Презентація на тему:
ПОНЯТТЯ ТА ЗАСАДНИЧІ ПРИНЦИПИ НЕПЕРЕРВНОЇ ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

ЗАСАДНИЧІ ПРИНЦИПИ НЕПЕРЕРВНОЇ ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ Т.Є. Бойченко, кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри філософії і освіти дорослих, проректор з наукової роботи – директор НДІППО ДВНЗ “УМО” НАПН України

Інформаційні блоки повідомлення Сучасне наповнення принципу науковості Особливе значення принципу превентивності Принцип наступності як запорука неперервності валеологічної освіти

Принцип (від лат. principium – першопочаток, основа): вихідне, що не потребує доведення, положення теорії, (постулат); внутрішнє переконання, незмінна позиція або правило поведінки (заповідь).

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ безперервної валеологічної освіти в Україні: науковість доступність безперервність практична цілеспрямованість системність наскрізність гуманізація інтеграція динамічність відкритість плюралізм дисперсність превентивність

Формулювання принципу науковості у Концепції неперервної валеологічної освіти (1994 р.) «Знання про здоров’я людини мають, по-перше, об’єктивно відображати сутнісні характеристики реального стану здоров’я окремих людей, груп, етно-соціальних спільнот, народу України в цілому; по-друге, робити це у системній і доказовій формі. Водночас не слід забувати й про те, що дотримання вимог науковості аж ніяк не означає обмеження системи валеологічних знань сферою лише наукових, а становить усю сукупність позанаукових знань про здоров’я людини, зокрема нагромаджених віковим народним досвідом»

Визначення здоров’я - І Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад (ВООЗ, 1948 р.)

Сутність здоров’я розкривається при аналізі цього поняття за різними підходами – феноменологічним; онтологічним; гносеологічним; холістичним; детерміністським; герменевтичним.

Людина як феномен має атрибути (розум, совість тощо), які, в свою чергу, теж є феноменами. Таким атрибутом є й здоров’я – багатомірний і водночас цілісний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Цей феномен може розглядатися як стан, явище і процес.

За онтологічним підходом, буття людини базується на оздоровчому імперативі, який має процесуальний характер. Процесуальний ланцюг не обмежується лише збереженням і зміцненням здоров’я, бо розпочинається з моменту зародження людини на ембріональній стадії. Саме тому повний ланцюжок процесів, які відбуваються у здоров’ї як феномені, нині має такий вигляд: формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та його передачі (ФЗЗВВП) здоров’я через його фізичну, психічну, соціальну та духовні складові.

Холістичний підхід підкреслює цілісність здоров’я та взаємозв’язок і взаємозумовленість усіх його складових – фізичної, психічної, соціальної та духовної. За його допомогою усвідомлюється рівноправність усіх цих складових за умов гомеостазу (рівноваги) та їх ієрархізація при порушенні рівноваги в організмі людини та можливість саморегуляції як властивості живої (функціональної) системи. Підстави для твердження: положення теорії функціональних систем П.К. Анохіна

Гносеологічний аналіз дозволяє визначити суб’єкта (носія) здоров’я Суб’єктом здоров’я є: людина; група людей; спільнота; суспільство загалом.

ДЕТЕРМІНІСТСЬКИЙ підхід дає можливість визначити причинно-наслідкові зв’язки ФЗЗВВП здоров’я, здійснити квантифікативний його аналіз, встановити взаємозв’язки між його складовими За його допомогою: визначають кількісну характеристику здоров’я загалом та його кожної складової; встановлюють закономірності взаємозав’язку його кількісних параметрів; встановлюють шляхи і методи моніторингу здоров’я; здійснюють поточний та довгостроковий аналіз стану індивідуального здоров’я, здоров’я груп людей, спільнот та суспільства загалом; розробляють короткостроковий та перспективний прогноз кількісної характеристики здоров’я

Герменевтичний підхід дозволяє зрозуміти його цілісну сутність і сформулювати дедуктивне визначення здоров’я та його індуктивний ряд: здоров’я – цілісний і водночас багатомірний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Він розкривається через стани, явища і процеси ФЗЗВВП фізичної, психічної, соціальної та духовної складових здоров’я людини, групи людей, спільноти та суспільства загалом. “Как вы яхту назовете, так она и поплывет!» Капітан Врунгель

Здоров’я людини – багатомірний і водночас цілісний феномен гармонійної життєдіяльності людини. Воно знаходить свій вираз через взаємоузгоджені стани, явища і процеси формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення та передачі фізичної, соціальної, психічної та духовної складових життєдіяльності людини, груп людей, спільнот та суспільства в цілому. Хіба здоров’я – не диво? Антон Чехов

Критерії визначення здоров’я як категорії Онтологічний: здоров’я є необхідною умовою буття людини, що виявляється через оздоровчу стратегію функціонування організму людини і виявляється в оздоровчому імперативі. Лінгвістичний: слово “здоров’я” є в усіх мовах світу. Діяльнісний: щоденне життя людини відбувається як низка застережних дій на основі безумовних та умовних рефлексів. Когнітивний: продукування людством знання про здоров’я в вигляді різнорівневих блоків інформації – ідей, гіпотез, концепцій, законів, закономірностей, принципів, теорій, методів, методик. Епістемологічний: Здоров’я є предметом вивчення таких наук, як медицина, антропологія, соціологія, психологія, педагогіка і, насамперед, валеологія.

Формулювання принципу превентивності у Концепції неперервної валеологічної освіти (1994 р.) Превентивність — характерний, особливо для валеології, принцип, який полягає в тому, що знання, які можуть знадобитися людині в конкретний момент її життя (в екстремальних чи циклічно повторюваних умовах), суб’єкт навчання одержує упереджувально. “Навчання здоров’ю повинне бути упереджувальним. Воно має готувати людину до збереження і нарощування здоров’я не лише в нині існуючих умовах життя та праці, а й на випадок різкого погіршення цих умов у майбутньому і з твердою настановою на здорове (трудове, творче) довголіття”. І.І. Брехман, 1987

Принцип превентивності, іманентний валеологічній освіті, уможливлює відповідь на питання «коли?»; упливає на необхідність вчасного, попереднього подання тієї чи іншої інформації всім учасникам навчально-виховного процесу, а особливо – учням з урахуванням їх віку, психологічної готовності до сприйняття важливої не лише для збереження рівня їх здоров’я, а часом навіть і життя; регламентує вибір елементів змісту освіти та структурування навчальних програм.

Превентивність (від лат. prae-venio – упереджувати) відображає ідею І.І. Брехмана про навчання здоров’ю. Поняття превентивності тісно пов’язане з профілактикою. Останній термін є усталеним для різних галузей знання, особливо для медицини. Сутність поняття профілактики можна вивести від: – латинського слова prōficio – іти попереду, допомагати, приносити користь, бути корисним; – складного словоутворення, що містить в основі philo – любити, бути приязним. Якщо прийняти перший варіант значення суті профілактики, вона означає застережні дії. Саме тому поняття «профілактика» і «превентивність», з певними засторогами, є синонімами.

КРИТЕРІЇ визначення поняття “профілактика” як категорії: Щоб стати одним із засадничих принципів розбудови системи галузі знань, профілактика має розумітися не лише як система застережних дій. Профілактика, як і здоров’я, має розглядатися як філософська категорія, що уможливлює її використання на різних методологічних рівнях – світоглядному, загальнотеоретичному, спеціальнонауковому. Онтологічний Лінгвістичний Діяльнісний Когнітивний Епістемологічний

У ЛЮДИНИ ІНСТИНКТИВНИЙ ОЗДОРОВЧИЙ КОНТРОЛЬ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ОЗДОРОВЧИЙ ІМПЕРАТИВ. Безумовно-рефлекторні оздоровчі реакції людини реалізуються: · на підкірковому та спинномозковому рівнях; · через: відчуття болю; пошук води; потребу в солі під час вагітності; відтворення роду (вибір шлюбного партнера, створення умов для вирощування дітей, догляд за дитиною); базується на репродуктивному інстинкті; рогівковий і зіничний, сухожильні рефлекси (колінний, ахілів, п’ятковий, періодонтальний тощо); адаптивні процеси до змін в довкіллі та при гомеостазі. Онтологічний критерій

ОЗНАКИ БЕЗУМОВНО-РЕФЛЕКТОРНИХ ОЗДОРОВЧИХ РЕАКЦІЙ ЛЮДИНИ: філогенетичне походження; складність; стійкість; обов’язковість; постійна готовність організму до їх реалізації. Онтологічний критерій

