Презентація на тему:
Поети Херсонщини

Поети Херсонщини

Лавреньов Борис Андрійович  (1891 —1959) поет, прозаїк, журналіст, публіцист  Народився у Херсоні 17 липня 1891 року у родині вчителів. Навчався в першій  чоловічій гімназії (нині гімназія № 20, що носить ім’я письменника). Основними захопленнями  Бориса  Сергєєва  змалку стали  книжки, живопис  і  театр. Читав він надзвичайно багато. Перші свідомі літературні роботи прийшлися на  чотирнадцять років, коли під враженням лермонтовського ”Демона”  було написано досить розлогу за  обсягом (у 1500 рядків) поему “Люцифер”.  Потяг до поетичної творчості не був єдиним художнім самовиявом Б.Сергєєва. Мешкаючи  і навчаючись  у Херсоні, він  захопився  живописом писав етюди  й  невеличкі картини. Помітний вплив на Бориса справили знайомство й тісні стосунки зі знаменитими  у майбутньому Давидом і Миколою Бурлюками (Микола Бурлюк був однокласником Бориса у херсонській чоловічій гімназії) та юним Володимиром Маяковським. Першу поезію Б.Сергєєва видрукувала херсонська газета “Родной край” весною 1911 року. Б.Сергєєв розпочав досить  жваву поетичну діяльність. Його  вірші з’являлися  поруч  із  творами іменитих  та  резонансних постатей  у російському модерновому  мистецтві. Восени 1918  року  у складі  Червоної  Армії  Б.Лавреньов йде на  фронт. Письменник  брав  участь  у національно громадянській  війні в Україні, Криму, працював у військово журналістських виданнях Середньої Азії. До постійної літературної праці Б.Лавреньов повернувся на початку 20 х років ХХ століття.

Гавриленко Володимир Никифорович  (1905 1995) письменник, прозаїк, публіцист  Народився 15 серпня (2 серпня за старим стилем) 1905 року в Херсоні, в родині агронома. 1923  року закінчив політикопедагогічні  курси. Працював учителем  початкової  школи, далі перебував  на  комсомольській  і профспілковій  роботі. Навчався  у 1929—  1932  роках на  літературному факультеті Харківського педагогічного інституту  профосвіти, створеного на  базі  Харківського університету. Водночас  працював  секретарем журналу «Наймит», в якому було надруковане його перше оповідання  «Іван Рудик». Керував  літературною групою «Трактор» (засновано 1930 року). У 1930—1934  роках редагував  літературний  журнал  «Трактор». Автор книги  «Портрети друзів»  (1935) та роману «Щирість» (1941). Під час  війни  перебував  у армії як  військовий кореспондент і працівник армійських, а потім фронтової газет. У творчості письменника переважає зображення  героїчного подвигу народу, що захищав  свою Батьківщину. Нариси, написані  письменником на фронті, увійшли до збірки «Безсмертя» (1943). Героїзм молоді в часи  війни змалював у повісті «Москвичка Тоня» (1945). Про мужність  та  героїзм Гавриленка на  війні свідчать нагороди: орден  Вітчизняної війни  2 го ступеня, медалі «За оборону Кавказу», «За  перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» та інші. Працював у газетах  і видавництвах, з  1946  по  1954  рік. Видав твори  «Хто  дорогий для мене», «Коли приходить щастя» —  про радянську молодь. На тему казок Максима Горького письменник написав лібрето  балету «Данко»  (композитор В.Нахабін). Балет  поставлено  1948  року на  сцені Харківського театру  опери та  балету імені Миколи  Лисенка.  Низку творів письменника  перекладено  російською мовою. Член Спілки письменників України з 1941 року. Помер у березні 1995 року в Харкові.

