Презентація на тему:
Форми роботи з першокласниками

Форми роботи з першокласниками Валківський ліцей ім. О.Масельського вчитель початкових класів Зань Н.М.

Із початком навчання в житті дитини відбувається дуже багато змін. Це нові умови життя та діяльності, нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною тепер став школярем. Усе підпорядковується навчанню , школі.

Пристосування дитини до школи відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, що пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання? Нестійка працездатність; дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи; низькі показники координації різних систем організму між собою; різке зниження навчальної активності; зниження працездатності; до кінця першої чверті маса тіла зменшується у 60% дітей

Особливості організації роботи з шестирічними першокласниками У перший рік навчання маленький учень сприймає і засвоює шкільні норми , у нього з’являється цікавість до змісту шкільного життя, зміцнюється віра у власні сили. Вчителям, які працюють з шестилітками , необхідно пам’ятати про неприпустимість механічного переносу форм і методів роботи з семилітніми школярами на шестилітніх учнів.

Навчання має забезпечити поступовий вихід учня з ігрової діяльності і входження його в навчальну – провідну в молодшому шкільному віці. Багато в чому успішність цього процесу визначається змістом навчання,яке дитина засвоює в цей період, і способами привласнення нею цього змісту.

Шестилітній учень не може одразу прийняти й засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі цих норм. У першокласника знання норм поведінки й оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігається. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої вміння. Шестилітній учень часто зазнає труднощів у ході взаємодії з однолітками. Першокласник емоційно важко переживає власні невдачі, але виявляє ініціативу критиці однолітків.

У роботі з шестилітніми учнями надзвичайно важливо вдале використання унаочнення. Воно стимулює створення значеннєвих образів. Всі засоби наочності (вербальні, ілюстровані, жести) створюють ефект присутності в якійсь конкретній ситуації, допомагають зберегти в пам'яті той зміст, якому потрібно їм передати й сприйняти. Для цього можна використовувати іграшки, картинки, посібники, маски, картки, таблички, доміно.

Досить гарний результат дає робота в групах, парах. Під час виконання завдань у парах і в групах серед дітей виникають проблеми у спілкуванні, а іноді й конфлікти. Такі ситуації природні. Завдання вчителя – допомогти першокласникам розібратися в них конструктивно. Під час загальнокласної дискусії, працюючи в парі чи в групі, вчитель задає мовні зразки взаємодії з першокласниками, заохочує учнів, щоб вони самостійно, без допомоги дорослого користувалися ними.

Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати іграм. В умовах гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в грі навчальна мета - частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою.

Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в грі відбувається довільно і не нав’язливо.

Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам’ятати і запам’ятовує більший обсяг матеріалу ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і “керівника і підлеглого”.

Форми ігрової діяльності Індивідуальна; Парна; Колективна Одиночна; Групова; Масова.

Типологія ігор Ігри з фіксованими відкритими правилами: Дидактичні; Пізнавальні; Рухливі; Розвивальні; Інтелектуальні; Музичні; Ігри – забави; Ігри з прихованими правилами: Сюжетно - рольові ігри.

Ігри можуть бути: фонетичними лексичними граматичними орфографічними

Ігри, які використовують під час вивчення мов 1. Фонетична гра «Чую – не чую». 2. Гра «П'ять карток». 3. Гра «Розстав букви». 4. Гра «Знайди назву». 5. Гра «Слухаємо звуки». 6. «Скоромовки». 7. Гра «Алфавіт».

Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності.

Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов”зково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень.

Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об’єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумував цікавий хід у грі, допомагав друзям.

Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обмірковувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.

За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі ігри та справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач. У своїх книгах автор виділяє питання важливі в роботі з першокласником, на які він категорично відповідає “так” чи “ні”.

Питання, на які дається відповідь “ні!”: Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя? Чи можна дітям ставити оцінки? Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання? Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще? Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках “не рухаючись”? Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?

Питання з відповіддю “так!”: Чи можна використовувати в 1 класі досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків? Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу? Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх? Чи повинен педагог бути артистичним в роботі з дітьми? Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір? Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей? Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?

Плануючи урок, вчитель має спиратися на принципи методики Ш.О. Амонашвили, дані в його книзі «Здрастуйте, діти!»: 1. Дітям повинно здаватися, що навчитися говорити чужою мовою не важко, хоча насправді це не так просто. 2. Потрібно, щоб у дітей якнайшвидше виникло почуття, що вони розуміють іншомовну мову й уже порозуміваються іноземною мовою. 3.У процесі навчання якнайчастіше створювати мовні ситуації «не навчального характеру», тобто такі, коли дитина не почуває що її навчають іноземної мови, і тоді дитина почне спілкуватися тому, що їй захочеться щось повідомити, поговорити із учителем, друзями.

Нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції вчителя, дають змогу враховувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини.

Використання нестандартних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, діти безпосередньо беруть участь у процесі навчання. Пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об’єкти, які вивчаються на уроці. Ефективність нестандартних уроків забезпечується за умови володіння вчителем методикою їх проведення та умілого використання таких уроків у певній системі в поєднанні з традиційними формами роботи.

