Презентація на тему:
Дифтерія. Менінгококова інфекція. Гострі кишкові інфекції. Причина, клініка, діагностика, догляд, профілактика.

Дифтерія. Менінгококова інфекція. Гострі кишкові інфекції. Причина, клініка, діагностика, догляд, профілактика.

Етіологія Гострі кишкові інфекції можуть бути викликані: вірусами: Rotavirus, Adenovirus, Astrovirus, Сoronavirus, Calicivirus, Reovirus бактеріями: Shigella, Salmonella, E.coli, Yersinia enterocolitica,Campylobacter, Clostridium, Vibrio сholerаe,Salmonella; найпростішими: Balantidium, Etmoeba histolytica Найбільш частою причиною захворювання є ротавіруси (30-40 % загального числа хворих).

ГКІ поділяються на дві великі групи: секреторні діареї (холера, умовно-патогенна флора, ротавіруси, аденовіруси) – в патогенезі має значення порушення всмоктування рідини в кишківнику внаслідок активації ентеротоксином збудників аденілатциклази в клітинах стінки кишківника; інвазивні діареї (сальмонели, ешеріхії ентероінвазивні, ентерогеморагічні, кампілобактер, шигели, кишкова ієрсинія, клостридії, стафілококи) - відбувається розмноження збудника в слизовій оболонці товстого кишківника з виникненням запальних змін.

При обстежені хворих з ГКІ необхідно уточнювати характер випорожнень: час появи рідких випорожнень, їх кількість, частоту, наявність патологічних домішок (слиз, кров, прожилки крові), колір калових мас (жовтий, оранжевий, с домішками зелені) характер акту дефекації (вільно, з тенезмами чи їх еквівалентами у вигляді почервоніння обличчя чи неспокою) при зборі анамнезу хвороби уточнюють початкові симптоми хвороби у вигляді неспокою, підвищення температури тіла, що з’явилося раніше – блювота чи пронос

Загальні симптоми діарейних захворювань: пронос здуття живота болі в животі нудота, блювота (блювота при легких випадках буває 1-2 рази на добу, містить залишки їжі і носить захисний характер, при тяжкому перебігу блювання стійке, спочатку із вмістом залишків їжі, потім зі слизом і жовчю) інтоксикаційний синдром ексикоз (дитина не набирає маси, а навпаки її втрачає. Шкіра бліда, суха, з жовтуватим відтінком, втрачає еластичність, знижується тургор м’яких тканин, западає тім’ячко, риси обличчя загострюються, западають очі, слизові сухі, яскраві, іноді тріщини шкіри)

Розрізняють 3 типи зневоднення: ізотонічний – рівномірна втрата рідини і солей (зниження маси тіла до 5 %) вододефіцитний – втрата води більша, ніж електролітів (втрата маси тіла до 10%) соледефіцитний – спостерігається втрата електролітів (втрата маси тіла більше 10 %)

Гастроінтестинальні синдроми гастрит – нудота, повторна блювота, болі і відчуття важкості в епігастрії ентерит – метеоризм, болі з переважною локалізацією біля пупка, часті рідкі водянисті випорожнення, іноді пінисті з неперетравленими рештками гастроентерит – комбінація попередніх дистальний коліт – втягнутий живіт, переймоподібні болі з переважною локалізацією в лівій здухвинній ділянці, спазмована болюча сигмовидна кишка, піддатливість анусу, тенезми, випорожнення часті, скупі, зі слизом та кров’ю ентероколіт гастроентероколіт

Ротавірусна інфекція Збудник ротавірус, механізм зараження фекально-оральний. Гострий початок захворювання з підвищення температури тіла, ранній симптом блювота, яка передує проносу. Випорожнення у великій кількості, водянисті, білуватого чи жовтуватого кольору, з різким запахом, іноді з домішками слизу. Позиви до дефекації виникають раптово і мають імперативний характер, супроводжуються переймоподібним болем, після дефекації настає деяке полегшення. Відмічаються респіраторні симптоми: помірна гіперемія і зернистість м’якого піднебіння і дужок, заложеність носа.

Ротавірусна інфекція Лабораторна діагностика: виявлення вірусу у фекаліях за допомогою електронної мікроскопії, виявлення специфічних антитіл і наростання їх титру в парних сироватках в РН вірусу, РГГА з ротавірусним антигеном.

