Презентація на тему:
Історія страхової медицини

Історія страхової медицини

Головна мета системи охорони здоров'я забезпечення здоров'я населення, його працездатності шляхом раціонального використання ресурсів системи охорони здоров'я

Особливості системи охорони здоров'я вона є багатоукладною і багаторівневою з ієрархічною організацією управління; складові компоненти (елементи) нерідко підлягають випадковим, неконтрольованим впливам; характер зв'язку складний і тому система певною мірою носить вірогідний, а не детермінований характер; система складається з надзвичайно великої кількості різноманітних підсистем, що відрізняються не лише ступенем складності, складом і характером елементів, але і організаційною структурою, розмірами і метою.

Типи систем охорони здоров'я: Державна система або система Бевериджа, яка спрямована на здійснення повноцінної профілактики і лікування, доступних кожному громадянину країни без винятку. Система, що базується на всеохоплюючому страхуванні здоров'я або система Отто Бісмарка і опирається на використання переважно страхових засобів для захисту працюючого населення при нещасних випадках, захворюваннях, непрацездатності і при настанні старості. Ринкова або приватна система охорони здоров'я визначається різноманітними пропорціями поміж коштами державного бюджету, медичного страхування і медичними послугами, що сплачуються пацієнтами безпосередньо.

Розподіл країн по типах систем охорони здоров'я Переважно державна - СНД, Великобританія, Греція, Португалія, Данія, Ірландія, Іспанія, Канада, Італія. Переважно страхова - Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Японія. Переважно приватна – США.

Рекомендації ВООЗ щодо оптимальної системи охорони здоров‘я державний бюджет — 60 % медичне страхування — 30 % платні послуги — 10 %

Джерело обов‘язкового медичного страхування У XVII сторіччі вперше ремісники організували в Німеччині перші страхові (лікарняні) каси, які крім медичного (лікарняного) страхування, що забезпечувало оплату медичних послуг ремісникам та членам їх сімей, здійснювали на громадській колективній основі їх захист і в інших випадках, що в наш час відноситься до системи соціального страхування. Медичне страхування виникло як добровільне громадське, а перші страхові каси ремісників були громадськими організаціями.

Історія розвитку обов'язкового медичного страхування най­більш показова в Німеччині, де на його основі сформувалася «страхова медицина» — особлива система організації охорони здоров'я з трьох джерел фінансування: державного бюджету, обов'язкових внесків працівників найманої роботи та роботодавців. Практично всі країни сучасного світу, економічна система яких характеризується як соціально орієнтована ринкова економіка, тою чи іншою мірою використовують обов'язкове медичне страхування для вирішен­ня проблем охорони здоров'я. Це і визначає особливу зацікавле­ність історією охорони здоров'я та медичного страхування в Німеч­чині. Історія розвитку обов'язкового медичного страхування най­більш показова в Німеччині, де на його основі сформувалася «страхова медицина» — особлива система організації охорони здоров'я з трьох джерел фінансування: державного бюджету, обов'язкових внесків працівників найманої роботи та роботодавців. Практично всі країни сучасного світу, економічна система яких характеризується як соціально орієнтована ринкова економіка, тою чи іншою мірою використовують обов'язкове медичне страхування для вирішен­ня проблем охорони здоров'я. Це і визначає особливу зацікавле­ність історією охорони здоров'я та медичного страхування в Німеч­чині.

Початок історії соціального страхування в Німеччині пов'язаний з прийняттям в кінці XIX століття трьох законів: 1883 року був прийнятий «Закон про страхування робітників на випадок хвороби», 1884 року — «Закон про страхування від нещасних випадків», 1889 року — «Закон про страхування по інвалідності та старості». Початок історії соціального страхування в Німеччині пов'язаний з прийняттям в кінці XIX століття трьох законів: 1883 року був прийнятий «Закон про страхування робітників на випадок хвороби», 1884 року — «Закон про страхування від нещасних випадків», 1889 року — «Закон про страхування по інвалідності та старості».

