Презентація на тему:
Гострі ускладнення виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки

Гострі ускладнення виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки проф. Максимлюк В.І.

Число зареєстрованих хворих з ВХ (Україна) Рік

Динаміка екстренної госпіталізації хворих з ПВ і ВК (на 10 000 хв. Україна, Тернопіль)

Динаміка госпіталізації хворих з ПВ (на 10 000 хв. Україна, Тернопіль)

Динаміка загальної летальності при ПВ (Україна , Тернопіль)

Динаміка госпіталізації хворих з ВК (на 10 000 хв. Україна, Тернопіль)

Хірургічне лікування ВХ Кого оперувати ? Ускладнення ВХ, що потребують екстренного оперативного втручання; ВХ та її ускладнення, що не піддаються консервативній терапії.

2. Коли оперувати? В екстренному порядку – перфорація, кровотечі, що не піддаються ендоскопічному гемостазу. В невідкладному порядку – ВК з високим ризиком раннього рецидиву. В плановому порядку - ВХ та її ускладнення, що не піддаються або безперспективні для консервативних методів лікування.

Як оперувати? Вибір методу операції залежить від загального стану хворого, терміновості операції, характеру ускладнення ВХ і кваліфікації хірурга. Перевагу слід надавати фізіологічним органозберігаючим і органощадним операціям.

Характер ускладнень виразкової хвороби

ПОЄДНАНІ УСКЛАДНЕННЯ (СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ У 45%)

Поняття про гострі та хронічні шлунково-кишечні кровотечі та їх розповсюдженість Синдром шлунково-кишкових кровотеч різної важкості виникає як ускладнення різних захворювань, яких налічують більше двохсот . Для нього характерна наявність крові у травному тракті. Це проявляється знаходженням в більшій чи меншій кількості крові та продуктів її розпаду в калі та виникненням у частини хворих кривавої блювоти

Групи причин появи крові у ШКТ: порушення цілістності судин у стінці ШКТ; проникнення крові через стінку судин внаслідок підвищеної проникливості капілярів; зміна згортальної здатності крові.

Класифікація шлунково-кишкових кровотеч ( Н.Н. Крилов, 2001): 1. По локалізації: а) з верхніх відділів (стравохід, шлунок, 12-п.кишка); б) з тонкої кишки; в) з нижніх відділів (товста кишка). 2. По клінічним проявам: а) активна (продовжуюча) кровотеча; б) зупинена кровотеча. 3. По об'єму: а) масивна (профузна); б) мала (мінімальна). 4. По характеру: а) гостра; б) хронічна (потайна, окультна). 5. По етіології: а) виразкова; б) невиразкова. 6. По ступені важкості - величина кровотечі: а) легка; б) посередня; в) важка кровотеча. 7. По частоті: а) первинна; б) рецидивна (повторна).

Патогенетичні механізми, які супроводжують кровотечу: 1. Гіповолемічний шок внаслідок зменшення ОЦК.    2. Ниркова недостатність внаслідок зменшення фільтрації і гіпоксії паренхіми нирок.    3. Печінкова недостатність у зв'язку з зменшенням печінкового кровотоку і гіпоксії.    4. Кисневе голодування міокарда →ішемія міокарда→ інфаркт міокарда.    5. Гіпоксія мозку →набряк мозку.    6. Інтоксикація продуктами гідролізу білків крові, яка вилилася в кишечник.

Класифікація ст. крововтрати (О.О. Шалімова, В.Ф. Саєнко )   І ступінь - легкий, спостерігається при втраті до 20% ОЦК (до 1000 мл у хворого з вагою 70 кг).    ІІ ступінь - середньої важкості, зумовлений втратою від 20% до 30% ОЦК (до 1500 мл).    ІІІ ступінь - важкий, який відповідає втраті більше 1500 мл.

 Клінічна симптоматика шкк визначається: ступенем крововтрати, тривалістю кровотечі, характером основного захворювання, віком хворого, наявністю супровідньої патології.

Клінічна симптоматика.   На фоні основного захворювання (найчастіше) з'являється прогресуюча загальна слабість, головокружіння, запаморочення, інколи втрата свідомості, "мушки" перед очима, в подальшому - блювання кров'ю (haematemesis). Залежно від об'єму і часу кровотечі, блювання може бути "кавовою гущею", що пов'язано з утворенням солянокислого гематину в шлунку. "Кавова гуща" є найбільш характерним симптомом кровотечі, може бути одноразовою і повторною, що вказує на продовження кровотечі.

