Презентація на тему:
Історія медицини

ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ І ФАРМАЦІЇ 1.1. Вступ до спеціальності Дисципліни, які вивчаються на фармацевтичному факультеті, діляться на загальноосвітні, профільні іі спеціальні. До загальноосвітних відносяться дисципліни – історія України, філософія, основи економічних теорій, вища математика, біофізика, інформаційні технології, латинська та іноземні мови і т.п. Вони дають базові знання, які необхідні спеціалісту з вищою фармацевтичною освітою.

До профільних дисциплін відносяться неорганічна, органічна, аналітична, біологічна, фізична, колоїдна хімія, медична ботаніка, фармакологія, фармакотерапія, клінічна фармація, гігієна та інш. Чотири дисципліни є спеціальними: фармакогнозія, фармацевтична хімія, технологія ліків, а також організація і економіка фармації (ОЕФ).

Фармакогнозія – це наука про лікарські рослини. Вона навчить вас вирощувати, зберігати, визначати діючі речовини в рослинах, отримувати фітохімічні лікарські препарати із рослин. Фармацевтична хімія – наука, яка вивчає хімічну природу і хімічні властивості лікарських засобів. Навчить вас синтезу лікарських засобів, вивченню їх фізичних і хі-мічних властивостей, методом фармакопейного ї фармацевтичного аналізу.

Технологія ліків – наука про мистецтво виготовлення ліків. Ліки готують в аптеках, на фармацевтичних фабриках і хіміко-фармацевтичних заводах. На третьому курсі будете вивчати аптечну технологію ліків, на 4-му – технологію лікарських препаратів промис-лового виробництва і технологію парфумерно-косметичних засобів на 5-му – біофармацію.

ОЕФ – комплекс взаємозв”язаних дисциплін, що вивчає питання організації лікарського забезпечення населення і лікувально-профілактичних закладів, економіку аптек, фармацевтичний маркетинг і менеджмент.

Слово “Фармація” проходить від староєгипетського “Фармакі”, що значить “той, що дарує вилікування і безпеку”, такий надпис знайдено на малюнку, де зображений бог лікування Тот. Це слово перейшло в грецьке “Фармакон” – лікарство, яке увійшло в інші мови і стало міжнародним. Збереглися відомості, що для осіб,які виготовляли зілля (так раніше називали ліки) використовували термін “фармакон”. Для збирачів лікарських трав – чудесник.

В Олександрійській школі лікарських мистецтв (Єгипет) викладали фармацію. В ІІІ столітті до н.е вперше назва “Pharmaceutae” використовується для позначення спеціаліста, що займається виготовленням ліків і лікуванням хворих В сучасному розумінні фармація - комплекс наук і знань, щозаймаються питанням пошуку, створення. розробки, виготовлення, дослідження, стандартизації, зберігання, оптового і роздрібного відпуску лікарських препаратів і виробів медичного призначення.

В системі назв є слово «провізор» – спеціаліст з вищою фармацевтичною освітою, який має право займається виготовленям ліків в аптечних і заводських умовах, здійснювати контроль за якістю виготовлених ліків, створює умови для найбільш ефек-тивного і економічного обгрунтованого забезпечення амбулаторних і стаціонарних хворих.

Слово провізор походить від латинського «provide” – наперід турбуючий про що небудь, попередній. В повній концепції фармацевтичної освіти введена градація: бакалавр фармації (середня фармацевтична освіта), спеціаліст (провізор) і магістр фармації.

2. Значення історії фармації як дисципліни. Історія медицини і фармації – це історія накопичення досвіду профілактии і лікування хворіб людства і тварин, яка направлена на пошук і вдосконалення ліків для боротьби із хворобами, історія формування, становлення, розвитку і функціновання аптечної справи.

Історія медицини і фармаціїз одним із розділів культури людства. Вона розглядає комплекс знань, які пов”язані із створення ліків, розвитком аптечних і хіміко-фармацевтичних підприємств. Зміст фармації, якість і кількість ліків залежить від стану су-спільства,розвитку техніки і технології. Тому вивчити історію фармації, правильно зрозуміти її розвиток можна лише в безперервному зв”язку із загальноюісторією людства.

