Презентація на тему:
Лабораторна діагностика

Лабораторна діагностика Зав. кафедри клінічної фармації д.мед.н. Самогальська О.Є.

Клінічний аналіз сечі

Сеча (urina) — біологічна рідина, у складі якої з організму виводяться кінцеві продукти обміну речовин. Сеча утворюється шляхом фільтрації плазми крові в ниркових клубочках та зворотного всмоктування в канальцях більшості розчинених у ній речовин і води. Дослідження сечі дуже важливе для постановки діагнозу і контролю перебігу захворювання. Різноманітні патологічні процеси, що відбуваються в нирках і сечовивідних шляхах, позначаються на властивостях сечі. Патологічні зміни в інших органах теж можуть викликати зміни в сечі

Методи дослідження сечі Дослідження сечі полягає у визначенні фізичних властивостей, хімічного складу і мікроскопічному вивченні сечового осаду. Для дослідження збирають усю порцію ранкової (концентрованої) сечі після ретельного туалету зовнішніх статевих органів. Сечу необхідно збирати в абсолютно чистий сухий посуд, зберігати в холодному місці, а мікроскопічне дослідження слід здійснювати не пізніше як за 2 години після збирання.

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СЕЧІ

КІЛЬКІСТЬ У дорослої людини, яка отримує звичайне змішане харчування, добова кількість сечі — добовий діурез (diuresis) — варіює у межах від 800 до 1500 мл. Для оцінки добового діурезу порівнюють кількість сечі з кількістю рідини, що надходить за добу. В нормі з організму з сечею виводиться 60-80% від об'єму спожитої рідини.

Зміни кількості сечі Поліурія (polyuria) — збільшення добової кількості сечі (понад 2000 мл за добу). Фізіологічна: надмірне вживання рідини, нервове збудження (фізіологічна поліурія). Патологія: - при розсмоктуванні набряків, транссудатів, ексудатів; - при хронічній нирковій недостатності (ХНН); - при одужуванні від гострої ниркової недостатності (ГНН); - при нецукровому діабеті (4-6 л і більше); - цукровий діабет; - при амілоїдозі, саркоїдозі, мієломній хворобі. Поліурія спостерігається: - при прийомі діуретиків; - під впливом деяких препаратів (кофеїну, препаратів наперстянки, етанолу, ацетилсаліцилової кислоти, літію, гіпоглікемічних препаратів).

Зміни кількості сечі Олігурія (oliguria) — зменшення добової кількості сечі (менше 500 мл за добу). Фізіологічна: - обмеження питного режиму; - втрата рідини з потом у спеку або при фізичному наванта женні. Патологія: - при серцевій декомпенсації; при температурних реакціях, профузних проносах, опіках, блюванні, кровотечах); - шоці, колапсі; - ураження нирок: гострому нефриті (добовий діурез знижується до 200-300 мл), нефротичному синдромі в набряковій фазі, при гострій нирковій недостатності (гемолітична, токсична нирка тощо); - при дії нефротоксичних речовин (свинцю, миш'яку, вісмуту, етиленгліколю, лікарських препаратів).

Зміни кількості сечі Анурія (anuria) — повне припинення виділення сечі (менше 200 мл за добу): — ранній основний клінічний прояв синдрому гострої ниркової недостатності. Виникає також при: — тяжких формах гострого нефриту; — термінальній стадії серцевої недостатності; — гострій крововтраті; — нестримному блюванні; — закупорці сечоводів каменями, здавленні сечоводів пухлинами (рак матки, придатків, сечового міхура).

Ішурія (ischuria) — затримка сечі в сечовому міхурі внаслідок неможливості самостійного сечовипускання. Спостерігається при: — захворюваннях передміхурової залози (аденома, рак); — простатиті; — парапроктиті; — деяких функціональних та органічних ураженнях ЦНС; — порушенні нервово-м'язового апарату сечового міхура при деяких гострих хірургічних станах у порожнині живота й малого тазу, обширних травмах скелетної мускулатури; — прийомі наркотиків, атропіну, гангліоблокаторів. Добовий діурез поділяють на денний і нічний. Відношення денного діурезу до нічного у здорової людини становить 3:1 або 4:1. Ніктурія (nycturia) — домінування нічного діурезу над ден ним: — є одним із симптомів різних ниркових захворювань; — спостерігається при гіпертрофії передміхурової залози; — нецукровому діабеті.

