Презентація на тему:
Педагогічні думки в творах видатних педагогів ХІХ –ХХ століття

Педагогічні думки в творах видатних педагогів ХІХ –ХХ століття Підготувала: Студентка групи ПО-17-1/11 Дмитрюк Наталія Анатоліївна Міністерство освіти і науки України Комунальний заклад вищої освіти «дніпропетровський педагогічний коледж» Дніпровської обласної ради»

План Педагогічні погляди І.Франка. Педагогічний внесок Л.Українки, Т.Г. Лубенця. Ідея національної школи С.Русової, І.Огієнка, Г.Ващенка, М.Драгоманова. Педагогіка О. Духновича. Освітньо-педагогічна діяльність М.Пирогова. Організаційна й педагогічна діяльність М.Корфа. Ідея національного шкільництва М. Грушевського.

Література Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль, 1994. Любар О. Історія української педагогіки. – Київ, 1999. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні /Під ред. М. Ярмаченко. – К.? 1991 Фіцула М. Педагогіка. – К.: Академія, 2000 Левківськй М. В. Історія педагогіки. Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 376 с.

Педагогічні погляди І.Франка (1856-1916) Як поет і письменник, громадський діяч і педагог він: все своє життя вивчав умови діяльності вчительства: цінував вчителів, які використовували активні методи навчання, намагалися змалку привчати дитину мислити; вважав, що сучасний учитель знаходиться в плачевному становищі і вказував на необхідність впровадити реформу фінансування шкіл; проголошував принцип демократизації освіти;

власноруч написав навчальний план Самбірської гімназії; - проаналізував навчально-виховну роботу у школах, дав критичний аналіз вивченим предметам, показав існуючі недоліки змісту освіти і розкрив перспективи розвитку освіти в новому суспільстві; засуджував виховання у сім'ї, що відбувається на тих самих методах, що і шкільне; педагогічні праці: “Чого вимагаємо?”, “Мисль о революції в історії людськості”.

Педагогічний внесок Лесі Українки (1871-1931) вважала, що запорука безсмертя народу і держави закладена у вихованні молодого покоління ; провідні думки віршів: - дитина повинна виховуватись вільною, не скутою заборонами; - діти повинні продовжувати справу батьків; - світ дитини невіддільний від суспільного життя; - виразні зорові картини, емоції, почуття є запорукою дитячого розуміння.

у творах – ідеї народної педагогіки про працю як основу життя, гуманне ставлення до дитини; використання рідної мови стало основою її педагогічних поглядів; написала підручник “Стародавня історія східних народів” ідеалом учителя вважала людину, яка не тільки глибоко знає свій предмет, а й орієнтується в інших науках, вивчає психологію дитини, раціонально застосовує методи навчання, утверджує в дітях людську гідність.

Тимофій Григорович Лубенець (1855-1936) Основні праці: “Граматика”, “Педагогічні бесіди”, “Читанка”, “Про наочне викладання”. За мету виховання визначав: виховати освічених людей, які вміють працювати і з повагою відносяться до людей праці. Завдання школи: приділити більшу увагу розвитку розумових здібностей і моральних якостей учнів; навчання рідною мовою. Жорстко критикує систему тілесних покарань. Наголошує на необхідності відкриття недільних шкіл.

Софія Федорівна Русова (1856-1940) активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик на Україні, письменниця; створила разом з сестрою перший у Києві садок для дітей (1871); праці “Странник Г. С. Сковорода”, “Український буквар”, “Початкова географія”; працювала у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, брала безпосередню участь у розбудові української школи.

вважала, що школа і освіта повинні запозичувати прогресивні здобутки світової педагогіки і водночас створювати свою власну систему навчання на національному ґрунті, враховуючи традиції братської школи; основний принцип навчання і виховання – народність, а педагогічний ідеал – національна релігія; перебуваючи в еміграції (1921-1940), видає книжки “Теорія педагогіки та основи психології”, “Дидактика”; у період роботи в Центральній Раді видає книги “Нова школа”, “Позашкільна освіта”, “Перша читанка для дорослих”.