Чому фармацевту необхідні знання про світову і вітчизняну фармацію? Історія допомогає правильно зрозуміти сучасний рівень фармації і передбачити перспективи її розвитку. Вивчення минулого фармації дозволяє правильно уявити про це, як виникли ліки, лікознавство, як створювались фармацевтична індустрія і розвивались аптеки.

3. Емблема медицини і фармації У Вавілоні ввважили, що змія - “дитя богині Землі”, в Египті називали змію “життя землі”, подібна уява про змію була в інших народів. Арабське слово “життя” і “змія” проголошується одинаково - “ель хай”.

Древні греки терміном “Фармакос” називали і яди і лікарства. Так, зміїний яд збирався і зберігався в спеціальних чашах. Ліки давнини були дуже складного складу, деколи включали понад 70 ігредієнтів в якості протиотрути до них входив зміїний яд. В давнину знали дією зміїного яду і протиотрути.

Цар Минтродант Еупатор (120-69 р.р. до н.е.) боячись от-руєння, проводив досліди з отрутами і протиотрутами на злочинцях і на самому собі. Він щоденно приймав протиотруту, в результаті цих дослідів він винайшов протиот-руту, яка отримала назву "тернак".

Сьогодні емблему схильні розглядати як нагадування лікарю бути мудрим, а мудрість черпати із чаші пізнання природи. В емблемі чаша, яку обіймає змія, не має ніякого протиборства (добро-зло), а з”єднані два взаємопідсилюючі символи (добро-добро).

4. Зародження медицини. Медицина до історичних часів. Обіймає період від Полеозойської ери (600 млн. років тому) до відкриття календарря і письма (4 тис. років до н.е). В розвитку людини відмічають два переломних моменти. Перший – початок трудової діяльності, другий перетворенням поліатропів на людину сучасного типу (40-45 тис років тому)

В період матріархату досвід лікування накопи-чується в жінок, так в силу свого положення жінка повинна була взяти на себе функції лікування хворіб. Не випадково в народних епосах і оповіддях в якості лікознавців фі-гурують жінки: в давніх слов”ян – Берегиня, в єгиптян – Полідамна, в греків – Артеміда.

. Багато лікарських засобів рослинного і тваринного походження, які застосовуються сьогодні, взяті в наших (пращурів) предків. Ефедра, як лікарська росли-на, була відома китайцем понад 5 тис. років тому. Ефедрин введений в наукову медицину китайським фармакологом Ченом.

Лікувальні властивості хінного дерева були відкриті інками (місцеве населення Америки). Вони спасалися від тропічної малярії порошками від кори цього дерева. Горицвіт весняний застосовується для лікування набряків і задухи.

спостережливість бразильських індійців була просто вражаючою. Для заживлення ран вони використовували мурашок, розміщуючи їх вздовш рани так, щоб вони захоплювали своїми челюстями оба її краї. Потім туловище удаляли і отримували ряд скобок на рані. Мурашинна кислота, яке виділялася мурав”ями діяла антимікробно.

МЕДИЦИНА І ФАРМАЦІЯ АНТИЧНИХ ЧАСІВ 1. Медицина і фармація античних часів. Антична медицина обіймає період від чотирьох тисяч років до нашої ери до чотириста сімдесят шостого року нашої ери, коли впала Римська імперія. В соціально-економічному відношенні наступлення цієї епохи значить розпад родової принади і виникнення рабовласництва.

Народна медицина переросла в професійну, виділяються лікарі-професіонали. Появляються перші лікарські школи. Кожна школа мала свої ліки і лікарські прийоми, які передавалися із покоління в покоління. Підготовка лікарів – профісіоналів проходила в сім”ях. Появляються перші записи, перші “травники”. Памятки медичної літератури являють собою збірники рецептів з постановами як готовити ліки із коротким описом хворіб.

Перехід ддо рабовласницького ладу вперше в історії людства проводить в країнах Старинного Сходу (Єгипет, Сирія, Іран, Індія, Китай). Історія Старинного Сходу охоплює історію багаточисельних народів, які раніше інших вийшли на арену історичного існування і залишили після себе найбільш старинні історичні пам?ятки, які додають можливість вивчити матеріальне і духовне життя народів цієї епохи.