Аденовірусна інфекція, кишкова форма Збудник аденовірус, механізм зараження – повітряно-крапельний, може бути фекально-оральний. Характерна для дітей першого року життя. Випорожнення стають рідкими, помірно почащеними, іноді з домішками слизу, знижується апетит, можлива блювота, є підвищення температури тіла і явища катару дихальних шляхів. Прояви відмічаються 3-4 дні, ексикоз не розвивається. Лабораторна діагностика: виділення вірусу із змивів глотки, з фекалій, серологічні дослідження – РЗК, РН, РГГА, проведені двократно.

Холера збудник холерний вібріон, механізм зараження фекально-оральний. Захворювання починається раптово з проносу на фоні нормальної чи субфебрильної температури тіла. Частота випорожнень коливається від 3 ідо 30 і більше разів на добу, акт дефекації не болючий, тенезми відсутні. Випорожнення в значній кількості, водянисті, без запаху, у вигляді рисового відвару (безколірні, з плаваючими пластівцями). Швидко розвивається зневоднення організму. Потім за проносом виникає повторна блювота, блювотні маси також швидко набувають водянистого характеру і нагадують рисовий відвар.

Холера Лабораторна діагностика: бактеріологічний метод – виділення з фекалій та блювотних мас холерного вібріону, серологічна діагностика є допоміжною.

Дизентерія Збудники дизентерійні палички з роду шигел, механізм зараження фекально-оральний. Гострий початок з гіпертермією (39-40С), синдром ураження товстої кишки (колітичний): переймоподібний біль в животі з їх наступною локалізацією в ділянці сигмовидної кишки, спазм, ущільнення та болючість сигмовидної кишки при пальпації живота, випорожнення незначні, з домішками слизу, прожилок крові, гною, без запаху, у вигляді «ректального пльовка» на фоні тенезмів.

Дизентерія Лабораторна діагностика: бактеріологічний метод (виділення шигел з випорожнень) – основний метод, копрологічне дослідження – наявність слизу, нейтрофільних гранулоцитів та еритроцитів, серологічний метод – виявлення в крові специфічних антитіл з допомогою РА чи РНГА, ректороманоскопія.

Сальмонельоз Збудники бактерії – сальмонели, механізм зараження фекально-оральний. Гострий початок захворювання з високої температури, блювоти, болю в ділянці живота, при пальпації живота болючість в епігастрії та навколо пупка, випорожнення в значній кількості, водянисті, зловонні, з домішками зелені, у вигляді «болотної тини», може бути збільшення печінки, селезінки, метеоризм, розвивається ексикоз, можуть бути вторинні вогнища (пневмонія, менінгіт, остеомієліт).

Сальмонельоз Лабораторна діагностика: бактеріологічне дослідження блювотних мас, промивних вод шлунка, випорожнень, сечі, серологічне дослідження – РПГА.

Лікування Для виведення харчового субстрату з травного тракту можна промити шлунок, провести очисну клізму. Для виявлення збудника провести забір випорожнень для бактеріологічного дослідження. Необхідно фіксувати частоту та кількість блювотних мас, частоту і кількість випорожнень, об’єм рідини, яка вводилася перорально та парентерально.

Лікування Особливості дієти: а) принцип «омолодження» в харчуванні – найкращим продуктом у годуванні такої дитини є грудне молоко, при його відсутності – кислі адаптовані молочні суміші або низьколактозні суміші, б) невеликі порції зі збільшенням кратності годування до 8-10 разів на добу, в) об’єм їжі в першу добу зменшити не більше ніж на 50 %, відновлення вікового об’єму харчування на 4-5 день.

Лікування Для корекції зневоднення легкого та помірного ступеня тяжкості проводиться оральна регідратація. Для цього використовують глюкозо-сольові розчини (регідрон, ораліт, ORS 200), рисовий відвар, чай, фруктовий відвар без цукру, фіточай (ромашка, звіробій, шипшина). Рідину необхідно давати по 1 чайній ложці кожні 3-5 хвилин. Об’єм введеної рідини розраховується з врахуванням маси тіла та ступеня зневоднення. Останнє становить 5-10-15 % відповідно до зменшення маси, або 50-100-150 мл на 1 кг маси.