Іван Огієнко (1881-1971) написав ряд підручників для української школи: “Рідна мова”(1917), “Рідне писання”(1981), “Українська граматика”(1981), “Українські шкільні мотиви” (1921). у праці “Українська культура”(1918) постає як дослідник історії освіти та культури України: Україна є посередником між Заходом і сходом; за дорученням Директорії видає наказ про перехід на українську мову викладання в школах усіх типів;

створив комісію з опрацювання українського правопису, видав постанову про запровадження безкоштовного навчання дітей шкільного віку як обов'язкове; мету виховання визначав як формування національної свідомості, етнічних цінностей, утвердження здорового способу життя; за основні принципи навчання брав: наочність, науковість, індивідуальний підхід, системність… зміст виховання: прищеплення любові до свого народу, народної творчості, рідної мови і церкви.

Григорій Ващенко присвятив своє життя створенню української національної педагогіки на основі християнської педагогіки; його повне зібрання педагогіки складається з декількох книг; був певний, що національна система освіти може існувати лише на ґрунті ідеологічного світогляду, тому його педагогічні погляди на освіту досить релігійні і консервативні.

Михайло Драгоманов (1841-1895) Основні педагогічні твори: “Народні школи на Україні”, “Про систему народної освіти у південно-західному краї”. Завданням освіти визначав: передати нові здобутки всесвітньої науки та культури, для чого необхідно політичне визволення, яке забезпечило б право людини і громадянина думати вільно, вживати свою рідну мову і друкувати книжки. Основою духовного розвитку людства вважав національну культуру. Національна історія є часткою національної освіти.

Мова є способом морального зв'язку між людьми, є не лише засобом навчання, а й змістом його, матеріалом для морального, естетичного та розумового розвитку. Моральний розвиток – важливе завдання національної освіти. Естетичний розвиток українців досягається завдяки читанню поетичних творів. Висуває вимоги до вчителя: - запобігати політизації навчання; - створювати популярні енциклопедії; - робота над новими шкільними програмами;

Педагогіка О. Духновича (1803-1865) Доступно обґрунтував ідею народності виховання, в основі якої лежить думка про те, що українці повинні мати школу з рідною мовою навчання, побудовану у відповідності з потребами і національними традиціями народу. Головне завдання школи: виховувати дітей в дусі патріотизму і національної гордості, в дусі любові до свого народу і відданості його інтересам. Вихователі повинні бути представниками свого народу.

Головна педагогічна праця: “Народна педагогія в пользу училищ і учителів сільських”. Мета виховання: формування громадянина і патріота, сина своєї батьківщини, людини освіченої, фізично і морально здорової; формування гармонійної людини. У системі морального виховання виділяє такі методи: переконання, приклад, заохочення, покарання. Основним обов'язком школи вважав розумове виховання. Оскільки фізичне виховання перш за все повинна здійснювати сім'я, Духнович дає поради батькам, визначає систему вправ, рухливих ігор. Першим в Україні поставив питання про зв’язок навчання з фізичною працею, що розвиває творчі здібності людини.

Наголошував на обов'язковому врахуванні вікових особливостей дітей та індивідуальному підході до них, правильному дозуванні фізичного навантаження для різних вікових груп і пропонував вчителям використовувати навчальні технології відповідно здібностям дітей. Система трудового виховання в основному має ґрунтуватися на сільськогосподарському виробництві. Він – один із засновників родинного виховання в Україні. Мета і завдання родинного виховання – виховання дітей на користь суспільству, піклування про порядність, де велику роль відводив матері.

Освітньо-педагогічна діяльність М.Пирогова (1810-1881) Він – видатний вчений, лікар, основоположник воєнно-польової хірургії, увійшов в історію громадсько-педагогічного руху як теоретик у галузі педагогіки і організатор народної освіти. Його діяльність мала великий вплив на розвиток педагогічної науки і народної освіти на Україні і в Росії. Основні праці – «О публичных лекциях по педагогике», «Циркулярное предложение директорам училищ Одесского учебного округа», «Об изменении правил приема в благородные пансионы при гимназиях…», де виступав за демократизацію керівництва школою.