 Виразковим кровотечам інколи передує посилення болю і диспептичних явищ, які зникають після початку кровотечі (симптом Бергмана). У випадках гострої профузної кровотечі з блювотними масами виділяється малозмінена, часто із згустками кров, яка не подібна до "кавової гущі". Достовірною ознакою кровотечі є чорні дьогтеподібні випорожнення з неприємним запахом (melena). Утворення їх пов'язане з поступленням в просвіт кишечника крові, яка поступово розкладається, внаслідок чого утворюється сірчане залізо, що надає каловим масам чорного кольору.

При профузних гострих дуоденальних кровотечах калові маси можуть бути темно-вишневого кольору, рідкої консистенції, що пов'язане з швидким просуванням крові по кишечнику. При помірних кровотечах калові маси оформлені, звичайної консистенції, чорного кольору. При кровоточивій дуоденальній виразці мелена зустрічається частіше, а наявність мелени як першої ознаки при шлунковій кровотечі свідчить про помірну інтенсивність кровотечі.

  Обов'язковим методом обстеження у хворих з шлунково-кишковими кровотечами є пальцеве ректальне дослідження. При ректальному дослідженні виявляються рідкі дьогтеподібні калові маси в прямій кишці, а також можна виявити інші джерела кровотечі: пухлини прямої кишки, гемороїдальні вузли, анальну тріщину.

Завдання медичної допомоги при ШКК Вияв джерела кровотечі, її активність та зупинка кровотечі. Оцінка ступеня тяжкості крововтрати та адекватне її поповнення. Патогенетичний вплив на захворювання, ускладненням якого стала кровотеча.

Ендоскопічне дослідження виявляє наявність крові у стравоході, шлунку та дванадцятипалій кишці; кількість крові та її характер; джерело кровотечі, його локалізацію та розміри; ознаки активності кровотечі (артеріальна кровотеча, підтікання крові з-під згортка, наявність свіжого згортка, червоного тромба, тромба у стані ретракції, тромбованої судини,виразкового дефекту під фібрином).

Ендоскопічна класифікація активності кровотечі за Forest Клас 1 - активна кровотеча: 1а - активна струминна; 1b - активна капілярна. Клас 2 - нестійкий гемостаз, ризик рецидиву кровотечі: 2а - тромбована судина з загрозою кровотечі; 2b - фіксований згорток крові: 2c - дрібні тромбовані судини. Клас 3 - ознак кровотечі немає, гемостаз стійкий, дефект під фібрином.

Ендоскопічні ознаки нестабільного гемостазу наявність свіжої крові, згортків крові в шлунку, пухкого згортку крові темно-коричневого кольору над виразкою, визначається пульсація судини. Абсолютна ознака нестабільного гемостазу - витікання крові з судини.

Ендоскопічні ознаки стабільного гемостазу відсутність крові в шлунку і цибулині ДПК, дно виразки вкрите фібрином білого або брудно-сірого кольору, просвіт виступаючої над кратером виразки судини закритий тромбом білого кольору.

Інструментальні методи зупинки кровотечі : /. Ендоскопічні: термічні (діатермо- чи фотокоагул яція) ін'єкційні {склеротерапія) механічні (кліпування або лігування артерії) з використанням пломбуючих матеріалів (клей) //. Ендоваскулярні (емболізація артерії). III. Перев'язка судини шляхом хірургічної інтервенції.

Хірургічна тактика при гострих шлунково-кишкових кровотечах Екстрена операція – виконується у хворих протягом 2 год. перебування в стаціонарі, при наявності інтенсивної кровотечі та стані хворого в стадії декомпенсації або субкомпенсації життєво важливих функцій, коли хворі надходять до операційної безпосередньо із приймального відділення після первинної приблизної діагностики. Усі діагностичні та лікувальні заходи, пов'язані із стабілізацією життєвих функцій організму, виконуються в процесі скороченої передопераційної підготовки та самої операції, яка є одним із реанімаційних заходів.

Термінова операція - виконується у хворих протягом 2 - 24 годин перебування в стаціонарі, при стані хворого в стадії субкомпенсації або відносній компенсації, з кровотечею, яка продовжується. або з нестійким гемостазом чи рецидивом кровотечі після її зупинки!. Термінові операції викопуються в будь-який час доби після встановлення факту кровотечі, після проведеної передопераційної підготовки хворих та організації операції.

Відстрочена операція - виконується у денний час при нестійкому гемостазі після поповнення крововтрати та стабілізації життєвих функцій протягом 24-72 год. після надходження хворого до стаціонару.

Характер та обсяг оперативних втручань визначаються слідуючими обставинами: характером патологічного процесу, який обумовлює кровотечу! станом хворого; кваліфікацією наявної хірургічної бригади; матеріальним забезпеченням оперативного втручання.

