Презентація на тему:
УКРАЇНСЬКІ ПОЕТИ-РОМАНТИКИ

Українські поети-романтики

Семен Степанович Гулак-Артемовський український композитор, співак, драматичний артист, драматург. Широку популярність Гулаку-Артемовському як композиторові принесла опера «Запорожець за Дунаєм», яка стала українською музичною класикою. Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838 р.), «Спать мені не хочеться» та ін.

Рибалка Вода шумить!.. вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: "Ловіться, рибочки, великі і маленькі!" Що рибка смик — то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. не зна він, — а сумує! Сумує він, — аж ось реве, Аж ось гуде, — і хвиля утікає!.. Аж — гульк!.. з води Дівчинонька пливе І косу зчісує, і брівками моргає!.. Вона й морга, вона й співа: "Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький, На зрадний гак ні щуки, ні лина!.. Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький? Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько, Ти б сам пірнув на дно к линам І парубоцькеє оддав би нам серденько! Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні — Як сонечко і місяць червоненький Хлюпощуться у нас в воді на дні І із води на світ виходять веселенькі! Ти ж бачив сам, як в темну ніч Блищать у нас зіроньки під водою; Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, — Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою! Зирни сюди!.. чи се ж вода?.. Се дзеркало, — глянь на свою уроду!.. Ой, я не з тим прийшла сюда, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!" Вода шумить!.. вода гуде… І ніженьки по кісточки займає!.. Рибалка встав, Рибалка йде, То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!.. Вона ж морга, вона й співа… Гульк!.. приснули на синім морі скалки!.. Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!.. І більше вже нігде не бачили Рибалки!

Гребінка Євген Павлович письменник, педагог, видавець. Народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині. 1831 року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки — вірш «Рогдаев пир».

Жанрове розмаїття творів Гребінки Українські ліричні поезії, що виникли на ґрунті фольклору (“Човен”, “Українська мелодія”, “Маруся”, “Заквітчалася дівчина”). Байки, які органічно повязані з народними прислівями (“Школяр Денис”, “Верша та Болота”). Романс “Очи чорные”, російськомовні вірші (“Печаль”, “Скала”). Збірка “Рассказы пирятинца”). Повісті “Нежинский полковник Золотаренко”, “Кулик”. Романи “Доктор”, “Чайковський”. Нариси “Петербургская сторона”, “Хвастун”.

УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ "Ні, мамо, не можи" нелюба любить!                            Нещасная доля із нелюбом жить.                            Ох, тяжко, ох, важко з инм річ розмовляти!                            Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!"                                                         - Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?                            Мені в домовину лягати пора.                            Як очі закрию, що буде з тобою?                            Останешся, доню, одна, сиротою!                                                         А в світі якеє життя сироті?                            І горе, і нужду терпітимеш ти.                            Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,                            Стогнать під землею як горлиця стану.                                                         "О мамо, голубко, не пдач, ие ридай.                            Готуй рушники і хустки вишивай.                            Нехай за нелюбом я щастя утрачу;                            Ти будеш весела, одна я заплачу!"                                                         Ген там, на могилі, хрест божий стоїть,                            Під ним радо й вечір матуся квилить;                            "О боже мій-милий! що я наробила!                            Дочку, як схотіла, із світа згубила!"

Костомаров Микола Іванович видатний український і російський історик, поет-романтик,один із перших літературних критиків, мислитель, громадський діяч. Народився16 травня 1817 р. с. Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії. Співзасновник Кирило-Мефодіївського братства. Дослідник творчості Котляревського, Квітки-Основяненка, Шевченка, Марка Вовчка.

Літературна діяльність Збірки “Українські балади”, “Гілка” (під псевдонімом “Ієремія Галка”). Історична драма “Сава Чалий”. Трагедія “Переяславська ніч”. Повісті “Сорок літ”, “Казка про дівку Семилітку”. Казки “Лови”, “Торба”. Твори російською мовою “Черниговка”, “Кудеяр”, “Холоп”.

Соловейко Зелений сад, зелений сад. Могила забриніла! Як гарно слухать, коли в ніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенької А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині... Один біля могили сам Співає на ялині. Щебече він — не то співець Віршами люб'язними Кохання й радість розділя З серцями приязними. Затьохка він — не то біди Оплакує людськії, Жаль ллється в серце, як в квітки Жаль ллється в серце, як в квітки Крапельки дощовії. От застогнав, і от замовк... Терликнув — вп'ять залився, Не то співець в останній раз Із миром розпростався! І в небо думкою влетів, Між зорями співає, А странній спів його людей Уже не порушає. Співає пташка, і ніхто Не взяв її в примітку! Співа співець — ніхто йому З душі не кине квітку! Одно серденько між всіма Глас пташин розпізнало, Одно серденько пісня та Співцева розрушала. І цілий день смутна, тиха Самотняя могила, А вранці зомнята трава. Де дівчина сиділа.

Забіла Віктор Миколайович український поет-романтик. Народився у 1808 році на хуторі Кукуріківщина (тепер с. Забілівщина Борзнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні.

Соловей Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б'ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя пісня дуже гарна, Ти гарно й співаєш: Ти, щасливий, спарувався І гніздечко маєш! А я бідний, безталанний, Без пари, без хати: Не досталось мені в світі Весело співати. Сонце зійде — я нуджуся, І заходить — плачу: Котру люблю дівчиноньку, Тієї не бачу. Довго й чутки вже не маю Про милу дівчину; Цілий вік свій усе плачусь На лиху годину. Не щебечи, соловейку, Як сонце пригріє! Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться; Вони піснею твоєю Будуть забавляться. А мені такая пісня Душу роздирає! — Гірше б'ється моє серце, Аж дух замирає, Пугач мені так годиться Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене Да смерть возвіщає.