Презентація на тему:
П'ятихвилинки з культури мови

Тестова перевірка знань Оберіть правильний варіант відповіді: Норма – це: а) показник адекватності; б) середня величина чого-небудь; в) середня кількість психічних проявів у конкретної людини.

2. Патологія – це: а) неправильність у розвитку; б) психічне відхилення; в) психофізична неадекватність особистості.

3. Під час встановлення відмінностей між нормою та патологію варто враховувати: а) емоційний стан особистості; б) взаємостосунки особистості з іншими людьми; в) вік та стать особистості.

4. Під час встановлення відмінностей між нормою та патологію варто враховувати: а) часову тривалість розладу; б) психологічний стан людини; в) міжособистісні стосунки особи з іншими людьми.

5. Вид норми, який є зразком, мало досяжним ідеалом називається: а) статистична; б) ідеальна; в) фізіологічна.

6. Ендогенні, це причини порушень, що виникають: а) у внутрішній утробі матері; б) під час пологів; в) після народження.

7. У внутрішньоутробному розвитку відхилення найчастіше викликають: а) психологічний стан матері на момент вагітності; б) інфекційні захворювання матері, що перенесені під час вагітності; в) умови проживання матері на момент вагітності.

8. Найважчі ураження плоду виникають при перенесенні хвороб майбутньою матір`ю в: а) першому триместрі вагітності; б) в другому триместрі вагітності; в) в третьому триместрі вагітності.

У період пологової діяльності відхилення у розвитку дитини можуть викликати наступні фактори: а) стрімкі та затяжні пологи; б) інтоксикація матері ліками; в) хромосомні порушення матері.

10. У постнатальному періоді відхилення у розвитку дитини можуть викликати наступні фактори: а) соціальні фактори проживання дитини; б) моральні фактори проживання дитини; в) психологічні фактори проживання дитини.

11. Глибоке стійке двостороннє порушення слуху, вроджене або набуте у ранньому віці до того як у дитини сформувалось мовлення – це . . .? а) туговухість; б) глухота; б) пізнооглохлість.

12. Виразне зниження гостроти зору або значне порушення інших зорових функцій (наприклад, звуження меж поля зору) – це . . .? а) сліпота; б) слабкозорість; в) короткозорість.

13. Середній ступінь слабоумства – це . . .? а) дебільність; б) ідіотія; в) імбецильність.

14. Психічний та психофізичний інфантилізм проявляється: а) підвищеною агресивністю людини; б) інтелектуальним недорозвитком; в) дитячою поведінкою незалежно від віку.

15. Кривошия, аномалії розвитку хребта (сколіоз), клишоногість та інші деформації стоп – це . . .? а) захворювання скелету; б) вроджені патології опорно-рухового апарату; в) набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату.

16. До емоційно-вольових розладів відносять: а) олігофренію; б) дитячий церебральний параліч; в) ранній аутизм.

Шкала оцінювання тестових завдань: 0 – 4 бали – оцінка «2»; 5 - 8 балів – оцінка «3»; 9 – 12 балів – оцінка «4»; 13 - 16 балів – оцінка «5».

ЛЕКЦІЯ №6 Тема: Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями інтелекту

План лекції Психолого-педагогічна характеристика дітей із порушеннями інтелекту Навчання і виховання дітей із порушеннями інтелекту у спеціальних закладах Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей із порушеннями інтелекту в умовах індивідуального навчання

Література: Мартинчук О.В. Основи корекційної педагогіки : навч.-метод. посібник для студентів напрямку підготовки «Дошкільна освіта». – К. : Київський ун-т імені Бориса Грінченка, 2010. - 288 с. Миронова С.П. Основи корекційної педагогіки. Навчальний посібник/ за заг. ред. С.П. Миронової/ — Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний ун-т імені Івана Огієнка, 2010. - 264 с. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. Посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 143.