Висновок: В шість років дитина від природи активна, вона хоче пізнавати, вчитися, але це бажання може реалізувати лише з власної внутрішньої позиції дослідника, а не школяра. Школярем дитина стане лише в 7 років, коли почне володіти навичками навчальної діяльності.

У шестиліток є пізнавальна потреба, але немає внутрішньої позиції школяра. Це означає, що в цьому віці діти не готові до шкільного навчання, яке базується на традиційній схемі навчального процесу, а стосунки з учителем для них не передбачають довільності психічних процесів і соціальних мотивів уміння. Вчитель для шестиліток виконує ще опікувальну роль організатора діяльності, він – співучасник спільних дій з дитиною, співучасник гри.

Таким чином навчально-виховний процес має будуватися на глибоких знаннях учителем вікових психофізичних особливостей дітей сьомого року життя через співпрацю та психолого -педагогічну підтримку маленького учня. Завдяки організації навчання з урахуванням стану здоров'я дитини, впровадження інноваційних освітніх технологій учитель зможе не тільки сформувати в учня потребу в навчанні та спілкуванні, а й зберегти його здоров'я.

НАВЧАННЯ ГРАМОТИ Загальна структура основної частини уроку на опрацювання нової букви ( від звука до букви)

І урок (знайомство з буквою, звуком) Виділення виучуваного звука, позначуваних даною буквою. Для цього: (добираються малюнки, у назвах яких потрібний звук знаходиться у зручній для виділення позиції: голосний, який треба виділити, становить окремий склад, а приголосний має стояти у складі за межами злиття приголосного з голосним. Н. сир легко виділяється звук [р] який стоїть поза злиттям си, і навпаки, виділення звука [с] краще виділити з таких слів, як ліс, рис, слон. Зручним і цікавим для дітей прийом первинного виділення звуків є запропонований коротенький вірш, потішка, скоромовка, у яких потрібний звук чи звуки трапляються особливо часто. Активне вимовляння виділених звуків, спостереження за їх артикуляційними особливостями (якими мовними органами створюється перешкода на шляху струменя видихуваного повітря, якщо вона є); віднесення виділеного звука до голосних або приголосних (твердих – м’яких), встановлення способу умовного позначення даного звука фішкою. Вправи на впізнавання виділеного звука у заданих учителем словах ( звучить на початку, в середині або в кінці слова). Учням пропонуються слова в усній формі, тому вчитель має можливість добирати для вправ не тільки іменники, а й інші частини мови. Важливо також, щоб серед пропонованих дітям слів були такі, в яких виучуваний звук відсутній. Це підсилює слухову увагу учнів, загострює їхній фонематичний слух. Аналіз звукових моделей слів, поданих у підручнику, побудова в зошитах у клітинку або на набірних полотнах звукових моделей слів (не більше двох), запропонованих учителем в усній формі. Самостійний добір учнями слів з виучуваним звуком.(можна на задану тему: Овочі, назви птахів і т. д.) Аналітичні і синтетичні вправи з виучуваним звуком (звуками) на утворення складів та на аналіз, називання дітьми звуків у заданих учителем складах. Ознайомлення з буквою, її алфавітною назвою. Графічний, поелементний аналіз будови друкованої букви. Написання кількох букв, великих і малих, на дошці, в зошитах для друкування з метою запам’ятання їх конфігурації. Ознайомлення з місцем нової букви в касі розрізної азбуки.

ІІ урок (утворення і читання складів, слів, речень, текстів) Робота зі складовими таблицями різної форми, спрямована на відпрацювання вміння читати нову букву в складах типу злиття. Спочатку така робота проводиться фронтально (на дошці, за таблицею), а потім закріплюється індивідуальним читанням за букварем. Читання слів за букварем, поданих в аналітико – синтетичній складовій формі: КО СИЛИ НО Читання слів у колонках для закріплення вмінь читати нову букву в різних сполученнях та локальних позиціях у слові. 4. Опрацювання тексту.

ПИСЬМО Порядок письма букви ПИСЬМО Порядок письма букви Повторення засвоєних раніше букв з метою закріплення графічних навичок. Зосередження уваги дітей на меті нової роботи. Показ нової букви в цілому (друкованої і писаної, встановлення в їх графічному зображенні спільного і різного). Членування на елементи (штрихи, риси). Зображення кожного елемента і пояснення способу і порядку накреслення елемента. Вправляння у „написанні” („обведенні” в повітрі, контурах) кожного елемента букви. Показ учителем способів поєднання цих елементів у букві. Повторний показ письма букви вчителем з детальним коментарем і при уважному спостереженні та запам’ятовуванні порядку зображення учнями. Тренування в обведенні цілого образу букви дітьми (в повітрі, на дошці крейдою чи вологими пензликами). Пояснення дітьми письма букви в цілому. Письмо букви, буквосполучень, складів. Письмо слів і словосполучень. Детальний аналіз написаного учнем і педагогом. Підсумок виконаного