Братан Микола Іванович ( 1935-2010) — поет, письменник.  Біографія Братан Микола Іванович народився 1 січня 1935 року у селі Семенівка Каховського району на Херсонщині в родині хліборобів. По закінченню Семенівської семирічної школи М.І.Братан здобував освіту педагога молодших класів в Бериславському педагогічному училищі (1951-1954 роки) та українського філолога в Одеському державному університеті імені І.Мечникова (1959-1964 рр). Помер 13 березня 2010 р. у Херсоні. Працюючи в Бериславській районній газеті, на обласному телебаченні, займаючись викладацькою діяльністю в Херсонському державному педагогічному університеті, продовжував писати вірші. 1971-2006 - голова Херсонської обласної організації Національної Спілки письменників України. Вісім років працював головою Херсонського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Проствіта" імені Тараса Шевченка. Із-під його пера вийшли друком романи, більше сотні поетичних збірок, понад 300 пісень, тисячі експромтів, збірки віршів для дітей, літературознавчі розвідки. А також понад 20 драматичних поем, серед них чотири - присвячені життєвому шляху Великого Кобзаря - Т.Г.Шевченка. Перекладав вірші з російської, білоруської, чеченської, болгарської та багатьох інших мов.

Алевтина Дрозд – поетеса, педагог, людина (1917 – 1996) Народилась письменниця в далекому східносибірському краї на станції Азея 12 червня 1917 р. Батько її був залізничником, а мати займалася домашнім господарством. У дванадцять років вона залишилась напівсиротою, а згодом за матір’ю помер і батько. У 1936 році закінчила Красноярський педагогічний технікум. У Казані А. Дрозд пропрацювала на оборонному заводі до 1943 року. Потім була призначена начальником піонерського табору в Підмосков’ї. У 1947 році в журналі “Затейник” з’явився перший вірш А.Дрозд - “Утро”. У 1949 році за сімейними обставинами А.Дрозд переїхала до Херсона. Пішла працювати на суднобудівний завод ім. Комінтерну. А в 1952 році вийшла в світ перша її книга “У днепровских синих вод”. У цьому ж році А.Дрозд поступила до Херсонського педагогічного інституту на філологічний факультет, який успішно закінчила у 1956 році. За рукопис „Стихи для детей” письменниця отримала заохочувальну премію. 50-ті, 60-ті роки були плідними у її творчому житті. Одна за одною виходили дитячі книги херсонської поетеси. А в 1979 році в збірнику “Рукопожатие” А.Дрозд виступила з циклом віршів для дорослих. Вона була частим гостем шкіл м.Херсона. Багато виступала перед учнями, молоддю ПТУ та технікумів. Всього рік не дожила письменниця до свого 80-річчя. Померла Алевтина Дрозд в 1996 році. Похована у Херсоні.

Борщак Ілько Львович  (1892–1957) (справжнє прізвище – Баршак) історик і літературознавець  Народився поблизу Херсона. Отримав ґрунтовну освіту у Петербурзькому, Київському та Новоросійському  (Одеському) університетах. У 1914  р. мобілізований до  російської армії, брав  участь  у бойових діях. Із  початком Української революції у 1917 р. брав активну участь у суспільно політичному  житті Української Народної Республіки. Після поразки Визвольних змагань  емігрував  до Франції. У 20 х рр. жив у Парижі, де видавав тижневик "Українські вісті" (1926–1928). У 1949 р. став директором Архіву української еміграції у Франції. Протягом 1949–1953 рр. видавав науковий журнал "Україна". Борщак –  автор  близько  400  наукових праць. Присвятив декілька праць видатним діячам козацької доби: "Пилип  Орлик" (1924), "Григор  Орлик  –  великий  мазепинець" (1930), "Мазепа  –  людина  і історичний діяч" (спільно з  Рене Мартелем, 1932 ), "Слідами гетьмана К.Розумовського у Франції" (1957). Автор  багатьох праць (українською і французькою мовами), присвячених  історичним і літературним зв'язкам  України  з  Францією, Швецією та  Англією. Найзначніші з  цих праць:  "Гетьман  Пилип Орлик  і Франція" (1924), "Вольтер  і  Україна" (1926), "Шведи  на  Україні і французька  дипломатія" (1928), "Шевченко у  Франції" (1933), "Наполеон  і Україна" (1937), "Історична  легенда  України. Історія  русів" (1944). У роки Великої Вітчизняної війни, коли німецькі війська  окупували Францію, брав участь в антифашистському опорі й був ув’язнений. Ілько Борщак був активним діячем  української культури  й  науки  за  межами  України, дійсним членом Наукового товариства  ім. Т.Шевченка, професором Державної школи східних мов у Парижі (з 1938).