Лікування При ІІІ ступені ексикозу, нестримній блювоті, неефективності оральної регідратації проводять парентеральну регідратацію. Співвідношення розчинів глюкози і колоїдно-сольових (фіз.р-н, реополіглюкін, альбумін) при ізотонічному ексикозі становить 1:1, при вододефіцитному 2:1, соледефіцитному 1:2. Ентеросорбенти – смекта, ентеросгель та ін. Бактерійні препарати Антибактеріальна терапія призначається лише при інвазивних діареях (клінічна дизентерія) середнього ступеня тяжкості, при тяжкому перебігу незалежно від етіології, при супутній патології.

Дифтерія Це захворювання бактеріальної природи, яке характеризується фібринозним запаленням в місці проникнення збудника і вираженим симптомокомплексом інтоксикації, викликаної дією екзотоксину дифтерійної палички. Епідеміологія. Джерелом є хворий на дифтерію або носій. Механізм передачі повітряно-крапельний. Інкубаційний період 2-10 днів.

Основні симптоми клінічної діагностики: поява фібринозних, сірувато-білого кольору, плівок, спаяних з нижчележачими тканинами в місці розмноження збудника наявність набряку підшкірної клітковини в ділянці шиї при токсичних формах хвороби порушення дихання при ураженні слизової оболонки гортані з охриплістю голосу, аж до афонії, грубим гавкаючим кашлем виділення токсичного штаму дифтерійної палички наявність симптомів інтоксикації у вигляді підвищення температури тіла до 38-39 С, блідості, в’ялості, швидкої втомлюваності гіперемія зіву з ціанотичним відтінком на фоні набряклості навколишніх тканин

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА: Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, нейтрофльоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів – наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носу та інших місць ураження – виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом – зростання титру антитоксичних антитіл у сироватці крові у динаміці хвороби.

РНА з комерційним дифтерійним антигеном – виявлення дифтерійного токсину у сироватці крові. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС - визначення рівню дифтерійного токсину в сироватці крові. Дослідження для діагностики ускладнень: Коагулограма – гіперкоагуляція або коагулопатія. Загальний аналіз сечі – можлива протеінурія, циліндрурія, мікрогематурія, підвищена питома вага. Ниркові тести – підвищення рівню залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини. ЕКГ – дослідження у динаміці. Огляд отоларингологом, кардіологом та неврологом у динаміці.

ЛІКУВАННЯ Госпіталізації підлягають усі хворі в залежності від тяжкості до боксованого або реанімаційного відділення інфекційного стаціонару. Дієта – вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа. Етіотропна терапія – введення протидифтерійної сиворотки (ПДС), доза та кратність введення залежить від ступеню тяжкості та клінічної форми дифтерії. Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на неї ПДС вводиться в перші дві години після госпіталізації. ПДС не вводиться дітям, у яких діагноз дифтерії встановлений після 7-го дня захворювання і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах. ПДС вводиться тільки після постановки внутрішньошкірної проби.

ЛІКУВАННЯ Антибактеріальна терапія: при легких формах: еритроміцин, рифампіцин в середину, при середньотяжких та тяжких - парентерально напівсинтетичні антибіотики пеніцилінового та цефалоспоринового ряду. Тривалість курсу антибактеріальної терапії складає 10-14 днів. Препарати призначають у вікових дозах. Місцева санація ротоглотки – полоскання та орошення ротоглотки дезинфікуючими розчинами.

ЛІКУВАННЯ Дезінтоксикаційну терапію глюкозо-сольовими та колоїдними розчинами при середньотяжкій та тяжкій формах з обліком добової потреби в рідині і патологічних витрат. Глюкокортикостероїди – при середньотяжкій формі у дозі 2-3 мг/кг по преднізолону та тяжкій формі у дозі 10-20 мг/кг по преднізолону.

Профілактика Хворі - ізоляція їх припиняється після клінічного одужання, а також від’ємного результату двохразового бактеріологічного дослідження, проведеного з інтервалом 1-2 дня, але не раніше ніж через 3 дня після відміни антибіотиків контактні - спостереження на протязі 7 днів, проводять бактеріологічне дослідження на дифтерійне носійство. Активна імунізація проводиться АКДП-вакциною в 3, 4, 5 місяців (інтервал 30 днів), у 18 місяців, перша ревакцинація – в 6 років, друга, третя, четверта – у віці 11, 14, 18 років АДП-М-анатоксином, в подальшому 1 раз в 10 років.

