Презентація на тему:
Соціальна медицина як наука та предмет викладання у навчальних закладах

Соціальна медицина як наука та предмет викладання.

“Valetudo magnum bonum est!” Життя і здоров’я - найвищі людські цінності, а саме здоров’я є найбільшим природним благом людини.

Здоров’я людини залежить від багатьох факторів, визначальними з яких є природні, суспільні і генетичні. Воно є невід’ємною умовою гармонійного розвитку людей та показником рівня соціально-економічного та культурного розвитку суспільства.

Загалом здоров’я визначається 2-ма групами чинників (факторів): внутрішніми (генетичні особливості організму, його конституція – фенотип у широкому розумінні цього слова) і зовнішніми, обумовленими впливом клімату, етнічними традиціями, харчовими звичками, екологічним благополуччям довкілля, впливом шкідливих факторів виробництва і іншими.

Повна відповідність зовнішніх і внутрішніх факторів – ідеальна основа для формування та збереження здоров’я. Постійно виникаючі порушення цієї рівноваги і є причинами порушення здоров’я, особливо в тих випадках, коли відхилення у зовнішньому середовищі виходять за межі пристосувальних, компенсаторних можливостей організму або популяції.

Соціальні умови: 1. Суспільно-політичний лад: його інститути (держава, законодавство, в т.ч. і законодавство про охорону здоров’я, система медичної допомоги населенню, тощо): 2.    Політико-економічні умови: рівень розвитку демократії і відкритості суспільства, чим більше демократії у даному суспільстві, тим більша залежність тих, хто при владі, від волевиявлення народу, хочуть того вони чи ні; цим забезпечується вільний доступ до інформації та її вірогідність); наявність національної конвертованої валюти (як гарант розвитку власної бази, виробництва медичного обладнання та підвищення кваліфікації медичних кадрів); економічні свободи (незалежність) виробничої сфери (підприємств) лише за цієї умови можливі інвестиції з її боку на охорону здоров’я 3.   Спосіб життя – це історично зумовлений, відносно стабільний в часі спосіб життєдіяльності людей в матеріальній та духовній сферах.

Складники способу життя рівень життя (можливість придбання матеріальних благ та користування ними); уклад життя (традиції, рівень та прояви суспільної культури, певний порядок суспільного життя в країні /регіоні/); стиль життя (його активність – виробнича, суспільно-політична, культурна /просвітня/, побутова, і т.д.); якість життя (здоров’я, умови побуту, праці, харчування відпочинок і т.д.).

Фактори, що визначають СЖ На спосіб життя - припадає 50-55% - вплив зовнішнього оточуючого середовища – 20-25 %; - дія спадкових факторів – 20 %; - функціонування охорони здоров’я 8-10 %

Модель зумовленості суспільного здоров’я

Здоровий спосіб життя визначають: створення, розвиток, підсилення, активізація „позитивних” для здоров’я людей умов, чинників та обставин – по суті діла, формування потенціалу суспільного здоров’я (висока трудова активність, задоволеність працею; фізичний та душевний комфорт, гармонійний розвиток фізичних та інтелектуальних здібностей; активність життєвих позицій, соціальний оптимізм, високий культурний рівень; екологічна активність; раціональне, збалансоване харчування; дружні сімейні стосунки, влаштованість побуту; здорова спадковість; відсутність шкідливих звичок; інші фактори ЗСЖ; подолання (зменшення впливу) факторів ризику для здоров’я.

Модель ЗСЖ Кальченка дотримання основних правил гігієни праці та ТБ в побуті; застосування прийомів та засобів психогігієнічної та психотерапевтичної допомоги; відмова від паління; достатня фізична активність; відмова від вживання алкоголю; активна участь у диспансеризації; своєчасність звертання за медичною допомогою; вміння надавати І долікарську допомогу.

Здоров’я людини у статуті ВООЗ трактується як стан повного соціального, психічного та біологічного благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів, як таких!

Охорона здоров’я – система державних, громадських та індивідуальних заходів та засобів, що сприяють здоров’ю, запобіганню захворювань та попередженню передчасної смерті, забезпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини. Вона включає комплекс заходів та засобів, що мають відношення до здоров’я населення. Медична допомога – система спеціальних медичних заходів та засобів, що сприяють здоров’ю, забезпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини.

“Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, які необхідні для підтримання здоров’я та благополуччя його самого, його сім’ї, і право на забезпечення у випадку безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, прийдешньої старості чи іншого випадку, втрати джерел існування через незалежні від нього обставини”.

існуюча величезна нерівність в стані здоров’я людей, особливо між розвиненими країнами і країнами, які розвиваються, а також в самих країнах є політично, соціально та економічно неприйнятним і тому складає предмет загальної турботи для всіх країн; охорона і зміцнення здоров'я народу є суттєвою частиною невпинного економічного і соціального розвитку, сприяє підвищенню якості життя та служить загальному миру; люди мають право і обов’язки брати участь на індивідуальній і колективній основі в плануванні і здійсненні медико-санітарного обслуговування; первинна медико-санітарна допомога включає основні медико-санітарні заходи скрізь доступні окремим особам та сім’ям і втілювання при їх всебічній участі на основі практично неможливих; первинна допомога складає невід’ємну частину як національної системи охорони здоров'я, забезпечуючи її головну функцію, так і всього процесу соціально-економічного розвитку суспільства. Вона є першим рівнем контакту окремих осіб, сімей, общини з національною системою охорони здоров’я, максимально наближена до місця проживання і роботи людей і представляє собою перший етап безперервного процесу охорони здоров’я народу; усі уряди повинні розробляти національну політику, стратегію і плани дій для організації і розвитку первинної медико-санітарної допомоги як частини загальної системи охорони здоров’я та її координації з іншими секторами. Для цього необхідно проявити політичну рішучість, задіювати ресурси країни в інтересах національного розвитку і раціонально використовувати зовнішні ресурси.

