Презентація на тему:
«Зміст виховання» як педагогічна проблема

«Зміст виховання» як педагогічна проблема

Цілі виховання відбиваються у змістовому компоненті процесу виховання, який являє собою систему ідей, ідеалів, думок, цінностей, основних напрямів виховного впливу. Під поняттям«зміст виховання» розуміють систему наукових, духовних і професійних знань, навичок, умінь, а також норм і правил поведінки, оволодіння якими забезпечує формування гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості – громадянина України, його прилучення до загальнолюдських, національних і професійних цінностей, набуття ним світоглядних, морально-етичних рис, розвиток його індивідуальності та підготовку до повноцінної духовної і професійної діяльності.

Добір змісту виховання має задовольняти такі вимоги:  – відповідати соціальному замовленню суспільства щодо виховання громадян України;  – бути спрямованим на здійснення головної мети педагогічного процесу: формування і розвиток всебічно й гармонійно розвинутої особистості – громадянина України;  – спиратися на сучасні загальнолюдські та національні цінності, ідеали та формувати науковий світогляд;  – відбивати зв'язок теорії з практикою, забезпечувати загальну підготовку особистості вихованця до умов майбутньої професійної діяльності;  – відповідати духовним і фізичним можливостям вихованців, сприяти їх активізації на самовиховання;  – сприяти єдності виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення вихованців;  – враховувати реальні можливості, потреби та особливості конкретних освітньо-виховних закладів, виробничих колективів тощо.

Також для визначення змісту виховання слід мати чітке уявлення про об'єкти виховного впливу. З давніх-давен представників педагогічної думки хвилювало питання про об'єкти виховного впливу та їхню ієрархію: на перше місце ставили фізичне загартування тіла, а після цього – формування розумових і моральних якостей. Прагнення, воля, а також бажання, заАрістотелем, властиві навіть новонародженим дітям, оскільки розум і розсудливість звичайно з'являються у них тільки з віком. Тому, вважав він, турбота про тіло має передувати турботі про душу, після тіла потрібно подбати й про виховання нахилів, щоб сприяти вихованню розуму. 

Як вважав Г. С Сковорода, рушійною силою людської діяльності є думка. Тому й першим об'єктом виховання має бути розум людини. Без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові. Філософ стверджував, що тіло «порабощено мыслям нашим». Думка панує над тілом і «находится в непрерывном волновании день и ночь». Проте одного тільки розвитку розуму, одного тільки збагачення його знаннями не досить, бо самі по собі знання ще не становлять доброчесності. Засвоєння знань треба поєднувати з формуванням високих моральних якостей, без яких навчання буде штучним, удаваним, фальшивим. Правильне виховання – в єдності істини і доброчесності, знань і високих моральних поривань.

Другим об'єктом виховання є серце людини. Якщо виховання розумових здібностей – звернення до інтелекту, то виховання моральних якостей – звернення до серця. Треба виховувати, вважав Г. С Сковорода, чесність, поміркованість, працелюбність, стриманість, зневагу до житейських спокус, до багатства, чинів, моди, лицемірства.

Важливим елементом педагогіки Сковороди є вимога виховання волі. Не досить мати розвинутий розум і працювати відповідно до «сродності». Потрібна ще єдність думки і вчинку, слова і діла. А з цього виникає необхідність розвитку і зміцнення волі, яка допомагає людині реалізувати розумне начало у своїй діяльності, протиставляти недостойним пристрастям, негідним пориванням, плотським інстинктам високі прагнення. Єдність розуму і волі, думок слів і дій – це природне, натуральне «супружество». Отже Г. С Сковорода є прихильникомтриєдиного підходу до визначення змісту виховання.

З розвитком людського суспільства об'єктів виховного впливу стає все більше і більше. Все це пояснюється потребами різнобічного і гармонійного розвитку особистості.  Виховання – це діяльність, яка спрямована на передавання новим поколінням суспільно-історичного досвіду людства.

Основними об'єктами виховного впливу є свідомість, світогляд, підсвідомість, емоційно-вольова, мотиваційна, фізична сфери, звички, навички та вміння гідної поведінки особистості. Важливими набутками процесу виховання є:  – прилучення вихованців до загальнолюдської культури;  – опанування вихованцями національними ідеалами та цінностями культури;  – формування мотивації самовиховання як головної мети всієї виховної роботи. Вищевикладене зумовлює зміст і основні напрями виховання.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – К., 2000. – С.241-248. Ягупов В.В. Педагогіка. – К., 2002. – С.464-486. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2002. – С.214-218, С.235-242. Література