Презентація на тему:
Струни творчого шляху Лесі Українки

Струни творчого шляху Лесі Українки Огляд життя і творчості відомої поетеси Лесі Українки роботу підготувала Мамцева Ірина Валеріївна учитель-філолог 1 категорії учбового центру «Логос» 2013

Леся Українка в дитинстві. Леся Українка з братом Михайлом (1880)

Леся Українка (1886) Леся Українка (1887)

Леся Українка (ліворуч) з Маргаритою Камаровою (1889) З братом Михайлом (1890)

Леся Українка (1896) Леся Українка в Криму (1897)

Леся Українка (1888) Леся з сестрами: Ольгою і Оксаною Старицькою (1896)

Серед родичів (1898) М.Коцюбинський, Леся Українка, Г.Хоткевич, В.Стефаник, О.Пчілка, М.Старицький, В.Самійленко (1903)

Леся Українка в Єгипті (1912) Леся Українка в Києві (1913)

Будинок по вул.Стрилецькій 15 в Києві, де в 1893 1894 жила Леся Українка. Пам'ятник в Києві на площі “Лесі Українки” встановл. В 1973

Пам'ятник у Луцьку. Могила Лесі Українки.

Я вийду сама проти бурі І стану, - поміряєм силу Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) (25.02.1871 - 01.08.1913) Життя і творчість

Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, пле-канням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середо-вищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподо-бань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демокра-тичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особ-ливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зне-віреною: Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука? Чи пісня й думка кволі? («Хто вам сказав, що я слабка...»)

Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю...» Патріотичний мотив- один з найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов до України не можна навіть і порівнювати з тими зітханнями, які були такими попу-лярними серед частини української інтелігенції. За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням - це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навіть крові мало!..» У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум'яні віршовані рядки мимоволі за-падали в серця і будили: Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, - В кого думка повстала! Досвітній огонь запали, Година для праці настала. коли ще зоря не заграла. («Досвітні огні») Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь про-світи, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає, що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка - жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати. Такою втратою стала для неї смерть коханого - Сергія Мержинського. Але на-віть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання, напівбо-жевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вона згадува-тиме, що якби в ту страшну ніч

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, "знімати вражі голови з плеч". Наступна строфа - це по суті аналіз своєї письмен-ницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров'ю власного серця: Ти, моя щира, гартована мова, Я тебе видобуть з піхви готова, Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб'єш... Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою "зброю іскристу". Ця поезія відзначається музикальністю. Я.Степовий написав романс "Слово, чому ти не твердая криця". В своїй ранній поезії "Співець" Л.Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов'язку - служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко - такі роздуми і почуття пронизують вірш "Мій шлях". Самій недовго збитися з путі, Та трудно з неї збитись ву гурті.

не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла би збо-жеволіти. Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву залі-зна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки - сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами: Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні. Без надії таки сподіватись. Буду жити - геть думи сумні! («Contra spem spera») Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичній ліриці поетеси з'являється образ Спартака, котрий зібрав під свій прапор повсталих рабів. 1 особливо часто - образ легендарного богоборця Прометея. Нащадками Прометея вона називає свій народ, уславлює борців, які "блискучу іскру з неба здобувають". Ліричний герой поетеси - це тип нової людини, готової до подвигу, до найважчих випробувань. Оптимізмом пройнятий вірш "Мріє, не зрадь!" У ньому прославляється подвиг борців за волю. У вірші "Напис в руїні" Леся Українка стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей i багатств - така основна думка поезії. Поетеса протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: "Хай гине цар!"

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя: Ні! Я жива, я буду вічно жити, Я в серці маю те, що не вмирає. Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього і загинуло, влетівши у пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо за столом і спостерігало змагання метелика зі світлом, зауважив: "Дурному дурна і смерть", - почувся голос: "А хіба розумніша була б його смерть, якби він навіки заги-нув у темнім льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав світла!" Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісні свої пломеніючими, слова - зброєю іскристою. Вона їм не раз наказувала: "Палайте чи паліть, та не в'яліть!" Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш "Слово, чому ти не твердая криця...": Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона: Хай я загину, та хай сяє мило Над людьми сонцем правда і надія! В поезії "У чорную хмару зібралася туга моя ..." авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила - від невимовної туги до гіркого ридання, - не зломили її, "до землі не прибили", а, навпаки, загартували волю і серце, зродили буряний мотив боротьби: ...Я вийду сама проти бурі І стану, - поміряєм силу! Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші "Поет підчас облоги", подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу. Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із власного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів: італійський поет Данте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом. Поетеса часто писала на цю тему.

Зокрема у вірші "На столітній ювілей української літератури", присвяченому І.Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців: Ніхто Їх не брав під свою оборону, Ніхто не спускався з найвищого трону, Щоб їм уділяти хвали, Чоло не вінчали лавровії віти. Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, Страждали співці в самоті. Та будучи вірною девізові: "Тільки в боротьбі життя і щастя", - Леся Українка слідом за Т.Шевченком і М.Некрасовим, разом з Ї.Франком і ГІ. Грабовським проголосила: "Не поет, хто забуває про страшні народні рани..." Звернімося ще до одного вірша - "Зоря поезії", в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо.

