Презентація на тему:
громадянська освіта

1 жовтня – День українського козацтва

На 1 жовтня припадає одразу три величних свята ‒ День Козацтва, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисників та захисниць

Українське козацтво має довгу уславлену історію. Перші офіційні згадки про козаків можна знайти ще у 1489 році. Саме тоді запорожці нанесли нищівну поразку турецькій воєнно-морській галері і визволили з полону своїх побратимів. Ось з цієї розповіді і починаються літописи про мужні подвиги і легендарні походи козаків.

Відомо, що свято Покрови було на Січі найвеличнішим. Козаки вважали Пресвяту Богородицю своєю заступницею і захисницею, і вірили в її силу. Саме 1 жовтня (за старим календарем 14 жовтня) відбувалась Велика Рада, чи як її ще називали Козацька Рада. В цей день обирали отамана і вирішували, як жити на наступний рік.

З часом свято отримало ще одну назву – Козацька Покрова. А в Україні з 1999 року 1 жовтня офіційно відзначають День козацтва.

День Покрови – одне зі знаменних християнських свят. Існує легенда, чому так повелось. Розказують, що коли у десятому столітті на Візантію напали сарацини і намагались захопити Царгород, захисники міста у відповідь на свої молитви побачили Пресвяту Богородицю, що зняла з голови покрову і розпростерла над ними. Загарбники відступили. Царгород вистояв. З тих часів Пресвяту Богородицю шанують, люблять і звеличують.

Так, на честь Покрови в Україні побудовано багато храмів: Покровський собор у Харкові, Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Подолі, Свято-Покровський кафедральний собор у Рівному, Свято-Покровська церква у Батурині. Також ім’я святої звеличили у назвах селищ і вулиць.

Що ж ми знаємо про козаків?

Слово "козак" тюркського походження і означає "вільна людина", "воїн-вершник". В українській мові слово "козацтво" визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. 

Основними джерелами формування козацтва в Україні були селяни, які, тікаючи у степ, протестували проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації. Вони йшли на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалися й будували на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. 

У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Дмитро Вишневецький заснував фортецю Хортицю, яка започаткувала Запорізьку Січ. 

Назва "Січ" походить від слова "сікти" і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Крім Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Каменська тощо.

Що нам відомо про козаків?

Символіка Cимволіка є важливим складником будь-якої ідеології Герби й родоводи, клейноди, зброя, одяг, зачіски, житло, церемоніал, коні та їх упряж, їжа — це усе, з чим пов’язувалося життя козаків і що вирізняло їх з-поміж загалу.

Символи-відзнаки державної і військової влади називалися клейноди. До них належали гетьманська булава, бунчук, стяг, печать, пернач, корогви, литаври, значки, бубни, тростинки й труби. Клейноди

Булава Символ гетьманської влади або кошового отамана на Запорізькій Січі. Це була палиця з горіхового дерева довжиною 50 – 70 см. зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Вона завжди розкішно оздоблювалась коштовним камінням. (Іноді за символ гетьманської влади також слугувала комишина – палиця з очерету.) Курінні ж отамани носили жезли-пірначі (шестопери) — різновид булави, металева головка з гострими виступами, насадженими на держало.

Бунчук Відзнака гетьмана і кошового під час військових походів – це древко завдовжки 2 – 2,5 метри із золотою кулею, на якій було підвішено кінське волосся й червоні мотузки як символ гетьманської влади.

Звичай ношення бунчука спочатку був у турків, потім цю традицію перейняли поляки, а тоді вже й українські гетьмани. Бунчуки несли перед Гетьманом при його виїздах та виходах та ставили перед гетьманським наметом; зберігалася у бунчужного.

Стяг, хоругва або корогва Прапор Війська Запорозького, найбільша святиня козацтва. Військова відзнака влади гетьмана України, кошового отамана Запорозької Січі, полковника, сотника; зберігалася у хорунжого.

Печатка Символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображений герб — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею.

Пернач (пірнач) У козацького полковника була своя відзнака, вона мала назву – ПЕРНАЧ або ШЕСТИПЕР. Він являв собою металеву палицю 70 см. в висоту, до якої було прикріплено шість схрещених між собою металевих пластин. Пернач – це вид холодної зброї, тому полковники використовували його у бою. На руків’ї пернача містилися кільцеподібні валики, як слугували опорою для рук. Іноді до пернача кріпився гак для стягування чи захоплення ворожої зброї.

