Презентація на тему:
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ РІДНОЇ МОВИ: СУТЬ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Компетентність (соmpetency) - здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати.

Кожна компетентність побудована на поєднанні: знань і вмінь, пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто всього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Компетентнісний підхід тісно опв’язаний із такими підходами до навчання, як особистісно - орієнтований (потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі “для всіх” на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти); діяльнісний (може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).

Перехід до компетентнісного підходу означає: а) переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі; б) зміщення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішнихдій у конкретних ситуаціях.

Реалізуючись у навчальних програмах, компетентнісний підхід змінює уявлення про оцінювання. За такого підходу найактуальнішою є проблема розвитку особистісних здібностей учня.

Результати навчальної діяльності розглядають як особисті досягнення учня. Важливим стає не наявність у нього внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в навчанні та житті.

Слід рішуче відмовитися від перевірки рівня засвоєння великого обсягу навчального матеріалу на формальному, репродуктивному рівні.

Чи не найактуальнішою умовою запровадження компетентнісного підходу до змісту освіти є реальне розвантаження школярів, оскільки модернізацію освіти не можна здійснювати додаючи все нові елементи до навчальних програм.

Слід відмовитися від так званоїенциклопедичності змісту шкільного навчання і формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних, ситуативних, особистісно орієнтованих комунікативних завдань.

Необхідно поглиблювати диференціацію навчання, особливо профільного, тобто відмовитися від засвоєння всіма учнями знань і вмінь, що є базовими лише для професійної освіти певного профілю.

Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти йдеться в Державних Стандартах освіти, його реалізовано в Критеріях навчальних досягнень

навчальна (уміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень); здоров’язберігаюча (здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей);

соціальна (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях);

загальнокультурна (спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей);

компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій (уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, технічна компетентність, уміння раціонально використовувати комп’ютер для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства);

громадянська (здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів; взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й суспільству);

підприємницька (здатність співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими й природними ресурсами, інтересами інших людей та суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову й підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; складати й реалізувати плани підприємницької діяльності, приймати економічно обґрунтовані рішення; презентувати інформацію про результати власної економічної діяльності)

Найдетальніше класифікацію ключових компетентностей розглянули країни – члени ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Багато країн прийняли таку класифікацію як стратегічну умову для впровадження освіти протягом життя. Перелік ключових компетентностей увійшов до рекомендацій міжнародної спільноти (План дій Євросоюзу та Ради Європи, 2002; План дій з навичок і мобільності Єврокомісії, 2002)

Ключові компетентності досягаються в процесі навчання через усі без винятку предмети й виховні заходи. За набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа: на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації.

Поняття“компетенція”сприймається як похідне, вужче від поняття “компетентність”. Це соціально закріплений освітній результат.

Компетенція - об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини. Складовими предметної компетенції є знання, уміння,навички, ставлення.

Предметні компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, на основі яких формуються певні вміння й навички, досвід ставлень з певної галузі знань, що вкупі породжують якості особистості, спроможної успішно діяти в суспільстві.

При вивченні змістового компонента рідної (української) мови мовну компетенцію школярів забезпечує мовна (лінгвістична) змістова лінія.

Лінгвістична (мовна) компетенція – це знання основ науки про мову, знання про мову як систему, володіння способами й навичками дій з вивченим і виучуваним мовним матеріалом.

Оновлення змісту курсу рідної мови в школі, а саме: розробка додаткових курсів, спрямованих на подолання дефіциту культурологічних і мовленнєвознавчих знань («Риторика», «Стилістика», «Вступ до мовознавства» та ін.);

посилення семантичного аспекту курсу рідної мови, подолання його вузькоутилітарної спрямованості на вивчення граматики, орфографії та пунктуації; текстозорієнтовані підходи до навчання рідної мови;

розвиток і впровадження в практику евристичних освітніх технологій; створення навчальних матеріалів, які забезпечили б діалогічний контакт учня з навчальним матеріалом.

Комунікативна (мовленнєва) компетенція забезпечує оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності й основами культури усного й писемного мовлення, вміннями й навичками спілкування в різних сферах і ситуаціях у відповідності до досвіду, інтересів, психологічних особливостей мовця; здатність засобами мови вирішувати актуальні для мовця й суспільства задачі спілкування у побуті, суспільній, виробничій та культурній сферах життя, вміння використовувати мову й мовлення для реалізації цілей спілкування.

Формування вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), тобто формування комунікативної (мовленнєвої) компетентності, передбачене мовленнєвою (комунікативною) лінією навчальної програми.

Зміни у змісті освіти, а саме: зміни в методиці, широке впровадження в практику навчання таких альтернативних форм, как проектна та дослідницька діяльність; посилення діяльнісного характеру освіти.

Урізноманітнення комунікативних ролей учня в процесі навчання. Розробка різноманітних методик систематичного розвитку комунікативних навичок учнів.

Розробка спеціальних комунікативних тренінгів, інтерактивних ігор. Уведення до змісту освіти предмета «Риторика».

У рамках Міжнародної програми з оцінювання навчальних досягнень учнів у сфері функціональної грамотності – РІSА (Programme for International Student Assessmtnt) кожні три роки з 1997 р. здійснюється визначення рівня оволодіння учнями необхідними для повноцінного існування в суспільстві знаннями й уміннями.

Тестують школярів, які здобули обов’язкову освіту (у 15-річному віці). Вимірюється успішність учнів з читання, математики й природознавства. Уміння, що оцінюються при вимірюванні «грамотності в читанні», становлять три групи: віднаходження в тексті заданої інформації; інтерпретація тексту; рефлексія та оцінка тексту.

Компетентнісний підхід – лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти,він лише доповнює низку освітніх інновацій, не применшуючи значення класичних підходів