Менінгококова інфекція Це гостре захворювання, викликане менінгококом. Характеризується різноманітними клінічними проявами: від безсимптомного носійства і назофарингіту до менінгококцемії, гнійного менінгіту і менінгоенцефаліту. Епідеміологія. Джерело інфекції носії і хворі. Механізм передачі повітряно-крапельний. Характерна періодичність із збільшенням числа захворювань через 10-15 років. Інкубаційний період 2-10 днів.

Назофарингіт КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ: початок захворювання гострий, температура від нормальної до фебрильних цифр, триває до 3-х днів; помірні симптоми загальної інтоксикації; гіперемія слизових оболонок, зернистість задньої стінки горла, на задній стінці горла слиз. ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: Загальний аналіз крові (помірний нейтрофільний лейкоцитоз). Бактеріологічне дослідження слизу з носогорла.

ЛІКУВАННЯ Антибактеріальна терапія: рифампіцин 10 мг/кг/добу 3-5 днів, або макроліди (еритроміцин, спіраміцин, азітроміцин), або левоміцетин. Місцеві засоби: УФО, полоскання горла дезінфікуючими засобами.

Гнійний менінгіт КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ: захворювання частіше починається гостро, раптово, з різкого підвищення температури, сильного головного болю, характерна повторна блювота, виражена гіперестезія; відмічаються симптоми Керніга, Брудзинського; у дітей раннього віку - симптом підвішування (Лесажа), стійке вибухання та напруженість тім’ячка, закидання голови назад; у дітей раннього віку часто спостерігаються загальномозкові симптоми: порушення свідомості, збудження, яке потім змінюється в’ялістю, адинамією, сопором; судоми частіше - клоніко-тонічного характеру. Вогнищеві ураження ЦНС спостерігаються рідко, частіше уражаються VIII, III, VI та VII пари черепних нервів.

Гнійний менінгіт ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: Виділення культури менінгокока з: носогорла, крові, спиномозкової рідини. Візуальна мікроскопія мазку крові та ліквору – “товста крапля” крові та ліквору. Латекс-аглютинація крові та ліквору (антигени менінгокока). Загальний аналіз крові (нейтрофільоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ). Дослідження спиномозкової рідини (плеоцитоз нейтрофільний, збільшення рівня білка, позитивні реакції Панді, Нонне-Апельта, зниження рівня глюкози, підвищений тиск.

Менінгококцемія Клінічні діагностичні критерії: гострий початок, раптово, з підвищення температури до 38-40С; виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабкість, головний біль, біль у м’язах, блідість шкіряних покривів; через декілька годин з’являється плямисто-папульозний, а потім геморагічний висип на шкірі, переважно на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі. Згодом у центрі елементів висипу з’являється поверхневий і більш глибокий некроз;

Менінгококцемія можуть спостерігатися крововиливи в склеру, слизову оболонку ротогорла, носові, шлункові кровотечі; - при блискавичних формах – швидко наростають прояви інфекційно-токсичного шоку.

Менінгококцемія ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: Бактеріоскопія “товстої” краплі крові (грамнегативні диплококи). Бактеріологічне дослідження крові, слизу з носогорла (культура менінгокока). Латекс-аглютинація крові (антигени менінгокока). Загальний аналіз крові (нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ). Коагулограма (гіперкоагуляція або коагулопатія).

Догоспітальний етап лікування: 50 % р-н анальгіну в разовій дозі 0,1 мл на рік життя в\м. Антибактеріальна терапія - левоміцетин сукцинат натрію по 25 мг/кг (разова доза) в/м. Глюкокортикоїди 1-3мг/кг по преднізолону в\м. 1% лазикс в разовій дозі 1-2 мг/кг в\м. При судомах – 0,5% р-н седуксену в разовій дозі 0,1 мл\кг маси в\м

Профілактика за контактними спостереження протягом 10 днів, з двохкратним бактеріоскопічним дослідженням слизу з носоглотки з інтервалом 3-7 днів реконвалесцентки допускаються в дитячі заклади після однократного негативного бактеріологічного дослідження, проведеного не раніше, чим через 5 днів після виписки із стаціонару.