Презентація на тему:
Способи захисту права власності

Способи захисту права власності

Зміст: Вступ. 1. Поняття та засоби цивільно-правового захисту права власності. 2. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності. 3. Негаторний позов як засіб захисту права власності. 4. Інші засоби захисту права власності. Висновок.

ВСТУП Власність — це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин, — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другого - не власники, всі інші особи, які зобов'язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними. Саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне І політичне обличчя. Право власності — це сукупність правових норм, які, регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

1. Поняття та способи цивільно-правового захисту права власності Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб'єкта полягає у захисті порушеного права.

Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику. Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, — товариським судом та іншими громадськими організаціями. Перелік основних способів захисту цивільних прав (а право власності відноситься до категорії цивільних прав) наводиться в ст. 6 ЦК України.

2. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще римському цивільному праву (vindico — вимагати, actio rei vindicatio — віндикаційний позов).

У Законі України "Про власність" віндикаційний позов виражено такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння«. Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.

Потрібно звернути увагу на такі ознаки віндикаційного позову: 1) віндикаційний позов може бути пред'явлений лише стосовно індивідуально-визначених речей (загублена парасолька, вкрадений автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребовувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). Проте немає ніяких підстав для недопущення в певних випадках віндикації речей, які визначаються родовими ознаками, але за умови, що цю спірну річ можна було б так чи інакше індивідуалізувати чи ідентифікувати. Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена картопля залишилася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;

2) цей позов може бути пред'явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав вкрадену чи загублену власником річ, а потім заставив її, то відповідачем по віндикаційному позову виступатиме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодатель буде притягнутий до справи як третя особа; 3) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення віндикаційного позову. В той же час, якщо підстава володіння змінюється, то це цілком можливо.

4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі. За своїм змістом віндикаційний позов являє собою вимогу про поновлення у власника права володіння річчю, яка йому має належати; тому не допускається заміна цієї речі іншою. Тобто якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимога власника про захист права власності за своєю суттю вже не являтиме собою віндикаційний позов, а розглядатиметься як позов зобов'язального характеру — про надання власникові іншої речі і відшкодування збитків.

У добросовісного володільця власник не завжди має право вимагати повернення свого майна. Так, у випадках, коли річ вибула з володіння власника з його волі внаслідок незаконних дій особи, яка є стороною угоди з власником за договором найму, комісії, схову, і оплатно опинилася у володінні добросовісного володільця, то власник речі позбавлений права вимагати повернення цієї речі незаконним добросовісним володільцем, оскільки саме на власника покладається ризик вибору особи, з якою він укладає договір. У цьому випадку власник може захистити свої майнові інтереси шляхом стягнення збитків з недобросовісного контрагента чи заміни спірного майна іншим, рівноцінним.

У добросовісного володільця, який придбав річ оплатно, власник має право витребувати своє майно лише в тому випадку, коли воно вибуло з його володіння не з його волі (вкрадене, загублене). Таким же чином вирішується питання про витребування майна, яке вибуло з володіння особи, якій власник передав річ за договором. Тобто, якщо така річ вибула з володіння такої особи проти її волі, вона також повертається власникові.

Права та інтереси власника можуть бути порушені і в тих випадках, коли майно не вибуває з його володіння, але треті особи створюють перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном. У таких випадках власник може захистити своє право власності від порушень (не пов'язаних з позбавленням права володіння) позовом, який у науці цивільного права називається негаторним (actio negatoria).

Негаторний позов характеризується такими ознаками. По-перше, на відміну від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає найчастіше в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди в користуванні належним йому майном (будинком, автомобілем, земельною ділянкою тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні.

З негаторним позовом може звертатися як власник, так і титульний володілець, причому останній — як проти третіх осіб, так і проти власника. Наприклад, після укладання договору суборенди нежилого приміщення власник не дозволяє суборендареві ним користуватися (вимкнув опалення, світло та ін.). Так, судовій практиці відомі численні випадки, коли після передачі земельних ділянок у власність чи в оренду громадянам колишні землекористувачі не дозволяли новим власникам (орендарям) користуватися земельними ділянками у відповідності до їх призначення, створювали штучні перешкоди в землекористуванні.

