Презентація на тему:
КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ ЛІКІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ШЛУНКОВО-КИШКОВИЙ ТРАКТ

КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ ЛІКІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ШЛУНКОВО-КИШКОВИЙ ТРАКТ

Основні скарги хворих з патологією ШКТ Порушення апетиту Спотворення смаку Відрижка Метеоризм Печія Нудота Блювота Проноси Закрепи Біль Кровотечі

Основні клінічні синдроми Синдром мальабсорбції Це клінічний симптомокомплекс, зумовлений порушенням всмоктування через слизову оболонку тонкої кишки однієї або декількох харчових речовин. Причини: 1) знижена активність ферментів розщеплення і транспортних переносників кінцевих продуктів травлення через кишкову стінку; 2) недостатнє поступлення в кишківник ферментів і травних соків (виникає при закупорці протоків залоз слизової оболонки тонкої кишки в’язким секретом); 3) недостатня кількість ферментів, що розщеплюють білки (виникає дефіцит амінокислот і білкове голодування організму); 4) інактивація ферментів розщеплення і транспортних переносників; 5) збільшення в їжі солей кальцію та магнію веде до порушення всмоктування жирів; 6) морфологічні зміни тонкої кишки і порушення перистальтики шлунково-кишкового тракту

Клініка Пронос. Акт дефекації відбувається 2-5 разів на добу з виділенням великої кількості кашоподібного калу без домішок крові; зменшення маси тіла, відставання в рості (діти, підлітки), здуття живота, виражена загальна слабкість, сухість шкіри, випадіння волосся, ламкість нігтів, спрагу. З’являються ознаки гіповітамінозу : зниження зору у вечірній час (гіповітаміноз А), кровотечі з ясен (гіповітаміноз К і С), поліневрит, депресія (гіповітаміноз В1), почервоніння очей (кон’юктивіт), глосит, стоматит, свербіння шкіри в ділянці відхідника, вульви (гіповітаміноз В2), лущення шкіри (гіповітаміноз РР). Можуть виникати судоми, біль в кістках (порушення всмоктування кальцію). Розвивається гіпофункція статевих залоз - зниження лібідо, вторинних статевих ознак, аменорея

Нозологічні форми Гастрити Гастрит (gastritis) - запалення слизової оболонки і глибших шарів стінки шлунка. Гострий гастрит. Гострий гастрит (gastritis acuta) - поліетіологічна хвороба, зумовлена порушенням харчування, недоброякісною гострою їжею (холодна, гаряча, алкоголь тощо), хімічними, механічними, термічними, алергічними і бактеріальними чинниками. Характеризується дистрофічно-некробіотичним ушкодженням поверхневого епітелію і залоз слизової оболонки шлунка з розвитком у ній запальних змін. За морфологічними ознаками розрізняють такі форми гострого гастриту: катаральний (простий), некротичний (корозивний) і гнійний (флегмонозний). Хронічний гастрит. Хронічний гастрит (gastritis chronica) - хронічні запальні зміни слизової оболонки шлунка ендогенної чи екзогенної природи. За морфологічними критеріями розрізняють такі форми хронічного гастриту: поверхневий, атрофічний (початковий, помірно виражений і виражений), атрофічно-гіперпластичний і гіпертрофічний (гранулярний, проліферативний, гранулярно-проліферативний).

Гастрит типу А та В При гастриті типу А патологічний процес, як правило, локалізується в тілі чи фундальному відділі шлунка і супроводжується ранньою прогресуючою атрофією шлункових залоз аж до ахілії. Він є аутоімунним - виробляються специфічні аутоантитіла до парієтальних клітин слизової оболонки шлунка. Морфологічно розрізняють три ступеня атрофії залежно від дефіциту в слизовій оболонці парієтальних клітин : 1) легка (відсутні до 10% парієтальних клітин); 2) середньотяжка (відсутні 10-20% парієтальних клітин); 3) тяжка (відсутні понад 20% парієтальних клітин). Хронічний гастрит типу В буває антральним (частіше) і дифузним. На початку захворювання уражається слизова оболонка антрального відділу шлунка (переважно по малій кривизні). Хронічний гастрит типу В пов’язують з мікроорганізмом Campylobacter pylori (виділений із слизової оболонки шлунка), який часто приводить до виразки шлунка чи дванадцятипалої кишки. Антитіла до парієтальних клітин відсутні. Трапляється одночасне ураження різних ділянок слизової оболонки шлунка (є ознаки гастриту типів А та В - пангастрит).