Вона мала право сказати про свою поезію: "Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне". Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії. Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання: Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти лицем до сирої землі. І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльози мої. ("Горить моє серце...") Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала. Промчалась та буря-негода палка наді мною, Але не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела... І в серці моїм переможнії співи лунають. (“У чорную хмару зібралася туга моя”) Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити. Такою ввійшла Леся Українка в літературу - як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.

Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою: "Що болить?"- мене питали, Але я не признавалась - Я була малою горда, Щоб не плакать, я сміялась. (“Як дитиною, бувало..,”) У вiрші"Мрії" поетеса розповідає, як вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв: Погляд мій спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, Говорив: "Убий, не здамся!" "Убий, не здамся!" стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.

Мотив мужності,стійкості, героїзму - провідний у творчості поетеси. В її творах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте і громадське, тому дуже часто ліричний герой її поезії нагадує нам саму авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе: Я вийду сама проти бурі І стану, - поміряєм силу! Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі "Сім струн", в "Колисковій", звучать роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя. Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея. Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії "Грішниця". Ця дівчина ладна віддати своє життя за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі "Сльози-перли" ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в "ганебній неволі". Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш "На роковини" розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу. Леся уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії "Якби вся кров моя уплинула отак". У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а "будить у серці крики бойові".

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогоча-сну Європу...» Яка дивна і яка промовиста оцінка!

Contra spem spero! - Без надії сподіваюсь! (Лат.) Contra spem spero! Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть - і настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей - Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні! 2 травня 1890 р.

ЯК Я ЛЮБЛЮ ОЦІ ГОДИНИ ПРАЦІ Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі, А тільки я одна неподоланна Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим алтарем. Летять хвилини - я не прислухаюсь. Ось північ вдарила -                найкращий праці час - Так дзвінко вдарила,                що стрепенулась тиша І швидше у руках забігало перо. Години йдуть - куди вони спішаться? Мені осіння ніч короткою здається, Безсоння довге не страшне мені, Воно мені не грозить, як бувало, Непевною і чорною рукою, А вабить лагідно, як мрія молода. І любо так, і серце щастям б'ється, Думки цвітуть, мов золоті квітки. І хтось немов схиляється до мене, І промовляє чарівні слова, І полум'ям займається від слів тих, І блискавицею освічує думки. Передсвітом чорніє ніч надворі, І час гасити світло, щоб його Не засоромив день своїм сіянням, Погасне світло; та палають очі, Аж поки досвітки в вікно тихенько Заглянуть сивими очима і всі речі Почнуть із темряви помалу виступати, Тоді мене перемагає сон. А ранком бачу я в своїм свічаді Бліде обличчя і блискучі очі, А в думці, мов тривога, промайнуть В дитячих літах чутії легенди Про перелесника. Розказує, бувало, Стара бабуся нам, маленьким дітям: «Була собі колись дівчина необачна...» Про необачну дівчину, що довго За кужелем сиділа проти свята, І не молилася, й на дзвони не вважала,

«А хто ж був перелесник той, бабусю?» - Питала я в старої, та вона Хрестилась тільки завжди і казала: «Та не при хаті й не при малих дітях, Не при святому хлібові казати. - Не згадуй проти ночі, бо присниться!» Так, я тебе послухала, бабусю, Не згадую ніколи проти ночі Про перелесника, моє свічадо тільки Нагадує мені про нього вдень. 19 жовтня 1899 І спати не лягала, от за те До не! уночі з'являвся перелесник, Не дьяволом з'являвся, не марою, падав летючою зорею в хату, А в хаті гарним парубком ставав, Облесливим - речами і очами. Він їй приносив дорогі дарунки, Стрічки коштовні й золоті квітки. Він дівчину квітчав, і молодою Своєю називав, і коси розплітав їй, Речами любими затроював їй серце І поцілунками виймав із неї душу. На ранок, як співали треті півні, Зникав той перелесник, а дівчина Уквітчана, убрана засипала Камінним сном. А потім цілий день Бліда ходила, мов яка сновида, І тільки ждала, щоб настала ніч. Щоб з перелесником стояти на розмові, А тим розмовам був лихий кінець...

Використана література: 1. Міщенко Л. Леся Українка. —К., 1986.   2. Жулинський М. Драматична доля драматичної поеми (про «Бояриню» Л Лесі Українки) //Прапор.— 1989,— № 9.  3. Костенко А. Леся Українка. К. 1971 4. Кулінська Л. У світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). К. 1971

5. Борисюк Т. «Лісова пісня» Лесі Українки і «Затоплений дзвін» Гергарта Гауптмана//Слово і час— 1990.— № 3.     6 Драй-Хмара М. Бояриня//Леся Українка. Бояриня.—К., 1991.;    7. Криловець А. Сім струн я торкаю (Із секретів поетичної творчості Лесі Українки) //Дивослово.— 1995.—№ 7.