Презентація на тему:
Життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди

Презентація з української літератури на тему: “Життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди”

Сковорода Григорій Савич  (22 листопада (3 грудня) 1722, — † 29 жовтня (9 листопада) 1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.   Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії.

 Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. 

Смерть митця Важко повірити, але великий філософ передбачив свою смерть. У 72 роки він пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. Радісною була зустріч щирих друзів. Непомітно проминув час у задушевних розмовах. Останні слова, обійми, стискання рук — і Григорій Савич рушив додому. Зупинився в селі Іванівці. З цієї нагоди господар запросив гостей; серед своїх прихильників Сковорода був веселий, балакучіший, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовані друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час»,— наче про щось буденне, відповів той. Коли ж гості роз'їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й... заснув навіки. Сталося це 9 листопада 1794 р. Помер великий мудрець так просто, як і жив.

Байки Г. Сковороди мають такі особливості: • прозова форма; • імена алегоричних образів звірів і птахів часто не українські, а запозичені з античної літератури чи Біблії (Тітир, Левкон, Фірідан); • мораль автор називає «силою», підкреслюючи цим словом суть і повчальність байки; • часто «сила» більша за обсягом, аніж основна частина байки (фабула), і нагадує уривок із філософського трактату. Байку Г. Сковорода називав «передусім мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу». Байка — невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має повчальний зміст. Цей літературний жанр належить до ліро-епосу. 

Байка «Бджола та Шершень» Тема: розкриття важливої ролі праці за покликанням. Ідея: уславлення улюбленої праці, яка є стимулом життя; засудження паразитичного способу існування. Головні герої: Бджола (образ працьовитої, мудрої, досвідченої людини); Шершень (образ людини лінивої, яка звикла користуватися результатами чужої праці). Жанр: літературна байка. Ідейний зміст байки у афоризмі: «Роби те, до чого народжений, будь справедпивий і миролюбний громадянин, i досить iз тебе».

Байка «Собака і Вовк» Тема: зображення єдності уподобань, які є важливою передумовою дружби. Ідея: уславлення найкращих рис характеру: великодушності, милосердя, дружелюбності, справедливості, розсудливості; засудження заздрощів та лукавства. Головні герої: собаки Левкон та Фирiдам (образи людей, які знають ціну дружбі); Вовк (образ людини лицемірної та хитрої). Жанр: літературна байка.

З творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки харківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він — філософ, а в філософських працях — лірик. Роздуми про людське щастя є провідною темою і байок Григорія Сковороди. Більшість із них увійшла до збірки «Байки Харківські» — першої збірки байок в українській літературі. «Байки Харківські» складаються з тридцяти творів сатиричного спрямування. У них Сковорода засуджує суспільні вади, самодурство панів, жадобу до наживи, кар'єризм, лінощі тощо. Він підносить культ людського розуму й гідності. Важливе місце в цих творах посідає тема «сродної праці». «Сродна праця» за Сковородою — це праця, яка приносить людині задоволення, є потребою душі. Ця праця повинна приносити користь і суспільству. Ідею «сродної праці» письменник розкриває в байці «Бджола та Шершень.

Збірка «Байки харківські» (1774р.) - перша в українській літературі збірка байок, яка включає 30 творів. Тематика збірки «Байки харківські»: 1) необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя («Змія і Буфон»)  2)оспівування наполегливості, сили волі, працелюбності, засудження лінощів («Верблюд і Олень»).  3) необхідність праці за природними нахилами («Бджола та Шершень»). 4) висміювання розумової обмеженості  (“Жайворонки”). 5) засудження чванства й самодурства панства (“Голова і тулуб”). 6) відтворення істини й висловлення критичного ставлення до суспільних явищ («Олениця і кабан”). 7) протиставлення простоти  і розуму пихатості й глухості (“Чиж і Щиглик”). 8) уславлення дружби, засудження лицемірства та хитрощів («Собака і Вовк»).

Тематика поетичної збірки «Сад божественних пісень»: гостра сатира верхівки феодального світу («Всякому місту – звичай і права»); возвеличення найкращих рис характеру людини: розуму, совісті, працьовитості, піднесення життя, близького до природи («Ой пташино жовтобока»); уславлення свободи людини як найвищої суспільної цінності («De libertate»); мрія письменника про красу вільної творчої праці як основу чесного, справедливого, корисного людям життя, уславлення миру між народами, гнівний осуд загарбницьких воєн (“Кто сердцем чист й душею”) вихваляння та уславлення  найкращих людських рис характеру («Похвала бідності) тощо. Улюблена книга Сковороди — Біблія. А «із зерен Священного писання» виріс і його «Сад божественних пісень» (1753-1785).