.2. Роль народів старовинного Єгипту в розвитку медицини і фармації Джерелом для вивчення медицини і фармації старовинного Єгипту є письмові пам”ятки, папіруси, які знайдені при розкопках. Найбільш знаменним документом єгипетської медицини є папірус Еберса (довжина 20 м. 35 см, ширина – 30 см) і включає в себе 110 сторінок (число 110 значило для єгиптян крайню межу людського довголіття) і має надпис “Книга приготування лікарських засобів для всіх частин тіла” сладений папірус в 16 ст. до н.е.

Папірус включає “Книгу очей”, яка описує двадцять очних хворіб, “Трактат про серце і його судини” і наводить біля 800 рецептів. Всі ліки класифіковані за фармакологічною дією. Серце – це орган, який хвилював древніх єгиптян і рахувалось вмістилищем розуму. “Серце розмовляє, - повідомляє папірус, - якщо положити пальці на голову, на обі руки, на ноги – всюди зустрічаємо серце, оскільки його судини проходять через всі члени”.

Це висловлювання пiдтверджує той факт, що древнi єгиптяни вимiрювали пульс i викорстовували для цього спецiальний пристрiй - клiпсидори (водяний годинник). Здоров»я, за думкою єгиптян, залежить вiд невiдомої речовини, яка знаходиться у повiтрi - пневми, яка вдихається легенями i розповсюджується по всьому тiлу.

Цим поглядам вiдповiдали методи лiкування, якi повиннi видiлити iз тiла «гнилистнi речовини». Для цього використовувались рiзнi лiкарськi засоби, що визивають блювоту, сечевидiлення, потогiннi, послаблюючi.

Єгипет є батькiвщиною ароматотерапiї, тобто лiкуваання ефiрними олiями. Єгиптяни методом дистиляцiї отримували кедрову i скипiдарну олiю, олiї ароматних трав. Наприклад, олiєю базалтика лiкували епiлепсiю, заспокоювали нерви. Крiм рослинних використовувались лiкарськi засоби тваринного походження. Найбiльш екзотичнi з них: жир лева, гiпотатама, бика, кров ящерицi, летучої мишi i т.п.

Iз мiнералiв використовувались осколки кремнiю, нафта, каустична сода. Мрамор, наприклад, використовувався у формi порошку, який змiшували з оцетом. Цей склад володiв знеболюючими властивостями при хiрургiчних операцiях. В даному випадку анестизуючою речовиною виступав вуглекислий газ, який видiлявся при взаємодiї оцету i кальцію карбонатом (складової частини мрамору).

Єгиптяни використовували з лiкувальною метою оцет, сiк алоє, м’яту, подорожник скипидар, якi увiйшли в лiкувальну практику багатьох народiв. Для виготовлення лiкiв використовували вiдповiднi прийоми: подрiбнення, процiжування, вiджимання та iнш.

В древнiх єгиптян за 4-6 тисячилiть до н.е. приготування лiкiв мали право тiльки люди, якi належили до вищої касти св’ященослужителiв i вся лiкувальна справа по їх вiрi знаходилась пiд покровою бога Тота, якого в розумiннi «iзбавитель», «iсцилитель», «захисник» називали «фармакi». Звiдси пiшли i дiйшли до наших днiв слова з коренем «фарма» (фармацiя, фармацевт, фармакопея, фармакогнозiя i т.р.).

В спадщину Єгипет залишив нам слово «Recipe», яке фiгурує в «Rp:» в рецептах - це медичне умовне позна-чення, яке використовувалось в древньому Єгиптi, зберег-лося до наших днiв, проживши приблизно 60 столiть.

Одним iз вiдомих вчених древнього Єгипту є Iмхопет - лiкар-спецiалiст, який при храмi в м.Мемфiса вiдкрив першу медичну школу. Вiн також є автором папiруса, в якому описанi рiзнi операцiї, мiститься розбiр 48 випадкiв травм, якi дiляться на вилiкованi, сумнiвнi i безнадiйнi, вказано на значення спинного i головного мозку для органiзму людини.