Народи світу про профілактику Мий зуби, коли миєш руки, то матимеш зуби, поки будуть руки (швед.) Від звички зловживання – один крок (колумб.) Коли рот жує, живіт радіє (баск.) Хвороби через рот проникають (яп.) Здоров’я – основа всього (перс.) До дому, де не буває сонця, вчащає лікар (грецьк.) Хто за жабою йде, той до ями впаде (італ.) Годуй лише м’ясом сьогоднішнім, хлібом учорашнім і вином торішнім, — я скажу лікарям: “Бувайте!”(баскс.) Як хочеш здоров’я мати, мусиш рано вставати, а звечора лягати (укр.) Лінгвістичний критерій

ОЗНАКИ НАБУТИХ ФОРМ ОЗДОРОВЧОГО КОНТРОЛЮ: мають індивідуальне походження; реалізуються через систему набутих рефлексів; базуються на безумовно-рефлекторних оздоровчих реакціях людини; організовані значно простіше; тривають тимчасово; потребують постійної підтримки; потребують постійної самооцінки зворотної інформації про зміну стану організму. Діяльнісний критерій

ОЗДОРОВЧА СТРАТЕГІЯ ЛЮДИНИ визначається звичною сукупністю самооцінок стану здоров’я і реакцій організму; реалізується через механізм: безпосереднього оздоровчого контролю опосередкованого оздоровчого контролю Діяльнісний критерій

СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ЗМІН У СТАНІ ОРГАНІЗМУ ОПОСЕРЕДКОВАНО: у часі (часом через дуже тривалий час); сприйняттям не причини (сигналу про дію негативного чинника), а інформації про наслідок його дії (зміна в стані здоров’я); напрямом отримання інформації — не від зовнішнього негативного чинника, а вже від зміну стану організму; сприйманням сумарної дії хвороботворних чинників, а не конкретного, що діє у цей час. Діяльнісний критерій

Профілактика – одна з наріжних форм людського мислення Ідеї Категорії Закони Закономірності Гіпотези Теорії Концепції Методи Засоби Методики Prophylaktikos Профілактика? Профилактика... Когнітивний критерій

      Рівні організації профілактичних дій індивідуальний груповий державний Епістемологічний критерій

        Форми організації профілактичних дій Просвітній вплив (ГНіВ) Професійна допомога стоматолога Індивідуальні профілактичні дії Епістемологічний критерій

Профілактика має значення категорії, яка відповідає необхідним критеріям Профілактика – це: *основний, загальний рід буття людини; *мовна одиниця, певна лексема, яка відображає це буття; *одна з найзагальніших форм людської діяльності” *одна з наріжних форм людського мислення, що функціонує неусвідомлено, стихійно; *основоположне, фундаментальне, найзагальніше поняття галузі знань.        

МЕТОДОЛОГІЧНІ РІВНІ АНАЛІЗУ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРМІНУ “ПРОФІЛАКТИКА” 1. Світоглядно-методологічний (категорії, поняття,закони) 2. Загальнотеоретичний (теорії, гіпотези, принципи) 3. Спеціальнонауковий (методи, методики, засоби)        

Світоглядно-методологічний рівень Загальнотеоретичний рівень Спеціальнотеоретичний рівень категорія теорія метод

Світоглядно-методологічний рівень структурування профілактичного знання         Профілактика (як загальний принцип) Загальнопрофілактичний підхід Принцип зміцнення організму на рівнях: 1) макроорганізму 2) систем і органів 3) клітинному молекулярному іонному Принцип усунення чинників ризику захворювання: 1) зовнішніх 2)  внутрішніх 3) межових

Загальнотеоретичний рівень структурування профілактичного знання КОНКРЕТНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ зовнішня дія внутрішня дія         ПРИНЦИПИ ПОГРУПУВАННЯ МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИ За локусом впливу: екзогенні, ендогенні За засобами впливу медикаментозні, немедикаментозні

Спеціальнотеоретичний рівень структурування профілактичного знання         МЕТОДИКИ ПРОФІЛАКТИКИ Екзогенні медикаментозні Екзогенні немедикаментозні Ендогенні немедикаментозні Ендогенні медикаментозні

Поняття профілактики – полісемантичне Профілактика – філософська категорія (гносеологічне значення терміну). Профілактика – застереження від хвороб (етимологічне значення терміну). Профілактика – це комплекс організаційних, діагностичних, застережних заходів, спрямованих на усунення причин, чинників ризику захворювань з метою збереження здоров’я (холістичний, комплексний підхід). Профілактика – це дії людини, спрямовані на збереження здоров’я, однієї з найбільших цінностей кожної особистості, групи людей, спільноти, людського суспільства (цивілізаційний підхід). Профілактика – засаднича складова діяльності лікаря, спрямована на збереження здоров’я (діяльнісний підхід). Навчання основ здоров’я на засадах принципу превентивності – засаднича складова діяльності педагога (діяльнісний підхід).

“Принцип доцільності організації дій містить у собі принцип своєчасності проведення кожної дії окремо й узгодження їх за часом у комплексі”. Старіш О.Г. Системологія: Підручник / О.Г. Старіш. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 78. Завчасний захист – вчасний врожай! З реклами

КОМПЕТЕНТНІСТЬ – здатність успішно відповідати на індивідуальні та соціальні потреби, діяти, виконувати поставлені завдання        Компетентності будуються на комбінації пізнавальних ставлень та практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань та умінь

Здоров’язбережувальна компетентність (від лат. competentia – коло питань) – здатність особистості успішно відповідати на індивідуальні та соціальні потреби, діяти в конкретних умовах, виконувати поставлені завдання щодо здоров’я власного та інших. Здоров’язбережувальна компетентність формується і розвивається на комбінації пізнавальних ставлень та практичних навичок людини, її цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань та умінь, спрямованих на підвищення рівня здоров’я людини.

ОСНОВНІ ОЗНАКИ здоров’язбережувальної компетентності як ключової Поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров’язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства у просторі всіх чотирьох складових здоров’я – фізичній, соціальній, психічній та духовній. Надпредметність і міждисциплінарність: інформація про ФЗЗВВП здоров’я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкілля, шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих). Багатовимірність: зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного і цілісного феномена. Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів ФЗЗВВП здоров’я, особливо її духовної складової, має особистісне спрямування.

Досягти здоров’язбережувальної компетентності учні можуть, набуваючи життєвих навичок-компетенцій. Це уможливлює адаптивну й позитивну поведінку особистості, спрямовує її на ефективне вирішення вимог і викликів щоденного життя без втрат для здоров’я. Життєві навички-компетенції, необхідні для ФЗЗВВП здоров’я людини, групи людей, спільноти, суспільства, можна групувати за: складовими здоров’я: фізичною, соціальною, психічною та духовно; на життєві та спеціальні ?

Основні життєві навички-компетенції, яких можна набути на уроках основ здоров’я: вибір; прийняття рішення; вирішення проблеми; творче та критичне мислення; ефективне спілкування; самооцінка та почуття гідності; опір тиску; вибудовування міжособистісних відносин; долання емоцій та стресу; співчуття; відчуття себе громадянином; керування власним життям; ведення здорового та безпечного способу життя

ЕТАПИ ІНТЕРИОРИЗАЦІЇ ЗНАНЬ (набуття компетенції)

Алгоритм здійснення здоров’ятворчої технології за одним елементом і з урахуванням одного чинника Умовні позначення: Ч1 (чинник 1) – спосіб життя сім’ї; крок 1: ВП1 – вибір потреби 1; крок 2: ФК1 – формування елементу компетенції 1; крок 3: ЗК1 – здійснення елементу компетенції 1; Ч1 – чинник 1; Л1 – людина перед виконанням ланцюга; Л2 – людина після виконання ланцюга

Формулювання принципу наступності відсутнє у Концепції неперервної валеологічної освіти. Зазначається лише принцип наскрізності (1994 р.) Іншими, не менш важливими принципами групування освітніх валеологічних знань є системність і наскрізність у розгляді проблем людини та її здоров’я, природних та соціальних умов ФЗЗСВА здоров’я усіх громадян України та кожного зокрема у цілісному, логічному зв’язку, послідовне структурування валеологічних знань та їх системний виклад.

Основні ланки неперервної валеологічної освіти в Україні дошкільна шкільна додипломна післядипломна

Для реалізації принципу наступності неперервної валеологічної освіти у дошкіллі необхідно: розробити стандарт (базовий компонент) з урахуванням стандарту для початкової ланки загальноосвітньої середньої школи створити програму відповідно до вікових вимог: формування ЗЗК дітей дошкільного віку має мати пропедевтичний характер бути спрямованим на оволодіння елементарними знаннями про здоров’я та найпростішими уміннями його збереження і зміцнення розробити навчально-методичний комплект: - посібники для дошкільнят, вихователів, методистів, батьків - створити ресурсні матеріали (макети, муляжі, мультфільми, картки тощо)