Закони, прийняті при уряді Бісмарка, створили систему соціального страхування робітників, що враховувала всі ці випадки. До системи соціального страхування, як його найважливіша частина, увійшло обов'язкове медичне страхування, а система охорони здоров'я, що виникла на його основі, отримала в історії назву «система охорони здоров'я Бісмарка», або страхова медицина. Закони, прийняті при уряді Бісмарка, створили систему соціального страхування робітників, що враховувала всі ці випадки. До системи соціального страхування, як його найважливіша частина, увійшло обов'язкове медичне страхування, а система охорони здоров'я, що виникла на його основі, отримала в історії назву «система охорони здоров'я Бісмарка», або страхова медицина.

У 1911 році німецький уряд прийняв «Правила державного страхування». Вони увійшли у зведений «Закон про соціальне страхування», який включав усі види страхування: на випадок хвороби, нещасного випадку, інвалідності, старості. Це, на думку О. В. Висоцької зі співавт. (1993), дещо спростило систему медичного страхування запровадженням системи єдиного нагляду (страхових бюро). Закон поетапно вводився в дію з 1912 по 1914 роки, однак його функціонування було перервано першою світовою війною У 1911 році німецький уряд прийняв «Правила державного страхування». Вони увійшли у зведений «Закон про соціальне страхування», який включав усі види страхування: на випадок хвороби, нещасного випадку, інвалідності, старості. Це, на думку О. В. Висоцької зі співавт. (1993), дещо спростило систему медичного страхування запровадженням системи єдиного нагляду (страхових бюро). Закон поетапно вводився в дію з 1912 по 1914 роки, однак його функціонування було перервано першою світовою війною

В 1952 році вводиться самоуправління і паритетне представництво робітників та роботодавців в установах соціального страхування, а також відроджуються структури соціального страхування, що існували до 1933 року. В перші післявоєнні роки пріоритетно розвиваються пенсійне страхування і страхування на випадок хвороби інвалідів війни, сиріт, осіб, які переслідувалися фашизмом, біженців. В 1952 році вводиться самоуправління і паритетне представництво робітників та роботодавців в установах соціального страхування, а також відроджуються структури соціального страхування, що існували до 1933 року. В перші післявоєнні роки пріоритетно розвиваються пенсійне страхування і страхування на випадок хвороби інвалідів війни, сиріт, осіб, які переслідувалися фашизмом, біженців.

З кінця 40-х — початку 50-х років з появою у Великобританії державної системи охорони здоров'я в ряді країн Східної Європи, відмічається посилення державного впливу на сферу медичного страхування.

Найбільш типові форми організації обов'язкового медичного страхування: децентралізована, наприклад в Німеччині, централізована — у Франції, змішана — в Японії.

Система фінансування охорони здоров'я Німеччини обов'язкового медичного страхування (страхування на випадок хвороби), на яке припадає 160 млрд. марок, або більш ніж 53 % усіх коштів, призначених для охорони здоров'я населення; страхування від нещасних випадків на виробництві; пенсійного страхування щодо передчасного виходу на пенсію за станом здоров'я і проведення реабілітаційних заходів; комунальної соціальної допомоги, яка призначена для догляду за хворими і немічними людьми та зміцнення їх матеріального становища; надання медичної допомоги жертвам війни та інвалідам; приватного медичного страхування; аптекарської служби.

Обов'язковим медичним страхуванням охоплено 90 % населення, де 2/5 складають члени сімей застрахованих. Майже 10 % громадян, які належать до вищих прошарків суспільства, охоплено тільки приватним страхуванням, а біля 3 % із числа залучених до системи обов'язкового медичного страхування здоров'я, також користуються і приватним страхуванням, що дозволяє вибрати лікаря, кращі умови госпіталізації або отримати додаткову грошову компенсацію при захворюванні. Обов'язковим медичним страхуванням охоплено 90 % населення, де 2/5 складають члени сімей застрахованих. Майже 10 % громадян, які належать до вищих прошарків суспільства, охоплено тільки приватним страхуванням, а біля 3 % із числа залучених до системи обов'язкового медичного страхування здоров'я, також користуються і приватним страхуванням, що дозволяє вибрати лікаря, кращі умови госпіталізації або отримати додаткову грошову компенсацію при захворюванні.

