Презентація на тему:
АРИТМІЇ СЕРЦЯ

АРИТМІЇ СЕРЦЯ Причини ІМ; міокардит; артеріальна гіпертензія; кардіосклероз тощо. Екстреної допомоги вимагають: напади пароксизмальної тахікардії; мерехтіння і тріпотіння передсердь; напади Адамса — Стокса — Морганьї; деякі форми шлуночкової екстрасистолії; синдром слабкості синусного вузла.

ПАРОКСИЗМАЛЬНА ТАХІКАРДІЯ (ПТ) Напади різкого почастішання серцевих скорочень 130—250 за 1 хв. Ритм серця правильний. Клінічна симптоматика серцебиття; слабкість; відчуття утруднення дихання; біль за грудиною; задишка; страх. Об`єктивно блідість шкірних покривів; ціаноз губ; пульсація вен шиї; зниження артеріального тиску; поліурія. ФОРМИ ПТ: НАДШЛУНОЧКОВА, ШЛУНОЧКОВА.

СУПРАВЕНТРИКУЛЯРНА (НАДШЛУНОЧКОВА) ПАРОКСИЗМАЛЬНА ТАХІКАРДІЯ (СВТ) Види : синусовопередсердна; передсердна; атріовентрикулярна. ЕКГ-діагностика: при частому правильному ритмі форма QRS мало відрізняється від такої при нормальному ритмі у даного хворого; зубець Р нашаровується на елементи QRS , важко виявити (мал. 1); аберантна СВТ: комплекс QRS розширений і деформований внаслідок порушення внутрішньошлуночкової провідності або аномального проведення імпульсу. Диф. діагностика з шлуночковою формою : наявність зубця Р при реєстрація ЕКГ в стравохідному відведенні; зубець Р пов'язаний з комплексом QRS.

Мал. 1. Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія: а – під час приступу, б – поза приступом

Лікування: вагусні проби. за відсутності ефекту - лікарські засоби: верапаміл (ізоптин, фіноптин), в/в струменево 4 мл 0,25 % р-ну (10 мг); аденозинтрифосфат (АТФ), в/в струменево 1—2 мл 1 % р-ну; новокаїнамід в/в струменево (поволі) 10 мл 10 % р-ну з 10 мл 5 % глюкози або 0.9% NaCl. При гіпотонії, новокаїнамід у вказаній дозі + 0,3 мл 1 % р-ну мезатону. аміодарон (кордарон, аміокордин) в/в струменево — 3 - 6 мл 5 % р-ну (150 -300 мг); дигоксину в/в струменево — 1-2 мл 0,025 % р-ну (0,25 - 0,5 мг);

аймаліну (гилурітмалу) в/в струменево — 4 мл 2,5 % р-ну (100 мг); пропранололу (індералу, анаприліну, обзідану) в/в струменево —5 мл 0,1 % р-ну (5 мг); дизопіраміду (ритмілену, ритмодану) в/в струменево — 10 мл 1 % р-ну (100 мг). електроімпульсну терапію (кардіоверсію); електричну стимуляцію серця за допомогою эндокардіального електроду (електрод через підключичну, внутрішню яремну, ліктьову або стегнову вену вводять у ПП або в ПШ); стравохідна електрокардіостимуляція. Антиаритмічні засоби вводять в вену повільно в 10 мл 5 % р-ну глюкози або ізотонічного р-ну хлориду натрію.

Особливості у лікуванні СВТ: при дигіталісній інтоксикації: припинити вживання серцевих глікозидів; при ектопічній передсердній тахікардії неефективні: вагусні проби, АТФ і кардіоверсія. Призначають бета-блокатори, аміодарон (кордарон, аміокордин), соталол, верапаміл, катетерна абляція ектопічних вогнищ тахікардії; при широких комплексах QRS (НПТ + блокада ніжки пучка Гіса): вагусні проби верапаміл аденозин ділтіазем бета-блокатори аміодарон дігоксин

при тахікардії з широкими QRS невідомого походження: електрична кардіоверсія лідокаїн аденозин аміодарон (при порушеній функції ЛШ) при ПТ з синдромом передчасного збудження шлуночків (або при підозрі): аміодарон, пропранолол, пропафенон, обережно: верапаміл; не застосовувати серцеві глікозиди. Для профілактики СВТ: per os аміодарон 200 мг на добу на 1 прийом, соталол 80-120 мг 2 р/добу, пропафенон 150 мг 3 р/добу.

