Презентація на тему:
ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ

Лекція №2 Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ

1. Сутність організацій

Організація – це систематизоване свідоме об'єднання дій людей, що переслідують досягнення визначених цілей Складові організації: люди, що входять до організації; задачі, для вирішення яких створена організація; управління, що формує, мобілізує і надає руху потенціалу організації для вирішення поставлених задач.

Загальні риси організацій (складних): 1. Ресурси (люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія та інформація). 2. Залежність від зовнішнього середовища. 3. Горизонтальний розподіл праці. 4. Підрозділи. 5. Вертикальний розподіл праці. 6. Необхідність управління

Поділ праці - це спеціалізація працівників організації на виконанні визначених видів діяльності, розмежування їхніх повноважень, прав і сфер відповідальності. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний розподіл за рахунок утворення підрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання і досягають конкретної специфічної мети.

Горизонтальний поділ праці в організаціях: Функціональний Структурний Технічний та професійно-кваліфікаційний

Вертикальний поділ праці в організації Нижчий: менеджери несуть безпосередню відповідальність за виробництво товарів і послуг. Середній (50 – 60 % загальної чисельності управлінського персоналу організації ): включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу в підрозділах. Вищий: менеджери вищої ланки, що здійснюють загальне стратегічне керівництво організацією в цілому, її функціональними і виробничо-господарськими комплексами.

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, наділене властивостями, відмінними від властивостей його складових. Всі організації розглядають як відкриті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем.

Організація, як відкрита система має наступні властивості: цілісність (зміна однієї складової зумовлює зміну інших); одноосібність (кожну складову можна розглядати окремо); перспективність (розвиток у напрямі вдосконалення); незалежність (можливе відокремлення підсистеми); спеціалізованість (здатність виконувати певні роботи);

централізованість (одна із складових стає домінуючою); зростання (тяжіння до розширення, збільшення); циклічністю розвитку; рівновага; непередбачуваність причин можливих збурень.

Життєвий цикл організації зародження (реєстрація, початкове інвестування діяльності); зростання (нарощення обсягів виробництва і збуту, формування іміджу, зростання прибутку); „пік” діяльності (максимальні прибутки, обсяги виробництва і збуту); спад (згортання діяльності та переорієнтація).

Культура організації – сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації.

Колектив (групи) – дві або більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

2. Класифікація організацій

За кількістю цілей виділяють: прості організації (мають одну ціль); складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей). За величиною виокремлюють: великі (працюють тисячі працівників); середні (сотні працівників); дрібні (десятки працівників).

За характером адаптації до змін виділяють: Організації, що характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях. Організації, що характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій.

За способом і метою утворення: Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо.

Типи формальних груп: групи керівників (президент компанії та віце-президент; директор магазину і завідувачі відділами тощо); цільові виробничі (господарські) групи (особи, які виконують одне завдання: групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників, рекламознавців, економістів, маркетологів, дизайнерів); комітети (група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання - ради, комісії, збори, команди, товариства тощо).

Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва тощо.

Відмінності між формальними та неформальними групами формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні спонтанно; структура формальних груп формується свідомо, неформальних - унаслідок соціальної взаємодії;

до формальної групи вступають з метою реалізації цілей організації, отримання доходу, досягнення престижу тощо, до неформальної – для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємозахисті, тісному спілкуванні; формальна група створюється, як правило, за рішенням керівників, неформальна – внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.

Основні особливості неформальних груп застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення групових еталонів допустимої поведінки, жорстоких санкцій, відчуження тощо; опір змінам, який виникає у зв’язку із загрозою існуванню неформальних груп; наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, що й лідери формальних груп.

Управління неформальними організаціями включає: визначення існування неформальної групи, а також те, що її ліквідація може спричинити розпад формальної організації; вміння вислуховувати думки, міркування та пропозиції членів і лідерів неформальної групи; вплив на діяльність неформальної групи шляхом застосування загальних методів менеджменту;

оцінювання кожного рішення з позиції забезпечення якості взаємодії управлінців з неформальною групою; залучення лідерів і членів неформальних груп до участі у виробленні управлінських рішень; здійснення оперативного забезпечення працівників точною інформацією з метою запобігання неправдивим чуткам, які може поширювати неформальна група (організація).