Презентація на тему:
Становище кримсько татарської Жінки

Становище кримськотатарської жінки. Підготував Студент 30 групи Пустовгар Ілля

Багато мандрівників, дипломатів та місіонерів, що в різні часи відвідували Кримське ханство, звертали увагу на особливе становище жінок у державі Гераїв. Про це вони красномовно писали у своїх мемуарах і записках. Захоплюючись привітністю, гостинністю та красою мешканок ханства, вони наголошували, що тут представниці прекрасної половини людства частенько були головним, хоча деколи й невидимим, стрижнем патріархальної кримськотатарської родини, де ставленя до жінки завжди було шанобливим.

Більше того, письмові джерела повідомляли, що і в середні віки, і в Новий час глибока повага до матері, дружини, сестри й доньки часто висловлювалась у турботі про її матеріальну самостійність. Інакше кажучи, економічне забезпечення жінки у кримськотатарському світі було не лише надано главі родини, а й оберігалося законом. Жінка у Кримському ханстві завжди користувалася свободою. Вона була соціально захищеною і мала права та привілеї більші, ніж її сучасниці в багатьох державах Заходу, Сходу й Півночі. У ханстві насамперед переважали тюркські звичаї, закладені ще в далекій старовині. І якщо становище аристократок під впливом сусідньої Османської імперії з часом дещо змінилося і вони почали вести замкнутіший спосіб життя, то кримськотатарська жінка з народу не втратила своїх прав та свобод. До неї продовжували ставитися з повагою і пошаною представники сильної половини людства. Безумовно, таке ставлення було заслугою самих жінок.

Шануючи звичаї і поважаючи закони предків, матері з раннього віку виховували своїх доньок у любові й пошані до національних традицій, розвивали в них позитивні риси та якості, прищеплювали тонке розуміння прекрасного, навчали долати будь-які труднощі й удари долі. Адже в майбутньому вони мали стати гідними подругами й супутницями життя кримського татарина. Останній, у свою чергу, завжди пам’ятав про свій борг захищати, забезпечувати й оберігати своїх жінок. Всі ці традиційні достоїнства кримських татар майбутні покоління повинні були вбирати буквально з молоком матері.

Жінка передусім — це хранителька оселі, саме вона створює благодатну атмосферу в будинку й родині. Тому й інституту шлюбу в кримськотатарському суспільстві завжди приділяли особливу увагу. У ханський період склався звичай не видавати дівчину заміж до інших сел та міст. Звичайно, в окремих випадках винятки з правил траплялися, але вони були вельми рідкісні. Пояснюється ця традиція насамперед тим, що кримські татари цінували чистоту свого клану і дбайливо ставилися до столітніх традицій родини. Дівчина не повинна була відриватися від свого коріння. Адже за тюркськими звичаями, велике значення походженню роду надавали саме по жіночій лінії. Це ще раз наголошує на ролі кримської татарки в суспільстві.

Кримськотатарські дівчата славилися своїм розумом, красою, чемністю, вихованням і високою моральністю, вони зарекомендували себе як вірні й віддані дружини. Проте у виборі свого обранця юна особа не зовсім була вільна. Згідно з правилами інституту кудалик, або сватання, до створення нової родини підходили з великою відповідальністю, і головну роль відігравали не стільки батьки, скільки старійшини роду. Вони чудово були обізнані в історії родин усіх молодих людей джемаата (тобто громади), про особливі заслуги, достоїнства й недоліки їхніх предків, про фізичне й етичне здоров’я близьких і далеких родичів кандидатів на вступ до шлюбу. І лише з урахуванням цих чинників старійшини, що безумовно бажали добра, здоров’я й процвітання своїй громаді, давали згоду на шлюб. На основі такого ретельно продуманого й обґрунтованого вибору починалося сватання.

Кримськотатарським дівчатам, вихованим у суворих правилах етикету, доводилося поступатися рішенню батьків. Проте слід зауважити, що перед сватанням батьки запитували дівчину про бажання одружитися з тим чи іншим кандидатом. Важливо відзначити, що саме за дівчиною залишалося останнє слово. Проти її волі батьки прагнули не йти. Адже щастя доньки — це, передусім, міцна й надійна родина. Очевидно, тюркські закони щодо цього були ліберальнішими. І лише після згоди нареченої готувалися до весілля. Такі шлюби, схвалені старійшинами та батьками, в абсолютній більшості випадків виявлялися вдалими, чоловіки й дружини — відданими один одному, а їхні союзи — міцними. Ну і, звичайно, після одруження молода жінка отримувала свободу й мала змогу приймати самостійні рішення.

