Презентація на тему:
Гіперактивні діти

Виконала практичний психолог ЛНВК № 7 Бондарук Раїса Вікторівна

Основні питання: Що таке ГРДУ і які його причини? Які ознаки та складові ГРДУ? Чи змінюється ГРДУ з віком? Статистика ГРДУ Як діагностується ГРДУ? Рекомендації батькам гіперактивних дітей

- гіперактивний - розлад - із дефіцитом - уваги Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги (ГРДУ) – це розлад самоконтролю, який означає дефіцит уваги, проблеми контролю над бажаннями і високий рівень активності

Спадковість (генетичні фактори) Порушення функціонування кори головного мозку

нездатність зосередитися на деталях помилки через неуважність нездатність доводити розпочату справу до кінця низькі організаторські здібності негативне ставлення до завдань, що потребують розумового напруження відволікання на сторонні подразники забудькуватість не може всидіти на одному місці схоплюється з місця без дозволу втручається в розмову старших, заняття інших дітей не може грати в спокійні ігри викрикує відповідь, не дослухавши запитання до кінця не може дочекатися своєї черги виявляється щонайменше в двох сферах діяльності (у школі та вдома) переживає психологічний дискомфорт і дезадаптацію має супутні розлади

гіперактивність імпульсивність неуважність - не може всидіти на місці, постійно рухається - часто залишає робоче місце, коли треба сидіти - багато бігає і чинить гармидер - не здатна тихо, спокійно бавитися або відпочивати - діє, немов “заведена” метушлива надто балакуча - часто висловлюється, не дослухавши запитання до кінця - нетерпелива - перебиває розмову інших і втручається в їхню діяльність - не дотримується правил поведінки, гри - не може дочекатися своєї черги - часто підвищує голос - часто змінюється настрій - нездатна довго утримувати увагу - має багато незакінчених справ - непослідовна в поведінці - легко відволікається на сторонні подразники - не чує, коли до неї звертаються - не дотримується вказівок і не виконує до кінця роботу часто губить свої речі забудькувата

Опозиційні розлади Асоціальні розлади Тики Енурез Розумова відсталість Розлади харчування Розлади поведінки Нечасті розлади Часті розлади Розлади мовлення Розлади шкільних навичок Розлади сну Занижена самооцінка

дітей з ГРДУ налічується близько 3-5% від загальної кількості рухова активність дітей з ГРДУ на 25-30% вища за норму 85% дітей з ГРДУ мають один супутній розлад 60% дітей мають два супутніх розлади порушення координації тонких рухів, рівноваги, зорово-просторової координації виявляються орієнтовно в 50% випадків ГРДУ 40-60% дітей мають розлади поведінки з опозиційною, агресивною та антисоціальною поведінкою у 25-40% - розлади розвитку мови та шкільних навичок у 21-40% - тривожні та соматоморфні розлади у 16-26% - депресія у 20% - тіки у 70-80% дітей з ГРДУ симптоми розладу будуть присутні і в дорослому віці від 15 до 30% батьків дітей з ГРДУ самі мають цей розлад п’ята частина батьків дітей з ГРДУ схильна до вживання алкоголю, нестабільного настрою, виявлення антисоціальної поведінки

ЕТАПИ ДІАГНОСТИЧНОГО ПРОЦЕСУ Клінічне інтерв’ю. Психіатричне обстеження дитини. Психологічне обстеження дитини (інтелектуальний, мовний розвиток, самооцінка, стосунки). Педагогічне обстеження. Педіатричне та неврологічне обстеження. Спостереження за дитиною у середовищі, де частіше виявляється гіперактивна поведінка. Шкали та опитувальники для вчителів та батьків.

Щонайменше 6 місяців дитина виявляє високий рівень активності, неуважності та імпульсивності (значно більше, ніж інші діти такого ж віку). Як мінімум уже кілька місяців батьки інших дітей зауважували, що ваша дитина є занадто активною, погано контролює себе і дуже імпульсивна порівняно з іншими дітьми. Порівняно з іншими батьками ви витрачаєте багато часу і зусиль на спроби контролювати поведінку вашої дитини. Через підвищену активність й агресивність вашої дитини інші діти не люблять з нею бавитися. Вихователі і вчителі інформують вас про те, що ваша дитина погано поводиться у багатьох ситуаціях. Ви часто почуваєтеся виснаженими, сердитими на дитину і є близькими до втрати самоконтролю.

У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це допомагає закріпити впевненість дитини у своїх силах. Уникайте повторення слів “немає” і “не можна”. Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (робота з кубиками, розфарбовування, читання). Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну щодня має відповідати цьому розпорядку. Уникайте скупчення людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, в кафе складно переживає дитина. Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Оберігайте дитину від втоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю й наростання гіперактивності.

Давайте дитині можливість витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таку саму проблему. Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють. Одразу хваліть і винагороджуйте за хорошу поведінку. Будьте послідовні в питаннях дисципліни; якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів. Завдання повинні бути простими і конкретними (“почисть зуби, а тепер одягайся”, а не “збирайся до школи”). Підтримуйте дитину у всьому, в чому вона сильна, особливо у спорті й позашкільних заняттях. Не припускайте, щоб уроки займали весь вільний час дитини; грати й рухатися для неї не менш важливо. В кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути прибрані так, щоб не відволікати увагу.

Карати можна лише після системи заохочень, після похвали за бажану поведінку. Перш, ніж карати, ми маємо зрозуміти, що сталося. Вибір ефективного способу покарання (не кричати і лупцювати, а, наприклад, використовувати метод штрафування, метод тайм-ауту, позбавлення привілеїв). Якщо ж ви все-таки вирішили покарати дитину, то потім ви не маєте її жаліти чи плакати разом з нею та просити пробачення. Покарання має бути застосоване одразу. Якщо караємо, то ми маємо бути спокійними, не сердитися й не гніватися. Перед покаранням має бути чітке та коротке пояснення, для чого ми це робимо.

Покарання як помста. Покарання як приниження. Карати не дитину, а її поведінку (чітко це розмежовувати). Не карати позбавленням любові ( “Я більше тебе не люблю, ти не мій син!”, “Віддам тебе в інтернат!”, “Виростеш бандитом!”. Не карати дитину, обмежуючи її природні потреби: їжу, сон, випорожнення. Не можна ображати дитину вульгарними словами. Не можна карати дитину в присутності інших.

Відійдіть від стресора (дитини). Спробуйте наперед вдатися до того, що вас заспокоює. Вільний від роботи день може принести вам щось приємне. Доручіть частину своїх повноважень чоловікові/дружині. Спробуйте поставитися до деяких ситуацій із філософським спогляданням: “у житті ще буде багато приємного і навпаки, це лише одна із ситуацій, що трапляються зі мною”. Згадайте про своє хобі, захоплення чи традиції, які ви полишили. Зустріньтеся з друзями. Підтримку завжди можна знайти у того, хто вас любить і поважає. Відвідайте театр, музей, кав’ярню, змініть зачіску, купіть собі щось приємне. Відволічіться від буденних проблем. Зверніться за допомогою до спеціалістів або відвідайте церкву. Не намагайтеся знімати стрес за допомогою алкоголю чи інших подібних засобів.