Презентація на тему:
Євген Плужник. Життя. Творчість

ЄВГЕН ПЛУЖНИК- один із провідних поетів “розстріляного відродження”

Це снилось? …На тихім світанні Багнети, і я біля стінки… О перші й довіку останні Мої півхвилинки Є. Плужник

1898- 1936

Народився у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (Східна Слобожанщина).

Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина)

переїзд на Полтавщину вчителював у селi Багачка Миргородського повiту (під час громадянської війни) -переїзд на Полтавщину -вчителював у селi Багачка Миргородського повiту (під час громадянської війни)

навчається у Ветеринарно-зоотехнiчному iнститутi. Невдовзi вiн вступає до Киïвського музично-драматичного iнституту iм. Лисенка. Акторськi здiбностi Плужника, його гумор та дотепнiсть цiнують викладачi й товаришi, пророкують перспективне сценiчне майбутнє.

АСПИС “ЛАНКА” “МАРС” Григорiй Косинка. Микола Зеров Борис Антоненко-Давидович Валерiан Пiдмогильний

1926 року завдяки дружинi поета, Галинi Коваленко, вийшла в свiт перша книжка вiршiв Євгена Плужника пiд назвою "Днi".

«Євген все писав, писав, - розповiдала вона, - а ми бiдно жили, на шостому поверсi, одна кiмнатка, а вiн все писав i засував то в пiч, то пiд матрац. Одного разу вiн вийшов. Викликали його - Я собi подумала так: якщо я не зможу оцiнити його поезiю, то викраду. Понесу я Юрiєвi Меженковi, хай вiн скаже - вiн же фахiвець, чи це чогось варте. Потiм Меженко викликає мене до телефону i каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вiршi такого поета, якого ми в життi будемо довго чекати i дай нам Бог, щоб ми дочекалися".

Через рiк виходить друга i остання прижиттєва поетична збiрка Є.Плужника "Рання осiнь", яка мала прихильну рецензiю Ю.Меженка, а iншими розкритикована. Збiрка поезiй пiд назвою "Рiвновага", яку Плужник пiдготував до друку i датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своïми друзями й колегами по перу вiн потрапив у жорна сталiнськоï репресивноï машини. Цi вiршi увiйшли до "Вибраних поезiй" Є. Плужника 1966 року. Усього десять рокiв тривала лiтературна дiяльнiсть цього талановитого поета.

Вiдразу пiсля розстрiлу двадцяти восьми "ворогiв народу", серед яких були друзi Є.Плужника по "Ланцi" i "Марсу", митець потрапляє в "чергу" призначених до розстрiлу. Ордер на арешт i трус у його квартирi був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-полiтичного вiддiлу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якiй Плужник звинувачувався в тому, що вiн "є членом контрреволюцiйноï органiзацiï, був зв'язаний з нацiоналiстичною групою письменникiв, вiв контрреволюцiйну роботу. Знав про практичну дiяльнiсть органiзацiï по пiдготовцi терактiв". На пiдставi цього зроблено висновок: "перебування його на волi є соцiально небезпечним", а тому Євген Плужник пiдлягає "утриманню в спецкорпусi Киïвського обласного управлiння НКВС".

Арешт Плужник зустрiв спокiйно. Пiсля безпiдставних ув'язнень його колег-лiтераторiв, його власний арешт не став несподiванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пiзнiше було замiнено десятьма роками заслання. Проте десять рокiв заслання на Пiвнiч з суворими умовами полярного клiмату та напiвголодне життя в'язничних казарм для людини, хвороï на легенi, - означали вiрну смерть. Замiна розстрiлу на заслання не давала поетовi жодних шансiв на порятунок. Та все ж, того дня, коли йому повiдомили про змiну вироку, вiн зрадiв.

У листi, написаному до дружини пiд першим враженням одержаноï звiстки, Євген Плужник писав: "Галча моє! Це не дрiбничка, що пишу я тобi чорнилом, але разом з тим - це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист - найрадiснiший, вiр менi, з усiх листiв, що я коли-небудь писав тобi. Галю, ти ж знаєш, як рiдко я радiв i як багато треба для того, i от тепер, коли я пишу тобi, що сповнює менi груди почуття радости - так це значить, що сталося в моïм життi те, чому й ти разом зо мною - я знаю - радiтимеш. У мене мало зараз потрiбних слiв - менi б тiльки хотiлося пригорнути тебе так мiцно, щоб вiдчула ти всiм єством твоïм, що пригортає тебе чоловiк, у якого буяє життєва сила i в м'язах, i в серцi, i в думках. Я пишу тобi, а надворi, за вiкном, сонце - i менi, ïй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цiлую тебе, рiдна моя, i прошу: запам'ятай дату цього листа, як дату найкращого з моïх днiв. 28.03.35 Твiй Євген".

До Соловецьких казематiв разом iз побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже ïхати не мiг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках вiн переважно лежав у тюремнiй лiкарнi, зрiдка писав листи на Украïну. Останнiй його лист датований 26 сiчня 1936 року. Цей лист Євген Плужник вже продиктував, а дружинi лише приписав власною рукою: "Присягаюся тобi, я все одно виживу!" На жаль, це було вже нереальним. Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. 4 серпня 1956 року постановою Вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано i справу припинено "за вiдсутнiстю складу злочину".

Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Прорізній, де у 1923—1934 рр. жив Євген Плужник . Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася. Умовна могила - на Байковому кладовищі у Києві, 9 дільниця. Тіло з биркою №1137 загорнули в лахміття, у санки впрягся з/к Підмогильний та ще декілька таких, як він. На далекому біломорському острові, у "країні мук і відчаю", поховали поета в мерзлій кам’янистій землі... Без квітів, без поминок..

Автор презентації Прокопенко Наталія Олександрівна, учитель української мови та літератури Донецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №138