Презентація на тему:
Розділ "Фонетика". Виклад матеріалу за модульно – розвивальною системою навчання. Установчо – мотиваційний міні-модуль

Виклад матеріалу за модульно – розвивальною системою навчання. Установчо – мотиваційний міні-модуль

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, бо вона не що інше, як жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (Панас Мирний).

Фонетика ( від грецького phonetikos – звуковий) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови та різноманітні звукові зміни, які відбуваються в мовленнєвому потоці.

Залежно від завдань дослідження звукової будови мови фонетику поділяють на: описову (вивчає всі наявні в конкретній мові звукові одиниці, закономірності їх уживання, звукові чергування та ін. особливості мови певного періоду); історичну (з'ясовує шляхи формування звукового боку мови з найдавнішого часу її існування, вивчає виникнення та занепад звуків, еволюцію окремих звукових явищ тощо).

У мові є основні звуки, т. зв. звукові типи (еталони), які відіграють важливу роль у творенні, розпізнаванні й розрізненні слів, та різновиди основних звуків, їхні варіанти. Такі звукові типи дослідники назвали фонемами. Фонема — це найменша звукова одиниця, здатна розрізняти слова та їхні форми.

що вчення про фонему виникло в другій половині XIX ст. Його основоположником був І. О. Бодуен де Куртене (1845-1929 рр.) — російський і польський мовознавець. У XX ст. фонетична будова мови перебувала в центрі наукових зацікавлень багатьох лінгвістів.

Весела граматика Любі діти! Сьогодні ми розпочинаємо вивчати правила української мови. Але на сторінки «Веселих картинок» можуть потрапити тільки сміх і дива. Тому й наша граматика стала веселою. Учити такі правила – суцільне задоволення! Згідно законам науки У мові ми маємо Букви та звуки. Як же їх швиденько розрізнити? Звуки – чуємо і можем говорити. Ну, а букви – не складніше: Око бачить – рука пише.

Фонологічна система сучасної української мови містить 38 фонем 6 голосних 32 приголосних

Голосні Це звуки, під час вимови яких струмінь повітря не потрапляє на перешкоди в ротовій порожнині, вони утворені за допомогою голосу. Приголосні Це звуки мовлення, які складаються з голосу і шуму або тільки шуму.

(проспівуються)

ЦІКАВА ГРАМАТИКА У зоомагазині на полиці, в клітці, Іван набачив опис мудрості папуги. «А вміє цей пернатий розмовляти?» «Ич, як воно, - сказав папуга, - пояснювать я мушу кожній цяці: От, вмію говорити, безперечно, Ей, а чи вміє хоч хтось із вас літати?» Кожен рядок починається на літеру, що позначає голосний звук. Порахуй скільки голосних в українській мові.

П о д і л я ю т ь с я н а….. Тверді [Д, Т, З, С, Ц ,ДЗ,Л,Н,Р,]. Нетверді - М’які [Д,/ Т,/ З,/ С, /Ц /,ДЗ,/Л,/Н,/Р,/].

Діти! Насправді нетвердих звуків не існує! Існують ті, після яких стоять “ гарячі” букви

Букви, що передають м’якість приголосних на письмі

М’які Пом’якшені [ /] [ ’] [ Й ]- завжди м’який

Глухі( 9) Дзвінкі ( всі інші) [ДЗ,Б,Д,З,Ж,ДЖ, Ґ,Г].

Мнемонічні засоби : 1) дзвінкі: буде гоже гедзю у джазі;

2) глухі: усе це кафе « Птах і чаша» Мнемонічні засоби :

( ІІ варіант для запам’ятовування глухих приголосних)

«Цап хоче фісташки»… Такі у тварини панські замашки! Втім, задуми у нього не лихі. Просто звуки він зібрав глухі. У першому реченні віршика зібралися всі глухі приголосні: [Ц, П, Х, Ч, Ф, С, Т, Ш, К]. Всі інші приголосні – дзвінкі.

3) Зубні : Дзир: «Де ти з’їси ці лини?» ( Дзир – це ім’я кота)

Два хитрі коти мурчали біля стіни: «Де ти з’їси ці лини?» Та не про їжу коти розмовляли Просто правило вони повторяли.

