Презентація на тему:
Літературна мова - культура мовлення

Підготувала Зуй І.С. Вчитель української мови та літератури КУ «Пологівський НВК» Літературна мова – культура мови

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.      Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.      Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.       

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літературної мови. 

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Мовні норми Регулюють правильність Приклади 1 2 3 Орфоепічні й акцентуаційні належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації [л е у], а не [л’е ф]; [ш’і з д е с’а т], а не [ш е с’т’д е с’а т’] посерéдині, а не посередині; графічні передачі звуків на письмі робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирьма орфографічні написання слів згідно з чинним правописом гніт у діжці – ґніт у лампі; феєрверк, а не фейєверк; лексичні слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила весна морфологічні уживання морфем найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року синтаксичні керування, узгодження, поєднання, і розміщення слів, речень Повідомлення, надіслані за призначенням, а не За призначенням повідомлення надіслані; кабінет завідувача кафедри, а не кабінет завідуючого кафедри стилістичні відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування Він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга. пунктуаційні уживання розділових знаків  

Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неодмінно має володіти культурою мови, тобто навчитися дотримуватись усталених норм усної і писемної форм літературної мови, використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

Культура мови – мовознавча дисципліна, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (ведення в словники та у мовну практику).

Культура мови – це рівень сформованості літературної мови, її розвитку, стилістичної диференціації, пізнавально-інтелектуальної глибини і місткості, показником чого є наявність і фіксованість її норм – орфоепічно-орфографічних, лексико- семантичних, граматичних і стилістичних – у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях.

Культура мовлення – це дотримання мовцями усталених мовних норм усної і писемної форм літературної мови та ціле спрямоване майстерне використання виражальних засобів мови залежно від стилю, жанру, типу мовлення і відповідна лінгво- методична наука про це, бо «лише прозорість мови дає змісту можливість діяти легко, сильно, художньо».

Культура мови залежить від уміння граматично правильно будувати фразу, знайти потрібне слово і вимовити його відповідно до норми сучасної літературної вимови. Головне завдання культури мови – виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.

Високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.