня засвоєння виучуваного матеріалу та способів його фіксації, варіантів завдань, оцінювання результатів. • Обов'язково повідомляються й запитання та завдання, за якими перевірятиметься рівень знань, умінь і навичок. • Обов’язковим елементом є рефлексія учня над власною діяльністю: доцільність обраного шляху вирішення поставлених завдань, форм і методів роботи, досягнення чи не досягнення цілей тощо. Оцінювання школяра проводиться в порівнянні з його попередніми успіхами й планованими цілями, через поцінування успіхів, способів навчальної діяльності, докладених зусиль.

Мотиваційний етап (з’ясування (забезпечення) емоційної готовності до уроку; актуалізація суб’єктного досвіду та опорних знань). Цілевизначення та планування діяльності. Етап опрацювання навчального матеріалу. Рефлексивно-оцінювальний етап

І. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності. ІІ. Визначення мети і теми уроку. ІІІ. Вивчення нового матеріалу. ІV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок. V. Контроль, корекція та оцінювання знань. VІ. Підсумковий етап.

І. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності На першому етапі уроку вчитель вмотивовує наступну діяльність, позитивно спрямовує на працю. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо проблеми уроку. Доцільно використати, психологічний тренінг, підготовку мовного апарату та дихання до читання, — музичний, театральний момент, рекламу тощо.

ІІ. Визначення мети і завдань уроку. Виробляти мету і проектувати завдання уроку бажано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка унаочнення). Разом з учителем учні складають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це). Пропонуємо використовувати на цьому етапі уроку таблички "Знати" і "Вміти", куди спільно з учнями записуються завдання, які необхідно засвоїти протягом уроку, і вміння, які формуються. Наприклад, під час вивчення теми "Узагальнення знань про іменники" записуємо на дошці: Повинні ЗНАТИ: Повинні ВМІТИ: ознаки знаходити назви змінювати рід аналізувати число доводити правопис узагальнювати Таким чином, на початку уроку учнів ознайомлюють з метою та планом уроку. Вчитель чітко й переконливо інформує учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на уроці. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу — це матеріал, пов'язаний із певною цікавою проблемою, визначенням проблемних питань. На нашу думку, важливо пояснити учням значення навчального матеріалу для здійснення практичної діяльності, пізнання інших наук.

III. Вивчення нового матеріалу. На цьому етапі учитель може користуватися такими прийомами: • Впіймай помилку. Пояснюючи матеріал, учитель зумисне припускається помилки. Доцільно привчати дітей миттєво реагувати на помил ки, розвивати уважність і готовність відповідати швидко. • Прес-конференція. Учитель частково розкриває тему, пропонуючи учням завершити її розкриття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо. • Запитання до тексту. Перед вивченням навчального тексту учням пропонується скласти до нього запитання.

IV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок. На цьому етапі даються завдання на вибір: • засоби навчальної діяльності (індивідуально, фронтально чи в групі; письмово або усно); • засоби фіксації нового матеріалу (схема, план, таблиця, висновки тощо); • завданння і способи їх виконання. Наприклад, на уроці літератури це можуть бути такі завдання: 1. Вікторина "Впізнай художній образ". 2. Конкурс виразного читання. 3. Подорож в усну народну творчість. 4. Роздуми за "круглим столом". 5. Засвіти зірку. Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше до вподоби: варіативність у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності; завдання на вибір). На цьому етапі уроку доцільно використовувати, наприклад, такі методи, як-от: заохочення; навчально-пізнавальна гра; створення ситуації успіху, інтересу до навчання; проблемна ситуація; яскраві наочно-образні уявлення; ситуація взаємодопомоги; виконання творчих завдань тощо.

V. Контроль, корекція та оцінювання, знань. На нашу думку, контроль знань відбувається за допомогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємоаналізу; самоаналізу і самоконтролю (виправлення учнями помилок, осмислення їх причин); взаємо- і самооцінювання (словесне, рейтингове тощо). Доцільно звернутися до таблиць "Повинні знати" і "Повинні вміти" до планування уроку та перевірити, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані. Коли підбивається підсумок уроку, вчитель традиційної зазвичай ставить такі запитання: "Чого ви навчилися на уроці?", "Що нового дізналися?" За технологією особистісно орієнтованого підходу, на нашу думку, доцільнішими є такі запитання: "На якому етапі уроку найцікавіше працювати? Де ми витратили найбільше часу? Що нам заважало працювати злагоджено? Що треба було зробити інакше?"

VI. Підсумковий етап — це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами.

Із сказаного попередньо бачимо, що наведена структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку значно складніші від технології проведення традиційного уроку. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існуюча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми? За такого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями навчального матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння. Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.

Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотримуватися таких вимог: • чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукальними до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій; • зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів; • не створювати змагань на швидкість виконання завдань; • навчати учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самооцінювання. Отже, функція вчителя на уроці полягає у забезпеченні учням позиції справжнього суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності.

Самостійна та групова навчальна діяльність, в тому числі й у процесі роботи над текстом, пошукові, дослідницькі методи; організаційно-ділові ігри; застосування опорних конспектів; діалогічні та дискусійні методики; крупно-блочний метод подачі навчального матеріалу;

Для оволодіння загальнонавчальними вміннями: робота з цілями уроку, теми; визначення рівня власних домагань на основі аналізу цілей та запитань і завдань для тематичної атестації; усна та письмова рефлексія і оцінювання власної та колективної діяльності.

читання з позначками, з передбаченням; формулювання запитань до тексту; письмові роботи перед та після прочитання тексту; методика незакінчених речень; гронування; складання асоціативних рядів; сенкан; вільне письмо; запитання до автора; рефлексивні запитання; мозаїка; кубування; круговий огляд; “мікрофон”…

Мозаїка Цей вид діяльності дає змогу значний обсяг інформації вивчити за короткий проміжок часу, а також спонукає учнів допомагати один одному, вчитися навчаючи. Мозаїку доцільно застосовувати під час опрацювання оглядових тем, скажімо “Літературний рух 1917-1930рр.” (10 клас). Спочатку учні працюють у “домашніх” групах, де всі мають однакове завдання: засвоїти матеріал підручника з української літератури. На наступному уроці вчитель об’єднує учнів у 4 “експертні” групи відповідно до чотирьох розділів теми: “Суперечності літературного руху”, “Художній світ поезії”, “Новаторські пошуки прози”, “На ниві драматургії”. (Групи тому називаються “експертними”, що їх учасники стають експертами). Експерти мають добре осмислити зміст розділу і продумати, як краще подати матеріал у “домашніх” групах: порядок висвітлення теми, використання схем, таблиць тощо. Повернувшись у “домашню” групу, учень подає свою частину інформації відповідно до розроблених рекомендацій. Матеріал вважається опрацьованим, якщо його засвоїли всі учні.

Круговий огляд На аркушах записано 6-8 запитань про виучуваний твір (аркуші можна розвісити у класі). Група, яка отримала одне запитання протягом 4-5 хвилин обговорює його і записує на звороті відповідь. Потім групи обмінюються аркушами і кожна, за бажанням, на іншому аркуші письмово висловлює своє розуміння проблеми. Робота закінчується, коли кожна група отримає “власний аркуш” й, обговоривши написане іншими групами, озвучить результати

“Мікрофон” Дає змогу кожному щось сказати з обговорювального питання, висловити свою думку чи позицію. Правила цієї технології такі: говортити має тільки той, у кого символічний мікрофон; подані відповіді не коментуються й не оцінюються; коли хтось висловлюється, інші не мають права перебивати, доповнювати, викрикувати з місця. Кубування Цю методику можна застосовувати як в групах, так і в парах. На шести гранях куба (його можна легко виготовити з цупкого паперу) записують завдання. По черзі кидаючи кубик, учні усно (або письмово) відповідають на них. Напр.: Назвіть ім’я одного з героїв прочитаного оповідання. Опишіть його зовнішність. Розкажіть про думки, почуття, вчинки героя. Порівняйте його з будь яким іншим персонажем. Визначте, чим вони схожі, а чим відмінні. Висловіть свої ставлення до цього героя. Що ви про нього думали читаючи твір? Наскільки вдалося письменникові зацікавити вас героєм, вірогідно відтворити його почуття, думки, вчинки? Чи маєте ви риси, властиві героєві? Чи хотіли б ви бути схожими на нього? Чому? Чим?

Вільне письмо Алгоритм діяльності: 1-й крок. Учитель пояснює суть і порядок виконання такої роботи. 2-й крок. Протягом 5 хвилин учні занотовують (не зупиняючись) уче, що спаде на думку з приводу прочитаного твору (вивченого матеріалу, якщо рефлексія проводиться наприкінці уроку після обговорення). Коли виникло утруднення, учень так і зазначає: “Я не знаю, що писати”, або пояснює, чому так трапилося, чи припиняє роботу. 3-й крок. З огляду на те, що дітям завжди потрібен додатковий час, оголошуємо про закінчення роботи через 4 хвилини і додаємо ще одну. 4-й крок. Зроблене обговорюється в парах, групах. Аналіз (виділення спільного, того, в чому впевнений, і того, в чому впевнений)

Отже, у системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальнішим у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях для здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок. Особистісно зорієнтований урок – це шлях до формування творчої особистості.