Вшивання кровоточивої виразки шлунка:а-ж - етапи операції

Вшивання кровоточивої виразки дванадцятипалої кишки: а-г - етапи операції.

Консервативне лікування кровотеч проводиться:   а) при сумнівному діагнозі;    б) при кровотечі першого ступеня, яка зупинена;    в) при зупиненій кровотечі, коли відсутні дані про можливість її рецидиву;    г) при відсутності умов для виконання операції;    

Основні принципи ведення п/о    1. Відновлення ОЦК, замісна терапія.  2. Боротьба з постгеморагічною анемією.    3. Покращання реологічних властивостей крові.   4. Профілактика або лікування печінково-ниркової недостатності. 5. Дезінтоксикаційна терапія.  6. Противиразкова терапія, яка включає в себе блокатори шлункової секреції, антациди та цитопротектори. 7. Декомпресія шлунка до відновлення перистальтики та пасажу кишкового вмісту. 8. Боротьба з парезом кишечника, проведення очисних клізм.  9. Вітамінотерапія. 10. Симптоматична терапія. 11. Антибактеріальна терапія за показаннями.  12. Профілактика серцево-судинних та тромбоемболічних ускладнень

Ніша по малій кривизні шлунка при хронічній виразці. Гастритичні зміни рельєфу слизової.

Прицільний знімок ніші по малій кривизні шлунка. Чітко видно конвергенцію складок слизової до ніші.

Проривна виразка     Під перфорацією (проривом) виразки шлунка та дванадцятипалої кишки розуміють прорив виразки у вільну черевну порожнину з надходженням у неї шлунково-дуоденального вмісту і повітря. Серед інших ускладнень виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки перфорація виразки займає перше місце за безпосередньою загрозою для хворого в зв'язку зі швидким розвитком розлитого перитоніту.    Ускладнення перфорацією виразкової хвороби зустрічається у 5-10% хворих, а серед інших ускладнень вона складає 20-25% випадків. Перфорація виразок зустрічається частіше у чоловіків, ніж у жінок (10:1). Більшість хворих з перфоративною виразкою припадає на вік 20-40 років. У молодому віці частіше перфорують виразки дванадпятипалої кишки, в середньому та похилому – виразки шлункової локалізації. Перфорація виразок зустрічається частіше весною і восени (56-76%), що пов'язано з загостренням виразкової хвороби в ці періоди, авітамінозом, впливом кліматичних факторів.

Фактори, які визначають клініку гастродуоденальних перфоративних виразок:    1. Стадія клінічного перебігу (шоку, уявного благополуччя, перитоніту).    2. Захисні особливості організму при перфорації (прикрита перфорація, атипові перфорації).    3. Поєднання перфорації з іншими ускладненнями виразкової хвороби.

До основних симптомів належать:    1. Раптове виникнення різкого болю у верхньому відділі живота (багнетоподібний біль).    2. Наявність типового виразкового анамнезу або невизначених шлункових скарг (85-90% хворих).    3. “Дошкоподібне” напруження передньої черевної стінки.    Ці симптоми об’єднуються в тріаду Мондора.

Другорядні симптоми характеризуються:    1. Загальними порушеннями: утруднене дихання, брадикардія з переходом в тахікардію, зниження артеріального тиску.    2. Функціональними порушеннями: одноразове блювання, спрага, сухість у роті, загальна слабість, затримка випороженнь.    3. Об’єктивними змінами, які виявляються при обстеженні хворого:    3.1. Вимушене положення тіла з приведеними до живота ногами.    3.2. Блідість шкірних покривів.    3.3. Холодний липкий піт.

Патогномонічні симптоми      а) симптом Щоткіна-Блюмберга;      б) гіперестезія шкіри живота;      в) зникнення або зменшення печінкової тупості (симптоми Спіжарного, Жобера);      г) підтягування яєчок до зовнішнього отвору пахового каналу (симптом Бернштейна);      д) “симптом плеску”, який виявляється при перкусії епігастральної ділянки;      з) відчуття при пальпації поштовху газів, які проникають через перфоративний отвір (симптом Юдіна);      ж) шум тертя діафрагми, який виникає при скупченні шлункового вмісту між діафрагмою і роздутим шлунком (симптом Бруннера);      з) тріада Гюстена: приведення серцевих тонів до пупка, перітонеальне тертя, яке нагадує шум тертя плеври в ділянці краю реберної дуги, металічний шум, який виникає на вдиху і пов'язаний з наявністю вільного газу, що виходить через перфоративний отвір.

