Презентація на тему:
Управління процевом удосконалення професійної компетентності педагогів

Педагог – представник однієї з найбільш соціально значимих людських професій, праця якого спрямована на розвиток і формування людини. Проблема особистості педагога як суб’єкта педагогічної діяльності, компетентного та здатного до саморозвитку знаходить віддзеркалення в сучасних працях українських та російських науковців. Розвитку професійно-педагогічної компетентності присвячені дослідження таких українських науковців як Н.М. Бібік, Л.С. Ващенко, М.І. Жалдак, О.І. Локшина, О.В. Овчарук, Л.І. Паращенко, О.І. Пометун, О.Я. Савченко, І.В. Табачек, О.І. Шувалова та інших, російських науковців В.А. Адольфа, Є.В. Бондаревської, В.Н. Введенського, І.А. Зимньої, І.Ф. Ісаєва, Н.В. Кузьміної, А.К. Маркової, Н.Н. Нацаренус, А.П. Тряпициної, А.В. Хуторського та інших. Реформування освіти в Україні є частиною процесів оновлення освітніх систем, пов’язаних з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Стає очевидним, що досягнення мети сучасної освіти пов’язане з особистісним потенціалом учителя, його загальною та професійною культурою, без яких неможливе вирішення наявних проблем навчання та виховання відповідно до нових освітніх парадигм .

Сучасному учителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Ця проблема зафіксована у державній національній програмі "Освіта", де наголошується, що один з головних шляхів реформування освіти полягає в необхідності "підготовки нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня" . У Концепції загальної середньої освіти зазначена необхідність розв'язання проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, уміє досягти нових педагогічних цілей.

Якщо мова йде про школу, то, звичайно, йдеться і про вчителя, який є вирішальною фігурою у здійснені всіх завдань школи. Проблема вчительської праці, його професійної майстерності має глибокі історичні і соціальні корені. Розглядали її ще античні мислителі (Аристотель, Квінтіліан, Платон), та особливо ґрунтовно це питання досліджувалося у XIX – XXст. Світовий досвід вчить і стверджує, що XXI ст. – епоха інформації, змагання за інтелектом. І тому сьогодні професійна компетентність вчителя, відпрацювання власної системи роботи передбачає якісні зміни в його викладацькій діяльності і рівні професійної майстерності. Безперечно, ствердженню педагога, розвиткові його творчості сприяє система післядипломної освіти, її орієнтація на особистість вчителя, запити школи, інтелектуалізація процесу навчання і виховання. Актуальність питання, що розглядається полягає в необхідності створення умов для постійного зростання професіоналізму вчителя, рівня його професійної компетентності. В.М. Лізинський переконаний, що вчителя не можна заганяти у формулу «знання – вміння – навички», і немає інструмента котрим можна виміряти все благородство души вчителя, неповторні моменти його творчості в навчальному процесі, який весь час повторюється. Нічим не вимірюються в учительській праці й осяяння, котрі не виникають із нічого та нізвідки, а підготовлюються всім попереднім досвідом учителя, його безкінечними діалогами із самим собою. З іншого боку, В.М. Лізинський вважає, що в роботі з учителем мудрі керівники школи здатні складати на вчителя «досьє успіхів», у якому відбивається все радісне, цікаве й гідне уваги з того, що відбувається у житті вчителя».

Відродження національної школи та піднесення її статусу потребують підвищення загальної і професійної культури педагогічних кадрів. Розбудова й перехід до нового якісного стану діяльності навчальних закладів системи загальної середньої освіти стали завдяки підвищенню рівня та результативності науково-методичної роботи з педагогічними кадрами. Тому задачами цієї роботи є : ознайомитись з літературними джерелами щодо сутності та функцій управління персоналом; обґрунтувати теоретичні основи управління процесом професійного розвитку, ствердження та самореалізації педагогів; освітити досвід роботи адміністрації школи з управління процесом професійного зростання педагогів на основі розвитку компетентностей вчителя в системі науково-методичної роботі. Тому в школі протягом останніх років відбулися і важливі зміни в підходах до роботи над підвищенням професійної компетентності вчителів. Перш за все, вся робота з педкадрами побудована таким чином, що сприяє залученню педагогів до активної діяльності. По-друге, вона передбачає педагогічну взаємодію, як під час уроку так і по за ним, не тільки як учителя з учнем, а як особистості з особистістю. По-третє, вся робота адміністрації з учителями спрямована на ствердження авторитету вчителя в процесі такої взаємодії.

