Презентація на тему:
Борис Грінченко. Вартовий рідного слова

Вартовий рідного слова До дня народження Бориса Грінченка

Кредо його життя – праця задля рідного краю Хай працею буде життя – після його. Не вмре твоя слава у роду людського.  

Хто ж такий цей безсмертний українець? Борис Дмитрович Грінченко - невтомний трудівник, всебічно обдарований митець. Поет, прозаїк, драматург. Публіцист, лексикограф, етнограф, фольклорист. Мовознавець, педагог, автор підручників «Українська граматика» та «Рідне слово» для молодших школярів.

Перекладач, журналіст, видавець. Редактор газети «Рада» і журналу «Нова громада», голова київської «Просвіти», засновник першої публічної бібліотеки в Києві. Це людина, яка залишила в історії України глибокий слід.

Звідки ж починалися витоки його таланту? Народився Борис Дмитрович Грінченко у збіднілій дворянській родині на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту. Батько письменника був сухою, суворою людиною. Усе в домі намагався поставити на «панську» ногу, а сина спрямувати на «панську» стежку. Не раз докоряв хлопцеві за те, що той грався з «мужиками».

Перші вчителі Тепло і ласку знаходив Борис у діда Андрія, старого пасічника, та його сліпої дружини. Від них перейняв він рідну мову, народну пісню. Першими літературними вчителями були Вальтер Скотт, Байрон, Гюго, Гоголь, Пушкін, Некрасов, Шевченко. У п’ять років навчився читати, у шість – складати вірші, в одинадцять став учнем реальної школи в Харкові.

Ув’язнення… Доля розпорядилася так, що навчання Борисові не випало закінчити: за читання та поширення забороненої літератури його було виключено зі школи й ув’язнено. 15-річному юнакові довелося пережити допити, знущання, холод і голод. Про мужність Бориса у в’язниці серед молоді ширилися легенди. За висловом Сергія Єфремова, ім’я Грінченка стало стягом для цілого покоління.

На хуторі Кути Хлопця було звільнено на поруки батька і відправлено на хутір Кути. Умов для продовження навчання не було: на заваді стояли заборона властей, підірване здоров’я, матеріальні нестатки. На хуторі вивчив німецьку і французьку мови. Згодом досконало оволодів чеською та польською, вивчав норвезьку та італійську.

На власний хліб… Матеріальне становище сім'ї погіршилося, і Борис іде на власний хліб. Влаштувався канцеляристом у Харківській казенній палаті. Згодом вдалося скласти екзамен на народного вчителя при Харківському університеті. Тернистим для 18 – річного педагога видався вчительський шлях. Спочатку працював сільським учителем у с.Введенське Зміївського повіту. Наступного року працював у російськомовній школі с. Єфремівка. Молодий учитель компонував для дітей популярні книжки. Найзначніші з них – «Про грім та блискавку», читанка «Од снігу до снігу».

Учителювання на Сумщині З 1884 р. письменник учителює в с.Нижня Сироватка на Сумщині. Саме тут створено оповідання «Без хліба», «Сестриця Галя», «Сама, зовсім сама» .

У школі Христини Алчевської Найдовше Грінченко працював у приватній школі Христини Алчевської – у селі Олексіївка на Луганщині. Дітей він учив поважати працю, наполегливо йти до своєї мети. Б.Грінченко готував майбутнє України, навчаючи «зерняткам» життя.

Творчість… Творчість… Педагогічна праця спонукала Грінченка написати для дітей підручники «Рідне слово» та «Українська граматика». Його перу належать педагогічні розвідки «Яка тепер народна школа на Україні», «Народні вчителі і українська школа», повісті «Сонячний промінь», «На розпутті», драма «Хатнє лихо». Написав він серію нарисів про життя славетних, здійснив прозовий переклад «Слова про похід Ігорів».

Чернігів У 1894 р. родина Грінченків переїздить до Чернігова. Тут Борис Дмитрович отримав посаду завідувача оціночного відділу в земстві, пізніше – відділу народної просвіти, далі – секретаря земської управи. Працюючи в земстві, Грінченко віддався літературній творчості, зокрема, драматургії, хоч не мав на це стільки часу, скільки йому хотілося б. Він написав драми «Ясні зорі», «Степовий гість», «Нахмарило», «На громадській роботі», «На новий шлях».  

Грінченко-прозаїк Найвиразніше Грінченко-письменник виявив себе у прозі, зокрема, в жанрі повісті. Він показав класове розшарування українського села в дилогії «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами». Був першим літератором, який торкнувся теми шахтарського життя.

Борис Грінченко для дітей Борис Дмитрович – один з перших українських письменників, що писали для дітей і про дітей. Грінченко розкрив морально-етичні проблеми життя дітей сільської бідноти («Без хліба», «Украла», «Кавуни» та ін.), відтворив історичні події («Олеся»), розповів про становище школи та безправність народного вчителя («Екзамен», «Непокірний»), про знедолене дитинство («Каторжна», «Сестриця Галя», «Ксеня», «Дзвоник»).  

Виховання казкою Як педагог, Б.Д.Грінченко розумів роль у дитячому вихованні казки. Його «Книга казок віршем» з’явилася у 1894 р. у Львові. Сюди ввійшло майже двадцять творів. Збірка мала велику популярність серед дітей, її не раз перевидавали.