ШЛУНОЧКОВА ПАРОКСИЗМАЛЬНА ТАХІКАРДІЯ (ШТ) ЕКГ-діагностика: розширення (> 0,14 с) і деформація QRS ; форма QRS різко відрізняється від такої при синусному ритмі (мал. 2); ритм неправильний (різниця R—R ≤ 0,03 с); 1 або декілька комплексів синусного походження, при екстрасистолічній, або залповоій тахікардії. атріовентрикулярна дисоціація: відсутність зв'язку між Р і QRS. Для дифдігностики шлуночкової тахікардії від аберантної надшлуночкової: стравохідне відведення для виявлення зубця Р.

Мал. 2. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія. Зареєстрований момент медикаментозного відновлення синусового ритму

Варіанти ШПТ: при політопній ШТ, при двонаправленій тахікардії - чергування QRS з різним напрямком головних зубців (для дигіталісної інтоксикації); при множинних ектопічних вогнищах, хаотична ШТ, що передує ФШ; двонаправлено-веретеноподібна ШТ, або «пірует» (мал. 3) з синдромом подовженого інтервалу Q—Т.

Мал.3. Приступ двонаправлено-веретеноподібної шлуночкової тахікардії («пірует») у хворої з синдромом подовженого інтервалу Q—Т

Лікування ШТ: аміодарон (кордарон, аміокордин) 5 мг/кг в/в протягом 1 год, 15 мг/кг в/в наступні 23 год; лідокаїн в/в струменево 4 мл 2 % р-ну (80 мг), згодом 6 мл 2 % р-ну (120 мг) в/в краплинно, а тоді в/м по 200 мг кожних 4-6 годин до ліквідації пароксизму ШТ. Тривалість застосування лідокаїну – не більше 2 діб. соталол 1-1,5 мг/кг в/в повільно протягом 10 хв, потім в/в з швидкістю 0,2 мг/кг/год; новокаїнамід, пропафенон, мекситил, аймалін (гілурітмал), дизопірамід в дозах, вказаних вище; при неефективності терапії, колапсі, шоку, серцевій астмі або набряку легень - електрична кардіоверсія. При ШТ не призначають вагусні проби, верапаміл, пропранолол, АТФ і серцеві глікозиди - мала ефективність; при ШТ з синдромом подовженого Q—Т, при нападах типу «пірует» - лідокаїн, мекситил. при ШТ з синдромом подовженого Q—Т протипоказані: хінідин, ритмілен, новокаїнамід - подовжують Q—Т.

ПАРОКСИЗМАЛЬНА МИГОТЛИВА АРИТМІЯ (МА). Клініка: відчуття серцебиття і «перебоїв»; задишка; біль в серці блідість шкірних покривів; ціаноз губ; Виділяють: Фібриляція передсердь; тріпотіння передсердь.

ФІБРИЛЯЦІЯ (МЕРЕХТІННЯ) ПЕРЕДСЕРДЬ (ФП). ЕКГ-діагностика: відсутність зубця Р; наявність дрібних або крупних хвиль F на ЕКГ; неправильний, безладний ритм шлуночків - неоднакові R—R . форма QRS збережена (мал. 4); аберантні QRS при порушенні внутрішньошлуночкової провідності або при синдромі WPW(мал. 5).

Мал. 4. Пароксизмальна миготлива аритмія: а – під час приступу, б – поза приступом

Мал. 5. Приступ миготливої аритмії з аберантними шлуночковими комплексами у хворого з синдромом WPW

Лікування аміодарон (кордарон, аміокордин) в/в пролонговано до 1200 мг на протязі 24 годин (при дисфункції ЛШ) за схемою: 5 мг/кг в/в протягом 1 год, 15 мг/кг в/в наступні 23 год або 300 мг в/в краплинно впродовж 1 год і 600-800 мг на добу per os в 3 прийоми; в/в дигоксину струменево 0,25 – 0,5 мг. :покращання гемодинаміки - стабілізація серцевого ритму; верапаміл (ізоптин, фіноптин) 5—10 мг в/в струменево (протипоказано при артеріальній гіпотонії, СН); новокаїнамід в/в поволі фракційно до 1 г;

пропафенон або флекаїнід ; аймалін (гилурітмал) в/в поволі до 100 мг; в/в струменево ритмілен 100—150 мг; при набряку легенів, різкому зниженні АТ – електроімпульсна терапія. Медикаментозна кардіоверсія : хінідин 200 мг всередину 2 табл. (через 15 хв. після в/в-го болюса дігоксину - 1 мл 0,025 % р-ну (0,25 мг) або верапамілу - 2 мл 0,25 % р-ну (5 мг), 1 табл. через 2 год і ще 1 табл. через 3 год після дігоксину або верапамілу, далі по 1 табл. кожні 8 годин до відновлення синусового ритму ( не більше 2 днів). Максимальна добова доза хінідину – 1500 мг.

