Презентація на тему:
Валерій Кікоть

ЗБІРКИ ВАЛЕРІЯ КИКОТЯ «ПРОМЕНІ САМОТНОСТІ» Робота учителя української мови та літератури Почапинського НВК Лисянської районної ради Черкаської області Самелюк Наталії Володимирівни

VALERY KIKOT ВАЛЕРІЙ КИКОТЬ Крізь біль віків, криваву тишу й грози, Кажу за себе, з думкою про всіх… В. Кикоть

«Промені самотності» – друга збірка Валерія Кикотя, яка складається з двох частин: «Поезії» та «Переклади». У авторських поезіях легка зажура гармонійно поєднує особисте з наднаціональним, загальнолюдським. І, попри весь трагізм поетичного відкриття, поезія світла не має фатальної приреченості. Самотність душі – це, зрештою, доля всіх митців. Але в збірці самотність – це аж ніяк не відокремлення від світу, це швидше каталізуючий засіб для його пізнання. Андре Моруа якось зазначив: «Світ очима поета – це ще одна проекція світу». Переклади Валерія Кикотя знайомлять читача з класиками американської поезії, творчість яких співзвучна з творчістю поета.

Молитва Крізь біль віків, криваву тишу й грози Кажу за себе з думкою про всіх, Прости. Пробач нещирі наші сльози. Прости. Забудь невіглас ний наш сміх. Підняти погляд дай поверх корита І заблукалих виведи з імли, Нехай до Майстра прийде Маргарита, Ремісника до майстра окрили. Прости усім холодним і байдужим За сіру тумань вицвілих очиць, Це так – від правди всі ми очі мружим – Та Ти відкрий бездонь своїх криниць… Даруй усім не здатися нарузі І зберегти єства свого печать, Перерадіти родичів і друзів І ворогів своїх перемовчать. Даруй збагнуть, що мешканці ми неба, Добра й любові згусточки малі. Кажу за всіх, бо думаю про себе, Бо хочу неба тут я, на землі

Червоний мак Трощу устої вікові, Поради відмітаю – Мов мак, розсипаний в траві, Любов свою збираю; Нехай коліна у крові – Збираю все, що маю І через грати місяців Новий квітник плекаю. Для тебе квіти всі оці – Поглянь, як мак палає! Червоний мак, червоний мак… Кому віддам – не знаю.

Конвалії Білі конвалії, Вісники літа, Серце моє Вашим цвітом зігріто, Білою ніжністю Горе забуто, Думи гіркі Солод-запах окутав. Срібні дзвіночки – Нечувані звуки, Росяні краплі – Небесні алмази. Я обцілую Тендітні ті руки, Котрі поставили Диво у вазу.

Нічного неба шарпанина І класика жіночих ліній. Поки не викрила все днина, Ласкайте очі, контур лілій! Мрійливих хвиль північний шепіт, Думки і дії благородні, Незнаний ще перлинний трепіт Принесли в душу нам сьогодні

Емілі Діконсон (1830-1886) Щоб була прерія, треба бджолу і квітку деревію, Одну бджолу і квітку, Та ще – мрію. Але самої досить мрії, Як бджіл нема і деревію.

Список використаної літератури: Валерій Кикоть. Промені самотності. – 1998. Скунць Петро. Про себе з думкою про всіх. – 1998.