Частота сечовипускання За нормою частота сечовипускання становить 4-5 разів на добу. Полакіурія (pollakiuria) — часте сечовипускання —при прийомі великої кількості рідини, а також при запаленні сечовивідних шляхів. Олакіурія (olakiuria) — нечасте сечовипускання — можливе при обмеженому прийомі рідини і при нервово-рефлекторних порушеннях. Дизурія (dysuria) — болісне сечовипускання — часто є симптомом різних запальних захворювань сечостатевої системи: циститу, уретриту, пієлонефриту, туберкульозу нирки.

ВІДНОСНА ГУСТИНА СЕЧІ У здорової людини упродовж доби відносна густина сечі може коливатися в широких межах — від 1,008 до 1,026, а в ранковій (найбільш концентрованій) порції вона становить 1,020-1,026. Визначення відносної густини сечі має велике клінічне значення, бо вказує на концентрацію розчинених у ній речовин (сечовини, сечової кислоти, креатиніну, різних солей) і відображає здатність нирок до концентрування і розведення. Точнішу інформацію про концентраційну функцію нирок одержують при прямому визначенні осмотичної концентрації сечі методом кріоскопії (визначенням точки замерзання). Дослідження необхідно проводити в умовах стандартного водного режиму (проба Зимницького) або в умовах вживання сухих страв (проба Фольгарда). Відносна густина сечі залежить не лише від кількості розчинених часток, але й від їх молекулярної ваги. Речовини з великою молекулярною масою (наприклад, протеїни) сприяють підвищенню відносної густини, не міняючи істотно осмотичної концентрації сечі. Осмотична концентрація визначається в першу чергу вмістом електролітів та сечовини і виражається в мосм/л. У здорової людини максимальна осмотична концентрація сечі досягає 910 мосм/л (максимальна відносна густина — 1,025-1,026).

Гіперстенурія (hypersthenuria) — відносна густина більша за 1,026 (осмотична концентрація сечі вище 910 мосм/л, часто підвищена до 1200 мосм/л) при: - наростанні набряків (гострий гломерулонефрит, застійна нирка при серцевій недостатності та ін.); -нефротичному синдромі -цукровому діабеті (у виражених випадках цукрового діабету з масивної глюкозурією відносна густина може дорівнювати 1,040-1,050); -введенні манітолу або декстрану, рентгенконтрастних речовин; -токсикозі вагітних.

Гіпостенурія (hyposthenuria) — відносна густина менша за 1,008: гостре ураження ниркових канальців; - нецукровий діабет; - хронічна ниркова недостатність; - злоякісна гіпертензія. Ізостенурія (isosthenuria) — стан, коли відзначається рівність осмотичного тиску сечі та плазми крові (відносна густина 1,010-1,011, осмотична концентрація сечі не перевищує 280-320 мосм/л); свідчить про повну втрату концентраційної функції нирок.

Визначення відносної густини сечі Вимірюють відносну густину сечі за допомогою урометра (ареометр зі шкалою від 1,000 до 1,050; для зручності кому після одиниці опускають): — сечу наливають у вузький циліндр на 50 або 100 мл, уникаючи утворення піни (якщо утворилася піна, її знімають фільтрувальним папером); — у циліндр обережно опускають урометр і, коли він перестає коливатися, визначають відносну густину по нижньому меніску (урометр при цьому має вільно плавати в циліндрі, не торкатися його стінок).

КОЛІР СЕЧІ В нормі залежить від концентрації і може варіювати від світложовтого до янтарно-жовтого. Нормальне забарвлення сечі зумовлене вмістом в ній урохромів А і В, уробіліноїдів, уроетрину та інших речовин, що утворюються з пігментів крові. Колір сечі може мінятися внаслідок прийому деяких лікарських препаратів і харчових продуктів (буряка, моркви тощо). В деяких випадках при звичайному кольорі сечі осад набуває різного забарвлення залежно від вмісту в ній солей, формених елементів, слизу. Визначення кольору сечі Колір сечі визначають на світлі, тримаючи циліндр на рівні очей.