При ФП з невисокою частотою шлуночкового ритму застосовують per os або сублінгвально: пропранолол (анапрілін) 20—40 мг; верапаміл 80 - 160 мг; Бета-адреноблокатори - при тиреотоксикозі, після операцій, при стенокардії. Верапаміл - при хворобах легень, при ІХС, гіпертрофії ЛШ. При пароксизмах ФП з синдромом передчасного збудження шлуночків: при шлуночковому ритмі >200 за 1 хв. (фібриляції шлуночків) - електроімпульсна терапія. аміодарон (кордарон, аміокордин), пропранолол, пропафенон в/в струменево в дозах, вказаних вище; Протипоказано: серцеві глікозиди і верапаміл через небезпеку почастішання шлуночкового ритму Для профілактики пароксизмів ФП per os: аміодарон (кордарон, аміокордин) 200 мг 1 раз на день (протипоказаний при порушеннях функції щитовидної залози); соталол 160-240 мг на добу (кожні 12 год).

ТРІПОТІННЯ ПЕРЕДСЕРДЬ (TП) ЕКГ-діагностика: ритмічні, постійні пилкоподібні хвилі F > 0,1 с, ізоелектричний інтервал відсутній; QRS ритмічні за кожною 2, 3 або 4 передсердною хвилею - правильна форма ТП (мал. 6,а). ТП із співвідношенням передсердного і шлуночкового ритмів 1:1 - різка тахікардія, 150-200 за I хв; ТП з нерегулярним ритмом шлуночків називають неправильною формою (мал. 6,б). При ТП, ФП і НПТ можлива аберація QRS. Правильну форму ТП відрізняти від ШТ: хвилі F пов'язані з QRS, стравохідне відведення ЕКГ.

Мал. 6. Пароксизм тріпотіння передсердь: а - правильної форми, б – неправильної форми

Лікування ТП викликає менші порушення гемодинаміки в порівнянні з ФП при однаковій частоті шлуночкового ритму. ТП з ЧСС 120—150 за 1 хв нерідко не відчувається пацієнтом. При ТП ефективним є: аміодарон (кордарон, аміокордин) 300 мг в/в краплинно; дигоксин 0,25 – 0,5 мг в/в при ознаках ГСН або артеріальній гіпотонії; верапаміл до 10 мг або пропранолол 5—10 мг в/в струменево повільно при відсутності серцевої недостатності і артеріальної гіпотензії; пропранолол або кордарон комбінувати з дигоксином; верапаміл (ізоптин, фіноптин) + хінидин можуть відновлюють синусовий ритм з ФП, ТП; черезстравохідна часта електрокардіостимуляція передсердь (при ЧС передсердь > 340/хв. - малоефективно); кардіоверсія; Аймалін, новокаїнамід і ритмілен при пароксизмах ТП менш ефективні. Глікозиди та верапаміл протипоказані хворим з синдромом WPW.

ЕКСТРАСИСТОЛІЯ Екстрасистолами називають передчасне збудження серця або його відділів під впливом позачергового імпульсу. Клініка: скарги можуть бути відсутні; відчуття «перебоїв», «завмирання серця», неприємні відчуття в ділянці серця; при аускультації передчасні скорочення, які супроводжуються паузами ; дефіцит пульсу. Розрізняють надшлуночкові і шлуночкові екстрасистоли(ШЕ). Невідкладна допомога потрібна при окремих видах ШЕ у хворих на гострі форми ІХС.

ЕКГ-діагностика ШЕ: передчасні розширені і деформовані QRS; відсутність передчасних Р перед QRS; ширина комплексів, як правило, перевищує 0,12 с Політопні, групові і ранні ШЕ вимагають медикаментозного лікування. Політопні ШЕ: поліморфність ектопічних комплексів; неоднаковий інтервал зчеплення (відстань між екстрасистолічним і передуючим йому черговим комплексом).

Групові ШЕ: парними ( групи з 2 экстрасистол); залповими (групи з 3 і більше екстрасистол). Ранні ШЕ: екстрасистолічний зубець R нашаровується на зубець Т попереднього чергового циклу або відстань між ними 0,04 с (екстрасистоли R на Т>). Приклад політопних поодиноких і групових, ранніх і пізніх ШЕ на мал. 7.