Традиційно жінки у тюркському світі користувалися тими самими правами, що й чоловіки. Таке становище у дещо зміненому вигляді збереглося і в кримськотатарському, мусульманському середовищі ханського періоду. Волелюбні кримські татарки, безперечно, мали вплив на патріархальний устрій своєї родини, і прислухатися до мудрих порад жінки не вважалося негожим. Звичайно, насамперед жінка в Криму була дружиною і матір’ю. Вона була звільнена від важкої фізичної праці. Цього не дозволив би жоден мусульманин, що поважає себе, — чи то він їй батько, чи то чоловік. На ній був лише будинок, і про жодну іншу роботу, нехай навіть необтяжливу, не було й мови.

Коли кримськотатарська жінка досягала старості, то і пошана до неї виявлялася на абсолютно особливому рівні. Вона ставала абсолютно незалежною у своїх вчинках і думках, а коли приходила кудись у гості, то господар-чоловік незмінно надавав їй найпочесніше місце. Джерелом кримської традиції були пануючі місцеві звичаї кримських татар і, звичайно, шаріат.

Історики відзначають, що кримські татарки були вельми освіченими й вихованими. Відповідно ці якості вони прагнули передати своїм дітям. Мало того, в Криму споконвіку були відомі жінки-мудерриси — викладачки. Зазвичай цей почесний обов’язок брали на себе дружини імамів, мулл та хатипів. Можна сказати, що це було майже родинним заняттям: чоловік викладав хлопчикам, а дружина в тому самому мектебі навчала дівчаток. Окрім цього, не були винятком у кримськотатарському суспільстві жінки-поетки та жінки-суфії, навіть траплялися жінки-мулли.

Як писав П. Сумароков, кримськотатарські жінки — не пасивний інструмент у руках свого чоловіка. Навпаки, вони керують всіма домашніми й родинними справами. На свій розсуд приймають гостей і не мають відмови у вбранні й задоволеннях. На рівні з аристократками заможні дами з народу займалися благочинністю. Поширеним явищем було брати до себе на виховання сиріт і надалі брати участь в їхніх долях: якщо це була дівчина-сирота, то її покровителька піклувалася про вибір чоловіка і про гідне придане. Такий звичай був поширений в абсолютно усіх селах і містах Криму. Щодо ухвалення найсерйозніших рішень у родинному житті, то це право, безперечно, мав голова родини. Він також приймав рішення зі схвалення старшої жінки в родині, зазвичай матері. Причому це практикувалося не лише в родинних, а й у решті справ, на всіх рівнях, включаючи державний. Відомо, що і в правлячій родині Гераїв інколи останнє рішення залишалося за анабеїм або ханшею валіде. Цей звичай не був особливою таємницею, його не соромилися.

Щодо традиції багатоженства, яка здавалося б, мала бути в Кримському ханстві, то вона дійсно мала місце, але була справою цілком добровільною. У суспільстві були такі випадки. Проте дружини, що слідували за першою, не мали рівних із нею прав. Їхні діти також не могли мати права на управління. Тому в Криму більшість родин була моногамною. Тут рідко хто навіть із багатих кримських татар мав двох дружин, а три — це вже виняток. Свобода кримськотатарської жінки, до якої не ставилися як до рабині, просто не могла не принести своїх плодів. Мудре і добре ставлення кримського татарина до супутниці життя відплачувалося сторицею.

У побуті кримської татарки головним домашнім ремеслом й одночасно розвагою, а також широким полем застосування своїх творчих і художніх можливостей було рукоділля. Ця народна галузь відігравала істотну роль і в родинній економіці. Рушники та серветки, що прикрашали стіни як багатих особняків, так і простих будинків, мали популярність, а за стилем візерунку або орнаменту можна було легко впізнати майстриню. Про якесь справжнє обмеження свободи жінки й мови не було. Взагалі кримськотатарські жінки відрізнялися товариськістю. Вони виходили з домівок, куди хотіли, нічого не кажучи про це чоловіку, якого протягом майже усього дня не було вдома. Найчастіше панянки йшли до хамаму (лазні) або зимовими вечорами — до сусідок, а інколи на народні свята. Це була свобода, причому для всієї жіночої половини кримськотатарської оселі. Адже зазвичай дружини мурз і простих заможних містян, відвідуючи один одного, забирали з собою усіх родичок і навіть служниць, тож задоволення було загальним.

Джерела: стаття Становище жінки у Кримському ханстві Гульнара АБДУЛАЄВА http://www.day.kiev.ua/

Дякую за увагу)