Презентація на тему:
Комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності

Комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності Приймак Алла Іванівна Зав. сектором КОІВ НДЧ ЛНУ ім. І. Франка

Комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності Інтелектуальна власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак. Інтелектуальний капітал у чистому вигляді - це створений або придбаний інтелектуальний продукт, що має вартісну оцінку, утримується підприємством (суб'єктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). До інтелектуального капіталу належать продукт розумової праці, власного творчого пошуку. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути оцінені та перетворені в прибуток.

За формою власності інтелектуальний капітал може бути приватним, колективним та державним залежно від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається результатом інтелектуальної творчої діяльності. - Що стосується приватної або колективної (група приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, що мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або скільки людей спрямовували свої зусилля на отримання кінцевого результату творчої діяльності. - До державної форми інтелектуальної власності належить продукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів, або за традицією продукт інтелектуальної праці належить суб'єкту господарювання (підприємству, об'єднанню тощо). Інтелектуальний продукт, який утворений органами держави (місцевого самоврядування) - комунальна власність; Кабінетом Міністрів України, за наказами міністерств і відомств - загальнодержавна власність.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій — це її комерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал. Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських операціях. Як капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту. Джерелом зростання інтелектуальної власності як капіталу є підвищення активності національних заявників у поданні заявок на об'єкти промислової власності. Водночас статистика надходжень заявок на винаходи є індикатором інноваційної діяльності в країні. Так, в Україні з розрахунку на 100 тисяч населення подається 11 заявок на рік (за даними 2003 р.). Для порівняння в Росії — 13,5 заявок, Польщі — 6 заявок, Угорщині — 7 заявок, Німеччині — 62 заявки, Япо нії — 285 заявок на 100 тисяч населення.

Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, є самим важким етапом у ланцюгу, що зв'язує науку і винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід підприємництва. Як відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи:   аналіз конкуренції нового продукту;      лабораторну перевірку здійснення ідеї;      створення дослідного зразка продукції; підготування виробництва дослідної партії і її реалізація. Досвід показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3—4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило, близько 1—2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту.

Як було зазначено, комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договору користувача з власником зазначеного об’єкту. Укладання договорів є першим принциповим положенням чинного законодавства України про інтелектуальну власність. Будь-яке позадоговірне використання об’єкта інтелектуальної власності чинним законодавством оцінюється як порушення прав на цей об’єкт. Другим принциповим положенням використання об’єктів інтелектуальної власності – є їх платний характер. Право розпоряджатися об’єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безоплатне користування. Це право власника об’єкту. Проте в переважній більшості договори є платними, взаємовигідними, двохсторонніми. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку. Отже, використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому процесі є обов'язково як мінімум чотири учасники:    автор розробки (винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо)     стратегічний партнер     менеджер     інвестор

Що таке комерціалізація об'єктів права інтелектуальної власності ? Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар з метою отримання прибутку чи іншої ринкової вигоди. Яка мета комерціалізації? Метою комерціалізації ОІВ є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам. Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є: використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві; внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства; передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Основні способи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності Способи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності Використання ОІВ у власному виробництві Передача прав на ОІВ Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу підприємства Уступка прав власності на ОІВ (продаж) Передача прав на використання ОІВ За ліцензійним договором

Слід зазначити, що для практичного здійснення комерціалізації необхідно також розрахувати вартість прав на об'єкт права інтелектуальної власності та поставити ці об'єкти на бухгалтерський облік підприємства. Вважається, що комерціалізація через використання ОІВ у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою ОІВ, залишається у правовласника. Якщо правовласник не передбачає використовувати ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес, або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися та розпоряджатися цим об'єктом. Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патента або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до нього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Частіше передається лише право користування ОІВ. Найбільш поширеними договорами на використання об’єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування ОІВ) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт. Продаючи ліцензію, переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження. Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Особа, що придбала ліцензію отримує право на використання ОІВ лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

В залежності від обсягу прав, що передаються, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії. Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією. При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей — володіння, користування і розпорядження. Ця ліцензія найбільш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою. Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в даній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкта в даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Чинне законодавство України про промислову власність містить ще одну – так звану відкриту ліцензію, за якою власник патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності (крім патентів на секретні об’єкти промислової власності) має право подати до Установи заяву для офіційної публікації про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об’єкта промислової власності. Тобто власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об’єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій у законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів – збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Основними видами ліцензійних платежів є: роялті, паушальний та комбінований платежі Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи у вигляді відсотка від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції. Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції. Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Слід зауважити, що комерціалізація об”єктів права інтелектуальної власності суттєво відрізняється від продажу товарів та послуг. Це швидше нагадує міркування і дії під час прийняття важливого рішення, яке буде мати важливі і тривалі наслідки. Неправильне рішення приведе до необхідності вирішення складних проблем, правильне – до процвітання і добробуту. Водночас, поряд з загальним розумінням, у державній політиці відсутні дієві механізми підтримки впровадження вітчизняних високотехнологічних розробок, а ті що існують, є малоефективними. Повинна існувати система розповсюдження необхідних знань, надання консультацій і, не в останню чергу, фінансової підтримки. В Україні немає єдиного координаційного органу, який стимулював би прийняття рішень, що дозволять довести інновації до рівня комерційних продуктів. Надзвичайно важливим є налагодження співпраці за схемою “місцеві органи влади – бізнес – наука”, створення організаційних структур, що здійснюють інноваційну діяльність – це технопарки, бізнес інкубатори, інноваційні центри, які сприяли би впровадженню у виробництво нової техніки і технологій. Багато запитань, всі вони потребують вирішення, але необхідно чітко розуміти про неминучість інноваційного майбутнього і тому ми всі зусилля будемо спрямовувати для його наближення.