( ІІ варіант для запам’ятовування сонорних приголосних - ми винили рій ) 4)

Губні: «Мавпа Буф» 4)

За характером звучання приголосні поділяються на дві групи: Шиплячі “ ЩЕ ЇЖДЖУ” Свистячі “ СЦЕ ЇЗДЗУ” ( дитяча мова )

Парні приголосні Тари-бари! Тари-бари! Букви дружно стали в пари. Позначають вони звуки І тримаються за руки. Звуки дружать ось такі: В ряд стоять дзвінкі й глухі. Всього шістнадцять їх таких. Парними назвали їх. Щоб усі порахувать , Треба цапа нам згадать . [Ц, П, Х, Ч, Ф, С, Т, Ш, К]

Поросятку мили рильце Санітари ДЗ і Ц. Їдуть на море у купе Невтомні туристи Б і П. Сміються діти: «Ха-ха-ха!» Це їх лоскочуть Г і Х. Сонце весело пече - Засмагають ДЖ і Ч.

Чекають на станції експрес Хороші друзі – З і С. Полюбляють карате Дружні букви Д і Т. Радіє Петрика душа Красиво написав він Ж і Ш. Ледве втекли від індика Червоні букви Ґ і К. - Який приголосний із речення про цапа не має пари?

Подовжені звуки 1.Уподібнення : розсунути[рос:унути, с:унути]. Збіг кінцевих і початкових літер у слові: ( оббити,осінній, возз’єднання ). Історично виниклі та закріплені в мові подвоєння : суддя, знання, гілля.

Зауважте ! В іншомовних словах власних назвах подовження відбувається (Беладонна), а в загальних – ні ( саміт).

СЛОВА З ПОДВОЄНИМИ ЛІТЕРАМИ В житті бувають чудеса! Із мови у мову мандрують слова. Підручники їх іншомовними звуть. Як з написанням їхнім нам буть? У деяких з них по 2 букви (тих самих!) стоїть. Треба про це трішки поговорить. Якщо слово з великої букви напишемо, То 2 літери обов’язково залишимо. Як з букви малої слово почати, То лише 1 літеру варто писати. З Марокко професор кросівки надів, Пропелер завів, над шосе пролетів,

Зі сміхом сипнув навкруги конфеті, А дітям цукерок роздав асорті. Як гарно про хобі в суботу згадать, Коли на роботу можна не поспішать. У нашого класу є своє хобі. Любимо піцу – хоч кричи «пробі ! » Апетит у нас до неї гарний. Папараці скажуть: «Ірреальний ! » Та їхніх фото ми не боїмося, Навіть коли від пуза наїмося. Виділені слова у цьому віршику - іншомовні.

Склад… Це найменша одиниця мовлення. Це один голосний звук або декілька звуків у слові, які в процесі мовлення вимовляються за допомогою єдиного поштовху повітря.

Склади бувають: Відкриті ( завершуються голосним звуком) ма – ма ; Закриті ( завершуються приголосним звуком) від - ро.

Наголос Це виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу.

ЗАУВАЖТЕ! Слова, у яких особливо часто спостерігається порушення акцентуаційних норм: Арахіс, каталог, партер, кілометр, подруга ,видання, квартал, предмет, вимова, корисний, приятель, вимога, котрий, псевдонім, випадок, кропива, ремінь ,виразний, лапки ,решето ,вірші,легкий, різновид,вітчим, медикамент, рукопис,документ, металургія, терези,

донька ,монолог, товстий, дочка ,наспіх ,середина, дрова ,ненавидіти,симетрія, жаданий, ненависть,статуя, живопис,новий,старанний, завдання, обіцянка, обруч, український,показний,

загадка,ознака,урочистий, заголовок,одинадцять, олень, фартух,залоза,феномен,ім'я, запитання, цемент,отаман, черговий,фольга,вигнання,ікло, перепис,судно,приятель,сере-дина,русло,фаховий,жалюзі,бюле-тень,ведмедиця,свердло,віршовий, центнер,псевдонім,ветеринарія,

надлишок,проміжок,мережа, контрактовий пересічний, громадянин, симетрія, піцерія, довідник, фортзац, підлітковий, дробовий, некролог, камбала, путасу, сільськогосподарський, помилка ( але - помилки)

Зауважте! У складних словах наголос падає на сполучний голосний ( чорнозем, чорнослив). З числівниками 2,3, 4 - наголос подвійний( дві помилки).