Литаври Це військовий інструмент. Він наводив жах на ворога своїми громовими ударами, був засобом зв’язку між військовими козацькими загонами. Удари в литаври сигналізували про небезпеку, спеціальними умовними сигналами під час бою передавали накази по війську, кошу і т. п. Литаври виконували функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького. Для козацтва литаври були священною річчю. Можна сказати, що литаври належали до речей національної символіки.

Відповідальним за правильну гру на литаврах був ДОВБУШ (довбиш). Ця посада була призначуваною з членів КОША (війська козаків). Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати січову раду.

Сурми( труби) Сурми – це старовинний духовий музичний інструмент прямої видовженої форми, який використовували переважно як сигнальний. Сурма — один із видів козацької дерев’яної труби. Козацькі сурми грали до бою.

Серед козаків існувала спеціальна уповноважена людина – Сурмач, який і подавав відповідні сигнали під час бою. Призначення сурм і литаврів є різним. Литаври задавали більше ритм походу чи бою, натомість сурми оповіщали про початок бою, відхід армії чи перелаштування війська.

Козацький КАЛАМАР Також займає важливе місце серед клейнодів. Це інструмент для письма, приладдя для зберігання чорнил (звідси інша назва — чорнильниця) і вмочування в нього предмета для письма (найчастіше пера) під час писання; в Україні особливого поширення набув у козацькі часи. Каламар вручався на січовій раді ПИСАРЮ. Це була людина, яка знала кілька мов,і вела міжнародну переписку. Зовнішньою ознакою гідності військового писаря був каламар (чорнильниця) в довгій срібній оправі, який він під час ради тримав за поясом, а перо застромлював за праве вухо. Посаду писаря на Січі в різний час обіймали такі люди, як Б. Хмельницький та П. Орлик.

Даний вид клейнодів увічнений і у творчості Т. Г. Шевченка в поемі «Тополя» Пішла стара, мов каламар Достала з полиці. «Ось на тобі сего дива! Піди до криниці; Поки півні не співали, Умийся водою, Випий трошки сего зілля — Все лихо загоїть.

Зброя Ключове місце у козацькому житті посідала зброя, з якою козак не розставався навіть поза межами поля бою. Тому не дивно, що зброя козаків вважалася повноправним клейнодом і вшановувалась українським лицарством. На озброєнні у козаків були чекани, списи, ножі, кинджали. 

Шабля Шабля вважалася конче необхідною для козака, і в піснях козацьких вона завжди називалась "шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, дружиною-паняночкою молоденькою":             Ой, панночко наша шаблюко!             З бусурманом зустрічалась,             Не раз, не два цілувалась.

Козацькі шаблі були тонкі й легкі, не дуже криві й не дуже довгі, середньої довжини, приблизно 1,3 м, з оздобленою ручкою та піхвами. Як істинний лицар запорожець надавав перевагу шаблі, називаючи її "чудесною зброєю".

Рушниця Козацьке військо було озброєне і ручною вогне пальною зброєю, що посвідчують численні згадки в докумен тах, думах, історичним піснях.  Кожний козак міг мати не одну, а кілька рушниць. Тому сучасники називали їх вогнис тим або рушничним військом. У джерелах XVІ — XVІІІ cт. зустрічається багато назв вогнепальної зброї, що на той час використовувалася козаками: гаківниці, рушниці, аркебузи, мушкети, карабіни, яничарки, гульдинки. 

Козаки однаково вправно володіли як холодною так і вогнепальною зброєю

Бойовому мистецтву козаків міг позаздрити будь-хто. Відомо, що козацькі «Чайки» і «Дуби» декілька сторіч наводили страх на флот Османа Туреччини. 

Французький інженер Ґійом Боплан, який у XVII столітті перебував на польській службі і займався будівництвом фортець в Україні писав: «Човни козацькі, маючи з кожного боку по 10-15 весел, плавають на веслах швидше за турецькі галери… Помічають же ворожий корабель чи галеру швидше, ніж турки помітять їх човни…»

Козацький кінь Без нього неможливо уявити козака ні в мирний, ні у воєнний час. У народних піснях, а отже, і в народних картинах, кінь постає вірним товаришем і побратимом козака. Кінь став уособленням долі, символом воле любності, вірної дружби, відданості, готовності до самопо жертви. 

Люлька Як неможливо уявити справжнього козаки без шаблі та рушниці в бою, так само — без люльки під час пере починку. Була вона неодмінним атрибутом козацької “ясної” зброї, символом чоловічої гідності. Паління хоча й вважало ся в народі справою гріховною, проте козак не міг розлучити ся зі своєю єдиною розвагою у степовій самотності.