Поряд з обов'язковим страхуванням в Німеччині продовжує розвиватися приватне медичне страхування, яке досить дороге і недоступне для більшої частини населення. Ним у теперішній час охоплено 10 % населення. Зберігається приватна оплата медичних послуг, яка становить 20 % усієї суми витрат населення на медичне обслу­говування. Система медичного страхування передбачає принцип «участь у витратах», тобто оплату пацієнтом певної долі вартості медичної допомоги в доповнення до внесків на медичне стра­хування. Поряд з обов'язковим страхуванням в Німеччині продовжує розвиватися приватне медичне страхування, яке досить дороге і недоступне для більшої частини населення. Ним у теперішній час охоплено 10 % населення. Зберігається приватна оплата медичних послуг, яка становить 20 % усієї суми витрат населення на медичне обслу­говування. Система медичного страхування передбачає принцип «участь у витратах», тобто оплату пацієнтом певної долі вартості медичної допомоги в доповнення до внесків на медичне стра­хування.

Приватні медичні страхові компанії працюють за принципом еквівалентності, тобто внесок громадянина на отримання медичної допомоги чітко залежить від його статі, віку та ризику захворюваності, а також від структури лікувальних послуг. Приватне медичне страхування не допускає можливості розриву угоди за ініціативою компанії. Обов'язковим принципом його діяльності є гласність при оплаті вартості лікування. Приватні медичні страхові компанії працюють за принципом еквівалентності, тобто внесок громадянина на отримання медичної допомоги чітко залежить від його статі, віку та ризику захворюваності, а також від структури лікувальних послуг. Приватне медичне страхування не допускає можливості розриву угоди за ініціативою компанії. Обов'язковим принципом його діяльності є гласність при оплаті вартості лікування.

Види приватного страхування повне страхування, при якому надається весь необхідний комплекс медичних послуг; додаткове страхування на подання медичної допомоги дітям і застрахованим в обов'язковому медичному страхуванні; страхування осіб вільних професій, а також позбавлених працездатності; страхування на випадок перебування в лікарні; страхування на випадок догляду за хворим (цей вид медичної допомоги є новим для Німеччини, і тому порядок його фінансування поки що не розроблено); страхування при поїздках за кордон.

Добровільне медичне страхування, як правило, є доповненням до існуючих в економічно розвинутих країнах систем обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страху­вання, яке розвивалося як частина особистого комерційного страхування, має загальну з ним історію. Але, на превеликий жаль, вітчизняного досвіду організації добровільного медичного страхування в Україні не було, тому необхідно звернутися до досвіду цього виду страхової діяльності за кордоном. Добровільне медичне страхування, як правило, є доповненням до існуючих в економічно розвинутих країнах систем обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страху­вання, яке розвивалося як частина особистого комерційного страхування, має загальну з ним історію. Але, на превеликий жаль, вітчизняного досвіду організації добровільного медичного страхування в Україні не було, тому необхідно звернутися до досвіду цього виду страхової діяльності за кордоном.

У більшості економічно розвинутих країн світу існує добровільне медичне страхування. Найбільш поширений цей вид страхування в Сполучених Штатах Америки, де розвинута ліберальна ринкова економіка та нема державних гарантій у галузі охорони здоров'я для більшості населення. У цій країні відсутні і системи обов'язкового медичного страхування — як доля соціального страхування населення. Однак однією із основних ідей реформування охорони здоров'я в США є запровадження обов'язкового медичного страхування для забезпечення більшої доступності медичної допомоги всьому населенню У більшості економічно розвинутих країн світу існує добровільне медичне страхування. Найбільш поширений цей вид страхування в Сполучених Штатах Америки, де розвинута ліберальна ринкова економіка та нема державних гарантій у галузі охорони здоров'я для більшості населення. У цій країні відсутні і системи обов'язкового медичного страхування — як доля соціального страхування населення. Однак однією із основних ідей реформування охорони здоров'я в США є запровадження обов'язкового медичного страхування для забезпечення більшої доступності медичної допомоги всьому населенню

