Презентація на тему:
Історія педагогічної думки

Історія педагогічної думки План 1. ВИХОВАННЯ, ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ. 2. ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ ПРАКТИКИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. 3. ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА ЕПОХИ ВІДДРОДЖЕННЯ 4. РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНІ: ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ П. БЛОНСЬКОГО, Г.ВАЩЕНКА та А. МАКАРЕНКА.

Можна виділити кілька типів виховання у країнах Стародавнього Сходу: 1. Теократично-релігійний тип характерний для цивілізацій з перевагою релігії (Індія, Єгипет). 2. Лицарський тип виховання охоплював лиш деякі верстви і то лише в деяких епохах (у Індії — кшатрії). 3. Урядничий (бюрократичний) тип (Китай, ранній Єгипет) 4. Господарський тип не виступає самостійно і не є панівним. 1. ВИХОВАННЯ, ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ.

Спільні прикмети виховання у країнах Стародавнього Сходу: Консерватизм — завжди треба дивитись на минуле, нове небезпечне і шкідливе. Духовнийуніформізм— гальмував індивідуальні прикмети, не допускав до того, щоб одиниця відрізнялася від маси.

Виховання в Стародавній Греції І. Спартанська система виховання - підготування з дітей-спартіатів мужніх воїнів, стійких і загартованих майбутніх членів військової общини. навчально-виховні заклади — агели, де діти виховувалися з 7 до 18 років. Завдання виховання: 1) досконалий розвиток тілесних сил; 2) розвиток войовничого мужнього духу; 3) розвиток суворого підкорення цілям і волі держави

II. Афінська система виховання. Метою афінського виховання було досягнення калокагатії— гармонії тіла і духу. Виховання спрямовувалося на розвиток духовних обдарувань особистості: розвиток розуму, художнього смаку і моральних почуттів. З двох років до хлопчика прикріпляється педагог (пайс+аго—«дітоводій»), раб, що супроводжував його скрізь.

Структура афінської школи: Мусична школа: Була загальноосвітньою і приватною, а отже платною і недоступною для демосу літературна і художньо-музична освіта для навчання письма використовувалися навощені таблички, на яких тонкою паличкою (стилем ) вицарапувався потрібний текст ставилися високі вимоги до заучування напам'ять

Гімнастична школа (палестра) Відвідувалась дітьми з 12 років паралельно із мусичною школою. Учні опановували пентатхлон (п'ятиборство): біг, боротьба, стрибки, метання диску і метання спису, а також плавання. формування красивого тіла педотриб — учитель гімнастики, універсальний спеціаліст з усіх її окремих видів

Гімнасії в Афінах було три гімнасії, що утримувалися державним коштом: Лікей, Академія і Кіносарг жінки в Афінах дівчата здобували домашнє виховання під наглядом матерів або інших жінок на жіночій половині будинку-гінекеї. здобували елементарні навички рукоділля, гри на музичному інструменті, часом і читання та письма

2. ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ ПРАКТИКИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Типи виховних систем та школа в середні віки церковне (духовне) виховання. Здійснювалося в християнській сім'ї та церковних школах (парафіяльних, монастирських, соборних). рицарське виховання. Здійснювалося матір'ю (до 7 років) в сім'ях; з 7 до 14 років — в сім'ях сюзерена (більш знатного рицаря), де хлопчики виконували обов'язки пажа при його дружині; від 14 до 21 року — були зброєносцями сюзерена.

стихійне виховання дітей селян. Здійснювалося батьками у повсякденній праці та носило практичний характер. Його складові: фізичне, трудове, моральне, релігійне виховання. бюргерське виховання. Здійснювалося в гільдійських і цехових школах, які згодом було перетворено на міські початкові школи, утримувані на кошти міського самоврядування (магістрату). Ставило за мету підготовку дітей до торговельної, ремісницької справи.

Схоластика (грец. schole — школа) – застосування формальної логіки для обґрунтування релігії, її виявом у навчанні було переважно вивчення формально-логічних доведень певних релігійних положень. Учені, невдоволені ігноруванням церковною школою нових знань стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл — університетів (universitas — сукупність, об'єднання) — співтовариство тих, хто вчить і хто вчиться, відкритих для всіх бажаючих. Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348) та інших містах Європи.

Фома Аквінський (1225—1274) — створив універсальну філософсько-теологічну систему — томізм. педагогічна система томізму ґрунтується на психологічному вченні про нематеріальну безсмертну душу (впроваджену Богом в людське тіло, яка є щодо тіла рушійною силою) та етичному вченні, згідно з яким метою життя є досконалість, що досягається поведінкою відповідно до суспільних законів - вся система виховання будується як досягнення цієї мети. Томізм розрізняє виховання: формальне (вдосконалення людини для виконання нею свого життєвого призначення) матеріальне (розвиток особистості відповідно до її індивідуальних особливостей і здібностей).

П'єр Абеляр (1079—1142) — середньовічний філософ, теолог (богослов), університетський викладач автор філософського вчення концептуалізму вирішував питання обґрунтування віри (необхідно не сліпо вірити, а розуміти те, в що віриш).

3. ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА ЕПОХИ ВІДДРОДЖЕННЯ Франсуа Рабле(1483-1553) у романі “Гаргантюа і Пантагрюель” здійснив блискучу атаку на середньовічну школу та науку. Рабле розповідає, як понад 5 років вчених-схоласти вчили його сина абетки, десятки років вчили схоластичних предметів. Рабле не менш глузує зі способу життя вихованця: той довго спав, йшов до церкви, прийшовши, добре наїдався і мало вчився … в результаті не здобув плідних знань. Тоді батько запросив іншого вчителя – нового типу, котрий навчив сина мудрості усіх наук. Книга Рабле – це гімн гуманістичному вихованню і реальній освіті.