ЗМІНЕННЯ КОЛЬОРУ СЕЧІ У РІЗНИХ ПАТОЛОГІЧНИХ СТАНАХ (за Л.В.Козловською, А.Ю.Ніколаєвим, 1984

ЗМІНЕННЯ КОЛЬОРУ СЕЧІ ПРИ ВЖИВАННІ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

ЗМІНИ КОЛЬОРУ ОСАДУ СЕЧІ

ПРОЗОРІСТЬ Нормальна сеча прозора. Помутніння сечі спричиняється солями, клітинними елементами, слизом, жирами, бактеріями. Для проведення деяких досліджень сечі (наприклад, для визначення білка, глюкози) необхідно позбавлятися від елементів помутніння.

ЗАПАХ СЕЧІ Сеча звичайно має нерізкий специфічний запах. При розкладанні сечі бактеріями на повітрі (за деякий час) і в сечових шляхах (важкі цистити, пухлина, що розпадається) з'являється аміаковий запах. За наявності кетонових тіл сеча набуває своєрідного запаху (фруктового), що нагадує запах гнилих яблук.

ХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

РЕАКЦІЯ СЕЧІ В нормі нейтральна або слаабкокисла (рН 5,0-7,0) Кисла реакція сечі (рН

Стійкий зсув реакції сечі в бік кислої або лужної реакції є несприятливим патогенетичним фактором. Таку реакцію слід враховувати під час хімічного, мікроскопічного й бактеріологічного дослідження сечі та за необхідності призначення хворому діуретиків або антибактеріальних засобів.

БІЛОК ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИМИ МЕТОДАМИ НЕ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ до рівня 25-75 мг/добу (0,017-0,050 г/л) Протеїнурія (proteinuria) — поява білка в сечі у концентраціях, що дають можливість виявити його якісними методами: фізіологічна (після підвищеного фізичного навантаження, емоційна, холодова, інтоксикаційна, ортостатична); клубочкова (гломерулонефрит, гіпертонічна хвороба, вплив інфекційних та алергійних факторів, декомпенсація серцевої діяльності); канальцева (амілоїдоз, гострий канальцевий некроз, інтерстиціальний нефрит, синдром Фанконі); преренальна (мієломна хвороба, некроз м'язової тканини, гемоліз еритроцитів); постренальна (при циститах, уретритах, кольпітах).

При позаниркових (постренальних) протеїнуріях білок може потрапити до сечі із сечовивідних і статевих шляхів. У таких випадках це не що інше, як домішки запального ексудату. Позаниркова протеїнурія, як правило, не перевищує 1 г/добу, часто є скороминучою. Діагностиці позаниркової протеїнурії допомагає проведення трисклянкової проби та урологічного обстеження.

ГЛЮКОЗА ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИМИ МЕТОДАМИ НЕ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ до рівня 0,03-0,15 г/л (0,16-0,83 ммоль/л АБО НЕ БІЛЬШЕ 0,02%) Глюкозурія (glucosuria) — поява глюкози в сечі: фізіологічна (при надходженні з їжею великої кількості вуг леводів, після емоційного напруження); позаниркова (цукровий діабет, цироз печінки, панкреатит, рак підшлункової залози, тиреотоксикоз, синдром Іценко-Кушинга, феохромоцитома, черепномозкові травми, інсульти, отруєння оксидом вуглецю, морфіном, хлороформом); ренальна (хронічні нефрити, нефрози, амілоїдоз, гостра ниркова недостатність, вагітність, отруєння фосфором, деякими лікарськими препаратами). Для правильної оцінки глюкозурії необхідно досліджувати сечу, зібрану за добу, і обчислювати добову втрату цукру із сечею. При нормально функціонуючих нирках глюкозурія трапляється лише тоді, коли збільшується концентрація цукру в крові, тобто при гіперглікемії. Так званий нирковий поріг глюкози — концентрація глюкози в крові, вище від якої визначається глюкозурія (7,8-8 ммоль/л). Концентрація глюкози в крові, як правило, не перевищує 4,6-6,6 ммоль/л (0,8-1,2 г/л). Рідше спостерігається ниркова (ренальна) глюкозурія, пов'язана із порушенням реабсорбції глюкози в канальцях, коли глюкозурія з'являється за нормальної концентрації цукру в крові.