Добровільне медичне страхування отримало розвиток у США в 30-ті роки, коли були створені дві приватні найбільші страхові організації — «Вluе Сrоs» («Голубий Хрест») і «Вluе Shield» («Голубий Щит»), які забезпечували відповідно оплату госпіталізації або лікарської амбулаторної допомоги і медичних послуг для тих, хто мешкає в даному районі. Добровільне медичне страхування отримало розвиток у США в 30-ті роки, коли були створені дві приватні найбільші страхові організації — «Вluе Сrоs» («Голубий Хрест») і «Вluе Shield» («Голубий Щит»), які забезпечували відповідно оплату госпіталізації або лікарської амбулаторної допомоги і медичних послуг для тих, хто мешкає в даному районі. Ці організації вважаються добровільними і некомерційними, тобто, отримуючи величезні прибутки, вони використовують їх для основної діяльності — медичного страхування і не мають права вільної капіталізації прибутків.

У 50—60-ті роки групове страхування набуло подальшого розвитку. Робітничий рух Америки сприйняв цей вид страхування, оскільки робітник не платив страховий податок, медична допомога оплачувалася роботодавцем. У 50—60-ті роки групове страхування набуло подальшого розвитку. Робітничий рух Америки сприйняв цей вид страхування, оскільки робітник не платив страховий податок, медична допомога оплачувалася роботодавцем. У 1965 році національний уряд опрацював дві діючі програми: для пенсіонерів («Меdісаrе») і безробітних («Меdісаіd»).

Усього в США 10 років тому медичним страхуванням займалося більше 1500 страхових компаній, де приватним страхуванням було охоплено 80 % населення. Добровільне медичне страхування дає до 33 % фінансування охорони здоров'я. Усього в США 10 років тому медичним страхуванням займалося більше 1500 страхових компаній, де приватним страхуванням було охоплено 80 % населення. Добровільне медичне страхування дає до 33 % фінансування охорони здоров'я.

Медичні витрати 1989 року в США склали більше 600 млрд. доларів, тобто майже 12 % валового національного продукту. В 1995 році ці витрати становили 1 трлн. доларів. Якщо асигнування на охорону здоров'я досягнуть у 2000 році прогнозованих 16,4 % вало­вого внутрішнього продукту — тобто більше 165 трлн. або майже 6 тис. доларів на кожного мешканця — то це ляже непосильним тягарем на плечі окремих підприємств і на економіку в цілому. Отже система охорони здоров'я США є найбільш затратною в світі. Медичні витрати 1989 року в США склали більше 600 млрд. доларів, тобто майже 12 % валового національного продукту. В 1995 році ці витрати становили 1 трлн. доларів. Якщо асигнування на охорону здоров'я досягнуть у 2000 році прогнозованих 16,4 % вало­вого внутрішнього продукту — тобто більше 165 трлн. або майже 6 тис. доларів на кожного мешканця — то це ляже непосильним тягарем на плечі окремих підприємств і на економіку в цілому. Отже система охорони здоров'я США є найбільш затратною в світі.

У 1990 році 42 % витрат на охорону здоров'я оплатив федеральний бюджет, а 58 % — приватний сектор. Державний бюджет США оплачує значно менший відсоток витрат, ніж у багатьох європейських країнах та в Канаді. Із вказаних 42 % витрат на охорону здоров'я федеральний бюджет виплатив 29 % (в основному через «Меdісаrе» і «Меdісаіd»), а 13 % — із бюджетів штатів (5 % — в «Меdісаіd», а в 8 % — на інші медичні програми). У 1990 році 42 % витрат на охорону здоров'я оплатив федеральний бюджет, а 58 % — приватний сектор. Державний бюджет США оплачує значно менший відсоток витрат, ніж у багатьох європейських країнах та в Канаді. Із вказаних 42 % витрат на охорону здоров'я федеральний бюджет виплатив 29 % (в основному через «Меdісаrе» і «Меdісаіd»), а 13 % — із бюджетів штатів (5 % — в «Меdісаіd», а в 8 % — на інші медичні програми). З 58 %, що витратив приватний сектор, 33 % — виплатили приватні страхові компанії, 20 % — оплатило населення, 5 % — це інші приватні виплати, в тому числі доброчинність.

