Презентація на тему:
Усі шляхи до Канева ведуть

Усі шляхи до Канева ведуть…

Недільного ранку 10 березня 1861 р. ще продовжували надходити листи, телеграми, вітання з днем народження, а у відповідь летіла гірка звістка — Шевченко помер... Так згасла свіча великого сина України, велета світової культури Тараса Шевченка.

Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві при Академії мистецтв.

На панахиду  прийшли представники української, польської та грецької громад Петербурга. На жаль, через брак грошей брати Йосип, Микита та сестра Ярина на похорон не приїхали. 

Труну з тілом поета на Смоленське кладовище Петербурга несли студенти.

Поховали Тараса Шевченка у Петербурзі на Смоленському кладовищі поруч з академіками, професорами Імператорської Академії мистецтв. 

У день смерті поета його друзі: художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські - вирішили поховати його в Україні, адже про це він просив у “Заповіті”, у Каневі мріяв оселитися, та й передсмертними словами 47-річного Тараса були слова: “До Канева...” 

Тарас Шевченко напророкував собі й свою першу могилу, бо, створивши до 1200 живописних робіт, власне Петербургу присвятив єдиний малюнок - "Куток Смоленського кладовища в Петербурзі", де й був похований...

Після похорону  Михайло Лазаревський звернувся до петербурзького військового генерал-губернатора з проханням видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга в Україну. У квітні 1961 року необхідні папери були підписані. 

8 травня 1861 року домовину з тілом поета викопали і несли через увесь Петербург до Московського вокзалу, а далі залізницею перевезли до Москви.

11 травня процесія прибула до Москви, де домовину з прахом Тараса Шевченка поставили у церкві святого Тихона.

Далі шлях проходив через Тулу, Орел, Глухів,  Кролевець, Батурин, Ніжин, Бровари до Києва. Тіло поета везли кіньми. Супроводжували домовину Григорій Честахівський та Михайло Лазаревський.

18 травня жалобна процесія прибула до Києва. На Ланцюговому мосту студенти університету випрягли коней і впряглися у віз самі, щоб довезти Шевченкову домовину до церкви Різдва Христового, що на Подолі. 

Під час відспівування до церкви ввійшла молода пані в глибокому траурі і поклала на труну терновий вінок. Є гадка, що це княжна Варвара Рєпніна, яка кохала Тараса Григоровича. 

20 травня 1861 року пароплавом «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева.

Веснянi води близько пiдступили до мiста, i пароплав причалив до невеличкого острiвця за 200-300 м вiд твердого берега, але жоден з рибальських човнiв не мiг витримати ваги домовини. Не можна було i перенести її на руках бродом. Тодi запрягли двi пари круторогих волiв у козацького воза i по мiлині перевезли труну на суху землю. 

22 травня канівський протоієрей Гнат Мацкевич вiдслужив Заупокiйну Лiтургiю i виголосив надгробне слово, яке завершувалось так: «Благовiй же, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра».

Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати хотіли поховати Тараса Шевченка біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета, зумів відстояти виконання останньої волі Тараса.

Вiд собору похоронна процесiя прямувала на Чернечу гору через гори i лiс. Юнаки i дiвчата самотужки везли важкого воза – з великої шаноби до Тараса. «Винесли гріб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», —згадував Григорій Честахівський.

Г.Честахiвський залишився в Каневi i вирiшив насипати над прахом поета високу могилу. На могилi встановили великий дубовий хрест. Похорон Шевченка вiдбувався саме в тi днi, коли цар «дарував» крiпакам волю. Біля могили зiбралося кiлька тисяч люду, було виголошено двi проповiдi та шiсть промов. Похорон тривав до вечора.

Варфоломій Шевченко, троюрідний брат Тараса Григоровича, понад 30 років клопотався про збереження та упорядкування братової могили у Каневі. У 1891 році за 100 карбованців сріблом він викупив шматок землі під Шевченковою могилою й подарував його місту Каневу, щоб захистити Тарасову усипальницю. На цій землі не дозволялося нічого будувати, не можна було і перетворювати її на кладовище. Водночас, могила мала бути відкритою для відвідувачів.

Міська дума Канева дар Варфоломія Шевченка не прийняла і утриманням могили не переймалася. Місцева влада, на жаль, обмежувалась лише наглядом за відвідувачами Тарасової гори.

Сьогодні над могилою Тараса Шевченка стоїть пам’ятник, споруджений у 1939 році.

Музей Тараса Шевченка у Каневі

Тарасова світлиця – перший народний музей у Каневі

 Усі шляхи України у Каневі сходяться: ніде не будь, а в Каневі побувай, з Чернечої гори на світ подивися!

Дякую за увагу! Автор Марія Харук