Однією з головних задач своєї діяльності адміністрація школи вважає розвиток професійних компетентностей вчителя. Професійна компетентність характеризується рівнем сформованості у педагогічного працівника професійно необхідних знань та вмінь. А професійна майстерність – це сукупність певних якостей особистості вчителя, які зумовлюються високим рівнем його психолого-педагогічної підготовки, здатністю вирішувати педагогічні завдання (навчання, виховання та розвитку школярів).

В умовах гуманізації й демократизації освіти керівник і вчитель, учитель і учень змінюються, взаємодіють і разом беруть участь в оновлені шкільного життя. Р. Хасімото належить такий вислів: «Треба, щоб умови, а не керівники змушували працювати». Тому так важливо мотивувати вчительську працю, створити умови праці, плідного освітнього змісту. Саме тому головне в управлінській діяльності адміністрації будь-якої школи – це робота з педагогічними кадрами, найважливішими елементами якої є: система загальної та професійної підготовки, задіяння персоналу в роботі, розвиток його, моніторинг результатів, політика участі в досягненні успіху та ін. З метою ефективного та продуктивного досягнення результатів роботи адміністрація школи намагається створити в педколективі необхідні умови для саморозвитку та реалізації творчого потенціалу педагогів. Стосунки між адміністрацією і підлеглими будуються на демократичних засадах, стимулюється творчість вчителів, створюються умови і надаються всі можливості для їх успішної атестації.

У школі склалася певна система методичної роботи. Реалізація проблемних тем, над якими працює педагогічний колектив школи, розглядається в чотирьох аспектах: управлінському; педагогічному; дидактичному; методичному. Управлінський аспект: адміністрація здійснює керування школою, вивчає соціальне оточення, освітні потреби дітей і їхніх батьків, робить проблемний аналіз стану школи, здійснює річне планування, внутрішкільну контрольну діяльність, кадрове, матеріально-технічне, науково-методичне, інформаційне забезпечення. Педагогічний аспект: адміністрація здійснює керівництво педагогічною системою. Головним у цьому аспекті є створення умов для особистості, що забезпечують соціалізацію, створення гуманізованої моделі школи. Дидактичний аспект: адміністрація організує освітній процес, визначає структуру, зміст освітнього процесу, його організацію; проектує різнорівневе, багатопрофільне навчання. Методичний аспект: адміністрація організує роботу з підвищення професійної компетентності вчителів.

Основними ознаками визначення професійної компетентності вчителя на сучасному етапі розвитку освіти і виховання є: наявні знання для успішної діяльності; розуміння цих знань для практики; набір операційних умінь, володіння алгоритмами вирішення задач; здатність творчо підходити до професійної діяльності. В образі талановитого професійно компетентного вчителя повинні гармонізуватися інструментальні компоненти (знання, вміння, активність, самостійність, індивідуальність) та професійні якості (тактовність, комунікативність, доброзичливість, емоційна врівноваженість тощо). Для потенціалу сучасного вчителя мають бути характерними: Високий рівень загального розвитку (розуміння сьогоднішніх соціально-політичних і економічних перетворень, науково-філософський світогляд, глибокі знання, висока загальна професійна культура, соціальна активність, зрілі етичні погляди). Професійне покликання (любов до дітей, потреба навчати і виховувати, захоплення педагогічною роботою, творче ставлення до роботи, потреба в одержанні знань, у формуванні вмінь і навичок професійної діяльності). Професійно важливі якості (педагогічні здібності, готовність до особистісно-професійного саморозвитку, гуманістична спрямованість діяльності, вміння швидко орієнтуватися у педагогічній ситуації тощо).   

У системі професійної підготовки вчителя важливе – процес формування професійної культури і компетентності. Професійно-педагогічна компетентність визначається як сукупність умінь педагога як суб’єкта педагогічного впливу особливим чином структурувати наукове і практичне знання з метою найкращого вирішення педагогічних завдань. Основою методичної роботи в школі є розвиток професійної компетентності педагога, яка характеризується вільним володінням професією, майстерністю і суперпрофесіоналізмом. Компетентність проявляється у: готовності вчителя до інноваційної діяльності; здатності до подальшого власного самопроектування, самовдосконалення. У період підвищення своєї компетентності учитель усе більше уваги починає приділяти процесу навчання, методам його вдосконалення. Разом із зростанням майстерності у вчителя з'являється потреба в осмисленні і аналізі власної діяльності, більш глибокої педагогічної оцінки результатів навчання школярів. Шлях становлення професійної компетентності вчителя — це поступове, складне і далеко не завжди лінійне сходження від учителя-дилетанта до справжнього майстра, суб'єкта професійної діяльності. Для того, щоб правильно визначити перспективи подальшого зростання вчителя, напрямки, засоби, форми підвищення його кваліфікації і побудувати індивідуальну траєкторію розвитку, потрібно вивчити шлях його становлення як професіонала і рівень досягнутої майстерності, виявити можливі «білі плями», які можуть бути у діяльності кожного професіонала.