3. Медицина i лiкознавство в древнiй Iндiї Древнi книги, якi написанi за 1500 рокiв до н.е. засвiдчують про те, що вже в тi часи в Iндiї були вiдомi такi хвороби, як проказа, сухоти i т..п. Здоров’я вважалось нормальним поєднанням трьох початкiв: повiтря, слизу i жовчi. В якостi лiкарських засобiв використовувалась ртуть, золото, срiбло, мiдь, залiзо та iншi метали, а також понад 700 рiзних рослинних засобiв.

З терапевтичною метою використову-вались дорогоцiннi каменi: брилiант, рубiн, жемчуг та iнш. Дорогоцiннi метали вживалися як укрiпляючий засiб. Золото вважалось самим сильним укріпляючим засобом. Воно розбивалось на тоненькi листочки, накалювалось i 6-7 разiв га-силося в молоцi, маслi та iнших рiдинах, якi теж слугували лiками. Були вiломi отрути i протиотрути проти укусiв змiй.

Письмовою пам’яткою древньої Iндiї є «Аюр-веда» («Знання життя»), в якiй приводиться 760 лiкарських рослин, способи застосування з лiкарською метою молока, сала, мозку, жовчi. Лiки були роздiленi по дiї, описанi лiкарськi форми, способи виготовлення лiкiв вiд всiх захворювань, для продовження життя, способи використання: втирання, вдихання, обливання. При призначеннi лiкiв враховувався перiод року, погода, стать, вiк, будова тiла.

Вiдомо три редакiї «Книги життя», найбiльш вiдомим вважається видання пiд керiвництвом вiдомого лiкаря старини Сушрути. Йому належить i наступний вислiв «В руках жанджi лiкарство - яд, i за своєю дiєю може зрiвнятися з ножом, вогнем або свiтлом, в руках людей сведущих, воно подiбно напою безсмертя»

Пiвострiв Iндостан, який розположений бiля пiдошви Гiмалiйського хребта, орошений великими рiками Iндом i Гангом i при тропiчному клiматi володiючий багатою рослиннiстю з рiзними ароматними корiнями, прянощами i квiтами, за правом вважаєтьсчя батькiвщиною лiкарських рослин. В III столiттi в Iндiї був створений наказ про введення культивування лiкарських рослин.

Лiкарськi засоби Iндiї вiдрiзнлися винятковою багатограннiстю i багатством. Iндiйська фармакопея нараховувала до 800 рослинних лiкарських засобiв, значна частина їх до сьогоднiшнього часу використовується в науковiй медицинi Iндiї.

4. Досягнення древньокитайської медицини Основними методами лiкування вважалось лiкуванням протилежним: жар холодом i навпаки. Так, проти слабкостi приймали ектсракт з кровi тигра. Ще 1000 р. до н.е китайцi лiкували вiспу прививкою люської вiспи. Цей спосiб заключався в тому, що в нiздрi здорової людини вводиди висушений гнiй вiспових пустул хворого.

В Китаї велика увага придiлялася загальноукрiплюючiй медицинi: дiєтi, водним процедурам, лiкувальнiй гiмнастицi, масажу. В китайськiй медицинi вперше була застосована акiпунктура - укол гострою голкою. Призначенням уколiв було полегшити просування кровi по судинах, лiквiдувати «застiй» i тим самим усунути причину захворювання. На тiлi людини нараховувалось 360 «життєвих точок», якi пiдлягали в рiзних випадках уколам.

Другим характерним прикладом китайської медицини було припiкання («мокса») тих же життєвих точок запаленими комочками висушеної трави. Припiкання i голкоковкалування застосовувалось з профiлактичною метою i сприяли довголiттю. Про розумiння профiлактики в медицинi засвiдчує такий вислiв про древнiй Звiд медичних правил i настанов “... медицина не може спасти вiд смертi, но в станi продовжити життя i укрiпити держави i народи порадами...”.

Мудре правило «Краще попередити хворобу, нiж її лiкувати » теж належить китайцям. Велика частка лiкарських засобiв належить до рослинного свiту. У вiдповiдностi з подiлом тiла на три пояси, верхня частина рослин вживалася для лiкування верхнього поясу, стебло - при захворюваннях середнього, коренi - нижнього поясу, гiлки - при захворюваннях шкiри i м’язiв.

