Презентація на тему:
Євген Филимонович Маланюк

Євген Филимонович Маланюк (2 лютого 1897 16 лютого 1968)

Народився 2 лютого 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської обл). Гликерія Яківна (мати) принесла в сім'ю традиції вмираючих «дворянських гнізд» — музику, поезію, замилування романтичною і класичною літературою. Можливо, саме через це в місцевій початковій школі Євген вигідно вирізнявся серед однокласників.

Батьки віддали Євгена до повітового Єлисаветградського земського реального училища. На той час училища Єлисаветграда були відомі в усій імперії. Як свідчить сам Є. Маланюк, писати вірші він почав ще гімназистом у 13 років . Безперечним стимулом віршування стали серйозні гуманітарні традиції реальної школи: позакласне читання, живопис і театр були предметом особливої уваги педагогів. Саме на час учнівства припадає знайомство Євгена Маланюка з творчістю Шпільгагена, Амічіса, Рільке, Д'Орвільї, Уайльда, Гамсуна, По, Гюго, Верлена, Рембо, Ередіа, Метерлінка, Блока, Бєлого, Сологуба та інших позапрограмових письменників. У юнака сформувався справжній культ читання.

Мріючи про інженерну професію, він їде до столичного Петербурзького політехнічного інституту. Абітурієнт з провінції не поганьбив своєї школи. Його було зараховано на перший курс, але на перешкоді навчанню стала перша світова війна. Маланюк служить молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини Світова війна закінчилася для Євгена Маланюка в лютому 1918 року, але це ще не був кінець. Згодом на нього чекали ще три роки війни. Через певний час доля «не поскупилася», відмірявши Євгенові три роки таборового життя у Польщі. Саме тут приходить усвідомлення його служіння Україні. Так народжується Маланюк-поет. Його вірші, публіцистичні, культурологічні, літературознавчі статті майже щочисла з'являються в таборових журналах «Всім», «Наша зоря», «Український сурмач», «Веселка» та інших виданнях.

Серед побратимів-літераторів Євгена Маланюка були Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Наталія Лівицька-Холодна, Микола Чирський, Михайло Мухин, Олена Теліга, Улас Самчук. У Подєбрадах (Чехія) 1924 року, поет дебютує збіркою віршів «Стилет і стилос». Роком пізніше в Гамбурзі побачить світ ще одна книга поезій — «Гербарій».

Осмислення трагічної долі Вітчизни — такий наскрізний мотив поезій поета періоду середини 20-х. Любляче і зболене серце поета народжувало гнівні й глибоко трагічні рядки: Тебе б конем татарським гнати, Поки аркан не заспіва! Бо Ти ж коханка, а не мати, Зрадлива бранко степова! Прости, прости за богохульні вірші, Прости тверді, зневажливі слова! Гіркий наш вік, а ми ще, може, й гірші, Гіркі й пісні глуха душа співа (Псалми степу)

У 1929 році Євген Маланюк закінчує навчання і в пошуках роботи виїздить до Варшави. Тут він влаштовується на роботу в міському магістраті і працює на посаді інженера у відділі регулювальних споруд на Віслі. Робота. Сім'я. Література. Це — його світ.

Навколо Є. Маланюка та Ю. Липи, котрий теж переїхав до Варшави, об'єднуються українські письменники, створюється нова літературна громада під назвою «Танк». До неї входили Л. Чикаленко, Н. Лівицька-Холодна, А. Коломиєць, Ю. Косач, П. Лукасевич. Часто приїздили Б.-І. Антонич та Св. Гординський. Згодом Варшавська Група заходилася видавати журнал «Ми».

Живучи за межами України, Є. Маланюк ні на мить не поривав з нею. В одному з листів до Н. Лівицької-Холодної поет писав: «На Україні голод... На Херсонщині доїдають яшний хліб... На східних окраїнах степу вже їдять лободу... «Земля і залізо» (це про свою збірку) потрібна, як черговий удар ломакою по голові замакітреній Сов-владі».

1945-го року Євген Маланюк був змушений залишити домівку, сім'ю і податися в другу еміграцію. Точніше, з цього року для нього розпочався другий період блукань, цього разу вже у Німеччині. І знову майже чотири довгих таборових роки життя. У таборовій школі міста Регенсбурга Євген Филимонович влаштовується вчителем математики та української літератури. Навколо нього знову збирається коло літературно обдарованої молоді з нової хвилі української еміграції — Леонід Лиман, Олег Зуєвський, Леонід Полтава. Поет бере участь у створенні письменницької організації МУР (Мистецький український рух).

У червні 1949 року поет переїжджає до США. Спершу працює фізично, потім - в інженерному бюро в Нью-Йорку Його перо, як і досі, не знало відпочинку. Тільки виразніше проступив ліричний струмінь, тепер вірші позначені самозаглибленістю. В останні десятиліття все частіше Є. Маланюк підсумовує пережите і зроблене.

Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Похований на кладовищі в Бавнд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном. Книги поезій і прози Євгена Маланюка друкувалися в Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині, Франції, США, Канаді. Його твори перекладалися німецькою, чеською, російською, польською, французькою, англійською мовами.

Збірки: "Стилет і стилос" (Польща, 1925) "Гербарій" (Гамбург, 1926) "Земля й залізо" (Париж, 1930) "Земна мадонна" (Львів, 1934) "Перстень Полікрата" (Львів, 1939) "Вибрані поезії" (Львів, Краків, 1943) "Влада" (Філадельфія, 1951) "П’ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953) "Поезії в одному томі" (Нью-Йорк, 1954) "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959) "Серпень" (Нью-Йорк, 1964)