Презентація на тему:
Клінічна фармація в імуноалергології

Тема: «Вплив шляху введення та простої хімічної модифікації лікарських препаратів на процес їх всмоктування.» Виконала: Лиховоля Марія

План 1.Основні шляхи введення лікарських засобів. 2.Сублінгвальний шлях введення лз. 3.Оральний шлях введення лз. 4.Ректальний шлях введення лз. 5. Переваги та недоліки шляхів введення лз. 6. Фармацевтичні фактори, які впливають на біологічну дію лз. 7. Подрібнення лікарських речовин.

Сублінгючий (під’язиковий) – таблетку лікарського засобу (або декілька крапель його розчину, що нанесли на грудочку цукру) тримають під язиком або за щокою до повного розсмоктування. Слину при цьому затримують у роті. Ефект настає швидко (через 1-3 хв), тому що з ротової порожнини деякі ліки добре всмоктуються через густу сітку капілярів і потрапляють безпосередньо у загальне коло кровообігу, не проходячи через шлунок,кишечник і печінку. Це важливо тоді, коли лікарська речовина руйнується соляною кислотою, ферментами травних соків або швидко метаболізується у печінці. Сублінгючо застосовують нітрогліцерин при нападі стенокардії, клофелін та ніфедипін– при гіпертинзивному кризі, ізадрин – при порушеннях серцевої провідності, дезоксикортикостеронуацетат – при недостатності кори надниркових залоз.  

  Оральний (через рот, усередину) – таким способом призначають більшість ліків, оскільки він простий і зручний для хворого. Не використовується він у маленьких дітей, у психічнохворих, якщо пацієнт знаходиться у несвідомому стані, при блюванні, порушенні ковтання, застійних явищах у великому колікровообігу. Близько 75 % ліків, які застосовують перорально, всмоктуються протягом 1-3 год, тому такий спосіб введення непридатний у гострих ситуаціях, коли допомогу треба надавати якомога швидше. При призначенні через рот таблеток, драже, капсул необхідно попередити хворого, що їх найкраще ковтати стояче і запивати рідиною у кількості не менше 75 мл. Це дозволяє попередити затримку ліків у стравоході (що буває, якщо їх приймати лежачи) та прискорити їхнє всмоктування. Дотримання цих правил особливо важливо у випадку застосування ліків із значною подразнюючою дією.  

Ректальний (через пряму кишку) – таким шляхом вводять лікарські речовини у вигляді свічок або лікуючих клізм. Об’єм останніх становить у дорослих не більше 50-100 мл. При цьому ліки всмоктуються через нижні і середні гемороїдальні вени і надходять у загальне коло кровообігу, не проходячи через печінку. Дія багатьох лікарських речовин, введених ректально,розпочинається майже з такою ж швидкістю, як при внутрішньом’язовому введенні. Через пряму кишку ліки доцільно вводити маленьким дітям,при непритомності хворого, блюванні, патології шлунка, кишечника; якщо речовина швидко руйнується при проходженні через печінку. В наш час питома вага свічок серед усіх застосовуваних лікарських форм значно зросла і почала витісняти ін‘єкції. Так, у Західній Європі випускають 800-1000 найменувань медичних свічок. Серед дитячих лікарських форм вони становлять близько 20 % усіх лікарських форм, які використовують у педіатрії.

Переваги: 1. Швидкий розвиток фармакологічного ефекту  2. Висока точність дозування. 3. Можливість введення лікарських засобів, що руйнуються при введенні. 4. Можливість введення лікарських засобів хворим у непритомному стані. Недоліки: 1. Потреба стерильності лікарських засобів. 2. Потреба в устаткуванні, підготовленості медичного персоналу. 3. Небезпека інфікування. 4. Введення лікарських засобів часто супроводжується болем.

Наприклад при терапії хоріогоніном у вигляді ін'єкцій спостерігалися зміни емоційного стану хворого, алергічні реакції, а введення препарату у вигляді супозиторіїв не призвело до побічних явищ. При явищах серцевої декомпенсації раціональними лікарськими формами препаратів серцевих глікозидів слід вважати ін'єкції і ректальні форми, так як пероральний прийом викликає подразнення кишечника (виразка, кровотеча, біль), що пов'язано з порушенням всмоктуючої здатності слизових оболонок у таких хворих. Тривала терапія метиндолом в супозиторіях протікає без ускладнень при хорошому лікувальному ефекті, тоді як застосування препарату в таблетках супроводжується таким чином, лікарська форма повинна бути зручною центральної нервової системи та іншими ускладненнями з економічної, естетичної сторін, а насамперед за все з точки зору фармакодинаміки препарату та забезпечення сучасних вимог фармакотерапії.  