Видавнича діяльність У Чернігові письменник організував єдине в Східній Україні видавництво, що випускало дешеву популярну літературу для народу.

Музейна справа Чимало сил і здоров’я віддав Борис Дмитрович музейній справі. Письменник і його дружина упорядкували каталог музею старожитностей В.Тарновського. Відомий Борис Грінченко і як фольклорист та етнограф. Ним видано три томи «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседней с ней губерніях», збірник «Из уст народа», збірку анекдотів «Веселий оповідач».

У 1902 р. Грінченко на запрошення редакції «Киевская старина» переїздить до Києва. Він мав завершити працю над українським словником, матеріали до якого зберігалися в редакції. Завдяки надлюдській енергії Бориса Дмитровича чотири томи «Словаря української мови» побачили світ протягом 1907 – 1909 років. “ Не бійтесь заглядати у словник…”

Перша українська газета У Києві Грінченко видавав першу українську періодичну пресу: щомісячний журнал «Нова громада» і щоденну газету «Громадська думка» (пізніше «Рада»). Редакція газети “Рада”

Київська “Просвіта” Він не тільки очолював товариство, а й керував роботою створеної при ньому видавничої комісії, що опублікувала чимало науково-популярних книжок, організувала лекції і проводила літературно-музичні вечори, зібрала значні кошти на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві. Чимало здоров’я і часу віддав письменник створенню київської «Просвіти», членами якої були відомі діячі української культури: Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Любов Яновська, Марія Загірня, Михайло Грушевський, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський та інші.

Перша публічна бібліотека У Києві письменник створив і першу публічну бібліотеку. Її книжковий фонд нині знаходиться в Центральній науковій бібліотеці ім.В.І. Вернадського НАН України.

Поетичний доробок Писав Борис Грінченко і поезію. З-під його пера вийшли збірки «Пісні Василя Чайченка» , «Під сільською стріхою», «Хвилини», «Під хмарним небом». Читаючи його вірші, переконуємся, що цей поет над усе прагнув, щоб його слово стало на сторожі знедолених, чесно і вірно слугувало народові.

СМУТНІ КАРТИНИ Хоч Борис Дмитрович й рішуче заперечував тим, хто називав його співцем смутку, але у вірші – мініатюрі «Смутні картини» поет говорить про нещасливу долю народу України. Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, — Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут. Не став би дивитись, хотів би забути, — Так сили забути нема: То ріднії села, то ріднії люди, То наша Вкраїна сама…

Пісенний доробок Немало віршів Грінченка покладено на музику талановитими композиторами: «Над Дніпром» - Денисом Січинським, «Смутні картини» - Модестом Левицьким, «Вночі на могилі», «Квітчані сльози», «Могила», «Кряче ворон», «І тихая хатиночка», «Бурлака» - Кирилом Стеценком.

Грінченко-байкар Борису Дмитровичу належить не останнє місце серед українських байкарів. Підготовлена ним збірка «Байки» містить 77 байок. Майже всі вони написані або за мотивами народних анекдотів і прислів’їв, або за цілком оригінальними сюжетами. Байкар підніс ідеї гуманізму, моральної гідності, скромності, людяності.

Публіцистика Бориса Грінченка Становить цінність і публіцистична діяльність Б.Д.Грінченка: «Листи з України Наддніпрянської», історико-літературні розвідки «Петро Кузьменко», «Огляд української лексикографії», «Литература украинского фольклора».

Перекладацька діяльність Займався він і перекладацькою діяльністю. Ним були перекладні драми Шиллера, балади Гете, поезії Пушкіна…

У серпні 1909 р. в Києві Грінченко складає свій духовний заповіт, а у вересні разом із дружиною Марією Нагірною приїздить на лікування в невелике італійське містечко Оспедалетті. Хворий письменник вивчав італійську мову, працював над створенням італійсько-українського словника і марив про повернення додому. Італія. Оспедалетті Україна. Олексіївка

Італія. Сан-Ремо… 6 травня 1910 р. в будинку №2 на вулиці Віа Вікторіо Еммануеле (тепер район Колді Роді, провінція Сан – Ремо) письменник помер.  

Поховали Бориса Дмитровича у Києві 9 травня на Байковому цвинтарі. Кілька тисяч людей ішли за домовиною письменника. Такого похорону з Шевченкових часів не знала Україна.  Останній спочинок Бориса Грінченка

Кого втратила Україна в особі Бориса Грінченка? «Не стало Того між нами, Кого звикли ми і в негоду, і в спеку палючу, і в люту хуртовину бачити завжди за роботою на нашій вбогій, занедбаній ниві, коло стерна нашого національного життя». Сергій Єфремов

Жити для України Борисові Грінченкові випало жити в складну епоху. Вся його письменницька і громадська діяльність потребувала значної мужності. Були в нього великі злети, були помилки, проте він завжди дбав і діяв на користь народу і рідної України. Хіба не про самого себе він мав повне право сказати: Скільки поту я свого пролив, Скільки сили я там положив! Та дарма! Бо поорана нива Нам давала багатії жнива: Я недурно невтомно робив…