Презентація на тему:
Законність у сфері державного управління

Законність у сфері державного управління

Зміст Вступ Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні Способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні: загальна характеристика Висновок Список використаних джерел

Вступ Вимоги законності забезпечують стабільність і гармонійність суспільного життя, сприяють розвитку громадянського суспільства у відповідності з об'єктивними законами історичного процесу. Законність являє собою процес здійснення законів. Режим законності означає такий стан громадського життя, при якому учасники правовідносин вільно реалізують особисті юридичні права й обов'язки. Законність є основою такого порядку в суспільному житті, що відповідає розпорядженню правових норм. Іншими словами, у результаті дії законності у суспільстві створюється правовий порядок, що є метою правового регулювання суспільних відносин. Як стійке явище громадського життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими економічними відносинами, при яких воля приватної власності стає рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виготовлення матеріальних благ, поставити виробників в однаково вигідні умови - головне завдання закону правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. Тому доти, поки в суспільстві існують нерівне положення людей у сфері виробництва матеріальних і духовних цінностей, не можна говорити про їхню рівність перед законом, а отже, і про законність. Законність, як необхідна умова гармонічного функціонування людського суспільства, стає реальною силою в більш пізній час, коли суспільні відносини здобувають нову якість, тобто коли з відносин залежності, придушення й пригноблення вони поступово перетворюються щодо незалежних і вільних продуктивних матеріальних благ. Цим створюється необхідна база для дії справедливих, правових, законів, однаковою мірою захищаючих інтереси всіх членів суспільства, що приймають участь у його відтворенні.

1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні Законність і дисципліна — основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Словник визначає законність як “загальноприйнятне, усталене правило співжиття, норму поведінки” що охороняється законами, а дисципліну — як “твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов'язковим для всіх членів даного колективу; розпорядок”.

В юридичній науці під законністю розуміють “неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями”. Це означає що законність обов’язкова для всіх елементів держави (органів законодавчої, виконавчої, судової влади, інших державних і недержавних утворень, громадян). Вона також є обов'язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян, громадських утворень на самовираження і вільний розвиток.

Законність Багатогранне поняття, яке визначається по-різному Її можна розглядати як принцип діяльності держави, сутність якого полягає в обов'язку державних органів, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів. «Матеріальний зміст законності — у сукупності правил, обов'язків, дозволянь, заборон, що регламентуються державою. Вони створюють стан, при якому суспільне життя, всі види державної діяльності підпорядковані неухильній дії права. Законністю досягаються узгодженість дій, організованість і порядок, тобто дисципліна у загальнодержавному масштабі».

Якщо розглядати принцип законності щодо її практичного застосування, то : законність означає, що всяке рішення державних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не повинно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в межах компетенції органу або посадової особи, що його приймає; з додержанням необхідної процедури; мусить сприяти створенню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава повинна створити основу для цього. Основою (або гарантіями) законності в державному управлінні слід визнати наявність: Вежливою умовою законності і дисципліни в державному управлінні слід визнати також високу правову культуру громадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти і культури суспільства.

2. Способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні: загальна характеристика Законність і дисципліна в державному управлінні забезпечуються трьома основними способами — проведенням контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернень громадян. Проте здійсненню цих конкретних юридичне значущих дій передує переконання, яке виявляється в попередженні, роз'ясненні, вихованні, а також в утворенні певних стимулів законослухняної поведінки суб'єктів державного управління.

Діяльності по забезпеченню законності надається державно-правовий характер, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення та ін.), наділяються юридично-владними повноваженнями. Такого роду діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний з цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними нормативними актами, та реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим ці способи пов'язані між собою єдністю мети — забезпечити суворе додержання вимог законності і дисципліни усіма суб'єктами державного управління.

Забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні досягається в : процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій притягненні до відповідальності і по карання осіб, винних у порушенні законності і дисципліни створенні атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності і дисципліни вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання існуючих правил

Контроль — основний спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство соціально-культурну адміністративно-політичну діяльність міжгалузеве державне управління

Головними напрямками здійснення контролю в сфері державного управління є: виконання соціальних програм додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни використання державних ресурсів; виконання природоохоронного законодавства; підбір і розміщення кадрів у державному секторі;

Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями. На підготовчій стадії: обирається об'єкт контролю визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити) встановлюються засоби здійснення контролю; підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль складаються плани його проведення.

До підсумкової стадії належать такі дії, як: прийняття рішення за результатами контролю; доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Контролю притаманні свої принципи. До них належать: універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного будівництва) систематичність (проводиться не одноразово, час від часу, а за певною схемою, постійно) безсторонність (досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах) реальність (забезпечується наявністю необхідних ква ліфікованих кадрів контролерів

за органами, які його здійснюють Контроль можна класифікувати: за сферою діяльності, яка підлягає контролю за формами його проведення

За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяється на відомчий, міжвідомчий та над (або поза) відомчий. Відомчий контроль Здійснюється міністерствами і відомствами усередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов'язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Сутність полягає в тому, що він здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових правил, які діють у відповідній сфері. Міжвідомчий контроль Надвідомчий контроль Здійснюється органами загальної компетенції – Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.

Ще однією характерною рисою зазначених видів контролю є те, що тільки за результатами відомчого і надвідомчого контролю винну особу можна притягти до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, що перевірки здійснюють вищі посадові особи, які наділені правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності не виключає можливості застосування дисциплінарного стягнення. Контроль здійснюється у формі перевірок (обстеження і вивчення окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складається акт), витребування звітів та ін.

Контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності — нагляду, хоча у них є деякі однакові риси. Їх поєднують єдина мета — забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи — перевірки, витребування звітів, пояснень та ін., обов'язковість вказівок. Але контроль на відміну від нагляду проводиться повсякденно і безперервно широким колом органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган — прокуратура. (Санітарний, пожежний нагляд та деякі інші види діяльності неточно називаються наглядом. У дійсності ж — це контроль.) Різна у них і нормативна база. Головне ж, чим відрізняється контроль від нагляду, — це те, що контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта (іноді підміняючи собою керівний орган цього об'єкта) і самостійно притягувати правопорушників до юридичної відповідальності, в той час як прокуратура позбавлена таких можливостей.

Висновок Отже, контроль можна охарактеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни і правопорядку і полягає у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних органів, даванні їм обов'язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вжитті заходів примусу щодо підконтрольних органів. Нагляд же має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків та притягнення винних до відповідальності. без права втручатися в оперативну та господарську діяльність піднаглядних об'єктів, зміни чи скасування актів управління.

Список використаних джерел 1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996. 2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.,1997. 3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988. 4. Драго Р. Административная наука. — М., 1982. 5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998. 6. Муниципальное право. — М., 1997. 7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997. 8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. —М., 1995. 9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. - М., 1998. 10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.