Чуб запорізького козака, або як казали самі козаки, оселедець - це не просто елемент козацького образу, це ще і ціла легенда. По - перше, варто відзначити, що лише досвідчені козаки, які вже встигли відзначитися у великих битвах, мали право на довгий чуб. Така зачіска була під забороною для молодих воїнів. Оселедець (чуб)

Сережка Носили вони їх не для краси, і не кожен міг собі це дозволити. Найчастіше сережки робили у вигляді півмісяця, виготовлялися вони зі срібла. Козачий звичай носити сережки пов’язаний виключно з військової стороною життя. Однак не всі козаки мали право носити їх.

Сережка в лівому вусі у козака означала, що він один син у матері, сережка в правому – останній чоловік у роду. Якщо ж козак носив по сережці і в правому і лівому вусі це означало, що він одна дитина у батьків. У походах і боях таких по можливості берегли.

Козаки – це окреме і неповторне явище не тільки в українській історії, а й навіть у світовій. Ніде у світі не було такого поняття як СІЧ. Недаремно разом з мужністю, силою, хитрістю та розумом козаків частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто воїнами.

Цікаві факти про українських козаків

Суспільство без поліції та без в’язниць. Це здається неможливим але у тисячному товаристві не було ніякої форми поліції або наглядачів за законом, як це було в усіх інших великих містах. Закони на Січі були досить жорстокими.. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, але дисципліна була відмінна

Перша Республіка Запорізьку Січ можна по праву вважати першим політичним формуванням з ознаками республіки, вона була незалежною і всі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини.

Відкриті двері Існував у запорожців цікавий звичай. Їх курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.

Головний це кухар! На початку СІЧІ головним Гетьманом був "кашевар", тобто кухар. Недаремно і назва була Кошевий Отаман! Кошових отаманів до середини XVII століття часто називали гетьманами. У Козацькій Республіці владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козаки висловлювали невдоволення його діями, отаман негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь.

Козачий казан Їли козаки з одного казана. Він в них шанувався, як святиня і символ їхньої військової частини. Козацькі бунти починалися з того, що вони перевертали свої казани. Казани також грали роль символу військової єдності куреня.

Тверезе військо У військових походах козакам пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло каратись смертю.

Козаки без хліба Козаки кожного куреня мешкали разом зі своїм отаманом. Для приготування їжі у кожному курені був кухар, якому допомагали кілька хлопчиків, що приносили йому воду й чистили казани після обіду. Обід складався з двох страв. Перша звалася "саламаха", вона нагадувала кашу, приготовану з борошном, водою та сіллю.

Друга мала назву "тетеря" і являла собою суміш борошна, крупи та проса. Вона була трохи рідша за саламаху, бо в неї додавали багато слабенького пива або рибної юшки. Провізію купували за гроші куреня. Згадані страви подавали у великих посудинах, які звалися "ваганки", але ніколи не вживали хліба. Козаки, які не задовольнялися звичайними стравами, а хотіли їсти м’ясо або рибу, купували їх за власні гроші у складку гуртом.

Епоха українського козацтва, здавалося б, вивчена набагато більш детально, ніж інші періоди нашої історії. Але парадокс в тому, що, чим більше ми знаємо історичних фактів про щось, тим більше навколо цих фактів в'ється міфів і легенд. Правда і міфи про козаків-характерників.

В чому була їх особливість? Вважалось, що вони не бояться ні вогню, ні води, ні шаблі, ні кулі (хіба що срібної та освяченої, але про це потім); можуть відкрити будь-які двері без ключів, плисти у човні по підлозі, немов на хвилях, перейти річку, навіть ноги не намочивши, перетворюватись у різних тварин, читати думки, ставати невидимим, спілкуватись з тваринами і ще знали цілу купу різних чарівних фокусів.

В сиву-сиву давнину Козаки йшли на війну, Бо на рідну Україну Сунулися без упину Ляхи, турки та татари, Москалі та яничари. Щоб палить сади і хати, Щоб людей в неволю гнати. Козаки скликають раду : - Не буде ворогу пощади ! Вірні коні рвуться в битву, Крешуть іскри з-під копита. За чарівний спів дівочий, За спокійні дні та ночі – Шаблі весело дзвенять, Вражі голови летять. І на морі, і в степах Наганяли вони страх, Бо найкращі вояки – Запорозькі козаки ! І не буде переводу Українському народу Доки із глибин сторіч Долина козацький клич. ЯНА ЯКОВЕНКО

Дякую за увагу