Презентація на тему:
Мовна свідомість як ознака гідності Виховання мовної свідомості учнів на уроках української мови та літератури

Підготувала вчитель української мови та літератури НВК № 1 м.Добропілля Ситало О.О.

Йде синок до школи вперше.  Пита батька мати:  - Якій мові ми синочка  Будемо навчати -  Українській чи російській?  Обидві ж хороші.  - Хай вивчає ту, якою  Печатають гроші. П. Глазовий

О. СЕЛІВАНОВА Ф. БАЦЕВИЧ мовна свідомість - механізм індивідуальної свідомості, що керує мовленнєвою діяльністю, формує, зберігає й перетворює мовні знаки, правила їхньої сполучуваності, вживання, погляди й установки на мову та її елементи. мовна свідомість - це рівень свідомості учасників міжособистісної і міжкультурної комунікації, на якому образи, уявлення, мисленнєві структури отримують мовне оформлення, тобто поєднуються з елементами мовного коду.

відображальна, яка створює мовну картину світу у значеннях, формах мови; - оцінна в широкому розумінні різних видів оцінки; орієнтувально-селективну, що забезпечує вибір мовних засобів відповідно до комунікативного завдання; інтерпретаційну, яка передбачає інтерпретацію мовних знаків; регулятивно-керівну, що здійснює контроль мовленнєвої діяльності й оцінку відповідності нормам .

- усвідомлення мовцями суспільної значущості мови; - розуміння унікальності мови як основного засобу когнітивної діяльності; - ставлення до рідної (національної) мови як до інтелектуальної, духовної і культурної цінності; - розуміння мови як засобу самоусвідомлення, самотворення, самовираження та самореалізації особистості; - досконале, вільне володіння державною мовою в усіх сферах суспільної діяльності людини.

Держава не може будувати свій добробут на бідності й обдертості своїх громадян. Народ не побачить краси в руїнах. Людина родиться для щастя й для радості, і бореться вона і діє во ім’я щастя. О. Довженко. « Боже ж ти мій! Двадцять п'ять літ немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла й во ім'я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж рости дезертиру, як не у нас!"

Пропонуємо окремі фрагменти роботи з мовним матеріалом на основі творчості О.Довженка, що входять у систему вивчення мовних явищ різних структурних рівнів, зокрема лексикології, морфології, синтаксису.

Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною силою,що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, почуття, думки і прагнення всього, що є кращого в людині, що підносить її до вершин людської гідності, до людяності, до творчості.

Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою. У ній тоді ще не купавсь ніхто, і на пісках її майже ніхто ще не валявся голий. Ще ніколи було усім. Були ми всі тоді трудящі чи малі…Була тоді ще дівкою Десна, а я –здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима.Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя!

1. Держава не може будувати свій добробут на бідності й обдертості своїх громадян. 2. Багатство –сила, бідність –слабкість. Зло –від людської дурості. 3. Краса –верховний учитель.   4. Людина родиться для щастя й для радості, і бореться вона і діє во ім’я щастя. 5. Народ не побачить краси в руїнах. 6. Прокласти шлях до серця людини –це ж прекрасно. 7. Національний епос –втілення історичної пам’яті народу.

До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо –геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа –огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати…А малини –красної, білої! А вишень, а груш солодких було як наїсися –цілий день живіт як бубон.І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках.

У нас був дід дуже схожий на бога. Коли я молився богу, я завжди бачив на покуті портрет діда в старих срібнофольгових штанах, а сам дід лежав на печі і тихо кашляв, слухаючи своїх молитов...Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла... Пахнув дід теплою землею і трохи млином.. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир. Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкікайдани неписьменності і несвободи. …Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві.

Є в житті кожного народу часи, коли нікому ніщо не прощається, коли всяке добро або зло, зроблене людиною, падає на незримі чаші найтонших терезів історії. Це важкі часи випробувань, коли народу загрожують розорення, рабство і смерть.І щасливий той, хто, винісши народне горе і попрацювавши немало і немало проливши крові на полях битв, може потім уже сказати собі і світу, що в найстрашнішу годину не було у нього зерна неправди за душею. Але горе тому, хто по злобі, мізерності, по нікчемності душі своєї піддається в фатальну хвилину слабодухості, своїм низьким інстинктам і кине товаришів своїх і народ свій в ім'я мнимого врятуванняособистого життя, в ім'я брехливих обіцянок ворога.

Напишу я слово про хату... Білу, з темною солом’яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом. Бідну і ясну, як добре слово, і просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа, немовби виросла вона, мов сироїжка в зеленій траві.Опишу її неповторну зовнішність, привітну й веселу, часом сумну, молоду й стареньку вдовицю, чепурну й убогу, журливу і ніколи не горду. У полі, на горій під горою, на городі серед квітів весною і влітку, серед насіння восени. Здається, щезни вона –і спустіє земля, заросте бур’яном, споганіє, і світ стане чорний від голоду й злоби.

Від Сану до Дінця простяглися довгі-довгі шляхи, міста, і села, і передмістя, і всюди жіночий незабутній плач. Плакала Україна: -Ой сини мої, синочки, діти мої, на кого ви мене покидаєте? Огляньтеся. Чи є на світі ще такі поля, такі пшениці, сади, таке небо? Горіли поля, палав хліб. Чорний дим здіймався до неба, як народний гнів, як гнів мужів-воїнів, праворуч, і ліворуч, і позаду, скільки сягає око...Виють собаки ночами, віщують недолю, і невидані птахи літають над нами вночі і віщують недолю, і ревуть воли і корови ,і віщують недолю. Земле наша українська, мученице наша, у вогні ти, у вогні!

" Я жив тоді в Берліні, мав друзів серед працівників німецької культури і не раз бував у них у гостях.Тепер ви мої «гості».Хтось із вас спить на моєму ліжку, обідає за моїм столом, складає плани поневолення мого народу в моєму робочому кабінеті. Ви –завойовники. І коли я згадую про все це –мені робиться смішно. Чим ви думаєте іщо ви робите? Ви завойовники народів у середині XX століття?!»

Нема на світі другого народу з такою безмірно жахливою долею. Нема і не було в Європі великого пасинка другого, що так був би зневажений в усіх своїх правах на догоду підлих кон’юнктур.Благословенна будь, моя многостраждальна земле! Щасти тобі, доле! Дай розуму і сумління керівникам твоїм. Благословенний будь, народе мій ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий.Пом’яни мене, мученика. Не презри моїх сліз, коли плакав я над своєю долею... І коли топтатимуть перед тобою ім'я моє мале, якщо це треба буде нащось нечистим, злим людям, не одкинь мене і дай вмерти на своїй землі, що дала мені хліб і серце, любов і звичаї твої, і радість творчості, і труд, і велику печаль, і страждання.

Написати розповідь про дорогу вам людину, використовуючи прикметники та поетичні вирази. Напишіть у художньому стилі твір- зізнання про незабутні об’єкти вашого дитинства.

Засвоюючи лінгвістичні знання на основі високохудожніх зразків представників красного письменства, переконуємося, що мова є не лише знаковою системою, кодом для зберігання і передачі інформації, а й дорогоцінним скарбом народу,найбільшим його духовним надбанням, його святинею.