Китайцями написана одна iз старiйших книг про лiкарства «Книга про внутрiшнє людини», де наводяться синонiми 900 лiкарських рослин, їх ботанiчний опис, час збирання, спосiб застосування. В II ст. до н.е. в Китаї був написаний «Трактат про коренi i трави Шеньнуна», де було описано 365 лiкарських рослин. Особливо чудодiйне значення при лiкуаннi ряду захворювань надавалось кореню женьшеню (“корiно життя”, “дар безсмертя”), який використовувався в самих рiзних випадках.

Iз лiкiв тваринного походження використовувались панти (роги молодого плямистого оленя), печiнка, кiстковий мозок; особливо цiнувались внутрiшнi органи i кров тигра. Як кровозупинне використовувувався шкiрний клей (желатина). Використовувались також i рiзноманiтнi мiнiральнi речовини: ртуть, сурма, залiзо, сiрка, магнезiя. Китайцi використовували ртуть для лiкування сифiлiсу, сiрку - для лiкування корости, вiтамiнiзованi препарати - для лiкування рахiту.

В 652 р. до н.е видана книга «Тисяча золотих лiкарств». На початку нашої ери китайськими лiкарями написанi «Трактат про тиф», книга «Зiбрання рецептiв», якi мiстили поради про лiкування багатьох хворiб. Вiдомо понад 50 книг про лiкарськi засоби та методи лiкування рiзних захворювань, якi виданi в Китаї в старовиннi часи. Китайським вченим Лi-Шi-Чженом були узагальненi накопиченi китайською медициною широкi пізнання в галузi лiкознавства i складане фармакопея «Вень-Шао-чань-му» в 52 томах.

В УI ст. до н. е. був створений перший в свiтi Вищий медичний iнститут для державного систематичного навчання студентiв медицинi iз спецiалiзацiєю з рiзних захворювань. Досить рано в Китаї появились спецiалiсти з виготовлення i торгiвлi лiками - по типу блукаючих знахарiв. Пiзнiше появилась аптека як спецiальний заклад.

5. Роль Месопотамiї (Дворiччя) в розвитку медицини Країна, яка розмiщена за течiєю рiчок Тигру i Ефрату, вiд Вiрменських гiр на пiвночi до Персидської затоки на пiвднi, отримала в грекiв назву Месопотомiя (iнша її назва - Дворiччя). Зараз тут розмiщена держава Ірак.

Наприкинцi III i на початку II тисятирiччя до н.е. починається возвищення Вавилонської держави в середнiй частинi Дворiччя, в I тис. до н.е. - в пiвнiчно-схiднiй частинi возвищується Ассирiя. З цих держав головне мiсце в господарському i культурному розвитку, зокрема, в медицинi, належить Вавилону. Одним iз джерел вивчення стану медичної справи у Вавилонi є звiд законiв царя Хамуранi (ХУIII ст. До н.е.). Правлiння Хамуранi було перiодом розквiту Древнєвавилонського царства.

Звiд законiв Хамуранi представляє собою зiбрання статей судочинства, якi вирiзанi клинописью на великому бальзатовому стовбi. Ряд статей присвячено умовам дiяльностi лiкарiв i їх судової вiдповiдальностi в рiзних випадках. В Зводi законiв Хамуранi зустрiчаються вказiвки на спецiальнi очнi i зубнi операцiї. Часто в кодексi зустрiчаються вказiвки на покарання в формi нанесення пошкоджень: вiдрiзати язик, вирвати око, зламати кiстку i т.п.

Геродот, грецький iсторик, який жив в У ст. до н.е., описує своєрiдний вавилонський звичай: хворi виводились на люднi площi i всi, хто проходив повз, повиннi були дати їм поради iз власного досвiду. Це, як правило, використовувалось для лiкування бiдних, якi не могли заплатити лiкарю. Для лiкування активно використовувались з рослинних засобiв молодi парослi рiзних рослин, iз тварин - жири, iз мiнеральних – нафта.

