Презентація на тему:
Творчість Марселя Пруста

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНIВЕРСИТЕТ IМЕНI БОРИСА ГРIНЧЕНКА   Виконала: студентка 4-ого курсу групи ФАІСб-2-08-4д Дайнеко Ірина Творчість Марселя Пруста

Біографія Марселя Пруста Марсель Пруст народився 10 липня 1871 року в Парижі у заможній родині відомого лікаря Адрієна Пруста і Жанни Вейль. У 1882 р. Пруст вступив у ліцей Кондорсе. У 1886 р. Пруст написав свої перші оповідання «Затемнення» («L'Eclipse») та «Хмари» («Les Nuages»).

Біографія Марселя Пруста В останньому класі ліцею Пруст зазнав значного впливу з боку свого викладача філософії А. Дарлю, що справила найпомітніший вплив на його інтелектуальний розвиток. 15 липня 1889 р. Пруст став бакалавром словесності й отримав почесну нагороду за письмову роботу про П. Корнеля та Ж. Расіна. Після закінчення ліцею Пруст робить перші кроки у світському товаристві.

Біографія Марселя Пруста 11 листопада 1889 р. П. пішов на добровільну військову службу в Орлеані. У 1890 р., закінчивши службу, повернувся у Париж і за наполяганням батьків вступив на юридичний факультет Сорбонни. У цей період Пруст занурився у світське життя

Біографія Марселя Пруста У 1892 р. Пруст та його ліцейські друзі заснували журнал «Бенкет» («La Banquet»), у якому Пруст публікував численні статті, замітки, літературно-критичні есе. У 1895 р. Пруст закінчив університет і отримав позаштатну посаду асистента у бібліотеці Мазаріні.

Біографія Марселя Пруста Проте невдовзі він попросив річну відпустку і почав працювати над серією шкіців до роману «Жан Сантей» («Jean Santeuil»). Утім, Пруст не закінчив цього твору. Перший роман письменника — традиційна розповідь про життя молодого чоловіка, зосереджене у його враженнях та відчуттях, дитячих спогадах. Проте романна техніка Пруста ще далека від досконалості: він надто дотримується автобіографічності, твір не має чіткої структури.

Початок творчості У1896 р. вийшла друком перша книга Пруста «Розваги та дні» («Les Plaisirs et les Jours») з передмовою А. Франса. До книги увійшли есе, новели й етюди, опубліковані раніше у журналах «Бенкет» і «Бузковий огляд». Провідна думка збірки — «краще промріяти життя, ніж прожити його» — у тій чи іншій формі простежується у всіх творах, що ввійшли до «Розваг та днів». Провідні теми: : тема мимовільної пам'яті, мотив кохання як фальшивої вартості — ілюзії, що існує в уяві закоханого, тема снобізму.

Початок творчості У «Розвагах та днях» Пруст визначився з власним поглядом на об'єкт художнього зображення. Пруст переконаний, що світське життя не є автентичним існуванням. Зрештою, і будь-яке інше існування людини у соціальному просторі хибує умовністю й ілюзорністю. Набуття людиною свого істинного «я» можливе лише завдяки зануренню у внутрішній світ. Суб'єктивна реальність виявляється для Пруста важливішою за навколишню дійсність. У своїй першій книзі Пруст продемонстрував високу майстерність тонкого психологічного аналізу та швидкоплинної імпресіоністської замальовки.

Творчість Марселя Пруста У 1897 р. Пруст відкрив для себе англійського письменника і теоретика мистецтва Дж. Рескіна. Письменник припинив працю над «Жаном Сантеєм» і почав ґрунтовно вивчати твори Рескіна. Результатом цих студій стали статті про нього і переклади його книг «Біблія Ам'єна» («La Bible d'Amiens», 1904) і «Сезам та лілії» («Sesame et les lys», 1906). Пруст провадив інтенсивне світське життя, здійснив кілька закордонних мандрівок (Венеція, Амстердам), публікував численні статті, рецензії, салонні хроніки в солідній газеті «Фігаро».

Творчість Марселя Пруста У 1905 р. з'явилося друком програмне есе «Про читання» («Sur la lecture»). Есе складається з двох частин: автобіографічного нарису, у якому оповідач розповідає про щасливі години дитинства, що минули за читанням, і невеликого теоретичного трактату про психологічний механізм і різні типи читання. У нарисі «Про читання» Пруст намагається синтезувати роздуми про мистецтво читання з розповіддю про життя, тобто поєднати критико-аналітичний і власне художній первні.

