Презентація на тему:
ГЕМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ГЕМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Кров – це один із різновидів сполучної тканини. Міжклітинна речовина її перебуває у рідкому стані і називається плазмою. У ній містяться формені елементи – еритроцити, лейкоцити тромбоцити. Плазма становить 55-60 % загального об’єму крові формені елементи – 40-45 % (це гематокрит). Основою плазми є вода (91 %). 5 % - інші речовини, розчинені в ній. Деякі з них перебувають на константному рівні, вміст інших коливається в залежності від стану організму. До останніх належать продукти розпаду, харчові речовини, що всмоктуються із ШКТ.

Білки плазми 7 % об’єму плазми. Переважна більшість їх надходить з печінки, незначна частина з лімфоїдної тканини (γ-глобуліни). Одні білки, перебуваючи в плазмі, виконують цілеспрямовану функцію, інші ж перебувають у ній короткий час, прямуючи до місця свого використання або виділення. 50-60 % білків – це альбуміни, що мають молекулярну масу до 69 000 Да. Біля 40 % - глобуліни, які поділяються на 1, 2, і γ. Молекулярна маса їх від 45 000 до 130 000 Да. Співвідношення А/Г в нормі 1,5-2,3. Найкрупнішим білком плазми є фібриноген, який бере участь у зсіданні крові.

Небілкові азотовмісні речовини плазми крові -амінокислоти креатин креатинін сечовина сечова кислота пігменти В плазмі містяться також незначні концентрації вуглеводів, ліпідів, мінеральних речовин.

Кровотворення Основними органами кровотворення у позаутробному житті є: - кістковий мозок - лімфатичні вузли - селезінка. В кістковому мозку відбувається: - еритропоез, - гранулоцитопоез, - моноцитопоез, - тромбоцитопоез. Лімфатичні вузли та селезінка є органами лімфоцитопоезу.

Кровотворення Згідно сучасної теорії кровотворення за І.Л. Чертковим та О.І. Воробйовим, розрізняють 6 класів клітин відносно ступеня їх зрілості. І клас – поліпотентних (стовбурних) клітин-попередників. ІІ клас – частково детерміновані поліпотентні клітини-попередники мієлопоезу та лімфоцитопоезу. ІІІ клас – уніпотентних клітини-попередників – включає колонієутворюючу клітину-попередника моноцитів та гранулоцитів (з останньої у подальшому розвиваються еритроцити, базофільні, еозинофільні та нейтрофільні лейкоцити, мегакаріоцитти (які є попередниками тромбоцитів). У цьому ж класі розрізняють 2 клітини – попередниці лімфоцитів: попередник В-лімфоцитів та попередник Т-лімфоцитів. IV клас – проліферуючих клітин, які морфологічно розпізнаються (бластні клітини): мієлобласт, еритробласт, мегакаріобласт, монобласт, лімфобласт (із клітини-попередниці Т-лімфоцитів) та плазмоцитоблат ( із клітини-попередниці В-лімфоцитів). V клас – дозріваючі клітини. VI клас – зрілих клітин з обмеженим життєвим циклом.

Теорія кровотворення Згідно сучасної теорії кровотворення за І.Л. Чертковим та О.І. Воробйовим, розрізняють 6 класів клітин відносно ступеня їх зрілості. І клас – поліпотентних (стовбурних) клітин-попередників. ІІ клас – частково детерміновані поліпотентні клітини-попередники мієлопоезу та лімфоцитопоезу. ІІІ клас – уніпотентних клітини-попередників – включає колонієутворюючу клітину-попередник моноцитів та гранулоцитів (з останньої у подальшому розвиваються еритроцити, базофільні, еозинофільні та нейтрофільні лейкоцити, мегакаріоцитти (які є попередниками тромбоцитів). У цьому ж класі розрізняють 2 клітини – попередниці лімфоцитів: попередник В-лімфоцитів та попередник Т-лімфоцитів. IV клас – проліферуючих клітин, які морфологічно розпізнаються (бластні клітини): мієлобласт, еритробласт, мегакаріобласт, монобласт, лімфобласт (із клітини-попередниці Т-лімфоцитів) та плазмоцитоблат ( із клітини-попередниці В-лімфоцитів). V клас – дозріваючі клітини. VI клас – зрілих клітин з обмеженим життєвим циклом.