Рiзнився прийом лiкiв наще i пiсля їди. Медичнi записи в Вавилонi i Ассирiї робилися на старинношумерськiй мовi, яка була доступна обмеженому кругу осiб i була еналогiчна латинськiй в середньовiковiй Європi.

Великий вплив на спосiб лiкування мала релiгiя. Молитва про вилiкування читалися не самими хворими, а жрецями, якi виступали мiж хворими i богом. Розрiзняли сiм основних демонiв («злих богiв»), впливу кожного прописували хворобу певної частини тiла - голови, шиї, грудей, живота, рук, нiг. В цей же час признавалося iснування добрих богiв, якi захищали людину вiд демонiв i помагали лiкуванню.

Часте вживання у вавилонськiй i ассирiйськiй медицинi речовин, якi визивають бридкiсть (неприємний на смак лiкiв) визивалось їх призначенням для вигнання демонiв. Вважалось очевидним, що бридке пацiєнту повинно бути противно в засiвшому в нього демона.

6. Антична медицина i фармацiя Медицина i фармацiя Грецiї були тiсно зв’язанi з релiгiєю. Поряд з «асклепейонами» (примiщення для лiкування) при храмах iснували «асклепейони» i школи для свiтських лiкарiв, а також дрiбнi «ятреї» (лiкарнi) в дома в лiкаря. Назва «асклепейони» походить вiд iменi лiкаря стародавньої Грецiї Асклепiя (або Ескулап по-латинi).

За переказами, Асклепiй жив в Пiвнiчнiй Грецiї i в лiтературi описується як бого лiкувального мистецтва. Одна iз його дочок - Гiгiєя - була покровителькою галузi медицини - гiгiєни, друга Панагея (звiдки. пiшло слово «панацея») - покровителькою лiкарської терапiї.

Лiкуванням займались, в основному, жрецi в храмах, якi розмiщувалися поза мiстами в св’ященних гаях, горах, поблизу рiк i лiкувальних мiнеральних джерел. Головним засобом лiкування був священний сон бiля нiг божества. Жрецi за сновидiнням хворих визначали засоби проти хворiб. Культ Ескулапа проiснував приблизно до 420 р. до н.е.

Медицина в цей час носила i свi-тський характер, тобто були грома-дськi лiкарi, вiйськовi, придворнi. В обов’язки мiських лiкарiв входило проведення попереджуючих мiр проти епiдемiї. Громади запрошу-вали таких лiкарiв тимчасово, при виникненнi надзвичайних обставин.

Найбiльшим авторитетом користувалися лiкрi-воїни. Значний розвиток в древнiй Грецiї отримала хiрургiя. Вже тодi хiрурги застосовували перев’язку судин, що давало можливiсть проводити ампутацiю кiнцiвок та iншi складнi хiрургiчнi втручання. В якостi знеболюючого засобу використовували витяжку корiння мандрагори.

При лiкарнях видiлялись примiщення для зберiгання лiкарських речовин. Грецькою вони називалися apotheke (зберiгати, оберiгати) - означало хранилище цiнних продуктiв. Потiм цй термiн розповсюдився i в iншi країни i став означати аптеку в її сучасному розумiннi. Пiзнiше в Грецiї появилися самостiйнi аптеки, в яких працювали лiкарi.

Були також школи для пiдготовки лiкарiв за типом iндивiдуального ремесленного ученичества. Найбiльш вiдомi школи в Кiнiдолi i Колсi. Iз школи на островi Кос вийшов знаменитий Гiппократ.

7. Вчення Гіпократа Великий вклад в розвиток медицини i фармацiї внiс знаменнитий вчений древньої Грецiї Гiппократ, який жив в 460-377 р.р. до н.е. Вiн притримувався наступного вчення: в людському тiлi знаходиться чотири основних рiдини - кров, слизь, жовта i чорна жовчь, будь яке захворювання пояснюється порушенням рiвноваги цих рiдин.