КЕТОНОВІ (АЦЕТОНОВІ) ТІЛА ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИМИ МЕТОДАМИ НЕ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ (при рівні менш як 50 мг/добу) Кетонурія (ketonuria) — поява в сечі кетонових тіл. До кетонових тіл належать 3 сполуки: ацетон, ацетооцтова кислота і (3-оксимасляна кислота. Більша частина жирів та деякі білки сприяють утворенню кетонових тіл. Кетонові тіла швидко окислюються в тканинах до СО2 і Н2О, тому із сечею за добу виводиться майже 20-50 мг кетонових тіл. Кетонурія може бути наслідком підвищеного утворення кетонових тіл і наслідком порушення їх розпаду: цукровий діабет (некомпенсований); вуглеводне голодування; дієта, спрямована на зниження маси тіла; гіперпродукція кортикостероїдів (пухлина передньої частки гіпофізу або надниркових залоз); токсикози в дитячому віці (ацетонемічне блювання), тривалі шлунково-кишкові розлади, дизентерія.

БІЛІРУБІН ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИМИ МЕТОДАМИ НЕ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ Білірубінурія (bilirubinuria) — виділення білірубіну із сечею. Білірубінурія вказує на: паренхіматозну (печінкову) жовтяницю (вірусний гепатит, хронічний гепатит, цироз печінки); механічну (підпечінкову, обтураційну) жовтяницю; дію токсичних речовин (алкоголю, органічних сполук, інфекційних токсинів); вторинну печінкову недостатність (серцева недостатність, пухлини печінки). Порфіринурія (porphyrinuria) спостерігається: при отруєннях свинцем; при апластичних анеміях, цирозах печінки, алкогольних інтоксикаціях, інфаркті міокарда, ревматизмі; після прийому лікарських препаратів (барбітурати, органічні сполуки миш'яку).

МІКРОСКОПІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО ОСАДУ

ОРГАНІЗОВАНИЙ (ОРГАНІЧНИЙ) ОСАД СЕЧІ 1. Лейкоцити; 2. Еритроцити незмінені; 3. Еритроцити малозмінені; 4. Еритроцити змінені (вилуджені); 5. Клітини плоского епітелію

ЕРИТРОЦИТИ ОДИНИЧНІ (1-3 в препараті) Еритроцити — невеликі круглі клітини з подвійним контуром, позбавлені зернистості. Бувають незмінені (що містять гемоглобін) та змінені (вільні від гемоглобіну, безбарвні, розбухлі, фрагмен-товані, вилужені). Такі еритроцити характерні для сечі з низькою відносною густиною. В сечі високої відносної густини еритроцити зморщуються. Гематурія (haematuria) — поява еритроцитів у сечі. Розрізняють мікрогематурію, що виявляється лише під мікроскопом (колір сечі незмінений): — слабко виражену (до 20 еритроцитів у полі зору); — помірно виражену (20 — 200 еритроцитів у полі зору); і макрогематурію, коли сеча має значні домішки крові й змінений колір (червонувата або буровата) — понад 200 еритроцитів у полі зору. Гематурія буває гломерулярна (ниркова або ренальна): гломерулонефрит, гостра ниркова недостатність, травма, інфаркт нирки, туберкульоз нирки; медикаментозна (сульфаніламіди, пеніциліни, аміноглікозидні антибіотики, анальгетики, рентгенконтрастні речовини, антикоагулянти, аспірин, індометацин); і негломерулярна: травма сечовивідних шляхів, сечокам'яна хвороба; онкологічні захворювання сечовивідних шляхів; цистит, простатит, уретрит, пієліт. Для орієнтовної диференційної діагностики гематурії може прислужитися так звана проба трьох посудин. Хворий, випорожняючи сечовий міхур, виділяє сечу послідовно у три посудини. При кровотечі із сечовипускального каналу гематурія найбільша в 1-й порції, при кровотечі сечового міхура — в останній порції. При кровотечах з верхніх сечових шляхів еритроцити розподіляються рівномірно в усіх трьох порціях.