В периферійній крові здорових людей циркулюють зрілі клітини VI класу - еритроцити, - тромбоцити, - сегментоядерні нейтрофіли, базофіли та еозинофіли, - моноцити, - лімфоцити, Ці клітини і є основним об’єктом дослідження крові.

Еритроцитопоез Родоначальною клітиною еритроїдного ряду є еритробласт. Він походить від еритропоетинчутливої клітини, яка, свою чергу, розвивається із клітни-попередниці мієлопоезу. Наступними клітинами еритропоетичного ряду є: пронормоцит, нормобласт базофільний, нормобласт поліхроматофільний, нормобласт ацидофільний, ретикулоцит, зрілий еритроцит. В нормальних умовах із кісткового мозку в кров поступають зрілі еритроцити. В умовах патології, пов’язаних із дефіцитом віт. В12 чи фолієвої кислоти в кістковому мозку з’являються мегалобластні форми еритрокаріоцитів – промегалобласт, мегалобласт, мегалоцит.

Ретикулоцити При суправітальному фарбуванні в еритроцитах, які поступили в кров’яне русло із кісткового мозку виявляється гранулоретикулофіламентозна субстанція (ретикулум). Еритроцити з такої субстанції називають ретикулоцитами. В нормі 0,1 – 1% - ретикулоцити. Вміст ретикулоцитів в периферійній крові – показник функціонального стану кісткового мозку. По кількості ретикулоцитів можна судити про ефективність еритропоезу, а також ефективність лікування при анеміях.

Дегенеративні зміни еритроцитів Можливі зміни величини форми та забарвлення. Зіни величини – анізоцитоз. Еритроцити величиною < 6,6 мкм мікроцити (при дефіциті заліза), > 8 мкм – макроцити (у новонароджених та при перніціозній анемії, поліпах шлунка). Еритроцити < 2-3 мкм – шизоцити (важкі анемії). Зміна форми – пойкілоцитоз. Це ознака дегенеративних процесів в еритроцитах. Розвиваються при важких анеміях з несприятливим прогнозом. Планоцити – зменшеної товщини. Сфероцити – збільшеної товщини. Овалоцити – при деяких формах анемій. Дрепаноцити (серповидноклітинні) – при серповидноклітинній анемії. Мішенеподібні (кокардні, таргетні клітини) – це клітини, в яких гемоглобін розміщений не тільки по периферії, а і в центрі (таласемія, важка залізодефцитна анемія). Соматоцити – еритроцити з незафарбованими ділянками в центрі. Зміни забарвлення – гіпохромія, гіперхромія. Елементи патологічного дозрівання: тільця Жолі, тільця Кебота, базофільна зернистість).

Елементи еритропоезу а - еритропоетинчутлива клітина (попередниця еритропоезу); б – базофільний еритробласт; в – поліхроматофільний еритробласт; г – оксифільний еритробласт; д – нормоцити; е – мікроцити; ж – макроцити; з – мегалоцити; и – поліхроматофільниі еритроцити; к – гіпохромні еритроцити; л – гіперхромні еритроцити; м – анізоцитоз; н – пойкілоцитоз; о – овалоцитоз; п – еритроцити з базофільною зернистістю; р – тільця Жолі; с – кільця Кебота; т – мікросфероцитоз; у - ретикулоцити

Гемоглобін Гемоглобін – основний дихальний пігмент еритроцитів. Він відноситься до хромопротеїнів. Білкова частина його – протеїн, який складається із 4-х поліпептидних ланцюгів, кожен з яких містить по одній простетичній групі – гему. Гем – похідне протопорфірину IX (його комплекс із залізом). Гем надає гемоглобіну характерне забарвлення. Приєднання до гему різних хімічних сполук супроводжується зміною забарвлення, на чому базуються деякі методи його визначення. Гемоглобін виконує ряд важливих функцій, серед яких транспортна, дихальна, буферна.