Професіоналізм, безумовно, приходить не тільки з досвідом, він залежить від багатьох різних факторів: особистих здібностей, мотивації до роботи, її змісту, умов життя, впливу колективу тощо. Не варто вважати, що тільки за допомогою навчання можна з учителя-неука, учителя-дилетанта сформувати компетентного професіонала.. Однак цілеспрямоване, правильно організоване навчання відіграє у становленні, формуванні професіонала неабияку роль. Звідси випливає завдання для шкільної адміністрації, методичної служби — чітко спланувати систему внутрішньошкільної методичної роботи, налагодити дієве функціонування всіх її ланок, систематично вивчати, аналізувати стан методичної роботи у школі, своєчасно вносити необхідні корективи. Професійна компетентність учителя обумовлює його педагогічну майстерність. На думку А.С.Макаренка, педагогічна майстерність - це знання особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести у рух. За глибоким переконанням А.С.Макаренка, оволодіти педагогічною майстерністю може кожен педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності.

Рівень професійної компетентності Критерії результативностиі педагогічної діяльності учителя Низький Не вміє пристосовувати виклад навчального матеріалу до особливостей аудиторії. Мету занять визначає стихійно, без урахування підготовленості учнів. Навчально-методичну літературу використовує мінімально. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, учні пасивно сприймають інформацію. Елементи організаційної структури уроку не обґрунтовані, не чіткі. Середній Володіє стратегією навчання учнів наукам за розділами курсу. Мета i завдання діяльності обґрунтовані. Переважають традиційні методи i прийоми навчально-пізнавальної діяльності. Активізація діяльності учнів здійснюється без глибокого дидактичного обґрунтування Достатній Володіє стратегією компетентністного підходу. Мета уроку формулюється у діяльнісний формі. Чітко визначає етапи уроку, форми i методи навчально-пізнавальної діяльності відповідно до етапів. Зміст, методи, прийоми та технології навчання відповідають меті та змісту уроку. Вміло використовує різні моделі (пасивна, активна, інтерактивна) навчання. Може формувати предметну компетентність учнів. Використовує діяльнісний, диференційований та особистісно-орієнтований підхід. Високий Володіє стратегією компетентністного підходу. Мета уроку формулюється у діяльнісний формі. Чітко визначає етапи уроку, форми i методи навчально-пізнавальної діяльності відповідно до етапів. Зміст, методи, прийоми та технології навчання відповідають меті та змісту уроку. Вміло використовує різні моделі (пасивна, активна, інтерактивна) навчання. Може засобами навчального предмета формувати в учнів ключові, загальнопредметні та предметні компетентності. Використовує діяльнісний, диференційований та особистісно-орієнтований підхід.

професійна компетентність професійна майстерність комунікативність

Науково-теоретична підготовленість - знання теоретичних основ, методів, історії розвитку та сучасних досягнень науки з предмета, який викладається, та вміння їх використовувати психолого-педагогічна підготовленість - знання теоретичних основ педагогіки, основ психології і вікової фізіології та вміння їх застосовувати у навчально-виховному процесі методична підготовленість – знання змісту навчання (Державного стандарту, навчальних планів, програм, навчально-методичного забезпечення), знання та володіння методикою викладання предмета, вміння ефективно та доцільно використовувати різноманітні засоби навчання, а також уміння організовувати позакласну роботу з метою підвищення зацікавленості учнів щодо предмета, який викладається, і розвитку їх світогляду, здібностей та обдаровань.