1. Психолого-педагогічна характеристика дітей із порушеннями інтелекту Поняття «розумова відсталість» у вітчизняній спеціальній психології розуміється як стійке порушення пізнавальної діяльності, що виникло в результаті органічного ураження головного мозку. Поняття «розумова відсталість» охоплює такі форми порушень, як «олігофренія» і «деменція».

Олігофренія (від грец. - малий розум) — особлива форма психічного недорозвинення, яка виникає з різних причин: патологічної спадковості; хромосомних аберацій (порушень); природової травми; органічного ураження ЦНС під час внутрішньоутробного розвитку або на ранніх етапах постнатального розвитку або в період до трьох років (тобто до становлення мовлення).

За сучасною міжнародною класифікацією (МКХ-10) на основі психометричних досліджень розумову відсталість поділяють на чотири форми: легка (ІQ у межах 40-69); помірна (ІQ у межах 35-49); тяжка (ІQ у межах 20-34); глибока (ІQ нижче 20) розумова відсталість. Коефіцієнт інтелекту ІQ - кількісний показник рівня розумового розвитку. Нормальному розумовому розвиткові відповідає ІQ=100 % (відхилення в межах 10 % вважається нормою). Значне перевищення на 20 % і більше розцінюється як свідчення обдарованості.

Шкала IQ : IQ вище 140 балів – зустрічається у геніїв, надзвичайно талановитих людей. Даний показник характерний для 0,2% жителів земної кулі. До відомих особистостей з таким показником інтелекту відносять Біла Гейтса та Стівена Хоукінга. IQ в межах 131-140 балів – менше 3% людей на землі відзначаються таким показником (Арнольд Шварцнегер, Ніколь Кідман). IQ в межах 121-130 балів – високий показник інтелекту, його має приблизно 6% населення. IQ в межах 111-120 балів - вище середнього показник інтелекту, його має приблизно 12% населення. IQ в межах 91-110 балів – середній показник інтелекту (25% населення планети). IQ в межах 81-90 балів – нижче середнього показник інтелекту (10% людей). IQ в межах 51-80 балів – легка розумова відсталість (7% людей). IQ в межах 21-50 балів – середній рівень розумової відсталості (2% людей). IQ в межах до 20 балів – ідіотія (0,2 % жителів планети).

Виділяють три групи олігофренії: ідіотія (найтяжча); імбецильність (менш тяжка форма); дебільність (найлегша). Дебільність - незначний ступінь розумової відсталості. Ця категорія осіб складає більшість серед тих, хто страждає на розумову відсталість. Діти відстають у розвитку від своїх однолітків за такими ознаками: пізніше починають ходити, говорити; у триваліші строки опановують навички самообслуговування; недостатньо розвинуті фізично, часто хворіють.

У мовленні: на кінець дошкільного віку активний словник дітей-дебілів бідний, фрази односкладні, вони не можуть передати елементарний зв'язний зміст. Вони не розуміють конструкцій із запереченням, інструкцій, які складаються з двох-трьох слів. Навіть у шкільному віці їм важко підтримувати бесіду тому що вони не завжди достатньо добре розуміють запитання співрозмовника.

Дитина з ознаками дебільності в умовах звичайного дитячого садка має стійкі труднощі у засвоєнні програмового матеріалу на заняттях з формування елементарних математичних уявлень, розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім, конструювання. Спілкування з однолітками, які нормально розвиваються, ускладнене, таку дитину зазвичай не приймають до гри, оскільки вона не вміє гратися. Така дитина стає знехтуваною у середовищі однолітків і змушена грати з молодшими дітьми.