Основні завдання соціальної медицини вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення; забезпечення всебічної характеристики зрушень (динаміки), які відбуваються в показниках здоров'я населення країни в цілому, а також на регіональних рівнях, соціально-економічних, еколого-географічних зонах, населених пунктах, окремих колективах; наукове розкриття умов і чинників, які призводять до позитивних і негативних відхилень у стані здоров'я різних соціальних, віково-статевих та інших груп населення; розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів системи охорони здоров'я, його теоретичних та організаційних основ; аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров'я, створення їх раціональних структур і наукове обґрунтування найбільш доцільних форм організації роботи, проведення реформування та реструктуризації; створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони здоров'я з метою проведення цілеспрямованих заходів щодо підтримання належного рівня здоров'я населення.

Ст. 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Ст. 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Ст. 52. Діти рівні в своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним.

Основні принципи охорони здоров'я діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини та громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритетних загальнолюдських цінностей надкласовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я; випереджально-профілактичний характер, комплексний, соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я; багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання деревних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції; децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Соціальна медицина - одна з найдревніших наук. Свідчення про вплив умов життя (довкільних і громадських) та соціальну неоднорідність здоров’я дійшли до нас у письменах та інших пам’ятках матеріальної культури з часів Шумерської цивілізації, культур Древньої Греції та Риму.

В історії соціальної медицини значну роль відіграли громадські лікарі, що знаходилися на службі у держави (Древній Єгипет, Греція, Рим). В ІV ст. н. е з’являються такі соціально-медичні заклади, як шпиталі. Вже тоді вони набули певної спеціалізації (для лікування хворих на проказу та загально-лікувального значення). З X ст. з’являються світські лікарі, підготовка яких проводиться в медичних школах Салерно, Монпельє

В епоху середньовіччя з’являються перші спроби створення систем соціально-медичних заходів. Так, в "Утопії" Т.Мора є рекомендації щодо попередження виникнення голоду, лікування хворих, канонів сімейної моралі (шкідливість дошлюбних статевих стосунків, заборона розлучень, засудження подружньої невірності). Т.Кампанелла у своєму творі "Держава сонця" особливу увагу приділяв відтворенню потомства, підкреслюючи, що останнє повинно бути першочерговою державною опікою.

"Буває тіло, здорове до межі; тіло здорове, але не до межі; тіло не здорове, але й не хворе; тіло в доброму стані, що швидко сприймає здоров’я; тіло легко хворе; тіло хворе до межі"... Абу-Алі-Ібн-Сін

В 1944 р. була створена ООН, а далі її численні спеціалізовані організації, в т.ч. ВООЗ (1948). В 1943 р. ООН прийняла Декларацію прав людини, в якій проголошується, зокрема, право кожного на володіння найвищим можливим рівнем фізичного та психічного здоров’я, а ВООЗ свій статут, у якому дається визначення здоров’я, як стану повного соціального, фізичного та психічного благополуччя, а не лише відсутності хвороб та фізичних дефектів. В 1976 р. вступає у дію міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, який склав теоретичну базу для подальшого розвитку основних положень декларації прав людини.

Розділи соціальної медицини та організації охорони, здоров’я 1. Медична статистика (загальна статистика, статистика здоров’я,статистика охорони здоров’я); 2. Вчення про здоров’я населення (методи та критерії вивчення й оцінки здоров’я та закономірностей його змін, соціальні фактори здоров’я, методи соціальної профілактики); 3. Організація медичної допомоги населенню: планування діяльності лікувально-профілактичного закладу (з ним тісно пов’язане фінансування); облік роботи та звітність; організація та оцінка діяльності медичних закладів; економіка, фінансування та маркетинг у сфері охорони здоров’я.

Частка ВВП, які витрачають деякі країни на охорону здоров’я: США – 14,1 Німеччина – 10,7 Франція – 9,6 Великобританія – 6,8 В середньому ЄС – 8,5 Україна – 3,0

Реорганізаційна та структурна перебудова системи охорони здоров'я скорочення та перепрофілізація існуючого ліжкового фонду, поліпшення умов надання та якості стаціонарної медичної допомоги (у наших стаціонарах 60% їх вартості складають самі ліжка, стіни, підлога та дах, у розвинених країнах - сучасне діагностичне та лікувальне обладнання); орієнтація на нові форми медичного забезпечення населення (впровадження засад родинної медицини та медичного страхування, "денні" стаціонари, стаціонари "вдома" тощо); приведення кількості штатних посад у лікувально-профілактичних та санітарних закладах у відповідність до обсягу фактичного фінансування; збільшення обсягу та розширення спектру платних медичних послуг; реорганізація управління охороною здоров'я (децентралізація та демократизація управлінського процесу, його орієнтація на економічні методи та психологічні аспекти).

Методи дослідження в соціальній медицині. 1)  статистичний метод—як основний метод дослідження в соціальній медицині з допомогою якого вивчаються масові явища, що стосуються здоров’я населення та надання медичної допомоги; 2)   історичний метод, встановлює історичні закономірності розвитку громадського здоров’я і його охорони; 3)   соціологічні методи – дозволяють вивчати соціальну структуру і її вплив на здоров’я; 4) експериментальний, дозволяє вивчати переваги (недоліки) організаційних форм медичної допомоги людям; 5)  експертизи, з допомогою якої вивчається якість і ефективність медичної допомоги; 6)  економічні, що дають змогу визначити економічну ефективність системи медичної допомоги.

Дякую за увагу!