Фонетичний запис. Фонетичний запис ( транскрипція ) передає на письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення. Для транскрибування тексту використовують літери алфавіту й додаткові позначки.

Основні правила й позначки транскрипції такі: 1. У транскрипції немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери. Текст чи слово, що транскрибується, береться у квадратні дужки . [ / ] — скісна рисочка над голосним або після нього позначає наголос: (голова], [літера], [думка]. 4. [ ‘ ] — менша скісна рисочка вгорі після приголосного позначає м'якість попереднього приголосного: [ден'], [т'ін'], [н'іс], [л'іто]. 5. Кожен звук треба позначати одним окремим знаком (літерою), і кожна літера має позначатися тільки одним звуком. Тому в транскрипції немає йотованих букв я, ю, є, ї, і літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе, йі, шч]: яма — [йама], юність — [йун'іс'т'], єдність — [йед'н'іс'т'], їжак — [йіжа'к], щастя — [шчас'т'а].

6. Знак [' ] після приголосних передає напівпом'якшення: [в' ітер],[ж ' інка]. 7.На позначення довготи звука вживається двокрапка [:]: [жит:'а], [знан:'а], [розр ' іс‘:а]. 8.Для позначення злитої вимови африкатів [дз, дж] використовується дужка вгорі над літерами: [дзв'інок], [джм'іл']. 9.[е, и ] — маленькі літери збоку вгорі вказують, до якого звука наближається звучання: [се ло], [че рвоні], [ви шнева]. и е и и е

Я, Ю, Є пишуться: а) На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: якість, знаю, твоє, а також після й у слові війя (війю, на війі). б) Після приголосного для позначення сполучення м'якого приголосного з а, у, є: ряд, люди, останнє.

Я такий же, як знак розділовий, І відомий шкільній дітворі. Та в словах української мови Я пишусь не внизу, а вгорі. Спробуй лиш написати «ім’я» - Зразу стану потрібним і я.

йо, ьо ЙО пишеться для позначення звукосполучення й + о: а) На початку слова й після голосного: його, йому, привілейований,район. б) Після приголосного, переважно на початку складу: батальйон,бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов. ЬО пишеться після приголосного для позначення м'якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий,трьох, цього.

Чергування У - В В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах, якщо це не змінює значення слова.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: а) між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел ; б) на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами ; в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер -льв-, -св-, -тв-, -хв-і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга ; г)після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись. Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних: а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні ; б) на початку речення перед голосними: В очах його світилася надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції ; в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, -льв-,-св-, -хв- і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко).

У — В не чергуються: а) у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад,вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значення- ми); увага, ударник, узбережжя, указ, умова, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін. б) У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко,Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра,ультиматум, утопія та ін.

Чергування І - Й Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко); Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник); б) на початку речення: / долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко).

Й уживається щоб уникнути збігу голосних: а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітували вишні й одцвітали (Ф. Малицький). б) Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов);

І — Й не чергуються: а) при зіставленні понять: Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир. б) Перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський) в) Після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).

Використана література Бібліотечка « Дивослова» № 9, 2010. Новий довідник: Українська мова та література.- К.: ТОВ « Казка» , 2005.- 864 с. Українська мова та література.Комплексний довідник: 2-ге вид., зі змінами./ укладачі Марченко А.С.,Марченко О.Д. та ін.- Харків: ФОП Співак В.Л. 2010.- 704 с. Українська мова. Практичний довідник ./ укладач Попко О.Г. .- Харків: ФОП Співак В.Л. 2009.- 404 с. ( А також досвід роботи Вдовенко Людмили Іллівни)

Створила вчитель - методист Лукашівського НВК Ратушна Наталія Миколаївна