Презентація на тему:
ДЖЕРЕЛА КАНОНІЧНОГО ПРАВА

Презентація на тему: ДЖЕРЕЛА КАНОНІЧНОГО ПРАВА

Актуальність теми Релігія та право – дві нормативні системи з спорідненими характеристиками, що з різних сторін урегульовують життя суспільства і протягом тисячоліть взаємодіють у найрізноманітніших формах. Одним з найцікавіших результатів такого співіснування стало виникнення суміжних релігійно-правових нормативних систем – сукупності норм, які врегульовують особливу сферу суспільних відносин.

Однією з найрозвиненіших і найвпливовіших релігійно-правових систем сучасності є християнське канонічне право, що виникло і сформувалося на базі християнської релігійно-філософської доктрини. Термін „канонічне право” за обсягом охоплює релігійно-общинні правові системи найбільших „традиційних” гілок християнства – православ’я та римо-католицизму. 

Суб'єкти канонічного права — це особи, які можуть бути учасниками внутрішнього життя церкви або зовнішніх церковних відносин і організації осіб. До таких суб'єктів відносяться: Церква Янголи Бог - Верховний і Єдиний Суб'єкт Держава Людська особистысть

КАНОНІЧНЕ ПРАВО Це – діюча система релігійно-правових приписів, що реально врегульовує цілий ряд специфічних суспільних відносин, які не піддаються впорядкуванню в інший спосіб. Термінологічно для позначення цієї ж системи використовується і поняття „церковне право”. Незважаючи на певні відмінності, у східнохристиянській каноністиці ці два поняття прийнято вважати практично тотожними за обсягом і, оскільки під канонічним правом найчастіше розуміють позитивне право церкви, то у роботі використовуватиметься саме це поняття.

Релігія та церква посідають унікальне за значенням місце у житті суспільства. Будучи по суті аксіологічно-світоглядною формою пізнання світу, релігія, з одного боку, виступає як визначальний фактор при формуванні внутрішньої системи етичних оцінок, мотивацій та метафізичного світогляду віруючої людини, з іншого боку, вона в абсолютній більшості випадків є інституційно вираженим видом колективної свідомості, покликаним задовольняти релігійні потреби та впливати на суспільні процеси.

Церква усвідомлює себе як особливу трансцендентно-іманентну дійсність щодо навколишнього світу, яка, однак, не розглядається як однорідне з державою утворення. Засвоївши багатовіковий історичний досвід їх взаємодії та намагаючись втілити в життя демократичні принципи, які в тій чи іншій мірі вважаються тепер загальноприйнятими засадами державного будівництва, переважна більшість сучасних держав залишила за собою виняткове право на визначення правового статусу релігійних організацій та контроль за реалізацією принципу свободи совісті. 

Виняткове врегулювання державою цієї сфери, окрім забезпечення вільного віросповідання, має за мету й уникнення різних типів соціальних конфліктів, які можуть спалахнути на релігійному ґрунті. Цей тип конфліктів, поряд з міжнаціональними та расовими, - один з найбільш розповсюджених різновидів глобальних конфліктів, що характеризуються особливим дестабілізуючим впливом і надзвичайно важко піддаються улагодженню.

Однак, незважаючи на те, що існують чітко визначені державно-правові засоби врегулювання релігійних конфліктів, гіркий досвід історії та сьогодення (зокрема багаторічного розділення православ’я в Україні) свідчить, що лише їх недостатньо. У цьому аспекті значними потенційними можливостями як стабілізуючий фактор володіє сфера, що до цього часу залишається порівняно малодослідженою сучасною юриспруденцією та державними органами, до компетенції яких входить сприяння залагодженню міжконфесійних суперечок, - канонічне право. 

Воно є методологічною основою припинення конфліктів і найбільш значимим є його внесок у тому разі, коли суб’єкти конфлікту стоять фактично на одних догматично-віронавчальних і канонічно-правових засадах, як це можемо спостерігати на прикладі кризи православ’я в Україні. Саме у цій площині, можна вбачати неабияке практичне значення сучасних спроб вивчення канонічного права для держави та суспільства. 

Дослідження у цій сфері мають і важливе теоретичне значення (особливо для аналітичної юриспруденції), адже вони дозволяють вивчити систему права, що зберегла у собі багато архаїчних мотивів, і взаємодію права та релігії – двох систем соціальних норм. Послідовний теоретико-правовий аналіз джерел канонічного права через залучення нового матеріалу дозволяє розширити розуміння категорії джерел (форм) права, що сформовано на даний момент у теорії права.

Джерела канонічного права можна розглядати як об’єкт вивчення теоретико-правової науки, застосування понятійно-категорійного апарату якої дозволяють виявити природу та теоретико-правові особливості джерел канонічного права релігійного об’єднання (церкви), що займає одну з ключових позицій у історії, культурі та сучасному житті суспільства в Україні, – східної християнської (православної) церкви.