Методи визначення концентрації гемоглобіну Дослідження вмісту гемоглобіну в крові (гемоглобінометрія) включає визначення гемоглобіну і його дериватів, котрі присутні у хворих і здорових людей, або появляються у різних патологічних станах. У здорових людей гемоглобін знаходиться в крові в основному у вигляді оксигемоглобіну, відновленого гемоглобіну і в невеликій кількості – метгемоглобіну, карбоксигемоглобіну і вердоглобіну.

Для визначення гемоглобіну в крові запропоновано ряд методів, серед яких найбільшого поширення набули колориметричні методи, які базуються на колориметрії похідних гемоглобіну. Найбільш простим і широко розповсюдженим в минулому була колориметрія солянокислого гематину, на чому оснований метод Салі. Цей метод простий і швидко виконується, проте дає похибку біля ±30%, тому зараз його використовують все рідше.

В якості уніфікованого зараз запропонований геміглобінціанідний метод з використанням ацетонціангідрину. Принцип. Гемоглобін окислюють в метгемоглобін (геміглобін) залізосиньородистим калієм (червоною кров’яною сіллю). Ця сполука взаємодіє з ацетонціангідрином з утворенням ціанметгемоглобіну (геміглобінціаніду), який визначають колориметрично.

Клінічне значення визначення гемоглобіну Зменшення концентрації гемоглобіну є основною ознакою анемії, при цьому концентрація гемоглобіну може знижуватись до 50-80 г/л. Зменшення концентрації гемоглобіну може спостерігатись при мієлопроліферативних захворюваннях і симптоматичних еритроцитозах.

Фракції гемоглобіну У здорової людини є 3 основні фракції гемоглобіну: примітивний – P, фетальний – F, дорослий – A. Кожен з них ділиться на підтипи: гемоглобін P характерний для ранньої стадії ембріонального розвитку має підтипи говер I і говер G. Гемоглобін F також має 2 форми, а гемоглобін A – декілька: A1, A2, A3. У здорової людини A1 – 96 – 98%, A2 – 3%, А3 – сліди; F – 2%. У новонароджених гемоглобін F – до 20%, до 4 – 5 місяців віку знижується до 1 – 2%. За хімічною будовою гемоглобін А має 2α і 2β ланцюги, а F - 2α і 2γ. Гемоглобін F відрізняється від гемоглобіну А стійкістю до дії лугів, на чому базуються методи його визначення.

Патологічні форми гемоглобіну Є біля 200. Відрізняються від нормальних поліпептидним ланцюгом, коли 1 чи кілька амінокислот замінені. Найбільш часто зустрічається гемоглобін S. Дослідження патологічних форм проводять в спеціалізованих лабораторіях.

Гематологічна характеристика анемій Анемії – це велика група захворювань, пов’язаних із зниженням кількості еритроцитів та гемоглобіну або одного з цих параметрів в одиниці об’єму крові.

Класифікація анемій Виділяють 3 основні форми анемії. І. Анемії, пов’язані з крововтратою (постгеморагічні). ІІ. Анемії, пов’язані з порушенням кровотворення (гіпопластичні). ІІІ. Анемії, пов’язані з підвищеним розпадом еритроцитів (гемолітичні).

Класифікація анемій І група. Постгеморагічні : 1.1. Гостра постгеморагічна (нормохромна) анемія. 1.2. Хронічна постгеморагічна (гіпохромна) анемія. ІІ група. Гіпопластичні. 2.1. Анемії, пов’язані з порушенням утворення гемоглобіну 2.2. Анемії, пов’язані з порушенням синтезу ДНК і РНК (мегалобластні). 2.3. Анемії, пов’язані з порушенням процесів поділу еритрокаріоцитів. 2.4. Анемії, пов’язані з пригніченням проліферації клітин кісткового мозку. 2.5. Анемії, пов’язані з заміщенням кісткового мозку пухлинним процесом. 2.6. Анемії, пов’язані з порушенням вироблення еритропоетину чи появою інгібіторів еритропоетину. ІІІ. Анемії, пов’язані з підвищеним розпадом еритроцитів (гемолітичні). 3.1. Спадкові гемолітичні анемії. 3.2. Набуті гемолітичні анемії.