ЛЕЙКОЦИТИ ЧОЛОВІКИ — 0-3 в полі зору ЖІНКИ—0-6 в полі зору Лейкоцитурія (leucocyturia) — збільшення чисельності лейкоцитів у сечі — свідчить про запальні процеси в нирках або сечовивідних шляхах: - нефрити (пієлонефрит, інтерстиціальний нефрит, вовчаковий нефрит); - гострий і хронічний гломерулонефрити (лімфоцитурія); - уретрити, простатити, цистити, пієліти; - нефрози, нефросклерози; - туберкульоз нирки; - пропасниця, інтенсивне фізичне навантаження; - дія токсичних і лікарських речовин (ампіцилін, канаміцин, аспірин, леводопа, героїн, солі заліза). Якщо кількість лейкоцитів у полі зору перевищує 60, то говорять про піурію (pyuria). В сечі здорової людини лейкоцити представлені переважно нейтрофілами. За деяких патологічних станів зовнішній вигляд лейкоцитів може змінюватися. При нефротичному синдромі вони зменшуються в розмірі, оболонка їх ущільнюється, клітини злегка опалесціюють; при пієлонефриті — більші за розміром (інколи в 2-3 рази), бліді, мають стоншену, розпушену оболонку; при циститах — деформовані, зі змазаними контурами і неяскравою зернистістю. Еозинофільні гранулоцити зустрічаються в сечі при хронічному пієлонефриті специфічного (туберкульозного) і неспецифіч ного характеру, а також при алергічному пієлонефриті й пієлоциститі. Лімфоцити дещо більші від еритроцитів, безбарвні, білясті, виявити їх цитоплазму в нативному вигляді складно. Лімфоцити присутні в сечі на пізніх стадіях лімфолейкозу внаслідок лейкозної інфільтрації нирок, а також при захворюваннях нирок, етіологію яких пов'язують з імунними факторами (гломерулонефрит).

ЕПІТЕЛІАЛЬНІ КЛІТИНИ ОДИНИЧНІ У ПРЕПАРАТІ (0-3 в полі зору мікроскопа) При мікроскопічному дослідженні в сечовому осаді можна зу стріти клітини плоского, перехідного і ниркового епітелію Клітини плоского епітелію — округлої форми, великих розмірів, безбарвні, з невеликим ядром. Потрапляють у сечу із зовнішніх статевих органів і сечовипускального каналу. Особливого діагностичного значення не мають. Трапляються: при запаленні уретри у чоловіків. Клітини перехідного епітелію вистеляють слизову оболонку сечовивідних шляхів: сечового міхура, сечовода, ниркових мисок. Ці клітини мають різні форми й величину (але менші за плоский епітелій), округле ядро. при циститах, пієлітах, новоутвореннях сечовивідних шляхів. Клітини ниркового епітелію — призматичного епітелію ниркових канальців — це клітини округлої форми, з ексцентричне розташованим ядром і великою зернистістю. Часто клітини ниркового епітелію розміщені на гіалінових циліндрах. Кількість їх підвищується: при гострих і хронічних ураженнях нирок (гострі та хронічні нефрити, амілоїдоз); у пропасних (гарячкових) станах; при інтоксикації; при інфекційних захворюваннях.

ЦИЛІНДРИ Циліндри (cylindrus) являють собою білкові або клітинні утворення канальцевого походження, що мають циліндричну форму й різні розміри. Розрізняють чисто білкові циліндри (гіалінові, воскоподібні та клітинні циліндри. Гіалінові циліндри — білкові утворення, що мають ніжні контури і гладку, ледь зернисту поверхню. Гіалінові циліндри можуть зустрічатися: в сечі практично здорових людей за різкого зниження її рН: збільшення відносної густини, що характерно для дегідратації (інтенсивне фізичне навантаження, робота в жаркому кліматі); при всіх захворюваннях нирок, що супроводжуються клубочковою протеїнурією (гломерулонефрит, вплив інфекційних і алергійних факторів, декомпенсація серцевої діяльності); при нефропатії вагітних; при пропасниці; при отруєнні солями важких металів.

Воскоподібні циліндри. Мають різкі контури і гомогенну структуру жовтого кольору. Характерні для: нефротичного синдрому різного генезу; амілоїдозу; хронічних уражень епітелію канальців. У клітинних циліндрів (епітеліальних, еритроцитарних і лейкоцитарних) білкова основа покрита налиплими еритроцитами, лейкоцитами, епітеліальними клітинами. Епітеліальні циліндри: гломерулонефрит; амілоїдоз; отруєння важкими металами, саліцилатами, етиленгліко' лем. Еритроцитарні циліндри: гематурії ниркового генезу (гломерулонефрит, інфаркт нир ки, тромбоз ниркової вени). Лейкоцитарні циліндри: лейкоцитурії ниркового генезу (пієлонефрит, вовчаковий нефрит). Зернисті циліндри. Мають чіткі контури, складаються зі щільної зернистої маси. Утворюються з еритроцитів, що розпали ся, лейкоцитів або клітин епітелію. Зустрічаються: при тяжких дегенеративних ураженнях канальців; при нефротичному синдромі; при пієлонефриті. Однак не відзначається прямої залежності між вираженістю циліндрурії і тяжкістю ниркового процесу. При туберкульозі нир ки циліндрурія трапляється вкрай рідко.