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки Виразкова хвороба - хронічна рецидивуюча хвороба, при якій внаслідок порушень нервових і гуморальних механізмів, що регулюють секреторно-трофічні процеси, виникає одна або декілька виразок у гастродуоденальній зоні. Характерна сезонність загострень (осінь, весна). Відкриття Helicobacter pylori (HP) стало приводом для перегляду існуючих уявлень про виразкову хворобу. На думку П. Я. Григор’єва (1991), з сучасних позицій найприйнятнішим може бути таке визначення: виразкова хвороба - хронічне рецидивуюче захворювання, яке має в своїй основі запалення шлунка (в більшості випадків інфекційного походження), що перебігає з погіршенням її кровопостачання і порушенням процесів фізіологічної регенерації епітелію, що спричиняє утворення виразок.

Хронічний ентерит Хронічний ентерит - запальне або запально-дистрофічне ураження тонкої кишки, яке веде до атрофії і склерозу її слизової оболонки. В патогенезі хронічного ентериту суттєву роль відіграють порушення функції травних залоз, рухові розлади кишки, порушення імунологічного гомеостазу, зміна кишкової мікрофлори, мікроциркуляторні розлади, генетичні фактори. Виникають патологічні зміни в кишці - дисбактеріоз, метаболічні та імунологічні розлади. Все це веде до запальних і дегенеративних змін слизової оболонки товстої кишки, а при прогресуванні процесу до її атрофії і склерозу.

Хронічний коліт Хронічний коліт - тривале запалення товстої кишки з рецидивуючим перебігом. Часто супроводжується запаленням тонкої кишки (ентероколіт) і шлунка (гастроентероколіт). В патогенезі хвороби суттєве значення має пошкодження слизової оболонки товстої кишки внаслідок тривалої дії механічних, токсичних і алергічних факторів. У патологічний процес втягується нервовий апарат кишки. Це веде до порушень рухової і секреторної функцій товстої кишки, що збільшує трофічні розлади в кишковій стінці. Розвивається дисбактеріоз, виникає вторинна ферментопатія. Все це приводить до розвитку бродильної чи гнильної кишкової диспепсії, імунних уражень з появою аутоантитіл до антигенів слизової оболонки товстої кишки.

Рак шлунка Рак шлунка (cancer ulceri) - займає перше місце в структурі загальної захворюваності серед злоякісних пухлин. Частіше хворіють чоловіки (співвідношення чоловіків і жінок - 2 : 1) середнього і похилого віку. Найчастіше вражається воротар, далі мала кривизна, кардіальний відділ і т. д. Під дією факторів ризику подразнюється поверхневий епітелій і розвивається хронічний гастрит. Далі з епітеліальних клітин формуються тяжі, які ростуть в стінку шлунка. Виникає підсилена регенерація клітин і утворення малодиференційованих (атопічних) клітин.

ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІЮ ШКТ засоби, що впливають на апетит; блювотні і протиблювотні засоби; засоби, що застосовують при порушенні функцій залоз шлунка; проносні засоби; засоби, що впливають на моторну функцію кишечника

Гіркоти (amara) – це препарати переважно рослинного походження, гіркі на смак. Обов’язковою умовою для виявлення рефлекторної дії гіркот на апетит і травлення є приймання їх (з невеликою кількістю води) всередину за 20-30 хв до їди. Приймання їх у лікарських формах (капсулах, таблетках, драже), які маскують гіркий смак, як і введення в шлунок за допомогою зонду або в пряму кишку, неефективне. Показаннями до застосування гіркот є гіпоацидні і хронічні атрофічні гастрити, анорексія неврогенного походження, перенесені оперативні втручання тощо. Вони протипоказані при гіперсекреції шлункових залоз, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлюкс-езофагіті. Сировиною для виготовлення гіркот є трава полину гіркого (herba Absinthii), трава золототисячника (herba Centaurii), листя трилисника водяного (folium Menyanthidis), коріння кульбаби (radix Taraxaci) тощо. У цих рослинах містяться глікозиди абсинтин і анабсинтин, ефірні олії, вітамін С, дубильні речовини тощо.

Анорексигенні засоби Анорексигенні засоби – це препарати, які зменшують апетит. Вони застосовуються при патологічно надмірному апетиті і для лікування ожиріння, яке супроводжується порушенням обміну речовин, розладами з боку серцево-судинної системи, печінки, погіршує перебіг багатьох захворювань тощо. Найактивнішим анораксигенним засобом є фенамін, який має центральну психостимулюючу і периферичну адреноміметичну дію. Проте, як анорексигенний засіб фенамін застосовується рідко. Це зумовлено тим, що у хворих, які приймають фенамін з приводу ожиріння, розвивається загальне збудження, безсоння, виникає тахікардія, аритмія, підвищується артеріальний тиск. Крім того, до фенаміну швидко виникає звикання і пристрасть.

Фепранон (амфепрамон) в порівнянні з фенаміном в меншій мірі пригнічує апетит, при аналогічному механізмі анорексигенної дії. У хворих на ожиріння сприяє зменшенню маси тіла. Хворі переносять фепранон добре. Проте в осіб з підвищеною чутливістю і при передозуванні можливі негативні ефекти у вигляді тахікардії, аритмії, підвищення артеріального тиску, неспокою, порушення сну. У разі тривалого використання розвивається звиканням і лікарська залежність. Мазиндол (санорекс), як і фенамін, стимулює ЦНС, хоча в меншій мірі. По анорексигенній активності перевершує його в 5-10 разів. Ця дія мазиндолу зумовлена стимуляцією звільнення норадреналіну і дофаміну, а також пригнічення їх нейронального захвачення. Препарат гальмує всмоктування тригліцеридів, їх синтез, понижує рівень холестерину в крові.

Засоби, що понижують секрецію шлунка Засоби, що блокують холінорецептори: М-холіноблокатори (неселективні холінолітики): атропіну сульфат М1-холіноблокатори вибіркової дії (селективні холінолітики): Пірензепін (гастроцепін) Гангліоблокатори: пірилен, бензогексоній Засоби, що блокують гістамінові-Н2-рецептори: циметидин, ранітидин, фамотидин, нізатидин, рексатидин Інгібітори протонової помпи: омепразол, контролок, ланзо-, пантопразол, езомепразол, рабепразол Простагландини та їх синтетичні похідні: мізопростол Антацидні засоби: Системні: натрію гідрокарбонат Несистемні: алюмінію гідрооксид, магнію оксид, альмагель, маалокс, ренні Гастропротектори: Препарати, що створюють механічний захист слизової оболонки шлунку: сукральфат, де-нол Препарати, що підвищують захисну функцію слизового бар’єру і стійкість слизової оболонки до дії пошкоджуючого фактора: карбеноксолон, мізопростол