Гіппократ прикував увагу лiкарiв др органiзму людини, до пошукiв засобiв лiкування, якi помагали би органiзму подолати недугу. Головним в своїй роботi Гiппократ вважав досвiд i спостереження бiля лiжка хворого. За його думкою, добрий лiкар повинен визначати стан хворого за однiм зовнiшнiм виглядом. Вiдомi багаточисельнi працi Гiпократа з медицини «Про св’ящену хворобу», де вiн описує походження i методи олiкування епiлепсiї, «Про повiтря, води i мiсцевостi», де вказано на вплив клiмату, грунту, води на здоров’я населення та iнш.

Книги, якi написанi Гiппократом i його учнями, зiбранi в так званий «Гiппократiв збiрник», стали джерелом медичних знань на протязi багатьох столiть. Особливу увагу Гiппократ придавав лiкознавству, правильному зберiганню лікарських речовин i їх заготовцi. Про лiки та їх властивостi Гiппократ писав: «Лiки та їх простi властивостi, якщо вони описанi, ти повинен ретельно утримувати в пам’ятi. З них ти повинен засвоїти собi все, що стосується лiкування хвороб взагалi, нарештi, скiльки i як саме вони дiють при певних хворобах. Бо в цьому початок, середина i кiнець пiзнання лiкiв».

Гiппократ створив теорiю зберiгання лiкарських засобiв i класифiкацiю їх за дiєю на органiзм. З лiкарських засобiв у часи Гiппократа застосовували: води, харчуiвальнi речовини: слизистi, солодкi, маслянистi, жирнi, в’яжучi, гострi, ароматнi, смолистi, бальзамiчнi та наркотичнi (мак, мандрагара). Майже не застосовувались сумiшi речовин, рослиннi речовини вживалися у виглядi вiдварiв або настоїв з усiєї рослини або сокiвв i смол.

Гiпократ i його учнi займались виготовленням лiкiв, тодi ще не було звичаю змiшувати багато речовин i дозуваання було примитивним. Нерiдко дозування було приблизним. Наприклад, «величиною в в п’ятку оленя, в кiсточку барана», «давати пити в водi, наскiльки можна захопити трьома пальцями», або «повну пригорошню». Були вiдомi такi лiкарськi форми як порошки, настої, вiдвари, мазi, пластирi, супозиторiї, пiлюлi. Багато широко вживаних засобiв - мед, вино, олiї, соки рослин - були лiкарськими препаратами i одночасно рiдкими i в’язкими рiдинами i в’язкими середовищами для виготовлення рiзних лiкарських форм.

При виготовленнi лiкiв використовувалились наступнi прийоми: подрiбнення, розчинення, настоювання, кипятiння, процiжування. В загальнiй терапiї Гiппократ використовував гiгiєно-дiєтичний метод. З iменем великого вченого зв’язано i представлення про високий моральний облiк i етику поведiнки лiкаря, а в бiльш широкому змiсту медика, в тому числi i фармацевта. В «Клятвi Гiппократа» мiстяться вимоги турботно i милосердно вiдноситись до хворого, не використовувати знання i лiки на шкоду людинi.

2.7. Медицина і фармація Древнього Риму Рим об’єднав у велику централiзовану державу велику кiлькiсть країн свiту від Пиренейського пiвострова до границь Вiрменiї i Персiї на сходi, вiд Британiї на пiвночi до Єгипту на пiвднi. Медична дiяльнiсть на протязi багатьох столiть була надбанням iноземцiв, переважно це були греки або вихідцi iз країн Сходу - Єгипту, Малої Азiї.

Лiкарi служили при рiзних громадських закладах: при цирках, театрах, громадських садах, при об’єднаннях ремiслиникiв (ковалiв, ткачiв i др.). В древньому Римi була введена посада архiяторiв (головних лiкарiв), в їх обов’язки входило спостереження за iншими лiкарями.

Поява постiйної армiї вимагало i розвитку вiйськової медицини: функцiонували вiйськовi госпiталi, появились посади вiйськових лiкарiв, лiкарiв легiонiв. Лкки приймалися майже виключно у видi сирих продуктiв: кров, собаки, гiєни, клопи, пуатина i т.д. Приймались также засоби рослинного, тваринного i мiнерального походження у виглядi твердих, рiдких i м’яких лiкарських форм, якi вимагали примiтивного виготовлення.