Для першого періоду характерні:    1) сильний раптовий біль у верхньому відділі живота;    2) важкий загальний стан хворого (шок, колапс);    3) часте поверхневе дихання;    4) блювання;    5) нормальна або понижена температура при картині розлитого гострого перитоніту.

У період уявного благополуччя, незважаючи на зменшення болю, поліпшення загального стану і гемодинамічних показників, деяку стертість клінічної картини, злишається ряд важливих симптомів, які вказують на прогресевання запалення в черевній порожнині:    1. напруження передньої черевної стінки;    2. різка болючість при пальпації;    3. зникнення печінкової тупості;    4. наявність вільної рідини в животі;    5. виражені перитонеальні симптоми.

У період прогресуючого перитоніту спостерігають:    1. погіршання стану хворого;    2. почастішання блювання;    3. обличчя Гіппократа;    4. здуття живота, інколи послаблення м’язового захисту;    5. різко виражені перитонеальні симптоми;    6. частий пульс, зниження артеріального тиску;    7. підвищення температури;    8. високий лейкоцитоз із зсувом формули вліво.

Консервативне лікування.    Консервативне лікування перфоративних виразок за методом Тейлора може бути застосоване у виняткових випадках - при категоричній відмові хворого від операції, при відсутності хірурга.

Хірургічне лікування.    Перфоративна виразка є абсолютним показанням до оперативного втручання. Підготовка хворого до операції триває 1,5-2 години. Об’єм передопераційної підготовки залежить від стадії клінічного перебігу перфоративної виразки.

 Всі операції при перфоративній виразці поділяються на радикальні і паліативні.

Паліативні опнрації:    І Вшивання перфоративної виразки (Микулич,1880) проводиться:    1. у людей похилого віку з вираженою супровідною патологією;    2. у хворих з підвищеним ризиком операції;    3. при розлитому гнійному перитоніті;    4. при перфорації гострих стресових і ювенільних виразок;    5. якщо хірург не володіє іншими методами оперативних втручань або немає умов для їх виконання.

ІІ Тампонада сальником на ніжці проводиться при неможливості вшивання перфоративної виразки (операція Оппеля (1896), Полікарпова (1927))

ІІ Тампонада сальником на ніжці проводиться при неможливості вшивання перфоративної виразки (операція Оппеля (1896), Полікарпова (1927))

Радикальні операції:    І. Резекція шлунка проводиться:    1. якщо з моменту перфорації пройшло не більше 6 год;    2. у хворих віком до 60 років при відсутності важких супровідних захворювань;    3. при перфорації хронічних кальозних виразок шлунка;    4. при повторних перфораціях в поєднанні із стенозом;    5. кровотечах.    Хірург повинен бути підготовлений до резекції шлунка і умови повинні дозволяти її проведення.

ІІ. Стовбурова ваготомія з висіченням і пілоропластикою показана при:    1. перфорації пілуродуоденальної зони за відсутності інфільтрата великих розмірів і різкої деформації пілоруса;    2. відсутності поширених форм перитоніту;    3. необхідного швидкого завершення операції. ІІІ. СПВ + висічення виразки + пілоропластика проводиться при:    1. виразках ДПК з наявністю перипроцесу, дуоденостазу;    2. збереженні моторно-евакуаторної функції шлунка;    3. відсутності гнійних форм перитоніту;    4. у хворих молодого віку.

Пенетрація виразки  Одним із різновидів прикритої перфорації є пенетруюча виразка, яка виникає в результаті прогресування деструктивних процесів в стінці шлунка або ДПК, супроводжується утворенням спайкового процесу, а дном виразки є паренхіматозний орган.

Стадії перебігу:      1. внутрішньостінкова пенетрація виразки;    2. стадія фіброзних зрощень;    3. завершення пенетрації в сусідній орган.

Виразка шлунка пенетрує в: - малий сальник; - підшлункову залозу; - печінку; - поперековоободову кишку. Виразка ДПК пенетрує в: - голівку підшлункової залози; - гепатодуоденальну зв’язку; - жовчний міхур; - жовчні протоки з утворенням нориці.

Клінічна симтоматика: 1. стійкий, тривалий, постійний больовий синдром;    2. втрата характерної періодичності, ритмічності болю;    3. іррадіація болю в поперекову ділянку;    4. блювання не приносить полегшення;    5. постійна резистентність, виражена пальпаторна і перкуторна болючість у проекції виразки;    6. незначна ефективність консервативного лікування;    7. на клініку виразкової хвороби нашаровується клініка захворювань органів, в які пенетрує виразка.    Інколи спостерігають загальні симптоми:    1. втрата маси тіла;    2. субфебрильна температура.