Мал. 7. Політо пні, поодинокі і групові шлуночкові екстрасистоли, миготіння передсердь у хворої з інфарктом міокарда

Лікування: Термінове усунення аритмії необхідне хворим з гострою коронарною недостатністю і ІМ за наявності частих (більше 5 за 1 хв), політопних, групових і ранніх ШЕ. аміодарон (кордарон, аміокордин) в/в краплинно (300 мг) і/або per os 600-800 мг на добу; лідокаїн: початкову дозу — 4 мл 2 % р-ну (80 мг) в/в струменево, потім краплинну тривалу інфузію 80—240 мг для підтримки ефекту. Швидкість введення - аритмія не рецидивує. Лідокаїн не більше 2 діб; в/в струменево мекситил (250 мг); в/в краплиннj калій-інсулін-глюкозової суміші: 200 мл 10-20 % р-ну глюкози, додається 6-10 ОД інсуліну, калію хлориду 3-4 % 30 мл, сульфату магнію 25 % 10 мл або панангін (аспаркам) 10-20 мл.

При функції ЛШ (ФВ)< 40% per os: аміодарон (кордарон, аміокордин) 200 мг per os 1 раз на добу; соталол 80-120 мг 2 р/добу per os; мексилетин-ретард 360 мг/добу. Без зниження функції ЛШ можна призначити per os: бета-блокатори (анапрілін 80-120 мг/добу на 3 прийоми, метопролол 50-100 мг/добу на 2 прийоми, бісопролол 5-10 мг/добу на 1 прийом); пропафенон 450-600 мг/добу на 3 прийоми.

Для профілактики стійкої ШТ: аміодарон (кордарон, аміокордин) per os: навантажувальна доза 600 мг/добу протягом 7 днів, 400 мг/добу ще 7 днів, підтримуюча доза 200 мг/добу; соталол 120-160 мг/добу (кожні 12 год.); b -блокатори (атенолол, метопролол, бісопролол, карведілол, небіволол); при ФВ > 40% - пропафенон 450 мг/добу (на 3 прийоми).

ТРІПОТІННЯ І ФІБРИЛЯЦІЯ ШЛУНОЧКІВ. Тріпотіння і мерехтіння шлуночків відносяться до аритмій, які викликають припинення ефективної геодинаміки - зупинку кровообігу. Є найчастішою причиною раптової смерті при захворюваннях серця (аритмічна смерть). Клініка: хворий раптово непритомніє; різка блідість; виражений ціаноз; дихання агонального типу; відсутність пульсу на сонних артеріях; розширення зіниць.

ТРІПОТІННЯ ШЛУНОЧКІВ(ТШ) характеризується дуже частою ритмічною, але неефективною діяльністю міокарда шлуночків. Частота > 300 за 1 хв. ЕКГ-діагностика: пилкоподібна, ундулююча крива з ритмічними або злегка аритмічними хвилями; хвилі майже однакової ширини і амплітуди; не можна розрізнити елементи QRS; відсутні ізоелектричні інтервали (мал. 8,а). Для диф.діагностики даної аритмії з непароксизмальною ШТ і надшлуночковими аритміями з аберантними комплексами QRS: відсутність ізоелектричних інтервалів на ЕКГ; частота ритму > 250 за 1 хв, іноді при тріпотінні шлуночків < 200 за 1 хв; при ТШ - зупинка кровообігу, а при ПТ - рідко.

Мал. 8. Тріпотіння і миготіння шлуночків: а – тріпотіння шлуночків, б – крупно хвильова фібриляція, в – дрібно хвильова фібриляція, г – при непрямому масажі серця, д – синусовий ритм після електричної дефібриляції

ФІБРИЛЯЦІЯ ШЛУНОЧКІВ (ФШ). Фібриляцією (мерехтінням) шлуночків називаються безладні некоординовані скорочення волокон шлуночкового міокарда, які викликають зупинку кровообігу. Діагностика зупинки кровообігу: втрата свідомості; відсутність пульсації на крупних судинах; по монітору (ЕКГ) —фібриляція шлуночків. ЕКГ-діагностика: шлуночкові комплекси відсутні; замість них є хвилі різної форми і амплітуди; частота хвиль може >400 за 1 хв. Від амплітуди хвиль на ЕКГ розрізняють: крупнохвильову фібриляцію з амплітудою хвиль понад 5 мм (мал. 8,6); дрібнохвильову фібриляцію з амплітудою хвиль < 5 мм (мал. 8,в).