У 1990 році 39 % всіх витрат на охорону здоров'я поглинуло стаціонарне лікування, 19 % — амбулаторні послуги лікарів, 8 % — домашня опіка медичних сестер, 22 % — інші витрати, 12 % — наукові розробки. Малозабезпечені сім'ї витрачали на охорону здоров'я 14 % власного бюджету, сім'ї з високим прибутком — 1,9 %. В 1993 році проблеми з оплатою рахунків за лікування мали майже 20 % громадян США. У 1990 році 39 % всіх витрат на охорону здоров'я поглинуло стаціонарне лікування, 19 % — амбулаторні послуги лікарів, 8 % — домашня опіка медичних сестер, 22 % — інші витрати, 12 % — наукові розробки. Малозабезпечені сім'ї витрачали на охорону здоров'я 14 % власного бюджету, сім'ї з високим прибутком — 1,9 %. В 1993 році проблеми з оплатою рахунків за лікування мали майже 20 % громадян США.

Централізоване керівництво в США системою охорони здоров'я відсутнє, її формування здійснюється у відповідності з запитом місцевого населення. В той же час охорона здоров'я не є абсолютно незалежною: вона контролюється страховими компаніями, підприємствами, окремими громадянами, пресою і місцевою владою, а випадки помилок у лікарській практиці та порушення медичних законів — у компетенції органів юстиції. Централізоване керівництво в США системою охорони здоров'я відсутнє, її формування здійснюється у відповідності з запитом місцевого населення. В той же час охорона здоров'я не є абсолютно незалежною: вона контролюється страховими компаніями, підприємствами, окремими громадянами, пресою і місцевою владою, а випадки помилок у лікарській практиці та порушення медичних законів — у компетенції органів юстиції.

Система медичних закладів у США формується переважно у відповідності до фінансових можливостей та потреб місцевого населення і за законами ринку. Мешканці країни вільні у виборі лікаря, а лікарі — у виборі характеру і місця практики. Планування медичної допомоги на федеральному рівні не проводиться. Муніципальні та окружні департаменти охорони здоров'я тільки забезпечують незнач­ний обсяг медичної допомоги через громадські клініки, а також конт­ролюють стан оточуючого середовища і якість водопостачання. Система медичних закладів у США формується переважно у відповідності до фінансових можливостей та потреб місцевого населення і за законами ринку. Мешканці країни вільні у виборі лікаря, а лікарі — у виборі характеру і місця практики. Планування медичної допомоги на федеральному рівні не проводиться. Муніципальні та окружні департаменти охорони здоров'я тільки забезпечують незнач­ний обсяг медичної допомоги через громадські клініки, а також конт­ролюють стан оточуючого середовища і якість водопостачання.

Система управління лікарнями ієрархічна і базується на принципах підпорядкованості та звітності знизу до верху. Ступінь складності систем управління і кількість адміністративного персоналу від величини шпиталю і завдань, які він виконує. Більшістю «неприбуткових» комунальних лікарень керує рада директорів, яка складається із громадських діячів даної території і працюють вони в раді безкоштовно. У приватних «прибуткових» лікарнях члени ради мають змогу отримувати грошову компенсацію, так як їх основне завдання є здобувати прибуток для власника. В невеличких шпиталях управління може здійснюватися виконавчим директором на постійній основі. До обов'язків ради директорів входить визначення перспектив шпиталю, забезпечення її контактів з власниками, кредиторами, урядом та інше і створення умов для життєздатності. Система управління лікарнями ієрархічна і базується на принципах підпорядкованості та звітності знизу до верху. Ступінь складності систем управління і кількість адміністративного персоналу від величини шпиталю і завдань, які він виконує. Більшістю «неприбуткових» комунальних лікарень керує рада директорів, яка складається із громадських діячів даної території і працюють вони в раді безкоштовно. У приватних «прибуткових» лікарнях члени ради мають змогу отримувати грошову компенсацію, так як їх основне завдання є здобувати прибуток для власника. В невеличких шпиталях управління може здійснюватися виконавчим директором на постійній основі. До обов'язків ради директорів входить визначення перспектив шпиталю, забезпечення її контактів з власниками, кредиторами, урядом та інше і створення умов для життєздатності.

