Презентація на тему:
Життєвий і творчий шлях Тичини Павла Григоровича

Життєвий і творчий шлях Тичини Павла Григоровича класика української літератури, справжнього Cина України

Павло Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії, в Російській імперії. Походить зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета,Григорій Тимофійович Тичина, був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Мати - Марія Василівна Тичина була на 11 років молодша від поетового батька. Павло Тичина мав 5 сестер: Єфросинію (Проню, 1881 —1949), Поліну (1884 —1925), Оксану (1893 —?), Олександру (Олесю, 1899–1931) і Наталію (1902–1922) і 4 братів: Михайла (1885–1920), Івана (1888–1969), Євгена (1895–1955) та Костянтина (помер дитиною). Найвідомішим із братів був Євген Тичина, який працював педагогом у Харкові. Павло Григорович був сьомою дитиною. Хлопчик ріс дуже допитливим, змалку тягнувся до книг, до малювання. Від матері, яка прекрасно співала, наслідував абсолютний слух і гарний тембр голосу, змалечку співав у шкільному хорі. На його обдарування звернула увагу вчителька Пісківської земської школи Серафима Миколаївна Морачевська. Першим вищим навчальним закладом була бурса в Чернігові, де Тичина спі вав в архієрейському хорі Єлецького монастиря, а потім у Троїцькому хо рі. Після закінчення бурси в 1907 р. він вступає у духовну семінарію, яку закінчує в 1913 р. У стінах семінарії, завдяки високому рівню викладан ня, Тичина починає формуватися як поет, художник, музикант. Дитинство майбутнього поета

Перший відомий нині вірш Павла Тичини — "Блакить мою душу обвіяла" — з'являється десь року 1907. Останнім рядком його "Добридень тобі, Україно моя!" 16-річний поет ніби оголошує свою появу на теренах національної культури. Серце його, залюблене у красу рідної природи, вслухається в музику всесвіту, пломеніє любов'ю до людей. Поетові виповнилося дев'ятнадцять років, коли побачили світ його перші вірші. У Чернігові тоді жив Михайло Коцюбинський. Він влаштовував для молоді так звані «суботи», які багато важили для юнака. Саме М. Коцюбинський уперше назвав Павла справжнім поетом. Великий влив на формування світогляду і творчих принципів юнака мало знайомство з Михайлом Коцюбинським та його родиною. Почувши вірші Тичини, зокрема, вірш "Розкажи, розкажи мені, по ле", М.М.Коцюбинський сказав: "Серед нас — поет!". Саме завдяки М.Коцюбинському ліричні вірші Тичини починають з 1912 р. з'являтися в періодичних виданнях ("Літературно-науковий віс ник", "Рідний край", "Українська хата"). Перші літературні спроби

"Сонячні кларнети" Збірка "Сонячні кларнети", опублікована у 1918 р., стала новим сло вом в українській літературі. Після її появи про поета заговорили як про видатного митця. Схвальні відгуки з'явилися на батьківщині і за її межа ми. Вірші напрочуд музичні, пройняті теплою інтонацією, ніжними акор дами, у них оспівувались українська природа, любов, устремління в майбутнє, світлі почуття перепліталися з тривогою: "Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух...", "Арфами, арфами...", "Гаї шумлять — я слухаю...", а поруч — "Одчиняйте двері...", трагічна "Скорбна мати". Трепетний, тривожний Тичина переймався минулим України, страждав її майбутнім. Вже в цій збірці він постав визначним майстром слова. У 1920 р. виходить друге видання "Сонячних кларнетів", новий збір ник "Плуг" — талановитий, яскравий, але вже дещо іншого змісту. Сьо годення владно входило у життя поета, котрий у ті буремні роки почува ється "двісті разів розп'ятим", але живе з вірою в майбутнє України;

Важливий період життя - З вересня 1923 і до літа 1934 року З вересня 1923 і до літа 1934 року П.Тичина живе в Харкові, який у ті роки був столицею України. Він перебуває у вирі літературних новочасних процесів, стає членом спілки пролетарських письменників "Гарт", згодом вступає до "ВАПЛІТЕ", очолює відділ поезії журналу "Червоний шлях". У 1929 р. він стає академіком АН України. По- дитячому чистий серцем, намагається він говорити зі своїм читачем його мовою, писати про його проблеми: Та після політичного процесу так зва ного СВУ почалося ламання П.Тичини як митця: у невідомість зникали або добровільно йшли з життя його вчителі, кращі друзі — представники української інтелігенції — С.Єфремов, М.Хвильовий, М.Зеров, Є.Плужник, Л.Курбас, А.Казка й ін.

П. Тичина та О. Гончар На початку війни 1941 року П.Тичина разом із дружиною Лідією Петрівною та її матір'ю виїжджає в евакуацію в м. Уфу ,де активно виступає в пресі з віршами, статтями, викриває фашизм, бере участь в антифашистських мітингах, очолює Інститут української лі тератури імені Т.Шевченка АН УРСР. Твори цього періоду сповнені героїчни ми і трагічними мотивами, вірою в перемогу над ворогом. Виходять його збірники "Ми йдемо на бій", "Перемагать і жить!" та ін. У 1944 р., одразу після повернення з евакуації, його призначають нар комом освіти. На цій посаді Тичина працював до 1948 року і багато зробив для відновлення шкіл і вузів, зруйнованих у роки війни, а також взагалі для збереження україномовних шкіл в Україні. Як заступник Голови правління Спілки письменників України, Тичина багато допомагає людям, їздить по Україні, зустрічається із селянами, робітниками, інтелігенцією, буває у Бол гарії, Польщі, Чехословаччині, Англії, Фінляндії. У 1961 — 1963 рр. вийшло шеститомне видання творів П.Тичини, а в 1964 р. — останній прижиттєвий збірник "Срібної ночі". У 1962 р. йому разом з О.Гончарем і П.Майбородою було присудже но першу Державну премію УРСР імені Т.Г.Шевченка. Помер Павло Григорович Тичина 16 вересня 1967 р., похований у Києві на центральній алеї Байкового кладовища. На могилі спорудже но пам'ятник роботи скульптора В.Бородая.

Вшанування пам'яті Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Терещенківській Пам'ятник у с. Піски Музей П.Г.Тичини в с.Піски1