Творчість Марселя Пруста Лише у 1907 р. Пруст знову узявся за перо після року жалоби та важких переживань, пов'язаних зі смертю матері. Він почав працювати над книгою «Проти Сент-Бева» («Contre Sainte-Beuve», опубл. 1954). У цій есеїстичній книзі Пруст у полеміці з біографічним методом Ш.О. Сент-Бева розробляє основні принципи власної естетики і відкриває формулу майбутнього роману. Важливою є думка Пруста про те, що «книга — це похідне від іншого «я», ніж те, яке ми виявляємо у наших звичках, у товаристві, у наших вадах».

Творчість Марселя Пруста Відтак Пруст крок за кроком просувається до відкриття такого способу розповіді і такого образу оповідача, які не були би подобою автора і віддзеркаленням його біографії, а витвором його уяви. У книзі «Проти Сент-Бева» Пруст намагається поєднати літературну критику і романну розповідь, вагаючись між есе й оповіданням («un recit»). Пруст знайшов образ оповідача — людини, котра щойно прокинулася, носія «мимовільної пам'яті», що перебуває на межі сну і реальності, в осередді кількох часів. У книзі «Проти Сент-Бева» викристалізувався принцип, який об'єднав в органічне ціле поетичну прозу, мемуари та літературну критику. Пруст відкрив шлях до нового типу роману, до «роману-потоку».

Творчість Марселя Пруста Надзвичайно важливим у творчій біографії Пруста став 1908 р.:почав працювати над головним своїм твором, романом «У пошуках утраченого часу» («A la recherche du temps perdu», 1913-1927). Над цим романом Пруст працював протягом 14 років. Уже будучи смертельно хворим, письменник завершував редагування свого твору, проте так і не встиг виправити гранки двох останніх книг. Роман складається із семи книг: «На Сваннову сторону» (1913), «У затінку дівчат-квіток» (1918), «Германтська сторона» (1921), «Содом і Гоморра» (1921) і виданих після смерті Пруста романів «Полонянка» (1923), «Альбертина зникає» (1925), «Віднайдений час» (1927).

Творчість Марселя Пруста Усі сім книг об'єднані образом оповідача Марселя, котрий прокидається серед ночі і згадує про знаменні події власного життя: про дитинство, що минуло у провінційному містечку Комбре, про своїх батьків і знайомих, про коханих жінок і світських друзів, про мандрівки і салонні походеньки. Однак прустівський роман — не мемуари і не автобіографічний твір. Передусім він прагнув навіяти читачам певний емоційний лад, передати своєрідну духовну настанову, відкрити істину.

Творчість Марселя Пруста Головне переконання Пруста, виражене самою конструкцією його «роману-потоку», полягає у визнанні безумовної цінності і безмежної складності, плинності свідомості. Справжній герой прустівського роману — глибинне «я». П. прагне прищепити читачеві віру у невичерпне багатство особистості, яке потрібно лише звільнити від руйнівного впливу звички, інтелектуальних лінощів. Творче зусилля свідомості призводить до прозріння, до набуття особистістю своєї автентичної сутності.

Творчість Марселя Пруста Проте справжнє духовне життя, на думку Пруста, полягає не у свідомому конструюванні ідей. У «Віднайденому часі» він писав: «Скільки разів у моєму житті реальність розчаровувала мене, бо в ту мить, коли я сприймав її, моя уява, яка була єдиним органом насолоди красою, не могла пробитися до неї з огляду на неминучий закон, за яким уявити можна лише те, чого немає тут і тепер». «Осяяння», інтуїтивні прозріння Марселя своєрідно оминають цей жорстокий закон: враження і породжене ним відчуття живуть водночас у минулому, що дозволяє уяві натішитися ними, і в сучасності, що надає мрії тих атрибутів, яких вона зазвичай не має: життєвості та конкретності. Ця пастка свідомості дозволяє Марселеві «схопити» часточку часу в чистому вигляді. Істота, яка відроджувалася в героєві у ці хвилини «осяянь», і була його справжнім «я», яке він так довго шукав, — «я» художника, котрий живе пізнанням сутності явищ і саме в цьому знаходить своє покликання та щастя.

Творчість Марселя Пруста Прустівський образ має імпресіоністичні риси з витонченістю сприйняття, орієнтацією на враження, майстерністю деталізованого опису. Розвиток образів нерідко відбувається не у логічній чи хронологічній послідовностях, а в процесі пригадування, відповідно до законів суб'єктивного сприйняття подій, а це породжує часові перебої у розвитку сюжету. Вочевидь, саме цю особливість своєї наративної манери Пруст мав на увазі, коли спочатку хотів назвати свій роман «Перебої почуттів». У прустівському романі закладалися підвалини нового типу роману — роману «потоку свідомості», словесно відтворити «несвідоме», імітувати структуру «потоку свідомості». Образ у романі Пруста зберігає раціональну основу.