У відповідності із ст. 29 КПК України, при наявності достатніх підстав про спричинення злочином матеріальної шкоди орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд зобов'язані вжити заходи щодо забезпечення цивільного позову [2, ст.126] КПК України регламентує порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна) шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які за законом несуть відповідальність за їх дії.

Певні обмеження права власності можуть виникнути також при забезпеченні позову при розгляді цивільної справи. Так, ст. 149 ЦПК України передбачає, що при розгляді справ, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, стягненням аліментів, поверненням боргу, коли виконання рішення суду може стати неможливим або утрудненим у зв'язку з тим, що боржник розпорядиться своїм майном до розгляду справи, суд з своєї ініціативи або за проханням сторони може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Такими способами забезпечення позову є: 1) накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) заборона провадити певні дії; 3) заборона іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві; 4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на дане майно або про виключення його з опису; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, якщо боржник оспорює цей напис у судовому порядку.

Негаторний позов, як засіб захисту права власності, застосовується, якщо сторони не перебувають у договірних стосунках. При наявності договору порушення права власності захищається нормами зобов'язального права. Негаторний позов може бути пред'явлений поруч з іншими засобами захисту: так, вимога про виселення з самоуправно зайнятого приміщення може бути поєднана з вимогою про відшкодування збитків тощо.

4. Інші засоби захисту права власності Порушене право власності власник не завжди може захистити речово-правовими позовами. Але це не означає, що порушене право не підлягає захисту взагалі. Серед цивільно-правових засобів захисту права власності важливе місце посідають зобов'язання, що випливають з порушення договору, та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Законодавець зобов'язує особу, яка порушила договір чи спричинила шкоду, відшкодувати шкоду в повному обсязі. Порушені зобов'язання повинні бути виконані в натурі, а тому при вчиненні шкоди особа, яка відповідає за вчинену шкоду, зобов'язана відшкодувати її в натурі (тобто надати річ такого ж роду, такої ж якості, виправити недоліки речі тощо), або у випадку, коли цього не можливо зробити, повністю відшкодувати збитки.

Особа може укласти цілу низку цивільно-правових договорів, за якими в її власність (оперативне управління, повне господарське відання) може переходити майно — купівля-продаж, міна, бартер, контрактація, поставка тощо.

а) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; б) заміни на аналогічний товар належної якості; в) відповідного зменшення його купівельної ціни; г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав. Так, при невиконанні продавцем свого обов'язку надати якісну річ покупець у відповідності до ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" має право вимагати від продавця або виготівника:

Тільки в тих випадках, коли у відповідача відсутнє майно, або його неможливо витребувати, або у встановленому судовому порядку майно недоцільно повернути чи замінити майном такого ж роду, вступає в дію зобов'язально-правовий інститут відшкодування збитків, пов'язаних із неправомірним знищенням, використанням або відчуженням майна. Наприклад, якщо трикотажна фабрика (відповідач) отримала помилково адресовану їй тканину і виготовила з неї відповідні товари, то мова може йти лише про відшкодування збитків, пов'язаних з неправомірним використанням чужого майна у зв'язку з неможливістю повернення його в натурі.

За своїм фактичним і правовим результатом віндикація і надання власникові такої ж речі з родовими ознаками дуже схожі. Різниця полягає в тому, що при віндикації повертається та ж сама річ, а не подібна. Можливе також поєднання речових і зобов'язальних позовів: власникові повертається річ і одночасно боржник зобов'язаний відремонтувати її і відшкодувати збитки, пов'язані з несвоєчасним поверненням. З метою вдосконалення правової бази боротьби з економічною злочинністю постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. затверджено порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, псування матеріальних цінностей (окрім дорогоцінних металів та каменів чи валютних цінностей) і встановлено механізм визначення збитків.

ВИСНОВОК Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України. Право власності — це сукупність правових норм, які, регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще римському цивільному праву (vindico — вимагати, actio rei vindicatio — віндикаційний позов).

Список використаної літератури 1. Конституція України. – 1996. 2. Кримінально-процесуальний Кодекс України. – К., 2001. 3. Цивільний Кодекс України. – К., 2003. 4. Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2004. 5. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N20, ст.249 (зі змінами і доповненнями) 6. Бірюков І.А, Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. – К., 2004. 7. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К.: Вентурі, 2001. - С. 226.