Імбецильність є помірним ступенем розумової відсталості. При цій формі уражені як кора великих півкуль головного мозку, так і підкіркові утворення. Це порушення виявляється в ранні періоди розвитку дитини. В ранньому віці такі діти починають пізніше тримати голівку (у 4-6 місяців і пізніше), самостійно перевертатися, сидіти. Опановують ходьбу після трьох років, у них практично відсутнє гуління, лепет, не формується «комплекс пожвавлення». Мовлення з’являється на кінець дошкільного віку і становить окремі слова, зрідка фрази. Є значні порушення звуковимови. Істотно страждає моторика, тому навички самообслуговування формуються важко і в більш пізні строки, ніж у дітей, що нормально розвиваються.

Пізнавальні можливості різко знижені: є грубі порушення відчуттів, сприймання, пам’яті, уваги; мислення. Головною рисою, характерною для осіб цієї категорії, є нездатність до самостійного понятійного мислення. Наявні поняття мають конкретний побутовий характер, діапазон яких дуже вузький. Мовленнєвий розвиток примітивний, власне мовлення бідне; хоча розуміння мовлення на побутовому рівні збережено.

Ідіотія - найважчий ступінь розумової відсталості. Діагностика цих грубих порушень можлива вже на першому році життя. Серед численних ознак особливо виділяються порушення статичних і моторних функцій: затримка в прояві диференційованої емоційної реакції, неадекватна реакція на оточуюче, пізнє формування навичок стояння, ходьби, відносно пізня поява лепету і перших слів, слабкий інтерес до навколишніх об’єктів та до гри. Мовлення розвивається вкрай повільно або не розвивається взагалі. Спостерігаються тяжкі порушення моторики, координації рухів, просторового орієнтування. Часто ці порушення настільки значні, що примушують до лежачого способу життя. Повільно формуються елементарні навички обслуговування, в тому числі гігієнічні. Проте діти з тяжкою розумовою відсталістю теж здатні розвиватися. Вони можуть навчитися частково обслуговувати себе, набути навичок спілкування (мовленнєвих або немовленнєвих), розширювати свої уявлення про навколишній світ.

Деменція (від лат. «безумство») — набуте слабоумство, стійке ослаблення інтелектуальної діяльності у сполученні з розладами пам’яті та емоційно-вольової сфери. У дитячому віці після деякого періоду нормального розвитку дитини деменція виникає внаслідок органічних захворювань мозку при шизофренії, епілепсії, загальних захворюваннях (менінгоенцефаліти), травмах мозку. Деменція має прогресуючий характер, тобто спостерігається повільне прогресування хворобливого прогресу. Діти, які страждають на деменцію, можуть володіти значним запасом знань, накопичених у період нормального розвитку, однак вони майже нездатні користуватися ними внаслідок стійких порушень пам’яті, уваги, розумової працездатності. При деменції частіше спостерігаються більш виражені порушення уваги, пам’яті, працездатності, ніж сприйняття, мислення і мовлення. Для цих дітей характерною є загальна рухова розгальмованість, підвищена збудливість, свавільність поведінки. Незважаючи на стійкість вад інтелектуального розвитку при деменції, за умови лікування основного захворювання можна досягти часткової компенсації втрачених психічних функцій.

2. Навчання і виховання дітей із порушеннями інтелекту у спеціальних закладах Сучасні дослідження доводять, що дітей, не здатних до навчання, немає. Навіть найтяжчих хворих можна чогось навчити, використовуючи специфічні методи, прийоми і засоби навчання, організовуючи «покрокове» навчання, глибоку диференціацію та індивідуалізацію навчання, обов’язкове долучення батьків до педагогічного процесу. Ранній початок корекційної роботи з розумово відсталою дитиною дає змогу максимально скорегувати дефект і запобігти вторинним відхиленням. На жаль, не всі форми розумової відсталості можуть бути діагностовані в ранньому дитинстві. У цьому віці виявляються спадкові форми олігофренії і порушення в будові та числі хромосом, а також виражена розумова відсталість (імбецильність, ідіотія).