І. Анемії, пов’язані з крововтратою Гостра постгеморагічна анемія - анемія, яка обумовлена швидкою втратою великої кількості крові. Патогенез: різке зменшення ОЦК, перш за все плазменної частини, веде до гіпоксії – задишки, серцебиття. Може розвинутись колапс або зниження артеріального тиску. Це веде до викиду катехоламінів в кров, спазму судин, але виникає порушення мікроциркуляції і може призвести до шоку. Клінічні прояви: Симптоми колапсу: різка слабкість, головокружіння, блідість, сухість в роті, холодний піт. Знижується артеріальний тиск, знижується хвилинний об’єм серця. Клінічна картина визначається кількістю витраченої крові, швидкістю її втрати, джерелом кровотечі. Для оцінки ступеню крововтрати рекомендується використовувати формулу: В = К + 44lgШІ, де В – втрата крові, %, К – коефіцієнт, який при кровотечі з шлунка і кишок = 27, при порожнинних кровотечах = 33, при кінцівках = 24, при травмі грудної клітки = 22. ШІ – шоковий індекс, який дорівнює частоті пульсу до систолічного артеріального тиску.

Лабораторні показники Ступінь анемії не є показником кількості втраченої крові (йде перерозподіл). Якщо кровотечу вдалось спинити, то через 2 – 3 дні починається зменшення вмісту гемоглобіну і еритроцитів, головним чином за рахунок проникнення в кров тканинної рідини. Тому в перші дні анемія має нормохромний характер. Кількість тромбоцитів може бути нижче і пов’язано із використанням їх для зупинки кровотечі. Збільшується вміст лейкоцитів, зсув вліво, поліхромазія, з’являються поодинокі еритрокаріоцити. В основному при постановці діагнозу треба керуватись клінічною картиною, підкріпленою деякими лабораторними даними (бензидинова проба при кровотечі із кишечника чи шлунка, збільшення рівня залишкового азоту (всмоктування великої кількості амінокислот крові в кишечнику при розпаді її), при цьому вміст сечовини в нормі.

ІІ. Анемії, пов’язані з порушенням кровотворення (апластичні). 2.1. Анемії, пов’язані з порушенням утворення гемоглобіну. Загальною ознакою цих анемій є гіпохромія еритроцитів. В нормі в 1 еритроциті здорової людини знаходиться 1,8 – 2,2 фмоль або 29 – 35 пкг гемоглобіну, що відповідає кольоровому показнику 0,85 – 1,05. Ступінь гіпохромії визначає зниження кольору показника. Гемоглобін складається із білкової частини і небілкової. Отже, анемії ці ділять на ІІІ групи: обумовлені дефіцитом Fe, порушенням синтезу чи утилізації порфіринів, порушенням синтезу глобіну (білкової частини). Для перших двох груп характерне зниження вмісту Fe для ІІІ – збільшення вмісту Fe або (рідше) норма його вмісту. Середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті розраховують діленням кількості гемоглобіну (в г/л) на число еритроцитів в 1л. Так, при 140 г/л гемоглобіну і при 4,2 г в 1 л еритроцитів середній вміст гемоглобіну в еритроциті = 1,07 фмоль (33,3 пг), що відповідає КП 1,0. Для визначення кольорового показника треба середній вміст гемоглобіну в пг в одному еритроциті помножити на 0,033.

