Презентація на тему:
Історія та розвиток українського кобзарства

Історія та розвиток українського кобзарства

«Шлях кобзарів – це шлях народу!» Михайло Стельмах

Кобза р — український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів. О.Г.Сластіон Портрет кобзаря Самійла Яшного

Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі.. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин. Вони грали на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи.

Значення народних співців зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, у найдоступнішій формі, яка легко запам'ятовується — пісень-оповідань. закликали до боротьби за соціальне і національне визволення

Перші кобзарі Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса

Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.

Відомі кобзарі Остап Вересай(1803-1890) Був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»;

Гончаренко Гнат Тихонович (1835—1917) Епічний репертуар Г. Гончаренка складався з 3-х дум: “Олексій Попович”, “Про вдову”, “Про сестру і брата”. Ходив кобзарювати «на пару» з незрячим товаришем-стихівничим (зі Змійова) та хлопчиком-поводарем.

Кравченко Михайло Степанович (1858 -1917) До репертуару М. Кравченка входили: думи - «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Бідна вдова і три сини», два невольницькі плачі; сатиричні пісні - «Дворянка», «Чечітка», «Сусідка» та інші, а також пісні різноманітного змісту.

Радянські кобзарі Кушнерик Федір Данилович(1875-1841) Думи : «Втеча братів з Озова» «Олексій Попович» «Самійло Кішка» «Федір безрідний» «Про сестру та брата» «Маруся Богуславка» Портрет сліпого бандуриста Ф. Кушнерик в 1928 р. Робота О. Сластіона

Сучасні кобзарі Тарас Компаніченко Перепелюк Володимир Максимович Василь Григорович Нечепа Білий Дмитро Дмитрович Тарас Компаніченко на «Країні мрій» — 2009 виконує кант

Кобзарська «пісенна наука» містила: Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не меньше 12 псальмів. «Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо). «Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші). «Причити»;(серед цього й голосіння). «Сердешні подяки». «Битовщини» — співані оповідання про життя буття. «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи». «Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата» тощо). «Звичайні» — світські та обрядові пісні. «Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні. Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.

Висновок Непроста історія кобзарства, багато в ній славних героїчних сторінок, багато сумних та гірких, а ще більше недосліджених та втрачених. Але незважаючи на все кобзарське мистецтво стало невід’ємною частиною життя українського народу, а кобза та бандура назавжди залишаються символом України.