Діти з незначним ступенем розумової відсталості потребують спеціальних методів, прийомів і засобів навчання, які враховують особливості розвитку. Для них існують спеціальні дошкільні навчальні заклади, спеціальні групи у дошкільних навчальних закладах загального типу, де створені особливі освітні умови для їхнього розвитку. Можливе уміщення двох-трьох дітей з незначним ступенем розумової відсталості в колектив однолітків, які нормально розвиваються, в умовах інклюзивного навчання. Розумово відстала дитина у групі однолітків, що нормально розвиваються, потребує особливого до себе ставлення. Проте педагог не повинен цього підкреслювати перед іншими дітьми. Вихователю слід допомогти налагодити цій дитині стосунки з колективом однолітків спробувати подружити її з дітьми. Важливо вибрати для неї таке місце в групі, щоб у випадку виникнення труднощів їй було легко надати допомогу. Дитина повинна в міру своїх можливостей брати участь в роботі групи, не затримуючи темп ведення заняття.

Педагог повинен враховувати при навчанні розумово відсталої дитини особливості її пізнавальної діяльності. Новий навчальний матеріал, необхідний для засвоєння, потрібно ділити на маленькі порції і давати для засвоєння в наочно-практичних, діяльніших умовах, закріплення проводити на великій кількості тренувальних вправ, багато разів повторювати засвоєне на різному матеріалі. Навчання розумово відсталого дошкільника в масовому закладі вимагає повсякчасної участі батьків, тому що основну частину корекційної роботи проводять саме вони. Дитині необхідна регулярна спеціалізована допомога олігофренопедагога, а батькам і вихователю — його консультації. Педагог завжди повинен спиратися на позитивні якості й переважно збережені можливості дитини в корекційно - виховному процесі.

3. Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей із порушеннями інтелекту в умовах індивідуального навчання Реалізація індивідуально підходу можлива лише за створення спеціальних умов. Деталізуємо їх. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця умова є основою індивідуального підходу. Вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості психіки кожного учня, темп діяльності, динаміку втомлюваності, коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань, самооцінку, ставлення дитини до власного дефекту, особливості емоційної сфери, характерологічні особливості тощо.

2. Врахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Оскільки у класі можуть бути учні різного віку, вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірностях психічного розвитку. Як відомо, розумово відстала дитини розвивається за тими ж законами, що й нормальна, але у її розвитку мають місце певні особливості, тому олігофренопедагогу потрібні знання як з вікової, так і зі спеціальної психології. 3. Володіння педагогічною технікою. Вчитель повинен використовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів - жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших - стимулювати до роботи.

4. Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись на певну ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан настрій тощо.  5. Підхід до оцінювання. Розумово відсталі діти важко адаптуються до умов шкільного навчання. Вони відчувають труднощі при засвоєнні правил шкільного життя, неточно розуміють настанови вчителя. Тому досить часто олігофренопедагоги в тій чи іншій формі змушені негативно оцінювати поведінку своїх вихованців. Позитивну ж поведінку дітей, випадки правильного виконання інструкцій вчителі сприймають часто як належне і ніяк не оцінюють. 

6. Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. Корекційно спрямованим називають такий процес навчання, в якому в якості основних застосовуються спеціальні педагогічні прийоми для дітей-олігофренів. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте між ними існує різниця в меті, педагогічних прийомах та результатах навчання. 7. Використання можливостей виховного впливу колективу. Колектив відіграє особливу роль у психічному розвитку інтелектуально недорозвинених дітей, тому створення доброзичливого психологічного клімату в колективі; формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитись до невдач інших, радіти чужим успіхам - все це істотно позначиться на підвищенні ефективності педагогічної роботи та реалізації принципу індивідуального підходу.

Домашнє завдання Вивчити законспектований матеріал. Підготувати презентацію на тему «Навчання та виховання дітей із ЗПР у школах та класах інтенсивної педагогічної корекції». Знайти цікаві відеоматеріали про затримку психічного розвитку дітей дошкільного та шкільного віку.