Циліндри в осаді сечі 1. Гіаліновий циліндр; 2. Зернисті циліндри; 3. Воскоподібні циліндри; 4. Ерирроцитарний циліндр.

СЛИЗ В НОРМІ - НЕЗНАЧНА КІЛЬКІСТЬ Підвищена кількість при: уретритах, простатитах, циститах, нирковокам'яній хворобі. При значному вмісті слиз може набувати вигляду циліндроїдів — утворень, схожих на гіалінові циліндри, але значно довших, таких, що мають чіткі контури й довгі, ниткоподібне закручені кінці.

БАКТЕРІЇ Не більше 50 000 в 1 мл Бактеріурія: - кількість, більша за 50 000 мікробних клітин в 1 мл сечі, вказує на запальний процес. Виявлення бактерій орієнтовним методом не має істотного діагностичного значення. Більш інформативним є підрахунок кількості мікробних тіл в одиниці об'єму (ступінь бактеріурії) та посів сечі з визначенням чутливості мікрофлори до антибіотиків і уросептиків. Мікобактерії туберкульозу визначають в осаді сечі при туберкульозних ураженнях нирок (препарати зафарбовують за Цілем-Нільсеном). Ліпіди присутні в осаді сечі при хронічному нефриті з нефротичним синдромом, діабеті, пієлонефриті, хілурії та ін. Гриби. Найчастіше знаходять грибки типу Candida — збудників кандидомікозу. Вони можуть з'являтися в сечі у великій кількості після тривалого вживання антибіотиків.

НЕОРГАНІЗОВАНИЙ (НЕОРГАНІЧНИЙ) ОСАД СЕЧІ Неорганізований осад сечі складається із солей, що випадають у вигляді кристалів та аморфних мас. Характер солей залежить від колоїдного стану сечі, рН та інших властивостей. За кислої реакції сечі виявляються: сечова кислота (ромбічні кристали жовтувато-коричневого кольору) і урати (дрібні цеглясто-червоні зерна, що розміщуються купками). За лужної реакції сечі знаходять трипельфосфати, аморфні фосфати, кислий сечокислий амоній, вуглекислий кальцій Осади, що спостерігаються в кислій і лужній сечі: щавлево-кисле вапно або оксалати (безбарвні кристали форми октаедрів); нейтральні фосфати (блискучі клиноподібні утворення, що збираються в розетки); кислий сечокислий амоній (частіше в лужній сечі, в кислій — у новонароджених та дітей грудного віку). При стійкій кристалурії необхідне детальніше обстеження, що включає вимірювання рН сечі, добової екскреції із сечею кальцію, оксалатів, уратів, фосфатів та визначення плазматичної концентрації сечової кислоти, кальцію, паратиреоїдного гормону.

Метод Нечипоренка Це метод підрахунку еритроцитів, лейкоцитів, циліндрів в 1 мл сечі. Норма еритроцити — не більше 1000 в 1 мл сечі; лейкоцити — 2000-4000 в 1 мл; циліндри — відсутні або до 20 в 1 мл (не більше 1 на 4 камери Горяєва).

Для оцінки функціонального стану нирок беруть до уваги такі параметри: — показники концентраційної здатності (проби Зимницького, Фольгарда); — біохімічний склад крові й деякі її фізичні властивості (азотовидільну, гомеостатичну, ендокринну функції); фізико-хімічні властивості сечі та її біохімічний склад — парціальні показники діяльності нирок (кліренс, проба Реберга).

Проба Зимницького Суть проби Зимницького полягає в динамічному визначенні відносної густини сечі упродовж доби. Передумовою правильності проби є виключення надмірного споживання води. Якщо максимальна відносна густина сечі у пробі Зимницького перевищує 1,020, то це є показником доброї концентраційної здатності нирок.

