Презентація на тему:
Повторимо правила дорожнього руху

Кость Левицький,Михайло Галущинський,Андрій Жук,Григорій Коссак, Підготував Дежурний Іван 10-А

Левицький Кость Антонович Народився 18 листопада 1859 у містечку Тисмениця Станіславського повіту Королівства Галичини і Володимирії, Австрійська імперія, нині районний центр Івано-Франківської області, Україна) в сім'ї священика УГКЦ, шляхтича гербу «Роґаля» о. Антіна Левицького (1832—1909, Нижнів) — пароха Нижнева. Мав брата Олександра (?—1918), який працював секретарем при Міністерстві справедливості уряду Австро-Угорщини,зятя о. Северина Метеллі.

Міжвоєнний період У міжвоєнний період входив до Центрального комітету Українського національно-демократичного об'єднання; вирішальної ролі в політиці вже не відігравав. Працював на посадах директора «Центробанку», очолював Союз українських адвокатів, входив до складу Навчальної ради адвокатів Польщі. Проявив себе як історик — автор «Історії політичної думки галицьких українців 1848—1914 рр.» (1926), «Історії визвольних змагань галицьких українців у часи світової війни 1914—1918 рр.» (1928—1930), «Великий зрив» (1931) тощо «Історію політичної думки галицьких українців» досі вважають основною працею з історії українського національного руху XIX ст. «Золотий вересень» 1939 року втягнув його у вир політики — однопартійці доручили налагодити контакти з червоними завойовниками. 22 вересня 1939 р. він представився новій владі, але невдовзі п. Костя вивезли до Москви. Арешт Левицького ініціював М.Хрущов, ни з ким з цього приводу не консультуючитсь. 80-річний сеньйор галицької політики просидів на Луб'янці півтора року. Побутує думка, що внаслідок наполягань Кирила Студинського та інших галичан, на думку яких, начебто, зважала радянська влада, навесні 1941 р. Костя Левицького якимось дивом звільнили, він повернувся до Львова. Утім, важливу роль у звільненні К.Левицького відігравали міркування політичного характеру, які вдалося довести до відома Берії, а, через нього і до Молотова, Павлу Судоплатову. Останньому було доручено Берією підготувати доповідь про політичні наслідки арешту К.Левицького і в цій доповіді Судоплатов висловився проти арешту і за звільнення Левицького, що й було зроблено.

Михайло Галущинський Народився 25 вересня (за іншими даними 28-го) 1878 року в селі Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область, Україна) у сім'ї греко-католицького священика, пароха міста Язловець, Миколи Теодоровича Галущинського та його дружини Станіслави Волянської. Навчався (як батько і 4 брати) у василіянській гімназії у Бучачі. Пізніше навчався у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада». У 1898–1900 роках навчався у Львівському університеті; у 1900–1901 — у Віденському університеті.

Перша світова війна Від початку Першої світової війни у лавах Українських січових стрільців. Для галицьких русинів військова кар'єра не була привабливою, вони намагалися стати священиками, адвокатами, урядовцями. Тому так мало було в австрійському війську офіцерів-українців. Тому Легіон УСС довелось очолити директорові гімназії Михайлові Галущинському. Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії в Стрию 3 вересня 1914 року З 18 серпня 1914 до 21 січня 1915 назначений Бойовою Управою командантом Легіону УСС. З середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Імператорської та королівської армії. По закінченні Першої світової та початку розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині, та подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР.

Андрій Жук український громадський та політичний діяч, кооператор і публіцист. Походив з давнього козацького роду з села Вовчка Лубенського повіту на Полтавщині. З 1901 року — член РУП, а з 1906- го член його ЦК. Наприкінці 1907 року таємно виїхав до Львова, де перебував до 1914-го як голова закордонної групи наддніпрянської УСДРП. Там же редагував жур- нали «Економіст» і «Самопоміч» — органи Українського кооперативного руху в Галичині. 

Перша світова У серпні 1914 переїхав до Відня. 1914–1918 — один із засновників і чільних членів Союзу Визволення України, Головної Української Ради (1914—1915), Загальної Української Ради (1915—1916, від Наддніпрянської України), Боєвої управи УСС (1915—1920). Деякий час допомагав редагувати ілюстрований український інформаційний місячник французькою мовою, орган СВУ — «La Revue Ukrainienne». Перебував на дипломатичній службі в посольстві Української Держави, згодом УНР у Відні та радник МЗС УНР. Був одним з співробітників Симона Петлюри. Не сприйняв позиції Головного Отамана стосовно підписаної у відповідь на листопадовий договір УГА з Денікіним (2 грудня 1919) дипломатичною місією УНР у Варшаві на чолі з А.Лівицьким декларації щодо західних кордонів країни з польським урядом, вважаючи її помилкою. Працював деякий час в екзилі референтом диктатора ЗО УНР Євгена Петрушевича.

Григорій Коссак Народився у Дрогобичі в родині Коссаків гербу Кос. Закінчив учительську семінарію. До 1908 року вчителював у Бережанах, зокрема, якийсь час працював у Бережанській народній школі, керував Бережанською філією товариства «Сокіл». До 1914 року працював вчителем в Ясениці поблизу Дрогобича, брав активну участь у роботі товариства «Січових Стрільців» на Дрогобиччині.

У Легіоні УСС На початку першої світової війни був мобілізований до австрійського війська. Згодом відкликаний з діючої армії на прохання «Бойової Управи УСС» для формування УСС. 3 серпня 1914 року Коссак призначений отаманом другого куреня Легіону Українських Січових Стрільців. В січні-березні 1915 року — виконував обов'язки команданта полку УСС, а з 22 серпня 1915 року до 16 березня 1916 року — командант Першого полку УСС. У 1918 році — командант Вишколу Українських Січових Стрільців