Комунікативність (загальна, педагогічна культура) : педагогічна етика, такт, толерантність; культура мови та спілкування (з учнями, батьками, колегами); наявність моральних якостей, що слугують прикладом для наслідування; вміння володіти собою; організаторські здібності та вплив на мікроклімат навчання та виховання; розумна вимогливість; самокритичність та здатність сприймати критику; вміння створювати атмосферу співтворчості, співпраці. Педагогічний працівник будь-якого рівня кваліфікації має володіти комунікативною культурою ( культурою спілкування). Професійна майстерність (результативність педагогічної роботи) – підвищення рівня навчальних досягнень учнів з предмета, який викладається, та позитивна динаміка власного професійного росту педагогічного працівника

У сучасній педагогічній літературі цим терміном позначається, по-перше, високий рівень готовності до педагогічної діяльності, по-друге, здатність педагога на високому рівні здійснювати педагогічну діяльність, виявляючи свій особистісний інтелектуальний і творчий потенціал. І.Лернер, В.Краєвській, А.Хуторськой запропонували розглядати професійну компетентність учителя як єдність трьох складових: Поняття «професіоналізм» у педагогіці почало використовуватися в 70–80-тих роках XX століття. Спочатку таким терміном позначалися професійно значущі вміння, тобто вміння, якими володіє педагог і які його відрізняють від представників інших професій.

Результатом формування професійної компетентності вчителя є вироблення ним індивідуального стилю професійної діяльності. Залежно від досвіду роботи, виділяються такі рівні професійної компетентності вчителя.

Методологічна та теоретична підготовка вчителя, основу якої повинні складати знання про закони розвитку природи і суспільства, осмислення програмних положень у галузі розбудови національної освіти. Підготовка вчителя за окремими методиками викладання навчального предмета, вивчення нових навчальних програм, підручників, методичних посібників, оволодіння технікою і методикою використання засобів навчання. Освоєння і практичне використання теоретичних положень класиків світової та вітчизняної дидактики й теорії виховання, методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності школярів. Психологічна підготовка, спрямована на розуміння необхідності осмислення наукового впливу на стан навчання й виховання дитячої особистості. Загальнокультурна підготовка, яка поєднує обізнаність з питань етики та загальну культуру поведінки. Загальнотехнічна підготовка: знання нових інформаційних технологій, комп'ютерної техніки, аудіовізуальних засобів.

  Основні форми методичної роботи Головним у методичній роботі є надання реальної, дієвої допомоги вчителям  у процесі розвитку їхньої майстерності як сплаву професійних знань, навичок, вмінь. Для підвищення ефективності функціонування системи науково - методичної роботи у школі при плануванні роботи враховувалися вимоги, які випливають з об'єктивних закономірностей процесів підвищення професійної компетентності вчителів: практична спрямованість;   науковість;   конкретність;   систематичність та системність;   оперативність;   оптимальне поєднання різних сучасних форм та методів роботи. Планування науково - методичної роботи будується на основі діагностики (2 рази на рік); аналізу інформації про стан професійної компетентності педагогів, їхніх потреб та пропозицій. Моделювання динамічної структури, змісту й форм науково - методичної роботи відбувається з урахуванням результатів аналізу,  освітніх потреб суспільства, науково - методичної проблеми школи. У методичній роботі враховано індивідуальні, групові та загальношкільні форми роботи.

Шляхів удосконалення особистості й саморозвитку багато. Стосунки між учителем і учнем в школі базуються на взаємоповазі, доброзичливості, відвертості, довірі, толерантності. Одною з головних проблем школи є вдосконалення уроку як засобу розвитку творчої особистості вчителя і учня. Важливими завданнями адміністрація школи вважає організацію науково-дослідницької роботи вчителів, узагальнення і вивчення педагогічного досвіду вчителів, узагальнення та вивчення передового досвіду, впровадження в практику роботи інноваційних освітніх технологій навчання і виховання. Адміністрація школи і методична рада впроваджує різноманітні форми роботи з учителями. Метою цих форм є: досконале володіння методикою викладання предмета, його технологічного циклу; підвищення рівня загальної культури; використання в практиці сучасних досягнень психолого-педагогічної науки та передових новітніх та інноваційних технологій.

№/№ Аспекти професійної діяльності Само- оцінка вчителя Оцінка колегами (голова МО) Оцінка адмініст рації 1 Формування загальнонавчальних умінь і навичок 2 Використання інноваційних технологій 3 Розвиток пізнавальних здібностей учнів 4 Організація самостійної роботи 5 Наступність і перспективність навчання 6 Здійснення індивідуального і диференційованого підходу 7 Вибір оптимальних методів навчання 8 Вибір оптимальних форм проведення уроку 9 Формування внутрішньої мотивації навчання 10 Вміння ефективно використовувати засоби навчання 11 Реалізація виховної спрямованості уроку 12 Реалізація принципів особистісно орієнтованого навчання 13 Методика проведення різних типів уроку 14 Методика організації роботи зі слабовстигаючими учнями 15 Виконання санітарно-гігієнічних вимог уроку 16 Використання інтерактивних методів навчання 17 Інноваційна діяльність в умовах в умовах вдосконалення процесу формування особистості 18 Здійснення міжпредметних зв'язків

