Презентація на тему:
"Валер’ян Підмогильний - Модерний роман «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі

Три любові Івана Франка ”Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита”, — писав Іван Франко. І хоч великий Каменяр стверджував, що в його житті “тричі являлася любов”, дослідники його творчості і життя знають, що значно більше поет “потерпав” від жіночої вроди. Та й сам Франко не приховував: ”Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”

 Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона мала добру освіту: володіла німецькою та французькою мовами, захоплювалася збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці.      Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру. Та після першого арешту та ув'язнення заборонили з'являтися в їхньому домі.   Попри заборони зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років листувалися. Ольга теж кохала Івана та по велінню батька вийшла заміж за священника, а Франкові написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш - все буде тісно пов'язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". Лист Ольги звалив його з ніг, і він їй написав: "Втративши тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра могла б зв'язати свою долю з моєю". Ольга Рошкевич

Він перелив свій біль у найкращі поезії, - вона ж на сім замків закрила своє горе.      Протягом усього життя ім'я Ольги було для Франка священним:   Я не тебе люблю, о ні, Моя хистка лілеє, Не оченька твої ясні, Не личенько блідеє.      Не голос твій, що, мов дзвінок, Мою бентежить душу, І не твій хід, що кожний крок Відчути серцем мушу.      Ні, не тебе я так люблю, Люблю я власну мрію! За неї смерть собі зроблю,  Від неї одурію.      А Ольга до кінця життя зберігала Іванові листи. Сестрі Михайлині заповіла покласти їх у труну, під голову, як найцінніший скарб її життя.

Юзефа Дзвонковська Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитанність, передові й оригінальні погляди Іван Франко уперше почув від своїх польських друзів. Один із них Іванові писав: "Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись, молитись! За такою королевою можна піти на край світу, кинутись в огонь або воду... Це якийсь диявол, а не жінка! А знаєте, чим ще притягує? Величезним тактом - тримає людей на поводку - нічим не ділиться і нічого не говорить і тим доводить людину до шалу. Це ангел доброти, розсудку, невинності".      При зустрічі на Франка Юзефа справила сильне враження. Він відразу ж палко закохався. І вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч нього, може бути його дружиною.      Та Юзя не відповіла взаємністю. Він страждав.

 Лиш потім Іван Франко довідався про справжню причину відмови. Юзефа була хвора на сухоти (туберкульоз). Йому відмовила, як і всім іншим. Франкові про свою хворобу сказала чесно і відверто.      Саме Фзефі він присвятив вірш, в якому передає біль утрати і розпачу.   Щось горло душить. Чи моїм очам  Хтось видер світло?.. Хто се люто гонить Думки з душі, що в собі біль заперла? Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!      І меркне світ довкола, і я сам Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. Ридать! Кричать! - та горло біль запер, Вона умерла! - Ні, се я умер.

Ольга Хоружинська    Уже тридцятирічним Іван Франко у Києві зустрів Ольгу Хоружинську. Вона закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, володіла французькою, німецькою, англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Він їй також сподобався енергією, розмахом думок, розумом.       Ця освічена жінка стала йому вірною дружиною, народила трьох синів і доньку, писала статті, допомогала у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе.      Та Іван Франко у листі до друга писав:      - З теперішньою моєю жінкою одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, освіченою. Но то дарма. Судженої і на коні не об'їдеш.    Однак є факт, який цю жінку підносить. Коли самітній письменник помирав від важкої хвороби (дружина на той час була у божевільні) Целіна прийшла у його помешкання і доглядала за ним.      Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмутовська. Ці жінки принесли се рцю Івана Франка щастя і горе, радість і муку.

  … Раз зійшлися ми случайно, Говорили кілька хвиль - Говорили так звичайно, Мов краяни, що нечайно Здиблються з-за трьохсот миль.      Я питав про щось такеє, Що й не варт було питать, Говорив щось про ідеї - Та зовсім не те, не теє, Що хотілося сказать.      Ти кивнула головою, В сінях скрилася як стій; Я ж мов одурілий стою Шлю в погоню погляд свій.      Чує серце, що програна Ставка вже не верне знов... Щось щемить в душі, мов рана: Се блідая, горем п'яна, Безнадійная любов. …