Презентація на тему:
Історія розвитку освіти в Україні

Підготувала: Вчитель фізики Цегельник Ю.Г.

Обставини того часу та потреби життя вимагали певних знань, бо освічені люди були потрібні й для церкви, й для держави. Знання грецької мови вимагали й інтереси наукові, бажання користуватися тими творами, що не були перекладені слов'янською мовою. Дипломатичні, як і торговельні зв'язки України із Західною Європою, потребували знання латини, яка на той час була міжнародною. Про Ярослава Мудрого в первісному Київському літописі від 1037 року пишеться: “Ярослав любив книги… і пильнував до них і часто їх читав і вночі і вдень, і зібрав многих переписувачів, і перекладав з грецької на слов'янське письмо; переписали вони багато книг.” Із цих книг було створено бібліотеку при Софіївському соборі в Києві.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов`янську мову, переписувано багато книг, був укладений літописний завод.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Після смерті Ярослава (1054 р.) Українська держава розпалася на поодинокі землі, і немає прикладів, щоб місцеві князі заводили школи. Школи створювалися при єпископських кафедрах для підготовки кандидатів у священники. По парафіях коло церкви існували школи для початкової освіти місцевого населення.

У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім державних та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мономах, волинський князь Володимир Василькович. Високоосвіченими були жінки князівського роду: княгиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

Давня наука характеризувалася тим, що мало провадилося реальних дослідів, зате надзвичайне зацікавлення будили теоретичні міркування, які називалися філософією. За тих часів згадуються такі "філософи", як митрополит Клим Смолятич або волинський князь Володимир Василькович, котрий "... був книжник великий і філософ, якого не було в усій землі і по ньому не буде...". Але важко вважати їх за творців якихось нових філософських систем — це були люди з більшою освітою, що цікавилися деякими загальними питаннями, і їм були відомі також фрагменти з праць Платона і Арістотеля, що ввійшли до писань Івана Дамаскіна.

Перші вітчизняні писемні джерела з елементами наукових знань датуються Х-ХІ ст. Так, астрономічну інтерпретацію космогонічних ідей – систему Птолемея – було викладено в астрономічному трактаті «Ізборнику» 1073 року, який був для мешканців Київської Русі одним із основних джерел знань. Вважається, що цей рукопис написано в Києві. У першій частині «Ізборника» викладаються астрономічні поняття, а в другій описуються літочислення різних народів, основні, основні положення арісотелівської “Метафізики”

Уперше сонячне затемнення за часів давнього Києва було зафіксовано автором Лаврентіївського літопису 1064 року або 6572 року від створення світу. Під 1161 роком у літописі детально описано місячне затемнення 12 лютого, у день вступу до Києва князя Ізяслава: «…ідяша бо Місяць через все небо від сходу до заду, змінюючи образи своя: ущерб, образ як ясно сукно чорне, паки бисть ясно кровава, бисть яко два лиця імущи – одне зелене, а друге жовте…»

У 1115 році князь Володимир збудував міст через Діпро. Перші згадки про використання пристроїв для метання каміння і стріл належать до Х ст. Князь Святослав застосував їх у війні з візантійцями (1043). З ХІ ст.. згадуються стінобитні механізми – «тарани». Метальні машини для оборони наші предки використали й 1239 року, коли військо Батия взяло в облогу місто Чернігів.

У ХУ ст.. у вітчизняних книгах з’являються астрономічні терміни: «степень» - градус, «тичка»- точка, «снур» - діаметр, «обвод круговий» - коло, «дробниця» - хвилина. Першим автором вітчизняної друкованої астрономічної книги був астроном, медик Юрій Дрогобич (Котермак) з Дрогобича Львівської області.

Дмитро Яворницький родом із села Сонцівка (тепер у межах с. Борисівка Харківського району Харківської області), син дяка .