МІШЕЛЬ МОНТЕНЬ(1533-1592) в своїй основній праці “Досліди” висловив своє ставлення до проблем виховання. На чільне місце у виховній системі висуває моральне виховання; велику увагу звертає на формування хороших манер. Освіта на думку Монтеня має три принципи: 1. Свободи. 2. Чуйності і відповідності. 3. Підтверджень навичок освіти практикою.

Еразм Нотердамський(1467-1536) у своїх памфлетах “Похвала глупості”, “Розмови запросто” він висміює середньовічні школи і виховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні. Еразм рекомендує вивчати класичні мови, починаючи з граматики, переходячи до читання хороших письменників. При цьому матеріал для читання має бути захоплюючим. Особливу цінність має його книга “Молодим дітям наука”, що містить біля 600 правил, які Еразм вважав обов'язковими для юнацтва.

Томас Мор (1478-1535) В своїй “Золотій книжці про найкращий суспільний лад і про новий острів Утопію” Т.Мор: говорить про необхідність надати всім громадянам можливість ”духовної освіти та свободи” критикує сучасне суспільне життя приділяє значну увагу питанням виховання великого значення надає фізичному вихованню.

Томазо Кампанелла(1568-1639) Основні педагогічні погляди: висунув ідею соціалістичного виховання, написавши утопію “Місто сонця”. приватної власності немає, всі громадяни повинні працювати. у дворічному віці дітей починають навчати абетки. у вихованні дітей широко викори- стовують екскурсії в природу: на поля і пасовища. однакова освіта для чоловіків і жінок.

4. РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНІ: ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ П. БЛОНСЬКОГО праці “Трудова школа“, “Курс педагогіки“, підручник для початкового навчання “Красная зорька“ та ін. Розробив ряд методів педагогічного дослідження: опитування, анкетування, тестування, спостереження, статистичний метод. вважав, що спадковість є одним із факторів розвитку людини, але вирішальна роль у формуванні особистості належить вихованню.

Ідеал виховання (за Блонським) - людина, у якій поєднувались би глибокі знання про природу, суспільство, здоров’я, уміння пізнавати і перетворювати дійсність, моральна чистота і багатство естетичних почуттів. головне – виробити в учнів уміння і бажання набувати знання на протязі всього життя. Розвиток розуму дитини – копія розвитку розуму людства. Дитина генетично (серцем і думкою) пов’язана з рідною культурою, зі своїм народом.

Виступав проти методу одночасного вивчення учнями різних наук і пропонував, щоб дитина в окремі відрізки часу займалась тільки однією наукою. Мета трудового виховання - розвиток в дитини “уміння створювати з речей і явищ природи предмети, корисні для людства“. Вчитель – повинен бути вихованою і освіченою в сучасному розумінні людиною, бути педагогом взагалі, бути знавцем своєї науки і її викладання

Григорій Григорович Ващенко (1878-1967) є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського народу, його історичній місії і потребам державного будівництва України. підручник "Загальні методи навчання", до якого були дописані дидактичні роботи: "Система освіти в самостійній Україні", "Система навчання", "Організаційні форми навчання" , "Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва", "Засади естетичного виховання", "Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру"

Структуру системи освіти 1. Передошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (з 3 до 6-ти років); 2. Початкова школа (від 6 до 14-ти років); 3. Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18-ти років); 4. Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (від 18 до 23-х років); 5. Позашкільна освіта; 6. Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.

А. МАКАРЕНКО залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-педагогічні статті), роботи "Педагогічна поема", "Прапори на баштах", "Книга для батьків", "Методика організації виховного процесу", "Проблеми шкільного радянського виховання", "Лекції про виховання дітей" і ін. Стрижнем педагогіки Макаренка є вчення про дитячий колектив.

Виховання повинно включати загальну "стандартну" частину (виховання сміливості, мужності, чесності, працьовитості і ін.) та індивідуальний коректив до неї (розвиток індивідуальних задатків, нахилів, таланту і покликання). методика паралельної педагогічної дії - полягає не в прямому впливові вихователя на особистість вихованця, а через первинний колектив, до якого цей вихованець входить

Стадії розвитку учнівського колективу І стадія Створення колективу Вимоги ставить педагог ІІ стадія Формування виховуючого активу Колектив переходить до повного самоуправління ІІІ стадія Період розквіту колективу Виховні вимоги ставить більшість колективу ІV стадія Позиція активіста стає характерною рисою для всіх членів колективу Виховні вимоги ставить увесь колектив

Характерні ознаки стилю і тону дитячого колективу 1) мажор – постійна бадьорість, ніяких похмурих облич 2) почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу і проявляється в гордощах за нього, 3) вміння орієнтуватися, що полягає у такій лініюї поведінки, яка найбільше відповідає інтересам колективу 4) єдність колективу на фоні загальної ділової вимогливості

5) ідея захищеності, що випливає з усвідомлення всіма членами єдності свого колективу. 6) здатність до гальмування, яка проявляється в стриманості у рухах, словах, крикові 7) активність – постійна готовність до корисного ділового руху, а не до невпорядкованого бігу чи крику.