У статті “Питання життя” він формулює свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його завдання і характер. Найбільш суттєвими недоліками називає становість освіти і виховання, що не відповідає інтересам держави. Вузькопрофільність та кар'єристична спрямованість виховання знижує загальноосвітній рівень навчання учнів та студентів. У статті “Школа і життя” пропонує єдину народну загальнодоступну школу для всіх дітей, починаючи з елементарної до вищої. Він був прибічником жіночої освіти, але противником рівноправності жінки з чоловіком в платні за працю.

Пирогов запропонував нову систему народної освіти: елементарна школа з двох класів, в якій вивчається Закон Божий, грамота, лічба; прогімназія (реальна і класична), з 4-річним курсом навчання кожна (класична є вищим типом); середня школа: реальна і клас-гімназія (реальну гімназію рекомендується відкривати відповідно до місцевих потреб), де вивчається прикладні, математичні і комерційні науки. учні далі вступають до вищих технічних навчальних закладів, клас-гімназія готує до університету. Надає велике значення таким методам, як розповідь, бесіда, написання творів.

У ряді статтей він обґрунтував принципи навчання у дусі демократичної педагогіки, виховуюче навчання, поєднання наочності і слова, урахування індивідуальних особливостей, підвищення ролі вчителя у навчально-виховному процесі, творчого підходу до навчання. Саме пропозиції Пирогова щодо ліквідування станового характеру системи освіти відкрили доступ в середню і вищу школу всім дітям. Ідея гармонічного розвитку “вроджених сил народу” утвердила його як відомого громадського діяча.

Організаційна й педагогічна діяльність Миколи Корфа (1834-1883) Видатний педагог і методист, що створив мережу навчальних земських малокомплектних шкіл, здійснював організацію недільних повторювальних шкіл. У створених ним початкових земських школах (з 3-річним курсом навчання) заняття проводив один вчитель одночасно у 3-х класах. Корф сам розроблював плани занять, методики проведення уроків і проводив уроки. Він організував проведення вчительських з'їздів.

Значне місце у його педагогічній спадщині відведено ідеї загального обов'язкового навчання шляхом досягнення загальної письменності населення. До важливих умов здійснення загального навчання М.Корф відносив: обов'язкове спільне навчання дітей різної статі, незалежно від їхнього соціального стану та походження; організація навчально-виховного процесу, що гарантуватиме набуття дітьми корисних знань, умінь і навичок; близькість школи до місця проживання учнів.

Основною метою загальноосвітньої школи М.Корф вважав підготовку фізично і духовно розвинутої людини до життя. Основні дидактичні правила: не вимагати від учнів заучування того, що їм незрозуміло; доступність процесу навчання; привчати дітей до самостійної роботи; у процесі навчання йти вперед, спираючись на досягнуте; наочність навчання. З метою реалізації вищезазначених правил написав підручник “Наш друг”.

Ідея національного шкільництва М. Грушевського (1866-1934) Почесний професор, засновник “Українського наукового товариства”, автор “Історії України-Руси”, перший президент України. Його педагогічні погляди сформувалися в період назрівання соціальних та пролетарсько-революційних перетворень та за часів УНР. Приділяв велику увагу проблемам дидактики, навчальні предмети ділив на 2 групи: що дають можливість учням з'ясувати їх роль у житті; вчать засобам використання всіх джерел добробуту.

Його переконання: школа і освіта повинні здійснюватися на засадах традицій народної культури рідною мовою; національна свідомість повинна бути домінуючою у вихованні моральності; школа і освіта в незалежній державі повинні бути незалежні. Головна умова існування національної школи – навчання рідною мовою. Засуджував просвітницьку політику царату, за якою переслідувалася українська школа. Зміст освіти і виховання має відбивати національні особливості українського народу, внаслідок чого в учнів має форсуватися національний світогляд.

Навчальні плани і програми мають передбачати вивчення українознавчих дисциплін. Українська мова має бути не тільки викладовою, а й впливати на усі сфери життя. Але на рівні з рідною мовою та історією повинна вичатися мова та історія іншого народу. Гуманістичні дисципліни повинні дати людині “пізнання самих себе і відношення до світу”. Першоосновою громадянського виховання вважав вивчення історії рідною мовою. Праці: підручники "Історія українського народу", "Коротка історія України", "Ілюстрована історія України“, збірки "Хто такі українці і чого вони хочуть", "На порозі Нової України", "Вільна Україна“ та інші.