Презентація на тему:
Вимова голосних і приголосних звуків

Тема. Вимова голосних і приголосних звуків

Створила вчитель - методист Лукашівського НВК Ратушна Наталія Миколаївна

Мета: систематизувати знання про норми української орфоепії; формувати орфоепічні вміння й навички; розвивати культуру усного мовлення; виховувати наполегливість.

Мотивація навчальної діяльності. Формування позитивної настанови. Заплющіть очі, і... спробуйте відчути колір свого імені. Так можна уявити колір імені близької вам людини, а потім зробити висновок про те, чи ці кольори гармоніюють. Уявляєте, який простір для дослідження! А тепер порівняйте відчуття, інтуїцію з кольоровою характеристикою.

Червоний - колір енергії, пристрасті, бажання, сили, рішучості і твердості характеру. Він відповідає найскладнішій дорозі життя - дорозі любові і гніву. Цей колір властивий товариським, талановитим особистостям. Жовтий - колір оптимізму. Характер таких людей врівноважений, вони спокійні, стримані, уміло ведуть бесіду, дають можливість висловитися співрозмовникові, навіть якщо не згодні з ним. Оранжевий - це колір здоров'я, символізує енергію, радість, теплоту; відображає творчу активність, упевненість у собі. Зелений - колір гармонії, стабільності, твердості духу. Люди, чиї імена відповідають зеленому кольору, чуйні, добрі, байдужі до матеріальних цінностей. Вони люблять природу, людей. Зелений - колір зростання, майбутніх змін, цілющої енергії. Фіолетовий - колір мудрості.

Прочитайте вголос текст, додержуючи правил літературної вимови. У II ст., за царювання імператора Адріана, у Римі жила благочестива вдова Софія, яка несла у своєму імені символ Божественної мудрості. Вона назвала своїх дочок також символічними іменами - Віра, Надія, Любов. Як вірна християнка, Софія виховала дочок у любові до Бога. Чутки про належність до християнства цього сімейства дійшли до імператора, і він захотів особисто побачити трьох сестер і матір, яка їх виховала. Усі четверо постали перед імператором і, не боячись, сповідали віру в Христа. Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до одного язичника, якому наказав переконати їх зректися віри. Проте всі аргументи язичницького наставника виявилися марними, і сестри-християнки не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора, і він почав наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву язичницьким богам.

Але дівчата з обуренням відкинули його наказ. Тоді розгніваний Адріан звелів піддати їх різним тортурам, після чого їх убили. Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли на ще сильніші душевні муки від розлуки із закатованими доньками. Мучениця, поховавши своїх дочок, два дні не відходила від їхньої могили. На третій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великих душевних мук, разом із дочками долучена Церквою до лику святих. Постраждали вони в 137 р. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, Надії - 10, а молодшій, Любові, - лише 9. Мощі святих мучениць з 777 р. покояться в Ельзасі, в церкві Єшо. Доберіть кольори до імен Софія, Віра, Надія, Любов. Запишіть ці слова фонетичною транскрипцією.

Бесіда Як називається розділ мовознавства, який вивчає правила літературної вимови? Що таке орфоепічна норма? Який словник є кодексом норм літературної вимови?

Зауважте ! Вимова голосних звуків Для української літературної вимови характерне чітке й виразне звучання голосних звуків у наголошеній позиції. Так само чітко й виразно вимовляються голосні а, у, і в ненаголошених складах: наука, книга, ринок, віра. Ненаголошений голосний о, як і наголошений, теж вимовляється виразно й повнозвучно, ніколи не наближаючись до голосного а, як у російській мові: горобина, доброта. Проте перед складом із наголошеним у ненаголошений о у вимові наближається до у: зо(у)зуля, го(у)лубка, по(у)груд- дя. Ненаголошений е наближається до и, так само ненаголошений и у вимові більшою чи меншою мірою наближається до е: ве(и)селка, зи(е)ма.

Увага! Голосні е, и максимально зберігають свою якість в абсолютному кінці слова й у складі з побічним наголосом: море, дальносхідний.

Відповідно до законів української орфоепії дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, мороз, доріжка, везти. Виняток становить звук г, який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Написання букви г у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких. Таких випадків небагато: у незапозиченпх словах: боротьба, молотьба, просьба, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде; в іншомовних словах: вокзал, екзамен, рюкзак, анекдот, футбол, айсберг. Вимова приголосних звуків

Різну артикуляцію мають гортанний г і проривний ґ: ґудзик, гігант. Звуки дж, дз, дз' (африкати) вимовляються як один неподільний звук, лише на межі префікса й кореня буквосполучення дж, дз вимовляються як два окремі звуки: бджола, джміль, дзвіниця, але підживити, відзначити. М'яко вимовлятися можуть лише зубні приголосні д, дз, т, з, с, ц, л, н та р перед і та я, ю, є: тінь, ряд, дрючок . Шиплячі приголосні ж, ч, ш, дж, губні б, п, в, м, ф, задньоязикові ґ, х, к і глотковий г вимовляються твердо, вони пом'якшуються тільки перед і та коли подовжуються: підніжжя, очі, бджілка. Звук ф вимовляється чітко в запозичених словах; його слід відрізняти від буквосполучення хв, яке вживається у власне українських словах: факт, хвіртка.

В українській мові ненаголошеними голосними називаються такі, що складають ненаголошені склади. їх вимова є нечіткою й невиразною. Тому ненаголошені е, и, о наближаються до близьких за вимовою звуків [е-и], [и-е], [0-у]. У складах з ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний, бо велич; держу, бо одержати; клекотіти, бо клекіт; несу, бо принесений; шепотіти, бо шепіт; кривеє, бо криво; тримати, бо отримувати; широкий, бо широко.

Е завжди пишеться: а) У групах -ере- й -еле: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень,шелест. б) У суфіксах -еня-, -ен-, -енк, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко, рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь. в) Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця.

И пишеться: а) Відповідно до вимови після твердих приголосних: кисень, пити, риба, тин, сирий. б) У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога, глитати. в) У словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р: дизель, динамо, стимул, математика, позиція, система, режим,ширма, риф. г) У кінці слів після г, к, х: вимоги, дороги, навколішки, кроки, оскільки, верхи, дахи, але в закінченнях прикметників і займенників,які відповідають на питання які? пишемо і: дорогі, великі, всякі,тихі, тремтячі.

І пишеться: а) На початку слова: ім'я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина. б) Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-,-лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, зустрічати, злітати .

Ї на позначення звукоспо - лучення й + і пишеться: а) На початку слова і після голосного: їдальня, їдкий, їх, їхати, гаї,Україна, мої, твої. б) Після м 'якого приголосного (на письмі — з м'яким знаком): Ананьїн, Віньїн. в) Після твердого приголосного (на пись- мі — з апострофом): з'їзд, під'їхати, Захар'їн. г) Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм,егоїзм, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд.

Бібліотечка « Дивослова» , № 5, 2010 . Бібліотечка « Дивослова» , № 9, 2010 . Новий довідник: Українська мова та література.- К.: ТОВ « Казка» , 2005.- 864 с. Українська мова та література.Комплексний довідник: 2-ге вид., зі змінами./ укладачі Марченко А.С.,Марченко О.Д. та ін.- Харків: ФОП Співак В.Л. 2010.- 704 с. Використана література