Зміни в сечі при запальних захворюваннях нирок і інших патологічних станах

Гострий дифузний гломерулонефрит Гломерулонефрит (glomerulonephritis) —імунно-запальне захворювання з переважним ураженням клубочкового апарату нирок з втягненням у запальний процес канальців та інтерстиціальної тканини. Вже на початку захворювання змінюється колір сечі внаслідок домішок крові. Гематурія — найважливіша діагностична ознака гострого гломерулонефриту. Вона може бути різного ступеня вираженості — від мікро- до макрогематурії, коли сеча має колір “ м'ясних помиїв”. На висоті захворювання еритроцитів може бути до 100—200 в полі зору, потім їх кількість зменшується і знову збільшується при зменшенні набряків (вторинна гематурія ). В осаді сечі, крім еритроцитів знаходять циліндри (гіалінові, зернисті, еритроцитарні) незначну кількість лейкоцитів. Протеїнурія може бути від невисокої при наявності гострого гломерулонефриту із сечовим синдромом до десятків грамів у літрі при наявності нефротичного варіантного захворювання. Вона може триматися на невисоких цифрах на протязі декількох місяців. У тяжких випадках захворювання відмічається олігурія збільшення питомої маси сечі нічного діурезу. В цей період відмічається пригнічення видільної функції нирок і напруження концентраційної. При зменшенні набряків (період видужання) кількість сечі збільшується покращується концентраційна функція нирок.

Хронічний гломерулонефрит Хронічний гломерулонефрит — це запальний процес в клубочках нирок дегенеративні зміни епітелію канальців і прогресуюче розростання сполучної тканини що веде до розвитку вторинно зморщеної нирки. Проявляється зменшенням діурезу, набряками, характерними змінами крові, сечі: гіпо- і диспротеінемією (гіпергама-глобулінемія, гіпоальбумінемія), гіперліпідемією, протеінурією понад 3,5 г/л, циліндрурією (гіалінові, зернисті, рідше - восковидні). З розвитком ниркової недостатності з’являються компенсаторні ніктурія і поліурія. Проба за Зимницьким: гіпоізостенурія ніктурія. Питома вага сечі зменшується стає монотонною гіпоізостенурія (1009-1012). Завдяки поліурії з крові виводяться азотисті шлаки і вміст їх може бути в нормі. Протеїнурія може бути незначною або досягати високих цифр (3-10 г/л). Це залежить від дієти хворого фізичного навантаження переохолодження і інших причин. В осаді сечі наявні циліндри — гіалінові зернисті восковидні. Кліренс ендогенного креатиніну зменшений.

Пієлонефрит Пієлонефрит — неспецифічне бактерійне запалення нирок. Розрізняють одно- і двобічний гострий і хронічний пієлонефрит. Якщо пієлонефрит виникає у разі відсутності морфологічних змін в сечових шляхах то такий пієлонефрит називають первинним.

Гострий пієлонефрит Відносна щільність сечі зменшена (1012-1015) що пов язано з порушенням функції дистального відділу канальців нирок в зв’язку з чим порушується реабсорбція води може бути поліурія. Реакція сечі кисла. Для пієлонефриту характерні лейкоцитурія, бактеріурія. Можуть бути незначно виражені гематурія і протеїнурія (до 1 г/л) ціліндрурія (гіалінові зернисті епітеліальні). Нерідко сеча виділяється мутна, має лужну реакцію, неприємний запах, з осадом солей і гнійними пластівцями. Під мікроскопом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті циліндри, а також еритроцити.

Хронічний пієлонефрит Хронічний пієлонефрит хронічне неспецифічне запалення інтерстиціальної тканини нирок і слизової оболонки мисок з наступним ураженням кровоносних судин і тенденцією до прогресування. Сеча: питома вага в кінці захворювання знижується до 1003-1005 (гіпоізостенурія). Білок у сечі в невеликій кількості (до 1 г/л). При пієлонефриті лейкоцитурія переважає над еритроцитурією, характерна наявність осмотично активних лейкоцитів в сечі (клітин Штернгеймера-Мальбіна). Бактеріологічне дослідження сечі виявляє значну кількість бактерій. Проба за Зимницьким на початку захворювання виявляє гіпостенурію а пізніше — гіпоізостенурію. Знижується кліренс креатиніну сечовини. Збільшується рівень сечовини і креатиніну в сироватці крові.