Принцип наступності неперервної валеологічної освіти в загальноосвітній школі реалізується за рахунок: наступності побудови структури стандартів початкової та основної ланок загальноосвітньої школи наступності у розробленні програм для початкової та основної ланок загальноосвітньої школи: збереження наскрізних ліній урахування компетентнісного підходу на основі вікової характеристики учнів створення та удосконалення навчально-методичного комплекту для учнів 1-9 класів, учителів та методистів основ здоров’я Необхідне програмне та методичне забезпечення: типова та варіативні програми, навчальні посібники для 10-11 класів (факультативні курси) ресурсні матеріали для учнів 1-9 класів, 10-11 класів (плакати, роздатковий матеріал, кіно-, відео- аудіоматеріали науково-методичні посібники для вчителів та методистів методичні та науково-популярні матеріали для батьків

В основі програми формування ЗЗК учнівської молоді – сутність поняття “модельно-репрезентативні рівні”, за якого пізнавальний розвиток учнів відбувається від оволодіння елементарними основами валеологічного знання, оволодіння початковими навиками та уміннями валеологічного характеру через валеологічні самопізнання, самоідентифікацію, самовдосконалення і самореалізацію до практичного валеологічного самовизначення, формування валеологічної свідомості відповідно до запитів сучасності і запровадження в сфері практичної життєдіяльності системи валеологічно доцільної поведінки.

За такого підходу у шкільна ланка формування ЗЗК мала мати три основні етапи. Однак, у зв’язку з вивченням предмета «Основи здоров’я» лише у 1-9 класах, це відбувається лише на першому та другому етапах. На першому етапі (1-4 класи) здійснюється оволодіння учнями елементарними основами валеологічного саморозвитку і формування початкових навичок та вмінь валеологічного характеру. На другому етапі (5-9 класи) відбувається спрямування учнів на реалізацію завдань валеологічних самоідентифікації, самовдосконалення і самореалізації, самопізнання, пов’язаного з оволодінням сучасними теоретичними і прикладними основами валеологічного саморозвитку; пізнання теоретичних засад основ здоров’я органічно пов’язане із розв’язанням індивідуальних потреб збереження і зміцнення здоров’я.

За відсутності валеологічної освіти у 10-11 класах третій модельно-репрезентативний рівень реалізуєтьться лише в умовах міжпредметних зв’язків та при вивченні факультативних курсів. Він має бути скерований на валеологічне самовизначення, формування відповідно до запитів сучасності валеологічної свідомості і запровадження в сфері практичної життєдіяльності випускника школи системи валеологічно доцільної поведінки. Оскільки ця ланка шкільної освіти реалізується неповно, цей етап може бути надолужений під час навчання у ВНЗ

Принцип наступності неперервної валеологічної освіти у ланці ВНЗ реалізується за рахунок: здоров’збережувальну компетентість продовжують розвивати за різними програмами переважно студенти гуманітарного профілю (майбутні педагоги – обов’язково). Необхідні: стандарт додипломної валеологічної освіти, що базуватиметься на сучасному розумінні здоров’я типова програма для різних напрямів підготовки студентів варіативні програми з урахуванням профілю ВНЗ навчально-методичні комплекти з урахування спеціалізації студентської молоді ресурсні матеріали для студентів, викладачів

стандарт валеологічної складової з урахуванням сучасного визначення здоров’я та змісту ЗЗК педагогічних кадрів типову програму для вчителів, методистів основ здоров’я, керівників навчальних установ навчальну та методичну літературу ресурсні матеріали Для реалізації принципу наступності неперервної валеологічної освіти у післядипломні освіті необхідно розробити:

ВИСНОВКИ Урахування засадничих принципів неперервної валеологічної освіти є основою для ефективної реалізації формування здорового способу життя усіх суб’єктів освітнього і просвітнього процесу 2. Необхідне подальше розроблення усіх принципів неперервної валеологічної освіти у комплексі 3. Задля підвищення ефективності формування і розвитку ЗЗК усіх учасників освітнього процесу необхідним є створення стандарту валеологічної освіти для усіх її ланок, програм типової та варіативних, удосконалення навчально-методичних комплектів валеологічного характеру, належних ресурсних матеріалів

Шукайте – і знайдете Біблійна мудрість «Якщо невинність ґрунтується на незнанні, то гіршого засобу захисту не вигадаєш» Лоіс Макмастер Буджолд Учи тоді, коли впоперек лавки лежить. Українська приказка Істина – одна. Та кожний дивиться на неї з свого боку. Т. Бойченко