Презентація на тему:
Диктант національної єдності

Єдиний скарб у тебе - рідна мова, Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства П.Куліш

Диктант  (від латів.(латинський) dicto — диктую), один з видів письмових робіт для закріплення і перевірки знань, тренування навиків ; найбільшого поширення набув при вивченні орфографії і пунктуації. Диктант — це не просто форма письмового контролю, вправа для засвоєння або перевірки грамотності, але й метод виховання орфографічних умінь і навичок, принципу свідомості й автоматизну , а також вміння призвичаюватись до організованої колективної праці. За допомогою диктантів можна істотно підвищити рівень культури писемного мовлення, розширити власний кругозір, дізнатись щось цікаве та незвідане.

 КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ Диктант оцінюється однією оцінкою на основі таких критеріїв: – орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково; – помилка в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважається однією помилкою; помилки на одне правило, але в різних словах, вважаються різними помилками; – розрізняють грубі й негрубі помилки, тобто такі, які не мають істотного значення для характеристики грамотності. Під час підрахувати помилок дві негрубі вважають за одну грубу.

До негрубих відносять такі помилки: – у винятках усіх правил; – у написанні великої букви в складних власних найменуваннях; – у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками; – випадках, коли замість одного знаку поставлений інший; – у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях: не хто інший, як...; не що інше, як...; ніхто інший не.., ніщо інше не...); – у пропуску одного зі сполучуваних розділових знаків або в порушенні їх послідовності; – у заміні українських букв російськими. За наявності в диктанті більше п'яти поправок оцінка знижується на бал.

Бали Кількістьпомилок 1 15-16ібільше 2 13-14 3 11-12 4 9-10 5 7-8 6 5-6 7 4 8 3 9 1+1 (негруба) 10 1 11 1 (негруба) 12 -

Вічне слово З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належать «Кобзар», книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.

Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів.

На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.

У «Кобзарі» поет висловив насамперед самого себе, свою особистість, від першого й до останнього рядка книга виповнена індивідуальним поетовим почуттям. Тут його, Шевченків, темперамент, його щира й беззахисна у своїй відкритості душа. Тут думки — ним вистраждані, кривди — ним пережиті, тут картини саме його, Тарасового, дитинства.

Слово вічне, слово невмируще своєю правдою, невідцвітне художньою красою — це і є «Кобзар». (192слова) (О.Гончар)