Лікування Схема реанімаційних заходів при зупинці кровообігу Різкий удар по грудній клітці в області серця. Виклик реанімаційної бригади до пацієнта. Непрямий масаж серця з частотою 90 за 1 хв, штучне дихання (співвідношення масажних рухів і дихань 5 : 1, а при роботі одного лікаря – 15: 2), підготовка до дефібриляції. Проведення дефібриляції послідовно з наростаючою потужністю розрядом 200, 300 і 360 Дж.

Відновлення ритму серця Лідокаїн – 100-200 мг в/в струменево, далі в/в крапельно протягом 24 год, а потім 100-200 мг в/м через 4 год. Розчин гідрокарбонату натрію 4 % 100 мг в/в Симптоматична терапія Фібриляція Продовження масажу серця, ШВЛ (можлива інтубація – не більше 30 с, не переривати ШВЛ > 30 с) Повторна дефібриляція (2-3 рази, міняти положення електродів) При відсутності ефекту – ендотрахеально або внутрішньосерцево лідокаїн 100 мг Повторна дефібриляція. Продовження масажу серця, ШВЛ Відновлення ритму серця Асистолія Масаж серця, ШВЛ Ендотрахеально або внутрішньосерцево 0,1% розчин адреналіну – 1 мл Продовження масажу серця, ШВЛ. Внутрішньосерцево або в/в атропін – 1 мл 0,1 % р-ну Відновлення ритму серця

При відсутності венозного доступу адреналін, атропін, лідокаїн (збільшивши дозу в 2-2,5 рази) вводити в трахею (через інтубаційну трубку або щито-перснеподібну мембрану) у 10 мл 0,9%NaCl. Внутрішньосерцеві ін єкції (тонкою голкою, при суворому дотриманні техніки введення і контролі) тільки у виняткових випадках при абсолютній неможливості використати інші шляхи введення лікарських засобів. Для профілактики ШТ : бета-блокатори (пропранолол, атенолол, метопролол, бісопролол); соталол; аміодарон (кордарон, аміокордин); альтернативою медикаментозного лікування є імплантація кардіовертера-дефібрилятора. Активно впроваджуються методи радіочастотної катетерної абляції.

БЛОКАДИ Ургентний стан при брадикардіях– при ЧСС < 40 за 1 хв з приступами або еквівалентами МЕС, шоку, набряку легень, артеріальній гіпотензії, ангінозному болю, прогресуючому зменшенні ЧСС, збільшенні ектопічної шлуночкової активності СИНОАУРІКУЛЯРНА БЛОКАДА Лікування основного захворювання Атропіну сульфат 0,5-1,0 0,1 % р-ну в/в або п/ш кожні 4 – 6 год до 4 мг/добу ЕКС (тимчасова або постійна) при рефрактерності до медикаментозної терапії

АВ БЛОКАДА ІІ ст. Атропіну сульфат 0,5-1,0 0,1 % р-ну в/в або п/ш кожні 4 – 6 год до 4 мг/добу (крім АВ блокади ІІ ст. Мобіц ІІ) преднізолон 20 – 30 мг/добу per os або 60 – 90 мг/добу в/в (особливо ефективний при міокардиті) діуретики, салуретики ЕКС (тимчасова або постійна) при рефрактерності до медикаментозної терапії, при вираженій брадикардії і порушеннях гемодиміки при відсутності можливості проведення ЕКС – еуфілін 240 мг в/в повільно струминно при артеріальній гіпотензії – допамін 100 мг або адреналін 1 мг у 200 мл 5 % р-ну глюкози в/в краплинно до досягнення мінімально достатньої ЧСС

АВ БЛОКАДА ІІІ ст. Тимчасова ЕКС при скороминучій блокаді ІІІ ст. (ГІМ) при вираженій брадикардії, при поєднанні з іншими порушеннями ритму, прогресуючій СН, порушеннях гемодинаміки постійна ЕКС (ШВР) – при хронічній АВ блокаді ІІІ ст. при гострих формах АВ блокади ІІІ ст. преднізолон 120-500 мг Не п р и з н а ч а є т ь с я атропін

СИНДРОМ МОРГАНЬЇ — АДАМСА — СТОКСА Припинення або різке зрідженням ефективної скоротливої діяльності серця. Клініка нападами втрати свідомості; різка блідість шкірних покривів; іноді зупинка дихання; судоми. Напади від декількох секунд до декількох хвилин і проходять самостійно або після лікувальних заходів, іноді закінчуються летально. Синдром Морганьї — Адамса — Стокса спостерігається у хворих: з атріовентрикулярною блокадою II—III ступеня; при синдромах слабкості синусного вузла; передчасного збудження шлуночків; ПТ; нападах миготливої тахіаритмії.