Пірензепін (гастроцепін) – синтетична трициклічна сполука, похідне бензодіазепіну. Є селективним блокатором М1-холінорецепторів ентерохромафіноподібних клітин і парасимпатичних вузлів шлунка. Завдяки цьому препарат пригнічує базальну і викликану різними специфічними подразниками секрецію хлороводневої кислоти і пепсиногену. Крім того, пірензепін гальмує вивільнення гастрину при харчовому подразненні, а також проявляє гастропротективну дію, тобто підвищує стійкість слизової оболонки шлунка до пошкодження. Пригнічує секрецію слинних залоз. Застосовується пірензепін для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, гіперацидних гастритів. Призначають всередину по 0,05 г зранку і ввечері за 30 хв до їди, протягом 4-8 тижнів. При тяжкому перебігу виразкової хвороби його вводять внутрішньовенно або в м'яз, готуючи розчин ex tempore. Зрідка при застосуванні препарату спостерігаються сухість у роті, порушення бачення близьких предметів. З обережністю його призначають при глаукомі, при гіпертрофії простати. Протипоказаний у перші 3 міс вагітності.

Циметидин - перший клінічно цінний блокатор Н2-рецепторів гістаміна. При пероральному прийомі швидко всмоктується у верхніх відділах тонкої кишки. Його Т1/2 не перевищує 2 год. Значна частина (біля 60%) екскретується з сечею, решта - у вигляді метаболітів. В процесі тривалого лікування циметидином можуть виникати головні болі, запаморочення, діарея або закрепи. Так як йому властива антиандрогенна дія, то у чоловіків може понизитися сексуальна функція, розвинутись гінекомастія. Через пригнічення мікросомального окислення препарата - може збільшувати активність і токсичність неодикумарину, теофіліну, сибазону, дифеніну, анаприліну та ін. Ці негативні явища обмежують застосування циметидину.

Ранітидин (зантак) відрізняється значною блокуючою активністю на Н2 - гістамінові рецептори, при порівняльно невисокій токсичності. Застосовується при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки у фазі загострення, симптоматичних виразках гастроезофагальній хворобі і для, профілактики уражень верхніх відділів ШКТ, викликаних стресом. При лікуванні ранітидином можлива поява головного болю, запаморочення, втоми, шкірної висипки, тромбоцитопенії, іноді короткотривалих мозкових розладів. У таких випадках дозу його необхідно зменшити, а при появі ознак анемії – комбінувати з препаратами заліза. Ранітидин протипоказаний при вагітності і в період годування грудьми, підвищеній чутливості до нього.

Фамотидин (квамател) - антагоніст Н2- рецепторів гістаміну ІІІ покоління. У значній мірі пригнічує продукцію РСІ шлунковими залозами, причому не тільки базальну, але й стимульовану гістаміном, гастрином чи ацетилхоліном. При цьому зменшується також активність пепсину. Препарат використовується для лікування хворих на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, на симптоматичну язву, ерозивний і рефлюкс-езофазіт, синдром Золлінгера-Еллісона. Побічна дія: інколи - діарея, закреп, сухість у роті, відсутність апетиту, головний біль.

Омепразол у нейтральному середовищі шлунка неактивний, але в кислому середовищі канальців парієтальних клітин перетворюється в активний метаболіт сульфенамід. Цей метаболіт незворотньо і дуже швидко блокує мембранну Н+, К+,-АТФазу цих клітин шлунка, тим самим пригнічує базальну, як і викликану будь-яким чинником секрецію хлороводневої кислоти. При цьому зменшується об’єм шлункового соку, пригнічується виділення пепсиногену. Він проявляє також гастропротекторну дію. Всі ці властивості дають право вважати омепразол одним із найефективніших противиразкових засобів, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, виразковому пептичному езофагіті, синдромі Золлінгера-Еллісона. Омепразол ефективно попереджує рецидиви виразкової хвороби. Призначають його по 0,02-0,06 г одноразово на добу ввечері, а для профілактики - 3 рази на тиждень в цій же дозі.