  Всі фармацевтичні фактори, які впливають на біологічну дію лікарських препаратів, можна розділити на п'ять груп: - Фізичний стан лікарської речовини; - Проста хімічна модифікація лікарської речовини; - Допоміжні речовини (їх природа, фізичний стан і кількість); - Лікарська форма та шляхи її введення в організм; - Технологічний процес.

Ретельне дослідження відомих випадків терапевтичної нееквівалентності лікарських препаратів показало, що активність діючої речовини (лікарського засобу), його вивільнення з лікарської форми і всмоктування знаходяться в тісній залежності від фармацевтичних факторів.

Подрібнення лікарських речовин – це найбільш проста, але в той же час одна з найбільш важливих технологічних операцій, виконувана фармацевтом при приготуванні різних лікарських форм. Дисперсність лікарської речовини впливає не тільки на сипучість порошкоподібних матеріалів, насипну масу, однорідність змішування, точність дозування. Особливо важливо відзначити те, що від розміру частинок залежить швидкість і повнота всмоктування лікарської речовини, а також її концентрація в рідинах, головним чином в крові, при будь-яких способах його призначення у вигляді різних лікарських форм.

Наприклад В таблетках, які розпалися у шлунку, величина частинок значно перевершує розмір часток порошку, внаслідок чого і концентрація діючої речовини після прийому таблетки нижча, ніж після прийому порошку. Величина часток лікарських засобів в мікстурах-суспензіях, емульсіях і лініментах є однією з головних характеристик цих лікарських форм.

При цьому максимальні концентрації сульфадіазину в крові виявляються на 40% вище, а загальна кількість речовини, що всмокталася – на 20% більше. Вплив величини частинок на терапевтичну активність вперше було доведена для сульфаніламідних, а потім стероїдних препаратів, а також похідних фурану, кислоти саліцилової, антибіотиків і в даний час – для протисудомних, знеболюючих, сечогінних, протитуберкульозних, антидіабетичних і кардіотонічних засобів. Так, встановлено, що при використанні мікронізованого сульфадіазину його максимальна концентрація в крові людей досягається на дві години раніше, ніж при його призначенні у вигляді порошку звичайного ступеня подрібнення.

Препарат кальциферол здатний всмоктуватися і виявляти лікувальну дію тільки тоді, коли розмір частинок менше 10 мкм. При зменшенні часток гризеофульвіну з 10 до 2,6 мкм різко зростає його всмоктування в шлунково-кишковому тракті, що дозволяє в два рази знизити його терапевтичну дозу. Отримуючи молекулярну ступінь дисперсності гризеофульвіну в полівінілпіролідоні, вдалося збільшити в 7-11 разів біологічну доступність цього антибіотика навіть у порівнянні з мікронізованою формою лікарської речовини. Тому промисловість випускає таблетки мікронізованого гризеофульвіну, дигоксину, кислоти ацетилсаліцилової.

Вплив ступеня подрібнення на процес всмоктування особливо яскраво проявляється в мазях і супозиторіях, приготованих на одній і тій же основі, але з використанням фракцій лікарської речовини, розмір часток якої помітно відрізняється.

Наприклад А.І. Тенцова встановила, що вивільнення сульфаніламідів, преднізолону, гідрокортизону, саліцилової кислоти з мазей та їх всмоктування через шкіру перебувають у прямій залежності від розмірів часток. В.М.Волоський довів, що стрептоцид, норсульфазол, анестезин, подрібнені до 5-18 мкм, всмоктуються з мазей через шкіру кролів в значно більших кількостях в порівнянні з речовинами, подрібненими до 150-180 мкм. Проте вибір ступеня подрібнення лікарської речовини повинен бути науково обгрунтований. Не можна вважати виправданим прагнення отримати в кожному випадку мікронізований порошок, оскільки в деяких випадках різке зменшення розмірів частинок лікарської речовини може викликати інактивацію речовини, швидке виведення її з організму або може проявитися небажана (токсична) дія на організм, а також зниження стабільності пеніциліну та еритроміцину знижується їх протимікробна посиленням процесів гідролітичної деструкції соків, а також збільшенням поверхні контакту препарату .

Зокрема, з різким збільшенням ступеня дисперсності активність при пероральному прийомі. Це пояснюється або зниженням їх стабільності в присутності травних лікарської речовини з біологічними рідинами. Тому необхідна сувора регламентація розмірів частинок речовини при розробці аналітичної нормативної документації (АНД) на лікарські препарати. Таким чином, лікарська речовина в лікарському препараті повинна мати оптимальний ступінь подрібнення, від якого залежить його біодоступність.    

Дякую за увагу!