Презентація на тему:
Життя та творчість Миколи Вінграновського”

“Життя та творчість Миколи Вінграновського” Проект на тему: Підготували: Учениці 11-А класу ЗОШ №36 Бабінська С. і Василевська Н.

Миколу Вінграновського небезпідставно називають першим серед рівних у колі поетів-шістдесятників. Він також прозаїк, режисер, сценарист, актор. Успішно пройшов творчу еволюцію від «планетарного пафосу» до «інтимного самозосередження», але не послабив пристрасті самовиразу. Його лірика часто асоціативна, оксиморонна, фантазійна. Автор багатьох поетичних збірок, повістей «Первінка», «Сіроманець», «Манюня», роману «Северин Наливайко» та ін. Твори М. Вінграновського перекладено багатьма мовами світу, він — лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка та премії Фундації Антоновичів (США). Перший серед рівних у колі шістдесятників

Життєвий і творчий шлях письменника Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. у с. Бого-піль на Миколаївщині. По закінченні десятирічки (1955) Микола вступив до Київського інститутут театрального мистецтва. Саме в цей час О. Довженко формував свій курс у Всесоюзному державному інституті кінематографії. Зустрівши цього талановитого степовика, він запросив його вчитися в Москву. Ще студентом він успішно зіграє головну роль у фільмі «Повість полум'яних літ»

З 1960 р. Вінграновський — режисер Київської кіностудії ім. О. П. Довженка. У його кінодоробку кілька знакових ролей. У несприятливих умовах для створення українського кіно вповні зреалізувати свій талант у цій галузі було надзвичайно складно. Інша річ література. Тут митець яскраво й усебічно виявив свій творчий дар.

Перші поетичні публікації М. Вінграновського з'явилися ще 1957 р. й 1958 р. Однак справжнім його дебютом стала велика добірка віршів у «Літературній газеті» 7 квітня 1961 р. Зініціював її П. Загребельний, як і наступні вибухові дебютні виступи І. Драча та Є. Гуцала. 1962 р. вийшла друком перша збірка поета «Атомні прелюди». Величезна духовна енергія слова, сила й щирість почуттів, дивовижно органічне злиття громадянського й особистого, минулого й сучасного — усе це одразу захопило читачів.

Я люблю тебе степом, Дніпром і Тарасом, Орлім небом в барвистості хмарних споруд. Я люблю твої рухи, вчаровані часом, І вологу, розтулену музику губ. З вірша “Не чіпай наші сиві минулі тривоги” Разом зі збірками І. Драча й В. Симоненка «Атомні прелюди» стали головним І приводом бурхливої дискусії щодо появи нової поетичної генерації. На це і зреагувала тогочасна влада, яка бачила в їхній творчості приховане чи й явне дисидентство. Перша відкрита сутичка відбулася 17 грудня 1962 р. на спеціально скликаній нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівництвом компартії республіки. Тоді влада організувала масове «гнівне засудження» шістдесятників. Від їхнього середовища доручили виступити М. Вінграновському. Деталі виступу поет обговорив напередодні з І. Дзюбою й І. Драчем, до речі, на сам захід пішов у позиченому у В. Симоненка піджачку, бо свого не мав.

Одначе виступити поету не дали: «партійний і комсомольський актив» улаштував справжній гармидер у залі. Тоді М. Вінграновський прочитав свій вірш і зійшов із трибуни. Ось уривок із цього твору: Ні! Цей народ із крові і землі Я не піддам нікому і нізащо! Він мій, він я, він — світ в моїм чолі. Тому життя його і ймення не пропащі... Я — син його по крові, і кістках, І по могилах, і по ідеалах. Не вам з оскіпленими душами в забралах Його звеличувать в фальшивих голосах. Після цього влада організувала кампанію цькування шістдесятників.

Наступна збірка «Сто поезій» побачила світ 1967 р., уже після розгрому шістдесятницького руху. Попри несприятливі умови, митець намагається щиро говорити з читачем. Та помітно героїчні, патетичні інтонації поступаються місцем елегійним, журливим, медитативним нотам, розважливішим стає погляд на світ. Даються взнаки життєве випробування, наближення зрілості.

У подальших книжках поет іде далі шляхом самозаглиблення, захоплення красою світу. Особливо вражає невелика збірочка «Губами теплими і оком золотим» (1984). У ній об'єднані в гармонійну цілість і картини чарівної природи, і спогади дитинства, й інтимна лірика, і казка, і гумор, і затамована жура. Розквіт таланту поета засвідчила книжка «Цю жінку я люблю» (1990). Автор, стомлений галасливою метушнею суспільних конфліктів і зламів, намагається говорити з читачем насамперед про прекрасне, таємниче й вічне, про те, що дає сенс людському життю.

Чимала й прозова спадщина митця. У повістях «Первінка» розкривається моральне становлення особистості, «Сіроманець» — трагічний конфлікт цивілізації й природи, «Літо на Десні» — безпричинність справжньої доброти. Остання повість майстра «Манюня» — про звичайну сучасну людину, про подорож головного героя разом із кобилкою Манюнею, лошатком Орликом і цуциком Султанчиком на возі понад річкою Кодимою. У романі «Северин Наливайко» - (1933) автор розкриває своє бачення трагічної й героїчної української історії, простежує її перегук із сьогоденням, із вічністю.

Письменник гідно й послідовно продовжив традицію свого вчителя О. Довженка. Його творчість — це надпотужна енергетика мови, пристрасна патетичність думки, усеосяжний і культ краси. Мета творчості для М. Вінграновського — передати не правильне, а прекрасне, хай навіть нафантазоване, химерне, неправдоподібне. Українське слово постає в ньому шляхетним і вишуканим, летким і перевтільним, гнучким і улягливим, всією своєю природою спочутливим до найтонших нюансів думки й чуття. І водночас — воно в нього буває грізне, суворе, й лапідарне, і завжди ненапружено точне.

Минуло лише 9 років як не стало великої людини - Миколи Вінграновського, але його величезна творча спадщина навіки залишиться окрасою української культури, та одним з найяскравіших її здобутків.

Дякуємо за увагу!