Президент і віце-президенти — не медики, вони отримують спеціальну освіту — медичний менеджмент. їх обов'язками є питання матеріального і організаційного забезпечення лікувально-діагностич­ної та фінансової діяльності. Президент і віце-президенти — не медики, вони отримують спеціальну освіту — медичний менеджмент. їх обов'язками є питання матеріального і організаційного забезпечення лікувально-діагностич­ної та фінансової діяльності. Більшість лікарів, які практикують в комунальних шпиталях США, не є їх штатними співробітниками, а тільки мають дозвіл для роботи в цьому закладі, який необхідно підтверджувати кожні 1—2 роки. Гроші за лікування із страхових компаній і від хворих надхо­дять у фінансові фірми, де лікарі отримують заробітну платню. Пи­тання розподілу зароблених грошей вирішуються такими командами лікарів, як і питання лідерства в даному об'єднанні та якості лікувальної роботи.

Одним із основних завдань управління в теперішній час є не пряме керівництво, а формування команди, визначення мети роботи і доведення її до всіх членів команди. Кожний співпрацівник повинен розуміти загальні завдання колективу та свою роль в ньому, відчуваючи себе не найманим робітником, а членом команди. Основне для керівника — не добиватися страху покарання, а виробити у співробітників почуття дотичності до загальної справи, підтримувати у них самоповагу, створити умови для того, щоб кожний міг висловити свою думку про спільну роботу. В той же час всі проступки члена колективу реєструються в персональному файлі комп'ютера і з кожним проводиться індивідуальна розмова з подальшою реєстрацією її результатів. Здійснення наступних проступків призводить до звільнення співпрацівника, а інформація про звільнених лікарів надходить у федеральну інформаційну систему та доступна всім керівникам служби охорони здоров'я. Якщо проступки пов'язані з хворобливим станом (наркоманія, алкоголізм тощо), то співробітнику створюються умови для лікування і тільки при відмові від лікування порушується питання про звільнення.

Якість лікувально-діагностичної роботи є об'єктом прискіпливої уваги керівників всіх рангів. Кожний випадок скарги хворих або їх родичів підлягає детальному розгляду з відповідними організаційними заходами. Проводиться постійний пошук джерел підвищення якості, а не пошук і покарання винного. Якість лікувально-діагностичної роботи є об'єктом прискіпливої уваги керівників всіх рангів. Кожний випадок скарги хворих або їх родичів підлягає детальному розгляду з відповідними організаційними заходами. Проводиться постійний пошук джерел підвищення якості, а не пошук і покарання винного. Якісні показники — це не тільки рівень надання медичної допомоги, але і своєчасне отримання відділом аналізів і рентгенограм, забезпечення необхідними ліками, підтримання належного санітарного стану в клініці та інші аспекти, метою яких є більш повне задоволення запиту хворого та його сім'ї.

Страхові компанії і лікарі, які об'єднані в Американську ме­дичну асоціацію (АМА) з метою відстоювання своїх інтересів прагнуть до того, щоб в структурах охорони здоров'я циркулювало як можна більше грошових коштів, так як від цього залежить розмір їх прибутків. Страхові компанії і лікарі, які об'єднані в Американську ме­дичну асоціацію (АМА) з метою відстоювання своїх інтересів прагнуть до того, щоб в структурах охорони здоров'я циркулювало як можна більше грошових коштів, так як від цього залежить розмір їх прибутків.

Заробітна платня лікарів США поряд з адвокатурою найбільш високою в країні і згідно з рангами розподіляється таким чином: на 1-му місці стоять лікарі-радіологи, середня річна заробітна платня яких складає 209 150 доларів, на 2-му — кардіологи — 207 690, на 3-му — гінекологи — 204 752 доларів, лікарі-педіатри — 121 776 доларів . Заробітна платня лікарів США поряд з адвокатурою найбільш високою в країні і згідно з рангами розподіляється таким чином: на 1-му місці стоять лікарі-радіологи, середня річна заробітна платня яких складає 209 150 доларів, на 2-му — кардіологи — 207 690, на 3-му — гінекологи — 204 752 доларів, лікарі-педіатри — 121 776 доларів .

Дякую за увагу !