Особлива увага придiлялась клiматичному лiкуванню i руху у всеможливих видах: ходьба, бiг, їзда верхом, на лодцi i т.п. Якщо хворий не мiг самостiйно рухатись, то радили носити його на руках.

8. Клавдiй Гален - засновник наукової медицини і технології ліків Найдавніша з аптек відкрита під час археологічних розкопок античного міста Помпеї в Італії, яке загинуло 79 р.н.е., внаслідок виверження Везувію. Тут в одному з будинків було знайдено коробки з ліками, пластинки для розтирання мазей та інші предмети специфічно аптекарського вжитку.

У 2 ст. н.е. лікар і природознавець Клавдій Гален тримав аптеку на Via saera у Римі, яку обладнав при власній лікарні.Слово аптека взято із грецького і означає кладовка. По мірі ускладнення медичної практики лікар був вимушений був виділити особливе приміщення для зберігання ліків. Коли аптеки стали вже самостійними закладами, вони все ж таки зберіггли цю назву. Приміщення аптеки використовувалось для зберігання сировини і виготовлення ліків.

Гален почав застосовувати витяжки з природних речовин, а також значно ускладнив і водночас удосконалив технологію лікарських форм. Ним розроблено понад 20 лікарських форм: порошки, пілюлі, мазі, екстракти, відвари, розчини, мікстури та інш. Гален встановив певні вагові та об?ємні співвідношення при виготовленні екстрактів, напоїв та відврів з різних частин лікарських рослин.

Ці витяжки стали популярними у медиків усії країн Європи і в ХУІ ст. дістали назву геленових препаратів. В одній із своїх праць Гален згадує 304 простих росли7нних засобів, 61 – засобів із землі і металів, 80 – тваринного походження.

В ІІІ ст. вперше згадується слово “pharmaceutae» . Так звали осіб, які займалися не тільки виготовленням, но і лікуванням хворих. На початку середньоріччя особливе місце посідала так звана арабська медицина. В Багдаді створюється Академія наук, в якій поряд з іншими науками студіювали медицину і формацію. Та же, в 754 р. було відкрито першу аптеку в арабському світі. Араби вперше стали випробовувати дію лікарських засобів на тваринах. З?явилися офіційні державні правила виготовлення ліків – ними, які є прообразом сучасних фармакопей (ІХ століття).

Розвиток медицини i фармацiї в древньому Римi тiсно пов’язаний з iменем Клавдiя Галена, який жив i 131-210 р.р. н.е. Наслiдуючи вченню Гiппократа, Гален стверджував, що хвороба є стан, при якому порушується правильне змiщення основних елементiв i рiдин тiла. Лiкування захворювань, на його думку, повинно проводитись правильною дiєтою i лiкарськими засобами, якi визивають протилежну дiю.

Вiн вважав, що лiкування повинно бути обгрунтовано на знаннi анатомiї i фiзiологiї. Гален першим на Заходi ввiв в практику визначення пульсу, першим розпочав розробляти фiзiологiю нервової системи. Вiн є автором понад 250 робiт, в яких разглядає медицину як науку. Великий вклад внiс Гален i в розвиток фармацiї. Ним розроблено понад 20 лiкарських форм: порошки, пiлюлi, болюси, настої, екстракти, ефiрнi i жирнi олiї, косметичнi мазi i др. Його прописи були досить складнi за складом,нерiдко вмiщували понад 10 iнгредiєнтiв.

Особливу увагу вiд придiляв витяжкам речовин iз лiкарської рослинної сировини. При цьому вiн встановив, що в рослинах є не тiльки кориснi, но i шкiдливi речовини, старався звiльнити лiкарськi речовини вiд баласту, дати бiльш очищенi препарати, розвинув поняття про «дiючi початки». Потiм лiкарськi препарати, якi отримували шляхом витяжки iз рослинної сировини, отримали назву «галеновi».

Гален i його учнi використовували при виготовленнi лiкiв винтовий прес для вiджиму сокiв, подрiбнення i розрiзання рослинної сировини. Гален є основоположником технологiї лiкiв. До недавнього часу заводську технологiю лiкiв називали технологiєю галенових препаратiв ( з ХУI ст.).