Лікувальна тактика та вибір методу лікування.  Лікування оперативне. Оперативне за умовно абсолютними показаннями в поєднанні з лікуванням захворювання органа, в який пенетрує виразка.

Стеноз виходу з шлунка   Пілородуоденальний стеноз - звуження пілоричного відділу шлунка або верхньогоризонтального відділу дванадцятипалої кишки, викликане грубою деформацією органа внаслідок рубцювання виразкового дефекту. Це найбільш часте ускладнення виразкової хвороби, яке виникає у 10-40% випадків захворювання. Частіше розвивається в осіб з довготривалим виразковим анамнезом. Співвідношення чоловіків та жінок - 3:1.

Класифікація. Залежно від локалізації виразкового процесу, розрізняють три типи стенозу (О.О.Шалімов, В.Ф. Саєнко, 1987):    І - стеноз пілоричного відділу;    ІІ - стеноз цибулини ДПК;    ІІІ - позацибулинний дуоденальний стеноз.

 За морфологічною картиною розрізняють три стадії стенозу:    І - запальна;    ІІ - рубцева виразкова;    ІІІ - рубцева.    За клінічним перебігом виділяють наступні стадії стенозу:    І - компенсована;    ІІ - субкомпенсована;    ІІІ - декомпенсована.

Клінічна симтоматика    Компенсований стеноз. На фоні звичайних симптомів виразкової хвороби хворі помічають відчуття важкості і повноти в епігастрії, переважно після вживання великої кількості їжі, печію, відрижку кислим і епізодичне блювання шлунковим вмістом з вираженим кислим присмаком. Після блювання зникає відчуття важкості та повноти в епігастрії.    При огляді стан хворих задовільний. Аускультативні, пальпаторні, перкуторні дані без особливих змін. Натще при зондуванні виявляється 200-300 мл шлункового вмісту.

Субкомпенсований стеноз Хворих турбує майже постійне відчуття важкості і повноти в епігастральній ділянці, відрижка з неприємним запахом тухлих яєць внаслідок тривалої затримки їжі в шлунку. Спостерігається виражений різкий колікоподібний біль, який пов'язаний з посиленою перистальтикою шлунка, супроводжується переливанням, бурчанням в животі. Щоденно виникає блювання з домішками їжі, спожитої напередодні, яке приносить полегшення. Турбує слабість, швидка втомлюваність. При огляді стан хворих порушений, схуднення, в окремих випадках видно хвилеподібну перистальтику шлунка, зміну контурів передньої черевної стінки.    Аускультативно визначається посилення перистальтики над шлунком. При пальпації натще визначається "шум плеску" в шлунку, опущення його нижньої межі. Натще при зондуванні виявляється 500-600 мл шлункового вмісту з домішками спожитої напередодні їжі з ознаками гниття.

Декомпенсований стеноз    Клінічна картина прогресує, виражена важкість в епігастрії, відрижка тухлим, часте щоденне блювання з неприємним запахом внаслідок бродильних процесів у шлунку. Хворі самостійно викликають блювання для полегшання стану. Больовий синдром практично відсутній, переважають ознаки порушення евакуації, хворі відмовляються від їжі, виражена спрага.     При огляді стан хворих важкий, значна втрата ваги, виражене зневоднення, адинамія. Шкіра суха, тургор її різко знижений. Спостерігається також сухість язика і слизових оболонок ротової порожнини, зменшення діурезу. На передній черевній стінці видно контури розтягнутого шлунка.    При аускультації - сповільнення перистальтики над шлунком, пальпаторно-перкуторно виражений "шум плеску" в шлунку натще, різке опущення нижньої межі шлунка, аж до входу в малий таз. Натще при зондуванні з шлунка видаляють декілька літрів шлункового вмісту з домішками старої їжі з ознаками гниття.

Методи операцій.    У хворих з виразковою хворобою виконують 3 типи оперативних втручань:    1. Органозберігаючі операції (ваготомії та ваготомії з дренуючими операціями).    2. Органощадні операції (антрумектомія, ПРІС).    3. Резекційні типи оперативних втручань.

Модифікації резекції шлунка за Більрот-І:

Модифікації резекції шлунка за Більрот-ІІ:

Методика стовбурової ваготомії

Селективна ваготомія.

Селективна проксимальна ваготомія. Ідентифікація переднього нерва Латарже і місця його розгалуження в антральному відділі (в ділянці "воронячої лапки").

Селективна проксимальна ваготомія. Завершення фундоплікації.

Варіанти пілоропластики.