1881 року по закінченні історико-філологічного факультету Харківського університету Яворницький був залишений для підготови до професури, однак захоплення історією Запоріжжя викликало невдоволення університетського керівництва, і його було звільнено з роботи. 1886 — 91 Яворницький викладав історію в гімназії й на педагогічних курсах у Петербурзі. Як політично неблагонадійного його 1892 вислано під нагляд поліції до Ташкенту, із забороною викладати в гімназіях. Тут він продовжував досліди у галузі історії й археології, склавши «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (1893). 1901 Яворницький захистив маґістерську дисертацію («История запорожских казаков», 2 тт.) в Казанському університеті; 1897 — 1902 працював як приват-доцент на кафедрі історії РосіїМосковського університету. Паралельно з педагогічною роботою Яворницький продовжував досліди над історією Запорозької Січі, організуючи археологічні розкопки на Запоріжжі та відвідуючи архіви Москви, Варшави, Києва, Соловецького монастиря. 1902 земська управа і наукове товариство міста Катеринослава запросили Яворницького на посаду директора крайового історичного музею ім. О. Поля, в якому він працював до 1932, придбавши для нього цінні рукописи, портрети історичних діячів, мистецькі картини, одяг запорожців, нумізматичні колекції й ін. 1920 — 33 Яворницький був викладачем Катеринославського Інституту народної освіти, в якому 1925 — 29 очолював н.-д. катедру українознавства. 1925 його обрано членом-кореспондентом ВУАН. У 1927 — 32 pp. його призначено відповідальним керівником археологічного нагляду над розкопами на території будівництва Дніпрельстану.

НОВИЦЬКИЙ Яків Павлович український фольклорист, етнограф і педагог

Трудова діяльність Якова Павловича була пов'язана з народною освітою, якій він віддав усе свое життя. Був вчителем сільських шкіл у Воскресенці (під Олександрівськом, зараз це частина м. Запоріжжя), Іванівці на р. Вовчій, Ольгинці Маріупольського повіту. Працюючи шкільним вчителем, разом з учнями збирав і оформлював колекції рослин, комах, тварин, мінералів, археологічних знахідок. Інтерес учителя до української національної культури викликало невдоволення у царської адміністрації, і Я.Новицький на якийсь час був усунутий від учителювання - "за поширення в народі україно-фільських традицій'". 

Янгель Михайло Кузьмич (1911-1971), вчений-механік, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки

Народився у селі Зирянова Іркутської губернії. Закінчив Московський авіаційний інститут (1937 р.) та Академію авіаційної промисловості (1950 р.). До 1948 р. Працював у Конструкторському бюро М.М.Полікарпова. 1950—1954 рр. — начальник відділу Науково-дослідного інституту ракетної техніки. З 1954 р. — начальник і головний конструктор СКБ «Південне» (Дніпропетровськ). Під його керівництвом і за участю створено кілька класів і поколінь стратегічних бойових ракет, зокрема одно- і двоступінчасті ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування першого покоління, двоступінчасті ракети з дальністю польоту понад 11 тис. км і складними рішеннями бойових завдань, а також твердопаливні ракети з високими техніко-тактичними характеристиками.

Під час проектування бойових ракет передбачалося використання їх і як носіїв космічних апаратів, що привело до появи штучних супутників Землі, таких як «Космос», «Циклон», «Зеніт». Створив науково-конструкторську школу. На початку 1950-х років, після перепрофілювання Дніпропетровського автомобільного заводу, якому доручалось налагодити серійне виробництво ракет, розроблених школою С.П.Корольова: Р-1, Р-2, а пізніше — Р-5, було створено самостійне проектно-конструкторське підприємство — Особливе конструкторське бюро (ОКБ), головним конструктором якого було призначено М.К.Янгеля

Нині Дніпропетровськ - один з найбільших наукових центрів України. В ньому зосереджено багато науково - дослідних та проектно-конструкторських організацій і перед усім: Придніпровський науковий центр Національної Академії Наук України та її інститути геотехнічної і технічної механіки; чорної металургії; транспортних систем і технологій, проблем природокористування і екології і т.д. Дніпропетровськ - кузня вчених, широко відомих і за межами України. Науковці вирішують багатопланові завдання від формування і реалізації космічної програми України до створення енергозберігаючих екологічно чистих технологій у гірничій справі, металургійній, хімічній промисловості, будівництві, сільському господарстві. Багато проектів, які розроблені та впроваджені дістали світове визнання і швидко знайшли практичне застосування. За досягнення на рівні світової науки вченим міста неодноразово присуджувались як міжнародні так і Державні премії України в галузі науки і техніки.

Вищі навчальні заклади Дніпропетровська Дніпропетровський національний університет Національний гірничий університет України Український державний хіміко-технологічний університет Придніпровська академія будівництва і архітектури Дніпропетровська медична академія Дніпропетровська національна металургійна академія Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту Дніпропетровський аграрний універсітет Дніпропетровська консерваторія