Презентація на тему:
В.Підмогильний "Місто"

Валер’ян Підмогильний. Урбаністичний роман “Місто”

Епіграфи до роману «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона мно житься і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — хо дить просто і як янгол — священною мовою розмовляє». З Талмуда (канонічної книги євреїв) «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» З роману “Таїс” Анатоля Франса

Літературний рід: епос. Жанр: урбаністичний роман. Рік написання: 1927. Видання: Харків, 1928 рік. Час дії роману: 1920-ті роки (час проведення політики «українізації») Тема: підкорення людиною міста. Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто. Паспорт роману

сенсу людського життя; добра і зла; біологічного і духовного; маргінального суспільства. Проблематика

Степан Радченко (головний герой) Надійка Та мара Василівна Зоська Рита (дівчина із села) (Мусінька, (міська дівчина, (балери на) його коханка) кохана Степана) Ганнуся та Нюся Максим Левко (студент) (товаришки Надії) (син Тамари Вигорський (поет) Василівни та крамаря) Михайло Світозаров (критик) Борис Лука Гнідий (студент, (чоловік Мусіньки) чоловік Надійки) Герої твору

«На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м’які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів». Степан Радченко Зовнішність

Позитивні талановитість працьовитість наполегливість сумлінне ставлення до роботи та своїх обов’язків ділові якості Степан Радченко Риси характеру Негативні надмірна самозакоханість егоцентризм кар’єризм заздрість до інших людей готовність пожертвувати близькими людьми заради власних цілей неготовність до відповідальності в особистому житті

Його душа — "...грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане". “...хлопець […] розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі, кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величної нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок. Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей”. Степан Радченко

Селянин Степан Радченко Етапи життя Столярня Гнідого Товариш Левко Надійка Кухня Гнідого Товариш Максим Мусінька Кімната, яку запропонував Борис Товариш Вигорський Зоська Нова квартира Рита Студент Лектор Письменник

Надійка перше кохання дівчина із села вродлива синьоока лагідна покірна проста

Наприкінці роману «Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом». Надійка На початку роману «... здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».

Тамара Василівна Огрядна жінка середнього віку, дружина Луки Гнідого, коханка Степана. «Хлопець побачив жінку, одутлу й оспалу, в синій, добре знайомій йому сукні, що тепер ледве стримувала повінь її брезклого тіла».

Зоська Киянка, не надто серйозна, непередбачувана, мрійлива, досить вередлива та примхлива, не мала чітких планів у житті «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові». Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха. Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…».

Зоська «Саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу. Він ходитиме з нею скрізь по театрах, кіно та вечірках, дістанеться з нею суто міського товариства, де його, певна річ, приймуть та вшанують». «Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».

Рита балетна танцівниця живе в Харкові жартівлива та легковажна до кохання ставилася досить цинічно ефектна та спокуслива зовнішність

Рита «Та жінка мала спокійне, майже нерухоме довгасте обличчя, що в прямокутній рамці гладенького стриженого волосся з рівним пасмом над очима нагадувало щось старовинне, витончене й застигле, незмінно молоде, певне своєї краси й урочисте, як обличчя давніх єгиптянок, що йшли з віялами за фараоном. Натомість очі її жили, ворушились і сміялись за все обличчя,— великі облудні очі, що блищали в мороці, як у кицьки. Одягнута була, скільки він роздивився, в темну оксамитову сукню, що переходила вузькою смужкою через одне, геть оголене плече».

Левко Виходець із села, навчається у Києві, чуйний та доброзичливий «Він був лагідний і грубший, ніж дозволяв його зріст, отже, з нього був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном. Сам з діда-прадіда селюк, він чудово вмів би допомогти селянинові чи то казанню, чи науковими порадами. Учився він дуже акуратно, ходив завсігди в чумарці й над усе любив полювання».

Лука Гнідий Крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни, знущався з жінки, жорстоко бив її, намагаючись довести до самогубства. «Чоловік у жилетці, з куцою борідкою і сивиною в волоссі». «Крамар був трохи згорблений і тонкий у ногах. Він був невисокий, але худі ноги його здавались довгими й негнучкими… Обличчя його було в зморшках. Щось погноблене було в його очах».

Максим Син Тамари Василівни, бухгалтер у шкіртресті, людина оригінальна, начитана, виявляв прихильність до Степана «Цей юнак, мало що старший від Степана літами, був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку» Пияка, розпусник, цинік

Борис Задорожній товариш Степана студент останнього курсу відділу цукрової промисловості веселий і здібний хлопець, який любив читати підтримав письменницький талант Радченка інструктор кооперативного буряківництва на Київщині

Борис Задорожній «...не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх».

Михайло Світозаров літературний критик він виявив свою зверхність та байдужість до Степана, а згодом, коли той уже здобув популярність, став писати про нього схвальні рецензії

Михайло Світозаров «...говорив плавко й дотепно, ефектно наголошуючи слова, підкреслюючи речення, немов вставляв їх у блискучі рамки; в міру спроможності він кидав слухачам влучне слівце, збуджував сміх, поправляв тим часом пенсне і починав знову з новим натхненням. З його уст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти й анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня, глум зневаженого карлика, тулуб схилявся й випростувався в такт м’яким акторським жестам».

Вигорський поет друг Степана, перших поціновувач його таланту демонструє свій гострий розум та дотепність у його вуста автор вкладає чимало цікавих філософських міркувань Прообразом цього героя вважають друга Підмогильного Євгена Плужника