Порівняльна характеристика антацидних засобів Назва препарату Позитивні якості Негативні сторони дії Натрію гідрокарбонат Ефект розвивається швидко. Коротка тривалість дії. Утворення СО2. Поява повторного виділення шлункового соку з високим вмістом пепсину. Розвиток системного алкалозу. Затримка іонів натрію і води (набряки). Кальцію карбонат осаджений Ефект розвивається швидко. Нейтралізуюча дія триває недовго. Його продукт (СО2) може викликати хвилю гіперсекреції шлункових залоз. При тривалому прийомі виникає закреп. Магнію оксид Утворються СО2. Наявність послаблюючої дії. Значна тривалість ефекту. Дія розвивається повільно. Алюмінію гідроксид Не утворюєтья СО2. Тривалий ефект. Адсо-рбуюча та в’яжуча дія. Повільний розвиток ефекту. Закріплююча дія. При тривалому використанні настає виснаження запасів фосфору в організмі Маалокс Висока нейтралізуюча здатність. Гастропротекторний ефект. Не викликає закрепів. При тривалому використанні можливе виснаження запасів фосфору в організмі.

Анцид — суспензія, яка містить 2 % оксиду магнію і гель гідроксиду алюмінію (3,8 %) у флаконах по 240 мл. Проявляє антацидну, адсорбуючу і обволікаючу дію. Дозу підбирають індивідуально з урахуванням захворювання і стану, хворого. Зокрема при болях і печії призначають по 1-2 мензурці на прийом, при тривалому застосуванні - 6-8 разів на день в інтервалах між прийманнями їжі (4-6 тижнів) тощо. У літніх хворих, які тривалий час приймають анацид у великих дозах (більше 200 мл на добу), може розвинутись гіпофосфатемія, гіперкальціурія і остеомаляція, у молодому віці - нефрокальциноз і порушення функції нирок. Маалокс - комбінований антацидний засіб алюмінію і магнію. Таблетки містять по 0,4 г цих засобів, а 100 мл суспензії - 349 г гідроксиду алюмінію і 3,99 г окису магнію. Кислотонейтралізуюча активність 1 таблетки маалокса складає 18,5 мекв хлороводневої кислоти, а 15 мл суспензії - 40,5 мекв НСІ. Проявляє також адсорбуючу і обволікальну дію, тому, як і анацид, понижує абсорбцію в ШКТ багатьох лікарських засобів (тетрациклінів, фосфорвмісних препаратів, індометацину, кислоти ацетилсаліцилової, фосфорвмісних препаратів, індометацину, кислоти ацетилсаліцилової, Н2-гістаміноблокаторів, -адреноблокаторів, аміназину, ізоніазиду, дифеніну тощо). Тому маалокс слід приймати за 2 год до або через 2 год після прийому цих засобів.

Показання до застосування антацидних засобів в медичній практиці 1. Суб’єктивні скарги хворих на печію чи голодні болі. 2. Клінічно підтверджений рефлюкс-езофагіт і жовчна грижа стравохідного отвору діафрагми. 3. Диспепсія шлункового походження. 4. Рефлюксний антральний гастрит. 5. Виразкова хвороба шлунка для лікування і профілактики рецидивів. 6. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (для лікування і профілактики). 7. Тривале лікування нестероїдними протизапальними засобами (для профілактики уражень слизової оболонки шлунка). 8. Стресорні виразки (для профілактики).

Гастропротектори У комплексній фармакотерапії виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки важливе значення надається гастропротекторам (цитопротекторам). Це лікарські засоби, які захищають слизову оболонку шлунка від пошкоджуючого впливу хімічних і фізичних факторів (кислот, лугів, ферментів, грубих харчових продуктів тощо). Одні з них створюють механічний захист слизовій оболонці (сукралфат, де-нол, інші підвищують захисну функцію натурального слизового бар’єра і стійкість слизової оболонки (карбоноксолон, мізопростол).