2.1.1. Залізодефіцитні анемії. Етіологія і патогенез залізодефіцитної анемії. Найчастіше – крововтрати, особливо тривалі, хоч і незначні. Також вагітність. Порушення всмоктування заліза ( зменшення шлункової секреції, атрофічний гастрит). Клінічні прояви: Наступає поступово: слабкість, головні болі, м'язова слабкість, сухість шкіри, тріщинки в куточках рота (ангулярний стоматит), витончення та ломкість нігтів. Спостерігається ураження шлунка та кишечника. Лабораторні показники. Найхарактерніша – гіпохромна анемія. Вміст гемоглобіну може коливатись від 20-30 до 110 г/л, кількість еритроцитів 1,5 – 2,0 г/л, знижується КП. Крім гіпохромії - анізоцитоз, пойкілоцитоз. Вміст ретикулоцитів може бути як нормальний (до 2%) так і підвищений. Вміст тромбоцитів в межах норми, рідко дещо вище. В кістковому мозку при залізодефіцитній анемії патологічних ознак не виявляється. Серед біохімічних проявів найчастіше використовують визначення вмісту заліза в сироватці крові. Норма 12,5 – 30,4 мкмоль/л, при анемії знижується до 1,8 – 5,4, при нерізко вираженій 7,2 – 10,8. Крім цього визначають залізозв’язуючу здатність елементів крові. В нормі приблизно 1/3 трансферину насичується залізом, а 2/3 вільна і можна зв’язати залізо. Під залізозв’язуючою здатністю розуміють кількість заліза, яка може зв’язатись трансферином (в мкмолях). В нормі загальна залізозв’язуюча здатність сироватки 50 – 85 мкмоль/л, при залізодефіцитній анемії вона зростає.

Картина крові при залізодефіцитній постгеморагічній анемії

2.1.3. Анемії, пов’язані з порушенням синтезу чи утилізації порфіринів. Вони пов’язані з порушенням активності ферментів, які беруть участь у синтезі порфіринів та гему, характеризуються гіпохромією, високим вмістом заліза в організмі та ознаками гемосидеризу. Бувають спадкові і набуті. Лабораторні показники: в зрілому віці анемія виражена не різко (гемоглобін 80 – 90 г/л), іноді знижується до 50 – 60 г/л. Кольоровий показник – 0,4 – 0,6. Вміст ретикулоцитів в нормі, або дещо нижче. Еритроцити різко гіпохромні, частково мішеневидні, анізо- і пойкілоцитоз. В кістковому мозку спостерігається різке підразнення червоного ростка, збільшення числа базофільних еритрокаріоцитів і зменшення кількості гемоглобінізованих форм. Вміст заліза значно зростає (60 – 100 мкмоль/л). У частини хворих порушується вміст глюкози в крові і відкладення заліза в підшкірних залозах.

2.1.4. Анемії, пов’язані з порушенням синтезу глобіну. 2.1.4.1. Таласемії – це група захворювань, при яких порушується синтез одного з ланцюгів глобіну. В результаті цього спостерігається гіпохромна анемія. Вміст заліза в плазмі в нормі або дещо вище. Таласемії, при яких порушується синтез β-ланцюга називають β-таласемії і т.д. α, γ, δ (дельта). Таласемія призводить до ранньої смертності.

2.1.4.2. Анемії, пов’язані з порушенням структури ланцюгів гемоглобіну – гемоглобінопатії. Це групи захворювань, обумовлених заміною однієї або кількох амінокислот в ланцюгу гемоглобіну, відсутність ділянки ланцюга або її продовженням. Найчастіше спостергається серповидноклітинна анемія, пов’язана із заміною в 6-му положенні β-ланцюга глютамінової кислоти на валін. При дослідженні крові спостерігається нормохромна анемія (гемоглобін 60 – 100 г/л). В мазку можуть бути виражені дрепаноцити (серповидні еритроцити), базофільна пунктація еритроцитів (особливо при фарбуванні метабісульфатом натрія). Вміст ретикулоцитів, кількість еритрокаріоцитів зростає, вміст білірубіну зростає.

2.2. Анемії, пов’язані з порушенням синтезу ДНК і РНК (мегалобластні). Загальною ознакою цієї групи анемій є наявність в кістковому мозку мегалобластів – клітин кров’яного ряду, що характеризуються значною величиною, ніжною структурою, незвичним розміщенням хроматину в ядрі і асинхронною диференціацією ядра і цитоплазми. Порушення синтезу ДНК і РНК спостерігається при дефіциті в організмі фолієвої кислоти, при деяких спадкових захворюваннях, пов’язаних з утворенням активних форм фолієвої кислоти, або порушення утилізації оротової кислоти (оротацидурія).