Зростання соціальних вимог до школи вимагає подальшого вдосконалення всіх ланок підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, зокрема самоосвіти. Підвищення кваліфікації шляхом самостійної роботи є усвідомлене, цілеспрямоване, неперервне вдосконалення теоретичної і практичної підготовки вчителя, його духовне збагачення. Самоосвіта — це одна з найважливіших форм здобування знань у системі неперервної освіти педагогічних працівників, яка зумовлює ефективність усіх інших форм і методів. У змісті роботи всіх ланок підвищення кваліфікації значна увага приділяється питанням: технології самостійного вивчення науково-педагогічної літератури; вироблення інтересу до неї. Дана діяльність найбільш ефективно реалізується вході організації поглибленої роботи педагогічних колективів над науково-методичними проблемами та за індивідуальними самоосвітніми планами кожного педагога. Це керований процес, від рівня управління яким певною мірою залежить результат фахового зростання вчителя, рівень навчання та виховання учнів.

Підвищити її рівень через вибір тем і форм самоосвіти, колективних та індивідуальних форм методичної роботи. Створити умови для самоосвітньої роботи в школі. Виділити методичний день, спільний для вчителів в одного фаху. Надати вільний час на січневих та березневих канікулах, творчу відпустку на літніх канікулах; оптимально використовувати час учителя на проведення нарад, засідань методичних об'єднань, виконання громадських доручень, створення розкладу уроків для нього. Обладнати методичний кабінет та бібліотеку відповідно до «Положення про шкільний методичний кабінет, шкільну бібліотеку», у яких розмістити науково-методичну літературу, каталоги літератури, картотеки статей із періодичних видань на допомогу вчителям у роботі над науково-методичною темою. Здійснювати контроль за самоосвітньою роботою, а саме: проводити індивідуальні бесіди з учителями; планувати звіти вчителів про освітню роботу, заслуховувати їх на засіданнях педради, методичних об'єднань, нарадах при директорові тощо.

Компетентно оцінити самоосвітню роботу через: аналіз уроку, виховного заходу; підготовлені вчителями доповіді, реферати, виступи на засіданнях; творчі звіти вчителів (під час громадського огляду знань, проведення предметних тижнів, олімпіад); участь у творчій роботі (розробка програм, уроків, дидактичного матеріалу, сценаріїв свят, вечорів); участь учителів в індивідуальних та колективних формах методичної роботи; анкетування, діагностування.

Мотиви професійного розвитку Стимули, які можна використовувати для скеровування професійного розвитку 1. Самореалізація у професійному плані як творчої особистості 1.1. Відкриття власного майстер - класу для вчителів округу або міста. 1.2. Підвищення самостійності, можливість працювати за програмою, що цікавить, вибирати клас, встановлювати бажаний і найзручніший графік роботи (розклад). 1.3. Сприяння в отриманні гранту на реалізацію що цікавить вчителя проекту. 1.4. Сприяння в розробці, твердженні і розповсюдженні авторської програми. 2.Особистий розвиток, набуття нової інформації. 2.1. Направлення на стажування або престижні курси. 2.2. Надання часу на методичну роботу (робота вдома) 2.3. Творча відпустка в канікулярний час. 2.4. Додаткові дні до відпустки. 2.5. Оплата науково-методичної літератури. 2.6. Сприяння в перепідготовці по спеціальності, що цікавить вчителя, керівника школи. 3. Самоутвердження, досягнення соціального успіху. 3.1 Надання можливості розповсюдження досвіду роботи через проблемні конференції, педагогічні читання, семінари. 3.2 Організація узагальнення досвіду, сприяння в підготовці власних публікацій і допомоги у пресі. 3.3 Залучення до керівництва структурними підрозділами методичної служби школи. 3.4 Призначення на посаду методиста, відповідального за стажування молодих вчителів. 3.5 Рекомендація вчителя для роботи у ВНЗ на підготовчому відділенні. 3.6 Рекомендація вчителя для роботи в експертних групах. 4. Потреба бути в колективі 4.1. Входження до складу різних органів, вирішальних важливі проблеми життя школи. 5. Стабільність, захищеність. 5.1. Гарант захищеності від посягань на професійну честь вчителя, з боку несумлінних вищестоящих керівників, методистів, інспекторів. 5.3. Гарант наявного статусного положення в колективі.