Пісня «Всякому місту – звичай і права» Тема: зображення паразитичного життя багатіїв та бюрократів, які ведуть неправильний спосіб життя, наживаючись на простих людях, протиставлення їм ліричного героя, що уособлює чесних людей, яким не властиві ці вади. Ідея: засудження здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників, які уособлюють моральні вади тогочасного життя. Жанр лірики: сатиричний вірш. Вид лірики: філософська. Сатиричний вірш «Всякому городу нрав і права» (десята пісня збірки «Сад божественних пісень») спрямований проти свавілля поміщиків і козацької старшини, зажерливості купців-лихварів, несправедливості суду, кар'єризму, розбещеності, пияцтва. У ньому викриваються найрізноманітніші пороки дійсності другої половини XVIII століття. 

Пісня «De libertate» («Про свободу») Тема: зображення волі як найбільшого багатства людини. Ідея: оспівування Богдана Хмельницького, борця за свободу рідного народу, яка є найбільшим багатством людини. Жанр лірики: вірш. Вид лірики: громадянська. Необхідною умовою людського щастя поет-філософ вважав свободу. Цьому присвячена його поезія «De libertate».

Сковорода-філософ «Вступні двері до християнської добронравності» До найвідоміших філософських праць Г. Сковороди належать такі: «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», «Кільце», «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок» і «Вступні двері до християнської добронравності». Філософія — наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. За Г. Сковородою, «філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія». У 1766 р. Г. Сковорода написав курс лекцій з християнської етики «Вступні двері до християнської добронравності». Філософ Сковорода по-своєму пояснює ключове значення поняття Бога й Божої премудрості, показує, у чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями й гріхами, любов'ю та щиросердечністю, яку порівнює з чудовим садом, що «повний тихих вітрів, солодко-духмяних квітів і втіхи, у якому процвітає дерево життя».

1. Філософія серця й любові. Пізнати себе й Бога людина може лише через серце: «Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же — у законі вічного». Філософ радить людині перемагати згубні пристрасті, приборкувати інстинкти, саме тоді вона буде щасливою, а пізнання людського серця й наповнення його людяністю — це і є шлях до загального щастя. 2. Двоїстість буття. За Г. Сковородою, буття — двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію), «весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно». 3. Філософія щастя через самопізнання. Узагалі, Г. Сковорода вважав, що світ складається із трьох світів: Всесвіту (макрокосмосу), людини (мікрокосмосу) й Біблії (світу символів). Саме через символи Біблія «невидиме робить видимим». Григорій Сковорода вважав людину найвищим і найпрекраснішим Божим створінням, вона має пізнати себе, що й буде для неї щастя: «Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй». У трактаті «Вступні двері до християнської добронравності» Г. Сковорода не радить шукати щастя «в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах», для цього не треба їздити за моря, адже щастя «завжди і всюди з тобою».

Наскрізною ідеєю філософії й художньої творчості Сковороди є пошук людського щастя. Мислитель прагнув пізнати сенс людського життя і вбачав його не в тому, щоб здобути багатства, почесті, високі чини, а в постійному прагненні людини до самовдосконалення: «пізнай себе, поглянь у себе», — любив повторювати філософ. Він розумів щастя як життєву мудрість, гармонійне єднання людини з природою, оточуючим світом.

Декілька прикладів афоризмів Григорія Сковороди: *** Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. *** Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух. *** Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа? *** Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим. *** Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю. *** Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?

*** Більше думай і тоді вирішуй. *** Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві. *** Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати — це наполовину завершити. *** О, коли б змога писати так само багато, як і мислити! Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.. *** Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене. *** Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.

Значення творчості Григорія Сковороди      Григорій Сковорода першим в українській літературі почав зближувати фольклор і художнє письменство, саме через вислови народної мудрості — прислів'я та приказки — він трактував проблеми тодішнього суспільства. Сковорода першим з українських митців і вчених здобув усесвітню славу. Він став першим поетом-ліри-ком і байкарем у нашій літературі, саме його науково-педагогічна діяльність сприяла відкриттю Харківського університету (першого в Україні!). Григорія Сковороду вважають одним із найвидатніших людей України. Село Іванівку Золочівського району, що на Харківщині, перейменовано на Сковородинівку, тут відкрито меморіальний музей письменника. Недалеко від нього й могила, на якій викарбувано відомий вислів Г. Сковороди «Світ ловив мене, та не спіймав».