Сукралфат - в’язкий жовто-білий гель, до складу якого входить сульфатований сахарид сукрози і поліалюмінієвий оксид. У кислому середовищі шлункового соку (при рН

Де-нол - колоїдний субцитрат вісмута. Препарат під впливом НСІ шлункового соку випадає в осадок білого кольору. Він характеризується високою спорідненністю до глікопротеїнів слизової оболонки, особливо до некротичних тканин виразкової поверхні. Через це виразка покривається захисним шаром полімерглікопротеїнового комплексу. Цей препарат захищає слизову оболонку шлунка від дії НСІ і пепсину, можливо гальмує його активність, стимулює утворення слизу і синтез простагландинів. По терапевтичній ефективності хелатоутворюючі сполуки вісмута еквівалентні блокаторам Н2-гістамінорецепторів. Крім того, він негативно впливає на Helicobacter pilori, тому використовується у комбінації з хіміотерапевтичними засобами, наприклад, з тетрацикліном і метронідазолом, для лікування тих виразок шлунка, бактеріальна етіологія яких встановлена. Призначається по 1-2 таблетці за 30-60 хв до прийому їжі і по 1-2 таблетці перед сном протягом 1-2 місяців.

Карбеноксолон-натрій - синтетичне похідне гліциризинової кислоти, яку отримують із коренів солодки (Glycyrrhiza). Під його впливом збільшується секреція в’язкого слизу, який рясно покриває слизову оболонку щільним захисним бар’єром. Понижує дифузію іонів з просвіту шлунка в слизову оболонку, особливо в присутності жовчі, яка стимулює цей процес. Препарат збільшує тривалість життя клітин цієї оболонки. Він пригнічує також активність ферментів, які інактивують простагландини і пепсиноген, гальмує перетворення його в пепсин. Всі ці прояви фармакодинаміки цього препарата - результат прямого впливу на слизову оболонку шлунка.

Мізопростол - метильований аналог простагландину Е1. Він виявився ефективним у профілактиці виразкового пошкодження слизової оболонки шлунка нестероїдними протизапальними засобами, а також у лікуванні виразки шлунка у тих хворих, в яких блокатори Н2-гістамінорецепторів були неефективними. Призначається перорально по 1 таблетці (0,0002 г) 2-3 рази на день. Препарат нерідко викликає пронос.

Схеми комбінованого лікування виразки шлунка Де-нол + амоксицилін Де-нол + метронідазол Омепразол + амоксицилін + кларитроміцин Де-нол + кларитроміцин + метронідазол Де-нол + контролок + амоксицилін + кларитроміцин

Комбіновані проносні засоби   Препарат Склад Добові Примітки Агіолакс В 5 г гранул насіння подорожника — 2,6 г, шкірки насіння подорожника — 0,11 г, плодів сени — 0,62 г, сахароза По 1 чайній ложці натще, на ніч запити склянкою води При тривалому застосуванні може розвинутись звичний закреп, дефіцит іонів натрію, калію, хлору, меланоз, алергійні реакції. Протипокази: гострі захворювання ЖКТ, кишкова непрохідність, захворювання нирок, вагітність, маткові і кишкові кровотечі, дитячий вік. Кафіол В 1 брикеті листя сени — 0,7 г, плодів сени — 0,3 г, мякоті плодів сливи— 2,2 г, плодів інжиру — 4,4 г, вазелінової олії — 0,84 г По 0,5-1 брик. (розжувати), натще, на ніч, запити 0,5-1 склянкою води Колікоподібні болі в животі, пронос, анорексія. При тривалому застосуванні протипокази див. вище. Регулакс В 1 кубику листя сени — 0,71 г, плодів сени— 0,3 г, пюре з інжиру и слив, сорбінова кислота, вазелінова олія, пропіленгліколь, ароматичні добавки По 0,5-1 кубику (розжувати) натще, на ніч Див. ангіолакс і кафіол Каліфіг В 1 мл сиропу екстракту сени — 0,0005 г, олії гвоздики, м”яти, сени, екстракт інжиру, 0,52 г сахарози По 15-30 мл натще, на ніч Переносимість препарату переважно добра. протипокази див. вище. Враховуючи низький вміст сенозидів дозволено застосовувати для дітей.