Творчість Марселя Пруста Характер у Пруста втрачає цілісність, смислове ядро. Особистість була усвідомлена ним як низка послідовних існувань різних «я». Відтак образ нерідко вибудовується як сукупність послідовних замальовок, що нашаровуються одна на одну, навзаєм доповнюються, коригуються, але не утворюють сплаву, цілісності, константи стійких психологічних властивостей особистості. Образ наче розкладається на безліч компонентів.

Творчість Марселя Пруста Образ у Пруста насичений культурно-історичними ремінісценціями, має суто метафоричну природу Письменник не визнає безпосередньої залежності таланту від суто людських якостей особистості Кохання у Пруста стає суто суб'єктивним переживанням, воно повністю «ув'язнене» в закоханому; об'єкт кохання виявляється випадковим, а нерідко і байдужим Для Пруста кохання — хвороба душі та свідомості, невіддільна від ревнощів і страждань. Кохання може жити лише у злигоднях, потерпаючи від страху втратити кохану людину

Творчість Марселя Пруста У 1919 р. була опублікована книга Пруста «Наслідування та суміші» («Pastiches et melanges»), до якої увійшли літературні імітації та пародії, написані у 1908—1909 pp., а також статті 1900 — 1908 pp. У цих творах він виявив характерну рису свого таланту — вміння розчинитися в іншому, вжитися в іншу письменницьку індивідуальність, зімітувати її. Граючись різними стилями, Пруст відшліфував свій власний, запропонував загальну концепцію літературного стилю: «Стиль для письменника, як колір для художника, — питання не техніки, а бачення».

Творчість Марселя Пруста Стиль Пруста вразив сучасників. У мові Пруста начебто нічого не продумано заздалегідь, ніщо не вказує на працю письменника з добору слів, з оформлення фрази. Прустівська фраза розливається, як весняна повінь, розростається до розміру сторінки, вбираючи у себе синонімічні ампліфікації, порівняння, метафори, додаткові і пояснювальні конструкції. У фразі Пруста повинні були поєднатися враження і його осмислення, сучасність і минувшина, споглядання і спомини. її завдання — з імпресіоністичною безпосередністю передати провідну думку роману, думку про вибагливість і невичерпність свідомості, про плинність і безмежність особистості.

Творчість Марселя Пруста 23 вересня 1920 р. Пруст став кавалером найвищої нагороди Франції — ордену Почесного легіону. Це стало свідченням літературного і суспільного визнання. До письменника прийшла справжня слава: переклади, гонорари, візитери з-за океану.

Творчість Марселя Пруста Навесні 1922 р. Пруст завершив рукопис роману «У пошуках утраченого часу». Закликавши до себе в кімнату свою служницю Селесту Альбаре, він сказав: «Знаєте, сьогодні вночі сталася видатна подія... Це велика новина. Сьогодні вночі я написав слово «кінець». Тепер я можу померти». Слова Пруста виявилися пророчими. Восени його здоров'я різко підупало. Застудившись під час одного зі світських вечорів, Пруст відмовився від допомоги лікарів і 18 листопада 1922 р. помер від пневмонії у своїй паризькій квартирі.

Пруст справив помітний вплив на розвиток роману XX ст., хоча безпосередніх учнів та послідовників у нього не було. У 20-х pp. Пруст став для європейської інтелігенції одним із найбільших авторитетів. Прустівська стихія так чи інакше позначилася на творчості Ф. Моріака, А. Моруа, А. Жіда, С. Цвейга, А. Моравіа, В. Набокова. Вельми істотним був вплив Пруста і на англійську літературу 20-х pp. (В. Вулф, О. Хакслі й ін.). У 30-х pp. інтерес до творчості Пруста дещо підупав. Екзистенціалісти відкинули прустівську концепцію провіденціальності мистецтва, їм були чужі його естетизм, суб'єктивізм і відверта не ангажованість. Щоправда, А. Камю оцінив роман Пруста як «одну з найвидатніших і всеосяжних спроб бунту людини проти свого смертного талану», а Ж. П. Сартр продовжує прустівську лінію «потоку свідомості» у трилогії «Дороги свободи».

Інтерес до Пруста знову пожвавився в університетському середовищі і серед інтелектуалів у 50-х pp. Послідовниками Пруста оголосили себе представники школи «нового роману» у Франції (Н. Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор). Для Н. Саррот «Пруст і Джойс — попередники, які відкрили шлях сучасному романові». Віддаючи данину шани Прусту, визнаючи його своїм предтечею, новороманісти, втім, гостро критикували його за «традиційність», «класичність». Зараз Пруст сприймається у Франції як визнаний класик, один із найвидатніших французьких письменників, котрий здійснив революцію у розвитку романного жанру, створив «епопею сучасного письма» (Р. Барт).

Дякую за увагу!