2.2.1. Анемії, пов’язані з дефіцитом кобамідного коферменту (В12-коферменту) метилкобаламіну характеризуються появою в кістковому мозку мегалобластів, внутрікістковим руйнуванням еритрокаріоцитів, гіперхромною макроцитарною анемією, тромбоцитопеннією, лейко- та нітропенією. Спостерігається також атрофічні зміни слизових шлунка та кишечника, зміни ЦНС у вигляді фунікулярного мієлозу. Лабораторні зміни: характеризується ураженням всіх 3-х ростків кровотворення. Спостерігається анемія, тромбоцито- і нейтропенія. Кількість ретикулоцитів зростає, кольоровий показник вищий 1 (до 1,4). Еритроцити крупні. Наявні овоїдні еритроцити. Анізоцитоз і виражений пойкілоцитоз, базофільна пунктація еритроцитів, залишки ядер (тільця Жолі, кільця Кебота). Нейтропенія із зсувом вліво до мієлоцитів і більше. Підвищений рівень білірубіну.

2.2.2. Анемії, пов’язані з дефіцитом фолієвої кислоти. Незалежно від причин дефіциту фолієвої кислоти анемія характеризується появою в кістковому мозку мегалобластів, внутрікістковим руйнуванням еритрокаріоцитів, макроцитозом, гіперхромією еритроцитів.

Кров при В12-фолієводефіцитній анемії

2.4. Анемії, пов’язані з пригніченням проліферації клітин кісткового мозку. Апластичні анемії. Під апластичною анемією розуміють стан, який розвивається внаслідок пригнічення кровотворення в кістковому мозку без ознак гемобластозу і характеризується панцитопенією. Спостерігається при прийманні деяких ліків (левоміцетин, бутадіон, сполуки золота, бутамід, сульфаніридазин, бунартан, амінозин), які у більшості людей не викликають змін в крові. Можливі 3 механізми розвитку апластичної анемії: 1. Зменшення кількості стовбурових клітин або їх внутрішній дефект. 2. Порушення мікрооточення, що призводить до порушення функції стовбурових клітин. 3. Зовнішні гуморальні або клітинні впливи, в основному імунні, що порушують нормальну функцію стовбурової клітини. Лабораторні показники: Вираженість анемії різна (іноді до 20 – 30 г/л). Частіше нормохромна, кількість ретикулоцитів від 0 до 4 – 5% (чим менше, тим гірше). Гранулоцитопенія (іноді до 0,2Г в 1л). Зменшується абсолютний вміст моноцитів. Абсолютний вміст лімфоцитів в нормі. Тромбоцитів завжди менше, іноді їх не вдається підрахувати. ШОЕ 30 – 50 мм/год. В кістковому мозку знижується кількість мієлокаріоцитів. Зростає кількість лімфоцитів, плазматичних клітин, тканинних базофілів. Мегакаріоцити можуть повністю бути відсутніми. В кістковому мозку різко зростає кількість заліза. Вміст заліза в сироватці також зростає. Насиченість трансферину залізом також зростає ( до 100%).

ІІІ. Анемії, пов’язані із підвищеним руйнуванням еритроцитів 3.1. Спадкові гемолітичні анемії, пов’язані з порушенням мембрани еритроцитів. Сюди відносяться спадковий мікроеритроцитоз Мінковського-Шаффара; спадковий еліптоцитоз (овалоцитоз); спадковий соматоцитоз; спадковий періпойкілоцитоз – аутосомно – домінантно спадкові захворювання. Лабораторні показники: ступінь анемії різний від нерізко виражених (90 – 100 г/л гемоглобіну) до значного (40 – 50 г/л). Морфологічна характеристика еритроцитів залежить від виду анемій.

3.2. Набуті гемолітичні анемії, пов’язані з впливом антитіл (імунні) – це велика група захворювань, спільним для яких є участь антитіл чи лімфоцитів в пошкодженні і передчасному руйнуванні еритроцитів чи еритрокаріоцитів. Поділяють на 4 групи: 1. Алоімунні (антитіла потрапляють ззовні); 2. Трансімунні (антитіла матері, яка страдає аутоімунною гемолітичною анемією, проникають через плаценту і викликають гемолітичну анемію плода; 3. Гетероімунні (пов’язані із появою на поверхні еритроцитів хворого нового антигену); 4. Аутомінунні – власні антитіла.