Механізми синдрому Морганьї — Адамса — Стокса: асистолія шлуночків при збереженні активності передсердь у хворих з атріовентрикулярною блокадою (мал. 9); Мал. 9. Короткий, що припинився спонтанно, приступ Морганьї - Адамса-Стокса внаслідок асистолії шлуночків у хворого з дистальною атріовентрикулярною блокадою ІІІ ступеня. ТШ або ФШ; гемодинамічно неефективні напади ПТ або ФП.

Мал. 9. Короткий, що припинився спонтанно, приступ Морганьї - Адамса-Стокса внаслідок асистолії шлуночків у хворого з дистальною атріовентрикулярною блокадою ІІІ ступеня

Лікування реанімаційні заходи, як і при зупинці кровообігу ; у хворих з атріовентрикулярною блокадою серцева діяльність відновлюється після непрямого масажу серця; електроімпульсна терапія при гемодинамічно неефективних тахіаритміях; електростимуляція серця у хворих з атріовенгрикулярною блокадою або з СССВ; атропін 1 мл 0,1% р-ну 2-3 рази в/в або п/ш; ізадрин (ізупрел) 0,02% р-ну I—2 мл в/в краплинно або еуспіран 5 мг сублінгвально.

СИНДРОМ СЛАБКОСТІ СИНУСОВОГО ВУЗЛА Синдром пов'язаний з ослабленням функції синусового вузла як водія ритму внаслідок його враження яким-небудь патологічним процесом. Клініка: скарги на слабкість, запаморочення; серцебиття; «перебої» в серці; напади втрати свідомості (синдром Морганьї — Адамса — Стокса

ЕКГ-діагностика. стійка синусова брадикардія або синоаурикулярна блокада; поєднання з ектопічними аритміями (ПЕ,ШЕ, НПТ, МП і ТП тощо). Наявність стійкої синусової брадикардії і нападів ПТ або МТ - синдром переміжної брадикардії і тахікардії. тривалі паузи після екстрасистол (постекстрасистолічна депресія ритму); міграція водія ритму. встановлення з часом стійкої МА, яка нерідко має брадисистолічну форму. напади асистолії серця, що виникають внаслідок зупинки синусового вузла і інших джерел ритму. Розвиваються після припинення атак миготливої аритмії або пароксизмальної тахікардії (мал. 10).

Мал. 10. Розвиток асистолії серця у хворого з синдромом слабкості синусового вузла: а – при миготінні передсердь, б – при надшлуночковій тахікардії, в – при шлуночковій тахікардії

Лікування: Невідкладна допомоги у хворих з СССВ при синдромі Адамса—Стокса—Морганьї, нападах ПТ і МА. При ПТ: протипоказані препарати з пригнічуючою дією на синусовий вузол, особливо в/в; антиаритмічні засоби вводити з обережністю, в невеликих дозах, поволі, у великому розведенні, під контролем ЕКГ. В анамнезі асистолія серця - електрична стимуляція серця.

ГОСПІТАЛІЗАЦІЯ ПРИ АРИТМІЯХ СЕРЦЯ Необхідність госпіталізації з ПТ і МА визначаються: відсутністю ефекту від невідкладної терапії; наявністю ознак гострої лівошлуночкової недостатності; погіршенням мозкового кровообігу; виникненням артеріальної гіпотонії; появою ангінозного синдрому; при підозрі на ІМ госпіталізації підлягають хворі з будь-яким виниклим порушенням ритму і провідності; при нападі Морганьї— Адамса — Стокса (зупинка кровообігу) хворого необхідно госпіталізувати: після усунення нападу (відновлення серцевої діяльності); за відсутності ефекту від реанімаційних заходів хворого транспортують в стаціонар, безперервно проводячи по дорозі непрямий масаж серця і штучну вентиляцію легенів.

Не підлягають екстреній госпіталізації: хворі з хронічними аритміями, що не викликають гострого погіршення стану; пацієнти з ПЕ і ШЕ, що гостро виникли, за відсутності явищ гострої коронарної недостатності.